Постанова

від 11.11.2015 по справі 922/1056/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2015 р. Справа № 922/1056/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Пушинський М.В., Романенко Д.Р.,

відповідача - Капінос Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Вога" (вх. № 4622Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2015 р. у справі № 922/1056/15

за позовом ТОВ "Вога", м. Харків

до СТОВ "Грозянське", с. Гроза

про стягнення коштів в сумі 350000,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вога", м. Харків (далі за текстом - позивач), звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Грозянське", с. Гроза Харківської області (далі за текстом - відповідач), про стягнення 109802,30грн. курсової різниці, 27567,59 грн. інфляційного збільшення заборгованості, 127542,14грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 8499,98грн. пені, 76587,99грн. збитків.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилався на неналежне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань за Договором купівлі-продажу №45 від 27.03.2015 щодо своєчасної оплати отриманого товару.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.09.2015 р. (суддя Калантай М.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з СТОВ "Грозянське" на користь ТОВ "Вога" 26334,62 грн. інфляційного збільшення заборгованості, 8499,98 грн. пені, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 696,69 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Позивач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позову повному обсязі.

Так, в обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що узгодження ціни товару у національній валюті та курсу долара США на момент підписання специфікацій, відповідно до п. 4.7 договору купівлі - продажу, надає можливість автоматичної зміни ціни товару у зв'язку зі зміною курсу долара США. Крім того зазначив, що вимоги закону щодо визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, а саме у доларах США, при укладанні договору дотримано. Грошовий еквівалент в іноземній валюті в момент узгодження товару визначається відповідно до курсу долара банку продавця; ціна (вартість) товару, який підлягає оплаті покупцем, визначається самостійно покупцем на день оплати товару шляхом множення доларового еквіваленту узгодженої сторонами ціни товару, який не оплачено, на офіційний курс гривні до долара США, встановлений НБУ на день фактичної оплати покупцем ціни товару. Також, позивач зазначає, що відповідно до ст. 225 ГК України та умов укладеного між сторонами договору позивач та відповідач мали право заздалегідь розмір збитків, які підлягають стягненню у разі невиконання відповідачем обов'язку щодо оплати поставленого товару. Також зазначив, що укладаючи договір сторони у п. 4.4. погодили саме розмір процентів за користування чужими грошовим коштами. Окремий факт того, що неустойка може виражатись у вигляді процентної ставки не свідчить про те, що негативні проценти є неустойкою.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 21.10.2015 р.

19.10.2015 р. за вх. № 14347 відповідач надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначив, що на день подання позову відповідачем була здійснена оплата за поставлений позивачем товар у повному обсязі. Крім того зазначив, що сторонами не визначено еквіваленту вартості товару в доларах США, а також не встановлено чітку формулу розрахунку курсової різниці; позивачем не доведено всіх елементів, необхідних для стягнення збитків, зокрема, фактичного розміру збитків та причинно-наслідкового зв'язку. Крім того, вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами відповідач вважає необґрунтованими, оскільки відповідні проценти, передбачені умовами договору купівлі-продажу, за своєю правовою природою є пенею.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 р. розгляд справи відкладено на 04.11.2015 р.

04.11.2015 р. відповідачем надані додаткові пояснення в обґрунтування своєї позиції по справі.

У судовому засіданні 04.11.2015 р. колегією суддів оголошено про перерву урозляді справи до 11.11.2015 р.

11.11.2015 р. за вх. № 15266 відповідачем надані додаткові пояснення в обґрунтування своєї позиції по справі.

11.11.2015 р. за вх. № 15268 відповідачем надані додаткові пояснення в обґрунтування своєї позиції по справі.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

27 березня 2013 року між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу №45 (далі за текстом - Договір), за умовами якого продавець зобов'язався передати узгодженими партіями товар у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар.

Згідно пункту 1.1 Договору найменування товару, його кількість та ціна зазначаються в специфікаціях (видаткових накладних), які є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що у разі, якщо сторони підписали специфікацію, в якій міститься графік оплати товару, то покупець оплачує продавцю товар у відповідності з вказаним графіком.

Відповідно до пунктів 4.3, 4.4 Договору з дня, коли товар мав бути оплачений покупцем, продавець має право вимагати сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, до дня повної оплати товару, понад неустойку та збитки (ст.536, ст. 625, п.3 ст.692 ЦК України). Проценти за користування чужими грошовими коштами сплачуються в наступному розмірі: а) 0,1 % від несплаченої ціни товару за специфікацією за кожен календарний день протягом 30 календарних днів з дати коли товар має бути оплачено; б) 0,5% від несплаченої ціни товару за специфікацією за кожен календарний день протягом 60 календарних днів з дати спливу 30 календарних днів, зазначених в пп. "а" п. 4.4 Договору; в) 3% від несплаченої ціни товару за специфікацією за кожен календарний день до дня повної оплати з дати спливу 60 календарних днів, зазначених в пп. "б" п. 4.4 Договору. Інший розмір процентів, дата, з якої починається нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами та сума, від якої будуть нараховуватись проценти, можуть бути передбачені у специфікації або іншому погодженому сторонами або їх представниками документі.

У пункті 4.7 Договору сторонами передбачено, що ціна товару по даному Договору встановлюється сторонами в гривнях. Крім того, сторони цього Договору визначають доларовий еквівалент ціни товару. Ціна (вартість) товару узгоджена сторонами на момент узгодження товару, що підлягає поставці, змінюється автоматично, на неоплачений товар, при зміні курсу долара США. При зміні курсу, ціна (вартість) товару, який підлягає оплаті покупцем, визначається самостійно покупцем на день оплати товару шляхом множення доларового еквівалента угодженої сторонами ціни товару, який не сплачений, на офіційний курс гривні до долару США, встановленому Національним банком України на день фактичної оплати покупцем ціни товару.

Сторони, за умовами даного пункту Договору, також вирішили, що якщо офіційний курс гривні до долару США, встановлений НБУ на день фактичної оплати покупцем ціни товару менше (нижче) ніж курс гривні до долару США, визначений на 14:00год. за київським часом банком продавця, зазначеному в даному Договорі (в реквізитах сторін), то покупець для визначення суми оплати за товар (ціни товару) помножує доларовий еквівалент узгодженої сторонами ціни товару, який не сплачений, на курс гривні до долару США, встановлений банком продавця на день фактичної оплати покупцем ціни товару, а саме на 14.00год. за київським часом.

Якщо офіційний курс гривні до долару США встановлений на день фактичної оплати покупцем ціни товару або курс гривні до долару США, визначений на 14.00год. за київським часом банком продавця, більше (вище) курсу, який був встановлений на день узгодження сторонами ціни (вартості) конкретної партії товару, яка належить до оплати, то ціна (вартість) товару змінюється автоматично без будь-яких додаткових узгоджень. Однак для належного ведення бухгалтерського обліку протягом семи календарних днів після оплати товару по зміненій ціні, покупець зобов'язаний скласти та на направити продавцю цінним листом з описом вкладення (повідомленням про вручення) Акт донарахування ціни товару, в якому послатися на номер та дату видаткових накладних, по яким змінена ціна товару згідно зі зміненим курсом долара США по відношенню до гривні. Крім того, в даному Акті повинні бути зазначені: найменування товару, кількість, початкова та змінена ціна товару, а також курс долара США до гривні на момент узгодження ціни товару та на момент його фактичної оплати. Ціна товару підлягає зміні також і при зменшенні курсу долара США. Для поставок насіння сторони встановлюють еквівалент в Євро та застосовують умови, погоджені в п.4.7 Договору з врахуванням курсу продажу не долару США, а євро. Покупець підтверджує, що має доступ до інформації про офіційний курс гривні до долару США, а також про курс гривні до долару США банка продавця, зазначеному в даному Договорі (в реквізитах сторін).

У пункті 8.4.1 Договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених в п.3.1.2 Договору покупець сплачує продавцю неустойку, понад збитки, в розмірі 0,5% від вартості боргу за кожен день незалежно від вини. Нарахування неустойки припиняється через рік від дати, коли зобов'язання по оплаті товару повинно було бути виконано покупцем.

Згідно пункту 8.4.2 Договору сторони вирішили, що якщо покупець прострочить оплату товару більш ніж на 60 календарних днів, то, крім неустойки, він відшкодовує продавцю збитки в розмірі 20% від ціни неоплаченого товару, якщо більш ніж на 100 днів, то 40% від ціни неоплаченого товару, а якщо більш ніж на 200 днів, то 60% від ціни неоплаченого товару.

Відповідно до п. 10.1 Договору, цей договір вважається укладеним з моменту підписання першої видаткової накладної або специфікації та дії до 31 "грудня" 2013р. Дія цього Договору продовжується на цих же умовах і на той же строк, якщо в останній місяць строку дії Договору продавець не направить покупцю заяву про припинення цього Договору.

На підставі Договору сторонами було узгоджено та підписано наступні специфікації:

- №1 від 27.03.2013 на суму 1848,30грн., за умовами пунктів 1.2-1.3 якої покупець сплачує 30% від ціни товару, що складає 554,49грн., до 10.04.2013, а решту 70% від ціни товару, що складає 1293,81грн. покупець сплачує до 01.11.2013;

- №2 від 15.04.2013 на суму 47130,72грн., за умовами пунктів 1.2-1.3 якої покупець сплачує 30% від ціни товару, що складає 14139,22грн., до 20.04.2013, а решту 70% від ціни товару, що складає 32991,50грн. покупець сплачує до 01.11.2013;

- №3 від 22.04.2013 на суму 48677,95грн., за умовами пунктів 1.2-1.3 якої покупець сплачує 30% від ціни товару, що складає 14603,39грн., до 30.04.2013, а решту 70% від ціни товару, що складає 34074,56грн. покупець сплачує до 01.11.2013;

- №4 від 23.04.2013 на суму 79626,62грн., за умовами пунктів 1.2-1.3 якої покупець сплачує 30% від ціни товару, що складає 23887,99грн., до 30.04.2013, а решту 70% від ціни товару, що складає 55738,63грн. покупець сплачує до 01.11.2013;

- №5 від 01.08.2013 на суму 5068,80грн., за умовами пунктів 1.2-1.3 якої покупець сплачує 30% від ціни товару, що складає 1520,64грн., а решту 70% від ціни товару, що складає 3548,16грн. покупець сплачує до 01.11.2013.

Зі змісту вказаних специфікацій вбачається, що сторони при їх узгодженні вказували вартість товару виключно в гривнях, без зазначення еквіваленту вартості товару в доларах США. В специфікаціях лише зазначено інформацію щодо курсу банку продавця за 1 долар США станом на дату відповідної специфікації.

Позивач виконав свої зобов'язання щодо передачі товару, вказаного в специфікаціях, що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін видатковими накладними №50 від 03.04.2013, №163 від 16.04.2013, №204 від 24.04.2013, №487 від 01.08.2013 та товарно-транспортними накладними №Р50 від 03.04.2013, №Р163 від 16.04.2013, №Р204 від 24.04.2013, №Р487 від 01.08.2013.

Всього товар поставлено на загальну суму 182352,40грн., що не заперечується відповідачем.

Відповідач оплатив отриманий товар також на загальну суму 182352,40грн., що підтверджується платіжними дорученнями №70 від 28.03.2013 на суму 554,49грн., №92 від 15.04.2013 на суму 14139,22грн., №144 від 21.06.2013 на суму 23887,99грн., №102 від 23.04.2013 на суму 14603,39грн., №232 від 12.08.2013 на суму 1520,64грн., №796 від 12.09.2014 на суму 7646,66грн., №67 від 18.11.2014 на суму 20000,00грн., №71 від 20.11.2014 на суму 20000,00грн., №72 від 24.11.2014 на суму 25000,00грн., №76 від 08.12.2014 на суму 55000,00грн.

З наведених платіжних доручень вбачається, що позивач в строки, передбачені специфікаціями №№1-5 до Договору, тобто до 01.11.2013, сплатив лише частину заборгованості в загальному розмірі 54705,73грн. Решта заборгованості 127646,00грн. сплачена з порушенням встановлених в специфікаціях строків.

Позивач звертався до відповідача з вимогами №33 від 11.06.2014 та №2 від 16.01.2015 про сплату заборгованості.

Відповідачем надано копії листів №273/10 від 29.10.2013 та б/н від 10.07.2014, в яких просив вирішити питання про надання розстрочки чи відстрочки платежу за отриманий товар згідно Договору, які містять відмітку директора позивача Іванова А.А. про їх отримання.

Як пояснили представники сторін в судових засіданнях суду першої інстанції сторони не дійшли згоди щодо відстрочення або розстрочення платежів за Договором.

Враховуючи несвоєчасну оплату поставленого товару, а також її здійснення без врахування зміни курсу долара США, позивач звернувся з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 109802,30грн. курсової різниці, 27567,59грн. інфляційного збільшення заборгованості, 127542,14грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 8499,98грн. пені, 76587,99грн. збитків.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Стаття 526 Цивільного кодексу передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в статті 193 Господарського кодексу України.

В силу статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач оплатив отриманий товар також на загальну суму 182352,40грн., що підтверджується платіжними дорученнями №70 від 28.03.2013 на суму 554,49грн., №92 від 15.04.2013 на суму 14139,22грн., №144 від 21.06.2013 на суму 23887,99грн., №102 від 23.04.2013 на суму 14603,39грн., №232 від 12.08.2013 на суму 1520,64грн., №796 від 12.09.2014 на суму 7646,66грн., №67 від 18.11.2014 на суму 20000,00грн., №71 від 20.11.2014 на суму 20000,00грн., №72 від 24.11.2014 на суму 25000,00грн., №76 від 08.12.2014 на суму 55000,00грн.

Решта заборгованості 127646,00грн. сплачена з порушенням встановлених в специфікаціях строків, що визнано і відповідачем по справі.

З наведених платіжних доручень вбачається, що позивач в строки, передбачені специфікаціями №№1-5 до Договору, тобто до 01.11.2013, сплатив лише частину заборгованості в загальному розмірі 54705,73грн. Решта заборгованості 127646,00грн. сплачена з порушенням встановлених в специфікаціях строків.

Враховуючи викладене, позивач просить стягнути курсову різницю, яка обґрунтована положеннями пункту 4.7 Договору, статтею 524 та частиною 2 статті 533 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині про стягнення з відповідача 109802,30 грн. курсової різниці місцевий господарський суд зазначив про те, що сторонами договору не було визначено грошовий еквівалент в доларах США, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Проте, колегія суддів вважає такі висновки місцевого господарського суду передчасними, а доводи відповідача в цій частині про не визначеність еквіваленту вартості товару в доларах США, а також не встановлення чіткої формули розрахунку курсової різниці - необґрунтованими, та звертає увагу на наступне.

Пунктом 4.7. укладеного між сторонами договору купівлі-продажу передбачено, що ціна товару встановлюється сторонами у гривнях. Крім того, сторони визначають доларовий еквівалент ціни товару.

У специфікаціях до Договору купівлі-продажу сторони узгодили як ціну товару у національній валюті, так і курс долара США, який діяв на момент узгодження ціни товару. Доларовий еквівалент ціни товару визначається шляхом ділення ціни товару у національній валюті на курс долара США, який діяв на момент узгодження ціни товару.

Таким чином, відмова суду у стягненні курсової різниці у зв'язку з тим, що сторони не узгодили доларовий еквівалент ціни товару є невірною, адже узгодження ціни товару у національній валюті та курсу долара США на момент підписання специфікації, відповідно до п. 4.7. договору купівлі-продажу, надає можливість автоматичної зміни ціни товару у зв'язку зі зміною курсу долара США.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що сторонами не визначено, яким саме курсом слід керуватися при визначенні грошового еквіваленту в момент узгодження товару в специфікаціях до договору.

У специфікаціях № 1-5 до договору вказана ціна у гривнях та курс долара США банку продавця, тобто чітко встановлено, яким курсом долара США слід керуватися при визначенні еквіваленту ціни у доларах США на момент узгодження товару, а тому висновки господарського суду першої інстанції про те, що сторонами не визначено, яким саме курсом слід керуватися при визначенні грошового еквіваленту в момент узгодження товару в специфікаціях до договору - не відповідають обставинам справи.

З доводами місцевого господарського суду про те, що у специфікаціях № 1-5 міститься інформація щодо курсу долару США до гривні згідно даних банку позивача, який не є офіційним курсом, а тому - не відповідає вимогам законодавства, а саме ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), колегія суддів також не погоджується.

Так, у ч. 2 ст. 533 ЦК України законодавець визначив, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Дана вимога була дотримана при укладенні договору, адже у п. 4.7. визначено, що ціна (вартість) товару, який підлягає оплаті покупцем, визначається самостійно покупцем на день оплати товару шляхом множення доларового еквіваленту узгодженої сторонами ціни товару, який не оплачено, на офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України на день фактичної оплати покупцем ціни товару.

Отже, вимоги закону щодо визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, а саме у доларах США. при укладенні договору дотримано. Грошовий еквівалент в іноземній валюті в момент узгодження товару визначається відповідно до курсу долара банку продавця: ціна (вартість) товару, який підлягає оплаті покупцем, визначається самостійно покупцем на день оплати товару шляхом множення доларового еквіваленту узгодженої сторонами ціни товару, який не оплачено, на офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України на день фактичної оплати покупцем ціни товару.

У п. 4.7 укладеного між сторонами договору купівлі-продажу передбачено, що ціна товару встановлюється сторонами у гривнях. Крім того, сторони визначають доларовий еквівалент ціни товару. Ціна (вартість) товару, узгоджена сторонами на момент узгодження товару, який підлягає поставці, змінюється автоматично на неоплачений товар, при зміні курсу долара США. При зміні курсу, ціна (вартість) товару, який підлягає оплаті покупцем, визначається самостійно покупцем на день оплати товару шляхом множення доларового еквіваленту узгодженої сторонами ціни товару, який не оплачено, на офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України на день фактичної оплати покупцем ціни товару. Якщо офіційний курс гривні до долару США, встановлений на день фактичної оплати ціни товару, більше (вище) курсу, який був встановлений на день узгодження ціни конкретної партії товару, яка підлягає оплаті, то ціна товару змінюється автоматично без будь-яких додаткових узгоджень.

З аналізу вищевикладеного пункту договору вбачається, що ціна товару сформована та встановлена сторонами у національній валюті України - гривні, при цьому ціна товару застосовується також у національній валюті - оплата за товар повинна здійснюватися у гривнях. У той же час, обсяг зобов'язань за договором визначається курсом національної валюти по відношенню до долару США, тобто прив'язка у Договорі до долару США встановлює порядок визначення розміру ціни товару.

У ч. 2 ст. 524 ЦК України законодавець встановив, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а у ч. 2 ст. 533 ЦК України законодавець встановив, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

З огляду на викладене сторони, враховуючи принцип свободи договору (статті 6. 627 ЦК України), мають право визначати ціну товару з прив'язкою до курсу відповідної іноземної валюти, чим і скористалися відповідач та позивач при укладенні договору купівлі-продажу

Колегія суддів також враховує те, що Вищий господарський суд України в пункті 10 Оглядового листа № 01-06/767/2013 від 29.04.2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначив, що вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу.

Аналогічні твердження викладені в інформаційному листі Вищого господарського суду від 24.11.2011 № 01-06/1642/2011 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів").

Правова позиція про те, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті; про правомірність визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також про здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти, знайшла своє відображення в судовій практиці Вищого господарського суду України: постанови від 14.03.2013 у справі № 5011-30/14641-2012, від 19.02.2013 у справі № 5011-6/9364-2012, від 16.01.2013 у справі № 5011-48/8093-2012.

Положення про можливість стягнення курсової різниці за договором міститься й у постановах Верховного Суду України.

Так, у постанові Верховного суду України від 07.10.2014 у справі № 3-133гс14 зазначається, що положення чинного законодавства хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті.

Колегія суддів зазначає, що вказана постанова відповідно до ст. 111 28 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України, та суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 109802,30 грн. курсової різниці є законними та підлягають задоволенню.

Позивач також на підставі статті 625 ЦК України заявив вимогу про стягнення 27567,59 грн. інфляційного збільшення заборгованості. за період з 01.11.2013 по 08.12.2014 року.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на допущене відповідачем порушення умов договору щодо строків оплати заборгованості за договором, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позивач правомірно заявив дані вимоги до стягнення, однак, перевіривши розрахунок розміру інфляційного збільшення заборгованості, суд першої інстанції вважав за необхідне задовольнити дані вимоги частково, оскільки позивачем неправильно визначено їх розмір.

Так, інфляційне збільшення заборгованості підлягає нарахуванню за період листопад 2013 року - листопад 2014 року, оскільки відповідач остаточно погасив заборгованість 08.12.2014, а тому індекс інфляції за грудень 2014 року не застосовується. При цьому, слід враховувати здійснення відповідачем оплат та відповідне зменшення розміру заборгованості, яка підлягає індексації.

За розрахунком місцевого господарського суду інфляційне збільшення заборгованості має визначатися, виходячи з наступного.

За період з 01.11.2013, тобто останнього передбаченого специфікаціями дня оплати товару, і до дати наступної оплати (12.09.2014) сума боргу складала 127646,66грн., відповідно, розмір інфляційного збільшення за період листопад 2013 року - серпень 2014 року дорівнює 17488,67грн. За період до дати здійснення наступної часткової оплати (18.11.2014) сума боргу складала 120000,00грн., відповідно, розмір інфляційного збільшення за період вересень 2014 року - листопад 2014 року дорівнює 8845,95грн. Погашення решти заборгованості відбулося 20.11.2014, 24.11.2014 та 08.12.2014, а тому інфляційні нарахування за вказані періоди не здійснюються, оскільки вони складали менше 15-ти днів у листопаді та грудні 2014 року, відповідно.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення вимоги про стягнення інфляційного збільшення заборгованості частково - в розмірі 26334,62 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення 127542,14 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, які обґрунтовані умовами пунктів 4.3 та 4.4 договору, а також статтею 536, частиною 2 статті 625 та частиною 3 статті 692 ЦК України.

Місцевим господарським судом відмовлено у задоволенні вищенаведених позовних вимог із посиланням на те, що відсотки за користування чужими грошовими коштами, встановлені договором, за своєю природою є пенею. Аналогічні за своїм змістом і заперечення відповідача в цій частині позовних вимог.

Однак, з такими висновками місцевого господарського суду колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.

Згідно статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Цивільний кодекс України розмежовує поняття процентів та неустойки. Так, згідно зі ст. 1106 ЦК України у випадку несплати чека відбувається сплата процентів, а не неустойки. Ст. 550 ЦК України встановлює, що проценти на неустойку не нараховуються, чим підкреслюється різниця між процентами і неустойкою. У ст. 534 ЦК України проценти і неустойка названі окремо в одній черзі погашення вимог за грошовими зобов'язаннями.

Крім того, у ст. 554 і 589 ЦК України неустойка, проценти і збитки обумовлюються одночасно як самостійні поняття.

У ст. 625 ЦК України законодавець вказав саме на "проценти", а не на "неустойку". Ця ж тенденція знаходить відображення й в інших нормах.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції вказує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, на відміну від штрафного характеру неустойки, яку Господарський кодекс України у ст. 230 відносить до різновиду штрафних санкцій.

Це впливає, зокрема, на неможливість застосування до стягнення процентів положень, притаманних неустойці, про скорочені строки позовної давності (ч. 2 ст. 258 ЦК України), про штрафний характер неустойки у загально-цивільних відносинах і у разі порушення грошового господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 624 ЦК України, ч. 1 ст. 229 ГК України), про залікову неустойку у негрошових господарських зобов'язань (ч.1 ст. 232 ГК України), про можливість зменшення неустойки за рішенням суду при наявності будь-яких істотних обставин (ст. 551 ЦК України й ст. 233 ГК України) тощо.

Тому не можна вважати, що ст. 625 ЦК України припускає застосування поняття "проценти" у значенні "неустойка".

Укладаючи договір, сторони у п. 4.4 погодили саме розмір процентів за користування чужими грошовими коштами. Окремий факт того, що неустойка може виражатися у вигляді процентної ставки, не свідчить про те, що негативні проценти є неустойкою. Отже, висновок суду про неможливість стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами не відповідає законодавчим приписам.

Приймаючи до уваги те, що нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами передбачено положеннями чинного законодавства (ст. 536 ЦК України), а їх нарахування прямо узгоджено сторонами в укладеному між ними Договорі, та враховуючи принцип свободи договору (статті 6, 627 ЦК України), позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 127542,14 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами визнаються колегією суддів обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення 8499,98 грн. пені, які обґрунтовані умовами пункту 8.4.1 Договору, а також нормами частини 6 статті 232 та частини 2 статті 343 ГК України.

У відповідності до статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 6 статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У пункті 8.4.1 договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених в п.3.1.2 договору, покупець сплачує продавцю неустойку, понад збитки, в розмірі 0,5% від вартості боргу за кожен день незалежно від вини. Нарахування неустойки припиняється через рік від дати, коли зобов'язання по оплаті товару повинно було бути виконано покупцем.

Як вбачається з розрахунку пені, позивач обчислює її розмір виходячи з подвійної облікової ставки НБУ та за період 6 місяців (з 01.11.2013 по 01.05.2014), що не суперечить вимогам чинного законодавства. При цьому, пеня обчислена від розміру заборгованості, визначеної сторонами у гривнях згідно специфікацій та накладних, без застосування курсової різниці.

Враховуючи допущене відповідачем порушення умов договору щодо строків остаточного розрахунку за поставлений товар, перевіривши розрахунок розміру пені, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог про стягнення 8499,98 грн. пені обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення 76587,99 грн. збитків, які обґрунтовані умовами пункту 8.4.2 договору та статтею 225 Господарського кодексу України.

У задоволенні позовних вимог в цій частині місцевим господарським судом відмовлено із посиланням на недоведеність, з чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків.

Згідно статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 5 статті 225 ГК України передбачено право сторін господарського зобов'язання за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами.

Разом із тим, стягнення збитків у такому випадку не є безумовним, оскільки обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Отже, при вирішенні спорів про відшкодування збитків господарському суду слід встановлювати факт заподіяння збитків відповідачем, наявність його вини та причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача та заподіяними збитками, а також доведеність розміру збитків з огляду на встановлення їх розміру у залежності від обсягу невиконання зобов'язання або строків його порушення.

Позивачем до складу заявлених до стягнення збитків вказано суму в розмірі 76587,99грн., обчислену згідно умов пункту 8.4.2 Договору.

Так, згідно пункту 8.4.2 Договору сторони вирішили, що якщо покупець прострочить оплату товару більш ніж на 60 календарних днів, то, крім неустойки, він відшкодовує продавцю збитки в розмірі 20% від ціни неоплаченого товару, якщо більш ніж на 100 днів, то 40% від ціни неоплаченого товару, а якщо більш ніж на 200 днів, то 60% від ціни неоплаченого товару.

Разом із тим, суд наголошує, що незважаючи на встановлення в договорі розміру збитків, позивач не звільняється від обов'язку доведення фактичного понесення збитків, спричинених несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором.

Зокрема, відповідно частини 2 статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У відповідності частини 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Однак, позивач не надав суду жодного доказу настання будь-якої з перелічених подій, які могли б підтверджувати фактичне заподіяння йому збитків, внаслідок чого позивач мав би право вимагати стягнення збитків у розмірі, встановленому п. 8.4.1 Договору.

Так само, відповідачем не доведено й того, що такі конкретно визначені події (додаткові витрати, упущена вигода, пошкодження майна тощо) були б пов'язані саме з порушенням відповідачем грошового зобов'язання за Договором.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем не доведено наявності всіх елементів для застосування відповідальності у вигляді стягнення з відповідача збитків.

У зв'язку з цим, місцевий господарський суд вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 76587,99 грн. збитків.

Колегія суддів зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги норм процесуального права і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, і при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів.

За викладеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 109802,30 грн. курсової різниці, 26334,62 грн. інфляційного збільшення заборгованості, 8499,98 грн. пені, 127542,14 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, - є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Підстави для задоволення позовних в частині стягнення 76587,99 грн. збитків відсутні.

При винесенні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та невірно застосовані норми матеріального права, тому це рішення підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Відповідно до положень частини 1 та пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України, за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову, в якій має бути, зокрема, зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат колегія суддів керується положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 80, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ "Вога" на рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2015 р. у справі № 922/1056/15 задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2015 р. у справі № 922/1056/15 скасувати в частині відмови у стягненні 109802,30 грн. курсової різниці, 127542, 14 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Грозянське" (63609, Харківська область, Шевченківський район, с. Гроза, вул. Зелена, 39, код ЄДРПОУ 30755444) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вога" (61064, м. Харків, вул. Пермська, 15, кв.28, код ЄДРПОУ 32335705) 109802,30 грн. курсової різниці, 127542, 14 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 4746,88 грн. за подання позову.

Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Грозянське" (63609, Харківська область, Шевченківський район, с. Гроза, вул. Зелена, 39, код ЄДРПОУ 30755444) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вога" (61064, м. Харків, вул. Пермська, 15, кв.28, код ЄДРПОУ 32335705) 5221,57 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2015 р. у справі № 922/1056/15 залишити без змін.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні судові накази.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.