Ухвала

від 10.11.2015 по справі 2а-3228/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2015 р. Справа № 122730/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваги АКСІС Україна» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

12.04.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ваги АКСІС Україна» звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003372321 від 23.12.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що податкове повідомлення-рішення №0003372321 від 23.12.2011р. підлягає скасуванню, оскільки на підтвердження факту здійснення господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Промспец Консалтинг» при перевірці надано усі необхідні документи. Зокрема, Договір про надання послуг, Акти виконаних робіт, Договір купівлі-продажу, накладні та податкові накладні, а також докази здійснення перевезення купленого товару: Договір транспортного експедирування, акти виконаних робіт, рахунки, заявки на перевезення вантажу, які стосуються співпраці з ТзОВ «Промспец Консалтинг» та додані до матеріалів справи. Факт проведення вказаним товариством розрахунків за поставлені товари спростовують висновки відповідача та доводять факт здійснення фінансово-господарської діяльності між позивачем та ТзОВ «Промспец Консалтинг».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2012 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова № 0003372321 від 23.12.2011 року.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що не встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства в межах цього спору, тому застосування до нього штрафних санкцій є неправомірним, а податкове повідомлення -рішення №0003372321 від 23.12.2011р. є протиправним.

Не погодившись з вищенаведеною постановою, Державна податкова інспекція у Сихівському районі м. Львова подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання представників осіб, що беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року № 2453-VI), що є достатнім для розгляду даної справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, в період з 25.11.2011 року по 01.12.2011 року відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка ТзОВ «Ваги АКСІС Україна» з питань достовірності нарахування ПДВ за період з 01.08.2011р. по 31.08.2011р., за результатами якої складено Акт перевірки від 08.12.2011 року №4627/23-2/31588854(а.с.8-17).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0003372321 від 23.12.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість(а.с.7).

Відповідачем встановлено, що в порушення пп.14.1.181 ст.14, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.4 - п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VІ ТзОВ «Ваги АКСІС Україна» занижено податок на додану вартість в сумі 53 000 грн., в.т.ч. за серпень 2011 року на суму 53 000 грн. Вказані висновки ґрунтуються на тому, що перевіркою повноти визначення податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Промспец Консалтинг», код ЄДРПОУ 37091549, за період з 01.08.2011р. по 31.08.2011р. встановлено його завищення в сумі 53 000 грн., в результаті отримання товару та послуг від ТОВ «Промспец Консалтинг», за нікчемним правочином. В доведення нікчемності правочинів між ТзОВ «Ваги АКСІС Україна»та ТОВ «Промспец Консалтинг», відповідач посилається на Акт про проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Промспец Консалтинг» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.08.2011р. -31.08.2011р. №112/23-03-05 від 21.10.2011р., в якому зроблено висновки, що в ТОВ «Промспец Консалтинг» відсутній факт реального вчинення господарських операцій за серпень місяць 2011р., оскільки у вказаного товариства відсутній рух активів, зобов'язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарської операції.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями - рішенням позивачем 30.12.2011р. подано скаргу в ДПА у Львівській області(а.с.24-26), яка Рішенням про результати розгляду первинної скарги №2582/10/10-2005/230 від 28.02.2012р. залишена без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення -рішення без змін(а.с.27-29).

Вказане рішення ТзОВ «Ваги АКСІС Україна» 07.03.2012р. оскаржило до ДПС України(а.с.30-32). Рішенням ДПС України №5812/6/10-2115 від 02.04.2012р. залишено без змін Рішення ДПС у Львівській області та оскаржуване податкове повідомлення-рішення(а.с.33-34).

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

В розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.27 цього пункту витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4 цієї статті витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кредит відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 цього Кодексу податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 цього Кодексу податкова накладна складається у, момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла висновку, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Колегія суддів зазначає, що також необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг).

Разом з тим, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З матеріалів справи слідує, що між позивачем та ТОВ «Промспец Консалтинг» 01.09.2010р. укладено договір купівлі-продажу №0901 з додатковою угодою від 20.12.2010р., згідно якого продавець зобов'язується передати у власність покупця (позивача) товар-комплектуючі до вагового обладнання, а покупець зобов'язується прийняти і своєчасно оплатити цей товар на умовах даного договору (а.с.35-36).

На виконання умов договору купівлі-продажу №0901 від 01.09.2010р. позивач прийняв від ТОВ «Промспец Консалтинг» товар згідно видаткових накладних №ВД-0001218 від 01.08.2011р., №ВД-0001243 від 08.08.2011р., №ВД-0001299 від 12.08.2011р. та №ВД-0001328 від 23.08.2011р. і на отриманий товар позивачу виписані відповідні податкові накладні №47 від 01.08.2011р., №148 від 08.08.2011р., №211 від 12.08.2011р. та №303 від 23.08.2011р.(а.с.37-44). Позивачем здійснено оплату ТОВ «Промспец Консалтинг» за придбаний товар згідно платіжних доручень №1414 від 31.08.2011р., №1427 від 05.09.2011р. та №1458 від 08.09.2011р., що також доводиться довідкою про взаєморозрахунки господарських операцій між позивачем та ТОВ «Промспец Консалтинг» за серпень 2011р.(а.с.61,125-126,129). Для транспортування придбаного позивачем в ТОВ «Промспец Консалтинг» товару згідно договору купівлі-продажу №0901 від 01.09.2010р., позивач використав послуги перевізника -ФОП ОСОБА_1 згідно укладеного договору транспортного експедирування №085 від 08.12.2010р.(а.с.115-117). На виконання договору транспортного експедирування №085 від 08.12.2010р. позивачем надано перевізнику Заявки на перевезення вантажу від 01.08.2011р. та від 22.08.2011р., після виконання яких сторонами підписано акти виконаних робіт від 02.08.2011р. та від 25.08.2011р. на підставі вказаних актів виконаних робіт позивачу виставлено рахунки №0208/11 від 02.08.2011р. та №02508/11 від 25.08.2011р., які оплачені позивачем згідно платіжних доручень №2036 та №2037 від 29.11.2011р.(а.с.45-50,118-119).

Також, 03.09.2010р. між позивачем та ТОВ «Промспец Консалтинг» укладено договір на надання послуг №0903 з Додатковою угодою від 20.12.2010р., згідно з яким виконавець зобов'язується по завданню замовника (позивача) надати послуги, вказані в п.1.2. даного договору, а замовник зобов'язується оплатити ці послуги(а.с.51-52). Згідно п.1.2. вказаного Договору виконавець зобов'язується надати наступні послуги: 1) допомога в оформленні договорів; 2) Консультації про порядок проходження сертифікації ваговимірювальної техніки; 3)Консультації по використанню програмного забезпечення; 4) Маркетингові послуги; 5) Розробка макетів інформаційних буклетів; 6) Підбір і підготовка інформаційних матеріалів для проведення виставок; 7) Допомога в організації проведення виставок. На виконання договору на надання послуг №0903 від 03.09.2010р. сторонами узгоджено договірну ціну у відповідних протоколах узгодження договірної ціни, позивачем надано завдання на надання послуг по вказаному договору від 01.08.2011р. та завдання на виконання маркетингових послуг від 04.08.2011р., після чого в доведення факту наданих послуг сторонами підписано акти здачі-приймання виконаних послуг по договору №0903 від 03.09.2010р.. які складено 18.08.2011р. і 22.08.2011р. та позивачу надано податкові накладні на надані послуги №260 від 18.08.2012р. та №294 від 22.08.2011р.(а.с.53-60). Факт здійснення взаєморозрахунків за надані послуги між позивачем та ТОВ «Промспец Консалтинг» доводиться платіжними дорученнями №1456 та №1457 від 08.09.2011р.(а.с.127-128).

Крім цього, матеріалами справи, а саме письмовими консультаціями, технічною документацією та матеріалами господарської справи №5015/4501/11, яка розглядалась Господарським судом Львівської області в серпні 2011р., Звітом по вивченню ринку вагового обладнання підтверджується факт надання позивачу послуг згідно з договором на надання послуг №0903 від 03.09.2010р.(а.с.130-167).

Наведеними документами, які, як вбачається з їх змісту, відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується фактичне отримання позивачем товарів та послуг від контрагента ТОВ «Промспец Консалтинг».

Також зазначені податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з даним контрагентом.

Також колегія суддів враховує, що на момент здійснення господарських операцій з позивачем ТОВ «Промспец Консалтинг» було зареєстроване у встановленому порядку, не виключене з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстроване платником податків на додану вартість.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання ТзОВ «Ваги АКСІС Україна» у ТОВ «Промспец Консалтинг» зазначених вище товарів і послуг, які використовувались позивачем в господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цим контрагентом за період, що перевірявся.

Крім цього, стосовно доводів відповідача про те, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні, які б свідчили про транспортування отриманих товарів від контрагента, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що законодавець не ставить в залежність відсутність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей чи наявність у них певних недоліків з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток таких операцій, оскільки зазначені документи є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами перевезення, а не договорами поставки, які були укладені між позивачем та його контрагентом. Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути єдиним первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Щодо тверджень податкового органу про нікчемність договорів, укладених між ТзОВ «Ваги АКСІС Україна» та ТОВ «Промспец Консалтинг», колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угод між позивачем та ТОВ «Промспец Консалтинг», з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про "безтоварність" господарських операцій носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Доводи відповідача про відсутність у спірного контрагента необхідних умов для досягнення результатів господарської, економічної діяльності, технічного, робітничого персоналу, власних складських приміщень, виробничих активів або інших основних засобів, транспортних засобів самі по собі не є доказом безтоварності господарських операцій за участю цього постачальника; ці доводи є оцінкою контрагента, за дії та поведінку якого позивач не може нести відповідальність. Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

При цьому, колегія суддів вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що реальність господарської операції, вчиненої між позивачем та контрагентом підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, які стали підставою для формування показників сум податкового кредиту.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2012 року у справі № 2а-3228/12/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України напротязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: О.М. Гінда

В.В. Ніколін