Рішення

від 29.10.2015 по справі 369/8162/15-ц

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/8162/15-ц

провадження 2/369/3435/15

РІШЕННЯ

Іменем України

29.10.2015 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Дуплій Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа призваний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області про визнання договорів недійсними, -

в с т а н о в и в :

У липні 2015 року позивач звернувсь до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що між ним та відповідачем з 2002 року по 2015 роки укладались договори позики. За даними договорами ОСОБА_2 мав повернути йому загальний борг в розмірі 252 450 дол. США та 259 600 грн., з нарахованими процентами за користування коштами в розмірі 407 230 дол. США та 197 940 грн. Оскільки кошти не були повернуті, тому у березні він звернувся до суду з відповідним позовом. Після відкриття провадження по справі про стягнення коштів за договором позики, ОСОБА_2, враховуючий наявний значний борг, з метою уникнення цивільно-правової відповідальності та ухилення виконання рішення суду, відчужив право власності на приватний будинок та земельну ділянку, що знаходяться в АДРЕСА_1, - ОСОБА_3 Вказав, що оспорювані договори були укладені виключно з метою ухилення від виконання своїх зобов'язань за договором позики, що суперечить ст. 203 ЦК України. Укладені договори не були спрямовані на зміну, набуття чи припинення цивільних прав та обов'язків, оскільки земельна ділянка, будинок не вибули з фактичного володіння ОСОБА_2, який продовжує ним користуватись, зареєстрований за цією ж адресою та фактично там проживає. Фактичної передачі майна від колишнього власника новому не відбулось, тому дані правочини є фіктивними. Також зазначив, що при укладенні договорів позики ОСОБА_2 гарантував повернення позики, у разі відсутності коштів, своїм майном: житловим будинком та земельною ділянкою. На підтвердження своїх намірів він передав оригінали правовстановлюючих документів на зберігання в банківську ячейку. Укладений між ним та ОСОБА_2 договір приєднання до умов і правил надання банківських послуг є спеціальним, непоіменованим способом забезпечення виконання зобов'язань.

Просив суд визнати недійсним договір дарування №2722 від 15 липня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Герасимів Ю.В.; застосувати наслідки недійсності правочину, повернувши сторони за договором дарування №2722 від 15 липня 2015 року в первісний стан.

При розгляді справи позивач позовні вимоги уточнив. Вказав, що фактично було укладено два окремі правочини щодо дарування будинку та земельної ділянки.

Тому просив суд визнати недійсним договір дарування №2721 від 15 липня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Герасимів Ю.В.; визнати недійсним договір дарування №2722 від 15 липня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Герасимів Ю.В.; застосувати наслідки недійсності правочину, повернувши сторони за договором дарування №2721 від 15 липня 2015 року в первісний стан; застосувати наслідки недійсності правочину, повернувши сторони за договором дарування №2722 від 15 липня 2015 року в первісний стан.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Суду пояснив, що між позивачем та ОСОБА_2 протягом тривалого часу існували довірливі, дружні відносини. Тому між ними було досягнуто згоди щодо такого специфічного способу забезпечення зобов'язань, без укладення договору іпотеки. Укладеними договорами відповідачі порушили права позивача, оскільки після прийняття судом рішення про стягнення коштів, він має право звернути стягнення на дане майно вже при виконанні рішення суду. Просив задоволити позов.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечувала. Суду пояснила, що у березні 2015 року ОСОБА_2 переніс інсульт та стан. Маючи намір продати будинок ще з 2012 року та враховуючи критичний стан здоров'я ОСОБА_2 було вирішено укласти договори дарування, оскільки нестабільність стану ОСОБА_2 в подальшому могло ускладнити продаж будинку. Тому це не ухилення від зобов'язань. Вважає позовні вимоги надуманими та є припущеннями позивача. В даний час триває судовий спір щодо стягнення коштів за договорами позики. Тому просила відмовити в задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до ст. 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

У ст. 719 ЦК України встановлені вимоги до договору дарування. Так, договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно.

При розгляді справи судом встановлено, що 15 липня 2015 року між ОСОБА_2, від імені якого на підстав довіреності діяв ОСОБА_5, та ОСОБА_3 укладено договір дарування житлового будинку загальною площею 464,8 кв.м, житловою площею 133,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Герасимів Ю.В.

Даний договір був укладений на підставі свідоцтва про право власності, виданого Реєстраційною службою Києво-Святошинського району Київської області, виданого взамін втраченого свідоцтва про право власності на будинок.

15 липня 2015 року між ОСОБА_2, від імені якого на підстав довіреності діяв ОСОБА_5, та ОСОБА_3 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,1154га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Герасимів Ю.В.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного судочинства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У п. 8 постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

За ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

П. 24 Постанови передбачено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

З поданої медичної документації та пояснень сторін встановлено, що 04 березня 2015 року ОСОБА_2 переніс інсульт. В даний час через незадовільний стан здоров'я продовжує проживати в будинку разом з ОСОБА_3, для посвідчення довіреності нотаріус приїздив до будинку.

У судовому засіданні був допитаний свідок ОСОБА_5, який суду показав, що намір продати будинок батьки мали ще за кілька років до інсульту. Після інсульту, коли стан здоров'я батька був дещо стабілізований вирішили подарувати. У кінці квітня він зустрічався з ОСОБА_1, який повідомив про існування боргових зобов'язань та існування застави.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (сума позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 березня 2015 року відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

З пояснень сторін вбачається, що спір щодо стягнення коштів ще по суті не вирішений, судового рішення по справі не постановлено. Враховуючи, що за договором позики особа отримує в борг кошти, а позичальник має повернути особі кошти, тому твердження позивача щодо можливості звернення стягнення на майно суд оцінює критично.

Так, за ст. 1 Закону України «Про іпотеку» вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Форма договору іпотеки встановлена ст. 18 Закону України «Про іпотеку», зокрема, іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови.

За ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

За ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

При розгляді справи позивач не надав суду договір іпотеки житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1. Поданий суду договір приєднання до умов і правил надання банківських послуг укладення не підтверджує даної обставини. Відповідно до вимог цивільного законодавства сторони можуть обрати інші види забезпечення виконання зобов'язань, але такий вид має бути врегульований сторонами в договорі або в законі. У судовому засіданні суду також не надано договору між сторонами щодо забезпечення виконання шляхом саме таким способом, не наведено закон, яким врегульований такий вид забезпечення виконання зобов'язань.

Інших доказів на підтвердження своїх доводів позивачем суду не надано.

Відповідно до ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) ш, коди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Звертаючись до суду з позовом про визнання правочинів недійсними, позивач стверджував про порушення його права задоволити його вимоги про стягнення коштів за майбутнім судовим рішенням за рахунок заставного майна. Доказів того, що у разі стягнення судом коштів та відсутності іншого майна у боржника, неможливості виконання рішення суду в майбутньому, суду подано не було, та є припущеннями порушення майбутніх прав позивача.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.

Керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 202-215, 328, 391, 655 ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України

Керуючись ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа призваний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області про визнання договорів недійсними - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову шляхом зняття арешту з житлового будинку загальною площею 464,8 кв.м, житловою площею 133,4 кв.м, та з земельної ділянки площею 0,1154га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.С. Пінкевич