Рішення

від 12.11.2015 по справі 910/23093/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2015Справа №910/23093/15 За позовом Публічного акціонерного товариства "Мотор Січ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Індастріал технолоджис"

про стягнення 460 491,34 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Фофанов Я.Л. (довіреність № 155 від 07.07.2015)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Мотор Січ" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Індастріал технолоджис" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу від 01.02.2012 № 0102/2012 (УГМ) в розмірі 460 491, 34 грн., з яких: 263 666, 19 грн. - основний борг, 9 603, 79 грн. - 3 % річних, 31 837, 95 грн. - пеня, 155 383, 41 грн. - індекс інфляції.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору купівлі-продажу від 01.02.2012 № 0102/2012 (УГМ) в частині своєчасності поставки товару, оплаченого позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2015 прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження по справі 910/23093/15, розгляд справи призначено на 24.09.2015.

24.09.2015 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення № СПО/21237 від 21.09.2015 та супровідний лист з додатками СПО/21152 від 21.09.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2015 відкладено розгляд справи № 910/23093/15 на 22.10.2015.

22.10.2015 через відділ діловодства суду від позивача надійшли: документи по справі (клопотання № СПО/23513 від 21.10.2015) та письмові пояснення по справі (№ СПО/23517 від 21.10.2015).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 р. розгляд справи відкладено на 12.11.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

06.11.2015 р. через канцелярію суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, а також письмові пояснення, у яких останній зазначає, що між позивачем та відповідачем був укладений лише один договір поставки.

У судовому засіданні 12.11.2015 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 12.11.2015 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав.

Відповідно до п.п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвалу про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи відповідачу направлено на адресу місцезнаходження, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Водночас, судом, враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з огляду на визначені ст. 69 ГПК України строки вирішення спору, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 12.11.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.02.2012 р. між Публічним акціонерним товариством "Мотор Січ" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Індастріал технолоджис" (далі - продавець) укладено договір купівлі-продажу № 0102/2012 (УГМ) (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити комплектуючі і запасні частини до обладнання (далі - товар) відповідно до Специфікацій, які є невід'ємними частинами Договору.

Поставка товару може проводитися партіями. Асортимент, кількість, вартість та інші необхідні характеристики товару на кожну конкретну партію товару визначаються виходячи із замовлення покупця і зазначаються в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору, вартість конкретного замовлення покупця визначається в Специфікаціях, у відповідності з цінами за одиницю товару.

Положеннями п. 2.2 Договору встановлено, що загальна сума Договору визначається сумою всіх специфікацій до даного Договору.

Згідно з п. 3.3 Договору, строки оплати кожної конкретної партії товару погоджуються сторонами у відповідних Специфікаціях до даного Договору.

У п. 4.1 Договору сторони погодили, що продавець зобов'язується поставити покупцю товар у строки, вказані в Специфікаціях.

Додатковими угодами до Договору сторони продовжували строк дії Договору.

Крім того, Додатковою угодою № 2 від 10.01.2013 р. сторони дійшли згоди викласти п. 3.4 Договору в наступній редакції: «Умови оплати і вартість на кожну конкретну партію товару зазначаються в Специфікаціях до даного Договору».

26.11.2013 р. між сторонами було погоджено Специфікацію № 18 до Договору, відповідно до умов якої загальна вартість товару, що поставляється по даній Специфікації, становить 84 400,51 грн., умови оплати - 50% передоплата, решта 50% вартості оплачується продавцю протягом 10 банківських днів після отримання товару на складі покупця, строк поставки - протягом 12-14 тижнів з дня передоплати.

На виконання умов зазначеної Специфікації, позивачем здійснено оплату 50% вартості, що підтверджується платіжним дорученням № 176028 від 20.01.2014 р. на суму 42200,26 грн.

27.01.2014 р. між сторонами було погоджено Специфікацію № 23, відповідно до якої сторони погодили, що ціна товару складає 398374,54 грн., умови оплати - 50% передоплата, решта 50% вартості оплачується продавцю протягом 10 банківських днів після отримання товару на складі покупця, строк поставки: 11-13 тижнів з моменту оплати.

12.03.2014 р. позивач перерахував кошти на виконання умов Специфікації № 23, що підтверджується платіжним дорученням № 185460 від 12.03.2014 р. на суму 199 187,27 грн.

За твердженням позивача, в порушення умов Договору, відповідач товару, обумовленого в специфікаціях, позивачу у визначені терміни не поставив.

Крім того, позивач зазначає, що відповідачем виставлялись наступні рахунки-фактури: № СФ-0131001 від 31.01.2014 р. на суму 5 531,42 грн., № СФ-0131002 від 31.01.2014 р. на суму 4159,10 грн., № СФ-0926002 від 14.11.2013 на суму 7879,34 грн., № СФ-2511002 від 25.11.2013 р. на суму 4708,80 грн., які оплачено позивачем, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 168480 від 06.12.2013 р., № 168481 від 06.12.2013 р., № 184152 від 04.03.2014 р. та № 184151 від 04.03.2014 р.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом зазначає, що відповідач так і не здійснив поставку товару, погоджену сторонами та оплачену позивачем, а тому просить стягнути з відповідача суму попередньої оплати у розмірі 263 666, 19 грн., а також 9 603, 79 грн. 3 % річних, 31 837, 95 грн. пені та 155 383, 41 грн. інфляційних втрат.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є Договором поставки.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач здійснив попередню оплату у відповідності до умов Договору та Специфікацій, що підтверджується платіжним дорученням № 185460 від 12.03.2014 р. на суму 199 187,27 грн. та платіжним дорученням № 176028 від 20.01.2014 р. на суму 42200,26 грн.

Однак відповідач у строки, встановлені у Специфікаціях, поставку товару не здійснив.

Крім того, як підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, відповідач виставив позивачу рахунки-фактури № СФ-0131001 від 31.01.2014 р. на суму 5 531,42 грн., № СФ-0131002 від 31.01.2014 р. на суму 4159,10 грн., № СФ-0926002 від 14.11.2013 на суму 7879,34 грн., № СФ-2511002 від 25.11.2013 р. на суму 4708,80 грн., які були повністю оплачені позивачем.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Що стосується факту виставляння відповідачем рахунків та їх оплату позивачем, то суд зазначає, що вказані відносини між сторонами не регулюються Договором № 0102/2012 (УГМ) від 01.02.2012, оскільки відповідно до умов зазначеного Договору погодження специфікації на кожну партію товару, були обов'язковими.

Оскільки виставляння рахунків та оплата їх відповідачем здійснювались без погодження відповідних специфікації, та з огляду на те, що зазначені рахунки не містять посилань на Договір № 0102/2012 (УГМ) від 01.02.2012 р, суд дійшов висновку, що виставлення рахунків відповідачем та їх оплата позивачем свідчить про укладення між сторонами договору купівлі-продажу у спрощеній формі, згідно якого відповідач зобов'язався здійснити поставку товару, а позивач, в свою чергу здійснити оплату поставленого товару.

08.04.2014 р. позивач звернувся до відповідача з листом, у якому просив повідомити строки поставки продукції.

Відповідач листом № б/н повідомив позивача, що поставка по рахунку № СФ-0131001 від 31.01.2014 р., № СФ-0131002 від 31.01.2014 р., № СФ-0926002 від 14.11.2013 № СФ-2511002 від 25.11.2013 р. відбудеться близько 08.05.2014 р.

Однак, доказів поставки товару відповідачем, оплаченого позивачем, матеріали справи не місять.

Отже, оскільки поставка товару на загальну суму 263 666,19 грн. так і не відбулася, у позивача в силу положень ст. 693 ЦК України, виникло право вимоги до відповідача про передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У відповідності до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Виходячи з наведеної норми права і обставин справи, відповідач зобов'язаний повернути позивачеві суму попередньої оплати.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що жодного доказу на підтвердження факту поставки відповідачем позивачу товару на суму 263 666,19 грн. або повернення останньому вказаної суми, сторонами спору суду не надано.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача 263 666,19 грн. суми попередньої оплати є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 31 837,95 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 4 ст. 230 ГК України визначає, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Дії відповідача є порушенням прийнятих на себе за Договором зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Згідно з пунктом 9.2 Договору, у випадку порушення продавцем більше ніж на 30 календарних днів строку поставки товару, останній виплачує покупцю пеню в розмірі 0,5% від суми непоставленого товару за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Так, позивачем нараховано пеню за прострочення поставки товару по Специфікаціях № 18 та № 23, а також за прострочення поставки товару, оплаченого по виставлених рахунках-фактури.

Що стосується розрахунку пені, здійсненого по Специфікаціях № 18 та № 23, то суд встановив що він є невірним. За розрахунком суду розмір пені, нарахований на суму попередньої оплати за Специфікаціями № 18 та № 23 відповідно до умов Договору та за період , визначений позивачем, становить 28 904,26 грн.

Що стосується вимог про стягнення пені, нарахованої на суму попередньої оплати за виставленими рахунками-фактурами, то суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні з огляду на наступне.

Судом встановлено, що оплата відповідачем рахунків № СФ-0131001 від 31.01.2014 р., № СФ-0131002 від 31.01.2014 р., № СФ-0926002 від 14.11.2013 № СФ-2511002 від 25.11.2013 р. була здійснена не в межах та не на виконання умов договору № 0102/2012 (УГМ) від 01.02.2012 р. Щодо оплати та поставки товару за рахунками № СФ-0131001 від 31.01.2014 р., № СФ-0131002 від 31.01.2014 р., № СФ-0926002 від 14.11.2013 № СФ-2511002 від 25.11.2013 р., то між сторонами не було укладено договору у формі єдиного документа у письмовій формі.

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Оскільки щодо поставки товару за рахунками № СФ-0131001 від 31.01.2014 р., № СФ-0131002 від 31.01.2014 р., № СФ-0926002 від 14.11.2013 № СФ-2511002 від 25.11.2013 р., між сторонами не було укладено договору у письмовій формі та не було передбачено базу нарахування пені, у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, нараховної на суму попередньої оплати відповідно до рахунків № СФ-0131001, № СФ-0131002, № СФ-0926002, № СФ-2511002 слід відмовити.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення 9 603, 79 грн. 3 % річних, 155 383, 41 грн. - інфляційних втрат, нарахованих на суму попередньої оплати.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаних вимог. З огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, згідно п. 5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Отже вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 ЦК України), згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України у постанові від 01.05.2015 р. у справі № 3-357гс15.

Отже, враховуючи норми чинного законодавства України, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є підставою для стягнення 3 % річних та індексу інфляції, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в часині стягнення відповідача 263 666,19 грн. суми попередньої оплати та 28 904,26 грн. пені.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Індастріал технолоджис" (02032, м. Київ, вул. Данькевича, буд. 1/79, кв. 27, код 36192386) на користь Публічного акціонерного товариства "Мотор Січ" (69068, м. Запоріжжя, проспект Моторобудівників, буд. 15, код 14307794) 263 666,19 грн. суми попередньої оплати, 28 904,26 грн. пені. та 5 851,41 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 17.11.2015 р.

Суддя С.О. Турчин