Постанова

від 17.11.2015 по справі 911/3696/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2015 р. Справа№ 911/3696/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участі представників:

від позивача: Касьяненко Г.О. - за дов.

від відповідача: Гарнага Л.А. - за дов.

розглянувши апеляційну скаргу Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС»

на рішення Господарського суду Київської області від 16.09.2015

у справі № 911/3696/15 (суддя Заєць Д.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Безпека»

до Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС»

про стягнення 183 494, 59 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Безпека» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» (далі, відповідач або ДСП «ЧАЕС») про стягнення з останнього заборгованості в сумі 183 494, 59 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов Договорів поставки товару №14-0279-2 від 8 грудня 2014 року, №14-0278-2 від 8 грудня 2014 року, №14-0280-2 від 8 грудня 2014 року та №14-0274-2 від 9 грудня 2014 року, а саме, відповідач не повністю сплатив позивачу грошові кошти за отриманий товар, в результаті чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 128 916,00 грн. Додатково, за прострочення виконання зобов'язання позивач нарахував інфляційні втрати в розмірі 52 478,07 грн. та 3% річних в розмірі 2 100,52 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.09.2015 у справі № 911/3696/15 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Безпека» 128 916 (сто двадцять вісім тисяч дев'ятсот шістнадцять) грн. 00 коп. заборгованості, 52 468 (п'ятдесят дві тисячі чотириста шістдесят вісім) грн. 81 коп. інфляційних втрат, 2 100 (дві тисячі сто) грн. 52 коп. 3% річних та 3 669 (три тисячі шістсот шістдесят дев'ять) грн. 70 коп. судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем за поставлений останнім товар згідно укладених між сторонами спору договорів поставки.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державне спеціалізоване підприємства «Чорнобильська АЕС» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 16.09.2015 у справі № 911/3696/15 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на пункти 4.1., 4.2. договорів поставки №14-0279-2 від 8 грудня 2014 року, №14-0278-2 від 8 грудня 2014 року, №14-0280-2 від 8 грудня 2014 року та №14-0274-2 від 9 грудня 2014 року, якими, як зазначає останній, сторони передбачили обов'язкову умову для здійснення оплати по вказаних зобов'язаннях саме наявність бюджетних коштів, виділених під оплату цих зобов'язань.

Скаржник наголошує на відсутності у нього бюджетних коштів під оплату зобов'язань за договорами поставки, а відтак зазначає, що термін оплати за ними не настав.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу у справі № 911/3696/15 передано на розгляд судової колегії Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Отрюха Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 у справі № 911/3696/15 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 17.11.2015.

17.11.2015 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 16.09.2015 у справі № 911/3696/15 без змін.

17.11.2015 на підтвердження доводів апеляційної скарги від представника відповідача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли документи для долучення до матеріалів справи, а саме: копія виписки управління державного казначейства України у м. Славутичі від 05.10.2015, копія реєстру бюджетних фінансових зобов'язань від 06.10.2015 № 222 та копії платіжних доручень №№ 86, 87, 88, 89 від 07.10.2015.

Вказані документи були оглянуті колегією суддів у судовому засіданні 17.11.2015 та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів, викладених відповідачем у апеляційній скарзі, просив у її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримував доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду скасувати, у позові відмовити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як підтверджується матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Безпека» (за договором - постачальник) та Державним спеціалізованим підприємством «Чорнобильська АЕС» (за договором - покупець) 8 грудня 2014 року укладено договори поставки за №14-0279-2, №14-0278-2 та №14-0280-2 та договір поставки від 9 грудня 2014 року за №14-0274-2 (далі разом, Договори поставки).

Укладені між сторонами договори за своєю правовою природою є договорами поставки.

Частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, пунктами 1.1. Договорів поставки встановлено, що за цими договорами постачальник зобов'язується передати (поставити) у встановлені умовами договорів строки (строк) покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти товар, поставка якого є предметом зазначених договорів, і сплатити за нього (організувати виплату) грошову суму в розмірі та на умовах, встановлених договорами.

Згідно пунктів 3.1. Договорів поставки, ціна за одиницю товару та загальна вартість за номенклатурою зазначена в специфікації.

Пунктами 4.1. Договорів поставки встановлено, що розрахунки за зазначеними договорами проводяться шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 20 банківських днів з дати переходу права власності на товар, відповідно до пункту 5.12 договорів. У випадку відсутності у зазначеному періоді коштів на реєстраційному (розрахунковому) рахунку покупця в установах Державного казначейства України, оплата здійснюється в міру надходження коштів, виділених під оплату зобов'язання за даним договором.

Оплата за поставлений товар може проводитись частинами, в тому числі, в залежності від стану надходження бюджетних коштів під оплату бюджетного зобов'язання покупця (пункт 4.2. Договорів поставки).

Згідно пунктів 5.12. Договорів поставки, право власності на товар та ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить до покупця після його прийняття відповідно до пунктів 5.6 договорів.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України та частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов Договору №14-0279-2 від 8 грудня 2014 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 3 240,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0001874 від 9 грудня 2014 року (том 1, а.с. 35).

На виконання умов Договору №14-0278-2 від 8 грудня 2014 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 22 540,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0001873 від 9 грудня 2014 року (том 1, а.с. 43).

На виконання умов Договору №14-0280-2 від 8 грудня 2014 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 5 190,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0001886 від 10 грудня 2014 року (том 1, а.с. 51).

На виконання умов Договору №14-0274-2 від 9 грудня 2014 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 97 946,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0001872 від 9 грудня 2014 року (том 1, а.с. 59).

Відповідач не розрахувався за отриманий товар, в результаті чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 128 916,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач звертався до відповідача з претензіями про погашення заборгованості за поставлений товар № 1 від 27.03.2015 на суму 97 946,00 грн., № 2 від 27.03.2015 на суму 5 190,00 грн., № 3 від 27.03.2015 на суму 22 540,00 грн. та № 4 від 27.03.2015 на суму 3 240,00 грн.

У відповідь на вказані претензії відповідач направив позивачу листи (відповіді на претензії) №1883/39/3-215 від 21 травня 2015 року, №1884/39/3-216 від 21 травня 2015 року, №1885/39/3-217 від 21 травня 2015 року та №1888/39/3-218 від 21 травня 2015 року, якими визнав наявну перед позивачем заборгованість за зазначеними вище договорами у загальному розмірі 128 916,00 грн.

Таким чином, факт наявності основної заборгованості відповідача перед позивачем за Договорами поставки належним чином доведений, документально підтверджений, сплату вказаної суми заборгованості станом на день прийняття рішення у справі боржником не здійснено, у зв'язку з чим колегія суддів вважає висновки Господарського суду міста Київської області щодо стягнення з відповідача визначеної грошової суми обґрунтованими.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 52 478,07 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 2 100,52 грн.

З приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, вважає його арифметично вірним, а позовні вимоги у частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 2 100,52 грн. вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, складає 52478,07 грн.

Водночас, колегія суддів погоджується із перерахунком інфляційних втрат, проведеним судом першої інстанції, вважає його арифметично вірним, а стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 52468,81 грн. за період: січень 2015 року - червень 2015 року на суму боргу у розмірі 128916,00 грн.

Посилання скаржника у відзиві на позовну заяву та у апеляційній скарзі на те, що згідно пунктів 4.1., 4.2. Договорів поставки термін оплати за вказаними договорами не настав у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Так, згідно пунктів 4.1., 4.2. Договорів поставки у випадку відсутності у зазначеному періоді коштів на реєстраційному (розрахунковому) рахунку покупця в установах Державного казначейства України, оплата здійснюється в міру надходження коштів, виділених під оплату зобов'язання за даними договорами; оплата за поставлений товар може проводитись частинами, в тому числі, в залежності від стану надходження бюджетних коштів під оплату бюджетного зобов'язання покупця.

Однак, колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а відповідно до частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Аналогічні положення містяться у частині 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування не звільняє його від виконання зобов'язань щодо оплати поставленої та прийнятої продукції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15 травня 2012 року у справі №11/446 та рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року.

До того ж, суд відзначає, що між сторонами виникли господарські відносини, а приписи Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, по відповідальності за порушення зобов'язань.

Водночас, колегія суддів наголошує на тому, що умови пункту 4.1. Договорів поставки з приводу того, що оплата здійснюється в міру надходження коштів, виділених під оплату зобов'язання за даним договорами, не є визначенням строку/терміну виконання зобов'язання, адже не є подією, яка має неодмінно настати у розумінні статті 530 Цивільного кодексу України. Також, дана обставина не є відкладальною у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, оскільки в даному випадку вона стосується лише обов'язків покупця щодо оплати товару, у той час як відкладальна обставина має змінювати права та обов'язки обох сторін.

Отже, відповідачем не наведено обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.

Водночас, колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на те, що судом не було взято до уваги та не надано оцінки доказам відповідача щодо вирішення на даний час питання здійснення дофінансування коштів кредиторської заборгованості підприємств зони відчуження за 2014 рік, в період 2015 року, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності у відповідача заборгованості перед позивачем станом на дату звернення позивача до суду та прийняття рішення у даній справі, а тому оплати, здійснені відповідачем згідно платіжних доручень №№ 86,87,88,89 від 07.10.2015 (тобто після прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення), не впливають на законність прийнятого судом рішення.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Посилання відповідача у апеляційній скарзі на те, що позивачем були порушені правила об'єднання позовних вимог, оскільки кожен із Договорів поставки є самостійною підставою виникнення господарських правовідносин, а зобов'язання за ними ґрунтуються на різних доказах, колегія суддів вважає безпідставними, адже згідно статті 58 Господарського процесуального кодексу України позивач не позбавлений права об'єднувати в одній позовній заяві кілька вимог, у той час як за змістом частини 2 пункту 3.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з АНАЛОГІЧНИХ підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Безпека», а заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймає до уваги, оскільки останні не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» на рішення Господарського суду Київської області від 16.09.2015 у справі № 911/3696/15 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 16.09.2015 у справі № 911/3696/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 911/3696/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко