Постанова

від 18.11.2015 по справі 910/16737/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2015 р. Справа№ 910/16737/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Ропій Л.М.

Рябухи В.І.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Шевченко Г. П. - представник за довіреністю від 25.09.2015

від відповідача: Коваленко І. Д. - представник за довіреністю № 17 від 16.09.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіпартс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2015

у справі № 910/16737/15 (суддя Ковтун С. А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіпартс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоленд»

про стягнення 108 671,01 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 84-85), заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 36 730,03 грн., донарахування заборгованості до основного боргу у зв'язку зі зміною валютного курсу (курсова різниця - примітка суду) в сумі 15 977,08 грн., пені в сумі 15 719,59 грн., 3 % річних в сумі 995,75 грн., збитків від інфляції в сумі 20 883,54 грн. та штрафу в сумі 18 365,02 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2015, повний текст якого складений 06.10.2015, у справі № 910/16737/15 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 13 832,63 грн. курсової різниці, 2 103,46 грн. пені, 4 591,26 грн. штрафу, 995,75 грн. 3 % річних, провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 36 730,03 грн. припинено, в іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов'язку по оплаті поставленого за спірним договором товару, з огляду на що, відповідно до умов вказаного договору відповідач має право на стягнення курсової різниці, проте позивачем при розрахунку суми курсової різниці допущено помилки.

Припиняючи провадження в частині стягнення суми основного боргу, суд першої інстанції виходив з того, що вказану суму відповідач позивачу під час розгляду справи в суді першої інстанції сплатив, а частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені та штрафу, - скористався наданим п. 3 ст. 83 ГПК України правом та зменшив штрафні санкції з посиланням на те, що порушення оплати пов'язано з неплатоспроможністю ПАТ «АКБ «Київ», і після внесення відповідачем змін (14.07.2015) до договору банківського рахунку № ID935712 від 19.04.2011, що мало місце з АБ «Укргазбанк», якому відчуженні всі активи та зобов'язання банку ПАТ «АКБ «Київ», відповідач, отримавши можливість здійснити платіж, 17.08.2015 погасив основний борг.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків від інфляції, суд першої інстанції послався на те, що оскільки у зобов'язанні за спірним договором визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті по курсу до гривні України на день платежу, і інфляційні процеси іноземної валюти не встановлюються Національним банком України, спірні правовідносини в цій частині не підпадають під правове регулювання ст. 625 ЦК України.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Профіпартс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2015 у справі № 910/16737/15 скасувати і прийняти нове рішення, яким додатково стягнути з відповідача 2 114,45 грн. донарахування заборгованості до основного боргу у зв'язку зі зміною валютного курсу (курсова різниця), 13 616,13 грн. пені, 20 883,54 грн. збитків від інфляції та 13 773,76 грн. штрафу.

В апеляційній скарзі позивач послався на те, що оспорюване рішення прийняте внаслідок неправильного застосування норм процесуального та матеріального права.

Так позивач зазначив про те, що справу розглянуто господарським судом за відсутності позивача, не повідомленого належним чином про час та місце засідань суду, оскільки ухвала суду від 17.09.2015 про призначення розгляду справи на 24.09.2015 була відправлена судом тільки 22.09.2015 і отримана позивачем 24.09.2015 об 11 годині 30 хвилин з огляду на що позивач був позбавлений можливості брати участь у засіданні 24.09.2015, подати докази щодо курсової різниці, брати участь у дослідженні доказів, наданих відповідачем, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникли у ході судового засідання 24.09.2015, заперечувати проти клопотань і доводів відповідача.

Ухвалою від 30.10.2015 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіпартс» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

21.06.2010 позивач як постачальник та відповідач як покупець уклали договір постачання № Р 109 (далі Договір) (а.с. 25-26), відповідно до якого позивач прийняв на себе зобов'язання протягом дії Договору постачати відповідачу товар (запасні частини для вантажних автомобілів та напівпричепів (причепів), автохімію, мастила (оливи), супутні товари для автотранспорту та інше) за його замовленнями окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що остаточно погоджується сторонами в накладних, які є невід'ємною частиною Договору, а відповідач - приймати товар та оплачувати його на встановлених Договором умовах.

Згідно з п. 2.1 Договору Договір вступає в дію з моменту його підписання повноважними особами обох сторін та діє до 31 грудня поточного року включно.

У різ відсутності до дати закінчення строку дії Договору повідомлення рекомендованим листом від будь-якої з сторін про розірвання Договору, термін дії Договору вважається кожного разу автоматично продовженим до 31 грудня наступного календарного року (п. 2.2).

В матеріалах справи відсутні докази того, що будь-яка з сторін Договору в період з 31.12.2010 по 31.12.2014 включно надіслала на адресу іншої сторони відповідне повідомлення про розірвання Договору, з огляду на що строк дії Договору в порядку п. 2.2 Договору було продовжено на до 31.12.2015 включно.

Згідно з п. 6.1 Договору позивач зобов'язаний постачати відповідачу товар окремими партіями в строках, кількості та асортименті (номенклатурі), остаточно погоджених сторонами в видаткових товарних накладних. Сторони також можуть в кожному окремому випадку обумовити строки і вартість доставки товару.

Відповідно до п. 4.1 Договору ціна товару вважається остаточно визначеною сторонами в видатковій накладній на момент постачання (передачі) товару.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що на виконання умов Договору позивач постачав відповідачу товару який останній частково оплачував.

Так, з доданих позивачем до матеріалів справи копій видаткових накладних (а.с. 27-57) № 48761 від 04.08.2014, № 48979 від 05.08.2014, № 49082 від 05.08.2014, № 49260 від 06.08.2014, №49436 від 07.08.2014, № 49844 від 08.08.2014, № 50225 від 11.08.2014, № 50274 від 11.08.2014, № 50316 від 11.08.2014, № 50713 від 13.08.2014, № 51604 від 18.08.2014, № 51715 від 18.08.2014, № 51927 від 19.08.2014, № 52286 від 20.08.2014, № 52410 від 21.08.2014, №52700 від 22.08.2014, № 52772 від 22.08.2014, № 53012 від 25.08.2014, № 53049 від 26.08.2014, № 53077 від 26.08.2014, № 53256 від 26.08.2014, № 53299 від 26.08.2014, № 53598 від 27.08.2014, № 53794 від 28.08.2014, № 54024 від 29.08.2014, № 54050 від 29.08.2014, № 54217 від 30.08.2014, № 54252 від 30.08.2014, № 54443 від 01.09.2014, № 02.09.2014, № 54996 від 03.09.2014 слідує, що в період з 04.08.2014 по 03.09.2014 позивач за Договором поставив відповідачу товар на загальну суму 36 949,37 грн.

За твердженням позивача, вказаний товар відповідачем оплачений частково в сумі 219,21 грн. (докази оплати на вказану суму в матеріалах справи відсутні - примітка суду), з огляду на що вартість неоплаченого товару становить 36 730,03 грн. (36 949,37-219,21).

Факт часткової оплати відповідачем поставленого за переліченими вище накладними на суму 219,21 грн. та, відповідно, факт наявності заборгованості за вказаний товар в сумі 36 730,03 грн. сторонами не заперечуються, будь-яких сумнів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання у суду не виникає, а відтак, в силу приписів ч. 1 ст. 35 ГПК України факт наявності у відповідача станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом заборгованості за товар, поставлений за переліченими вище накладними, в сумі 36 730,03 грн. колегією суддів визнаються доведеними.

В розділі 5 Договору сторони погодили умови оплати за товар:

- при проведенні постачання за умовою 100% передплати згідно рахунку позивача, товар передається (відпускається) після обов'язкового надходження (отримання) суми перерахованої передплати на банківський рахунок позивача до моменту відпуску товару по видатковій накладній (п. 5.1.1);

- при проведенні постачання з відстроченням платежу відповідач сплачує суму ціни товару протягом терміну, зазначеного у видатковій накладній 7 календарних днів з дати виписки видаткової накладної (п. 5.1.2);

- при проведенні постави з оплатою «за фактом отримання товару» (якщо товар відпущений з відстрочкою платежу, але строк розрахунків в накладній не зазначений) відповідач повинен сплатити суму ціни протягом 5 календарних днів з моменту прийняття зазначеної партії товару (п. 5.1.3).

Враховуючи, що спірні видаткові накладні не містять посилань на строк, у який товар відпущений за ними, мав бути оплачений, виходячи з умов Договору, строк його оплати становить 5 календарних днів з моменту прийняття зазначеної в накладній партії товару, тобто з моменту підписання відповідної видаткової накладної.

З матеріалів справи слідує, що в рахунок оплати спірного товару відповідач 17.07.2015 (тобто після дати звернення позивача до суду з цим позовом - примітка суду) перерахував позивачеві 36 758 грн., що підтверджується наданим відповідачем платіжним дорученням № 431 (а.с. 117), тобто фактично повністю сплатив суму основного боргу, заявлену позивачем до стягнення.

Пунктом 4.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Згідно з п. 4.4. вказаної Постанови, господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 36 730,03 грн. з підстав п. 1-1 ст. 80 ГПК України, згідно з яким господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Згідно з п. 5.2 Договору, у випадку зменшення курсу національної валюти України - гривні відносно EURO на момент розрахунків за відвантажений за Договором та несплачений вчасно товар, сума, яка належить до сплати, визначається як фіксована величина в залежності від зміни курсу гривні до EURO за формулою:

S2=К2*S1/К1, де

S2 - сума оплати, визначена в залежності від зміни курсу гривні до EURO;

К1 - курс EURO, встановлений НБУ на день отримання відповідачем товару;

К2 - курс EURO, встановлений НБУ на день проведення розрахунків за отриманий товар;

S1 - сума придбаного товару, зазначена у видатковій накладній.

Враховуючи несвоєчасну оплату відповідачем поставленого товару на загальну суму 36 730,03 грн., позивач, в порядку, встановленому п. 5.2 Договору, нарахував відповідачу курсову різницю, право на стягнення якої виходячи з умов Договору він має.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки, до яких відноситься спірний Контракт, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з приписами ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Частина 2 ст. 533 ЦК України встановлює, що , якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Колегія судів погоджується з судом першої інстанції щодо наявності у розрахунку позивача помилок, з огляду на що суд першої інстанції, перерахувавши суму курсової різниці, яка підлягає стягненню, частково задовольнив вказані вимоги в сумі 13 832,63 грн. (вказана сума курсової різниці визначена і відповідачем у доповненнях до відзиву на позовну заява - примітка суду). Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 15 719,59 грн. та штрафу в сумі 18 365,02 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 230 ЦК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 10.3 Договору передбачено, що при простроченні оплати товару відповідач зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за кожен календарний день періоду прострочення платежу, а також пеню, нараховану на суму заборгованості за кожний календарний день періоду прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, без обмеження строків її нарахування та звернення до суду за її стягненням.

При простроченні оплати більше одного місяця, позивач має право, крім стягнення передбачених п. 10.3 Договору суми боргу та пені, додатково стягнути з відповідача штраф у розмірі 50% від суми заборгованості (п. 10.6 Договору).

З огляду на вказані положення Договору, позивач правомірно нарахував відповідачу пеню в сумі 15 719,59 грн. та штраф в сумі 18 365,02 грн.

У відзиві на позовну заяву (а.с. 115-116) відповідач проти наявності в нього обов'язку сплатити на користь позивача основний борг в сумі 36 730,03 грн. не заперечив, визнавши, що ним допущено прострочення виконання вказаного грошового зобов'язання, проте просив суд, керуючись ч. 1 ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, зменшити розмір пені до 2 103,46 грн. а штрафу в сумі 4 591,26 грн.

Суд першої інстанції скористався наданим йому правом на зменшення розміру штрафних санкцій, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Згідно зі ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 3 частини 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено, що при вирішенні спорів, пов'язаних зі зменшенням розміру неустойки за рішенням господарського суду господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» (з подальшими змінами).

Згідно з п.п. 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

З матеріалів справи вбачається, що розрахунки з позивачем на виконання умов Договору відповідач здійснював через рахунок, відкритий в ПАТ «АКБ «Київ» на підставі Договору банківського рахунку від 19.04.2011 № ID935712.

З Акту звірки взаєморозрахунків сторін за Договором, підписаного представниками сторін та завіреного печатками (а.с.81-83), вбачається, що востаннє перед зверненням позивача до суду з цим позовом відповідач здійснив розрахунок за Договором через ПАТ «АКБ «Київ» в лютому 2015 року.

Як вбачається з інформації, розміщеної на офіційних сайтах Фонду гарантування вкладів фізичних осіб http://www.fg.gov.ua/not-paying/liquidation/119-kiyv/1765-1116-oholoshennya-pro-zaprovadgennya-tymchasovoi-administracii-ta-pryznachennya-upovnovagenoi-osoby-fondu-pat-akb-kyiv та Національного банку України http://www.bank.gov.ua/article/14935171?annId=14935172 , Кабінетом Міністрів України було прийнято рішення від 11.02.2015 № 61 «Деякі питання участі держави у виведенні Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Київ», згідно з яким держава в особі ПАТ АБ «Укргазбанк» бере участь у виведенні банку ПАТ «АКБ «Київ» з ринку шляхом відчуження активів і зобов'язань ПАТ «АКБ «Київ» на користь АБ «Укргазбанк».

На підставі постанови Правління НБУ від 24.02.2015 № 128 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24.02.2015 № 39 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «АКБ «Київ», згідно з яким з 25.02.2015 запроваджено строком на три місяці з 25.02.2015 по 24.05.2015 включно тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «АКБ «КИЇВ».

Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку не здійснюється.

14.07.2011 ПАТ АБ «Укргазбанк» як Банк та відповідач як Клієнт, у зв'язку з передачею ПАТ «АКБ «Київ» до ПАТ АБ «Укргазбанк» активів та зобов'язань за договорами, укладеними з ПАТ «АКБ «Київ», на підставі рішення КМ України від 11.02.2015 про виведення банку ПАТ «АКБ «Київ» з ринку шляхом відчуження всіх активів та зобов'язань на користь ПАТ АБ «Укргазбанк», домовились внести зміни до Договору банківського рахунку від 19.04.2011 № ID935712 шляхом викладення його в новій редакції, що дозволило відповідачу здійснити розрахунки з позивачем за поставлену за Договором продукцію.

17.07.2015 через рахунок, відкритий в ПАТ АБ «Укргазбанк», відповідач перерахував позивачу 36 758,00 грн. на виконання зобов'язань за Договором.

Вказаний платіж здійснений відповідачем після порушення провадження у справі, проте враховуючи, що причиною невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті спірного товару була фактична неможливість розпоряджатися власними коштами через неплатоспроможність банку, та те, що після отримання можливості розпоряджатися власними коштами відповідач негайно погасив заборгованість, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для зменшення розміру присудженої до стягнення пені до 2 103,46 грн., а штрафу - до 4591,26 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 995,75 грн. та збитків від інфляції в сумі 20 883,54 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 995,75 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Водночас колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків від інфляції з огляду на таке.

Згідно з п.п. 8.1, 8.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» згідно з якими:

- вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України). При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні);

- якщо за умовами договору сума платежу, що визначена в іноземній валюті, на день виникнення у відповідача грошового зобов'язання перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневим, то з моменту перерахунку боржник відповідно до частини другої статті 625 ЦК України зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання даного зобов'язання.

В Листі Верховного суду України «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві» від 01.07.2014 встановлено, що:

- неоднозначною є практика судів у вирішенні питання про стягнення з боржника інфляційних витрат у спорах, де предметом договору була іноземна валюта, розмір заборгованості за якою стягувався з урахуванням її за курсом НБУ до національної валюти;

- разом з тим, як передбачено нормами Закону від 3 липня 1991 р. N 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення», індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти;

- отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає (рішення Верховного Суду України від 28 березня 2012 р. у справі N 6-36736вов10). Тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначене у гривні.

Отже, враховуючи, що індекс інфляції - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари і послуги, що купує населення для невиробничих цілей, а ціни в Україні встановлюються у національній валюті, вимоги ст. 625 ЦК України щодо інфляційних нарахувань можуть бути застосовані лише у випадку прострочення грошового зобов'язання у гривні і не можуть бути застосовані до ціни у гривні, визначеної з урахуванням курсу іноземної валюти на час укладення угоди та на день оплати товару (Постанова Вищого господарського суду України від 19.02.2014 у справі № 911/2682/13).

Враховуючи, що у спірному випадку у зобов'язанні за Договором визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті по курсу до гривні України на день платежу, що дозволило позивачу правомірно вимагати стягнення з відповідача курсової різниці, яка виникла внаслідок порушення останнім строку оплати, спірні правовідносини в цій частині не підпадають під правове регулювання ст. 625 ЦК України в частині нарахування на суму заборгованості збитків від інфляції.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 20 883,54 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що справу розглянуто господарським судом за відсутності позивача, не повідомленого належним чином про час та місце засідань суду, оскільки ухвала суду від 17.09.2015 про призначення розгляду справи на 24.09.2015 була відправлена судом тільки 22.09.2015 і отримана позивачем 24.09.2015 об 11 годині 30 хвилин, з огляду на що позивач був позбавлений можливості брати участь у засіданні 24.09.2015, подати докази щодо курсової різниці, брати участь у дослідженні доказів, наданих відповідачем, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникли у ході судового засідання 24.09.2015, заперечувати проти клопотань і доводів відповідача.

Як слідує з матеріалів справи, ухвалою суду від 03.07.2015 позовну заяву прийнято до розгляду та порушене провадження у справі, розгляд справи призначений на 23.07.2015.

Вказану ухвалу судом першої інстанції позивачу було направлено 13.07.2015, а отримано ним 14.07.2015, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0103033663532 (а.с. 3).

В судове засідання 23.07.2015 позивач представників направив.

В судовому засіданні 23.07.2015 відповідач звернувся до суду з клопотанням про оголошення перерви в судовому засіданні, проти якого позивач не заперечив, з огляду на що в судовому засідання оголошено перерву до 10.09.2015, а строк розгляду справи за клопотанням сторін продовжено на 15 днів.

10.09.2015 розгляд справи не відбувся, з огляду на що ухвалою суду від 11.09.2015 розгляд справи призначено на 17.09.2015.

Вказану ухвалу судом першої інстанції позивачу було направлено 11.09.2015, а отримано ним 14.09.2015, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0103035288850 (а.с. 113).

В судове засідання 17.09.2015 позивач представників не направив, про причини неявки суду не повідомив, з огляду на що ухвалою суду від 17.09.2015 розгляд справи відкладено на 24.09.2015.

Вказану ухвалу судом першої інстанції позивачу було направлено 22.09.2015, а отримано ним 24.09.2015, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0407316860160 (а.с. 133).

В судове засідання 24.09.2015 позивач своїх представників не направив.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було вжито всіх необхідних заходів для повідомлення сторін про час і місце судового засідання і що позивач був обізнаний про розгляд судом справи за його участю.

Відповідно до приписів ст. 77 ГПК України відкладення розгляду справи з підстав нез'явлення в судове засіданні будь-якої з сторін відбувається лише у випадку, якщо вказане нез'явлення перешкоджає вирішенню спору по суті та лише у межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, в той час як у спірному випадку суд першої інстанції не мав можливості відкласти розгляд справи з огляду на закінчення строків вирішення спору, встановлених статтею 69 ГПК України.

Слід зазначити і про те, що наявність права на прийняття участі в судових засіданнях не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи у випадку нез'явлення будь-кого з сторін в судове засіданні, якщо наявних в матеріалах справи документальних доказів достатньо для прийняття обґрунтованого законного рішення, як в даному випадку.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіпартс» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2015 у справі № 910/16737/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Профіпартс».

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіпартс» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2015 у справі № 910/16737/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2015 у справі № 910/16737/15 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/16737/15.

Повний текст постанови складено: 19.11.2015

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.М. Ропій

В.І. Рябуха