Рішення

від 18.11.2015 по справі 923/1588/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2015 р. Справа № 923/1588/15

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К. при секретарі Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Національний Кредит"

до

відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Цюрупинська швейна фабрика "Юність"

відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність ініціативних працездатних інвалідів",

про солідарне стягнення 5 376 773,97 грн за кредитним договором,

за участі представників сторін:

позивача - Остащенко О.М., Шох С.М. (представників за дорученнями),

відповідача- 1 - Казанцева Г.М. (представника за дорученням),

відповідача-2 - не з'явився,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором № 85ю/2011/05-1379/2-1 від 05.05.2011 в розмірі 5376773,97 грн, з яких: 2877012,03 грн заборгованості за кредитом, 456204,65 грн заборгованості за процентами, 263238,29 грн пені за несвоєчасне повернення кредиту, 57943,71 грн пені за несвоєчасну сплату процентів, 16045,66 грн річних від простроченої суми кредиту, 3689,56 грн річних від простроченої суми процентів, 378408,35 грн інфляційних за час прострочки кредиту, 99231,72 грн інфляційних за час прострочки процентів, 175000 грн штрафу за прострочку кредиту та 1050000 грн штрафу за прострочку процентів.

Безпосередньо позовні вимоги ґрунтуються на неналежному виконанні ПАТ "Цюрупинська швейна фабрика "Юність" (на даний час Товариство з обмеженою відповідальністю "Цюрупинська швейна фабрика "Юність") взятих на себе зобов'язань щодо своєчасного повернення суми кредиту та сплати процентів за його користування. А вимоги щодо солідарної відповідальності відповідачів ґрунтуються на укладеному між позивачем та відповідачами договору поруки № 04-1383/1-4 від 05.05.2011, за яким ТОВ "Співдружність ініціативних працездатних інвалідів" поручилося за виконання ПАТ "Цюрупинська швейна фабрика "Юність" зобов'язань за кредитним договором № 85ю/2011/05-1379/2-1 від 05.05.2011.

Відповідачем-1 надано відзив на позов, за яким він не визнає позовні вимоги щодо нарахованих сум штрафу, посилаючись на порушення статті 61 Конституції України щодо можливості одночасного нарахування штрафу та пені за невиконання грошового зобов'язання.

Поряд з цим, під час судового розгляду справи його представник не заперечував проти суми стягнення основної заборгованості за кредитом та процентів за його користування. Відносно інших нарахувань ним висловлені заперечення, а саме: 1) за відповідним клопотанням відповідач-1 просить суд зменшити розмір неустойки, нарахованої за договором, мотивуючи це нестабільною фінансово-економічною ситуацією в Україні, зниженням та припиненням господарських правовідносин з контрагентами; 2) при розрахунку пені за період з 21.11.2014 по 21.05.2015, на думку відповідача-1, позивачем зазначено початкову суму прострочки 289012,03 грн, хоча між сторонами укладено додаткову угоду № 11, якою визначено графік щомісячних платежів зі щомісячним зменшенням заборгованості на 150000 грн; 3) при розрахунку інфляційних за період з 06.01.2012 по 06.10.2014 не враховано дефляцію, а тому збільшено суму нарахувань; 4) відповідач-1 вважає, що строки позовної давності відносно нарахування та стягнення штрафу, пені, річних та інфляційних сплили, у зв'язку з чим просить застосувати їх до спірних правовідносин.

Відповідачем-2 поданий відзив на позов, за яким позовні вимоги ним не визнаються через пропуск строку пред'явлення до нього вимоги як до поручителя, а тому він вважає поруку припиненою. Зокрема, на його думку, строк повернення кредиту настав 22 жовтня 2014 року, оскільки пунктом 4.4. кредитного договору встановлено, що у разі невиконання відповідачем-1 зобов'язань, визначених в пунктах 3.3.2. - 3.3.17 кредитного договору, протягом більше 15 днів, термін надання кредиту вважається таким що закінчився, та відповідач-1 зобов'язаний погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом, комісії та нараховані штрафні санкції.

Розгляд справи проведено в режимі відеоконференції в судових засіданнях, які відбулися 22 вересня, 6, 15, 27 жовтня, 11 та 18 листопада 2015 року. При цьому справа розглянута без участі представника відповідача-2, який в судові засідання не з'являвся та причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце судового розгляду справи.

За час судового розгляду відповідач-1 змінив організаційно-правовову структуру підприємства, а саме була здійснена реорганізація шляхом перетворення Публічного акціонерного товариства "Цюрупинська швейна фабрика "Юність" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Цюрупинська швейна фабрика "Юність", у зв'язку з чим судом ухвалою від 18.11.2015 здійснене відповідне процесуальне правонаступництво.

Під час судового розгляду представником відповідача-1 було заявлене клопотання про призначення судово-економічної експертизи на предмет визначення правильного обрахунку стягуваних сум пені, річних та інфляційних. За результатами обговорення клопотання із заслуховуванням позицій представників сторін, судом воно відхилене через необґрунтованість та відсутність необхідності для суду у застосуванні спеціальних знань для розрахунку нарахованих позивачем сум.

Крім викладеного судом встановлено, що між ПАТ "Банк Національний Кредит" та ПАТ "Цюрупинська швейна фабрика "Юність" 5 травня 2011 року укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 85ю/2011/05-1379/2-1, за умовами якого Банк зобов'язався надати Позичальнику грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості розмірі 3500000 грн, з процентною ставкою за його користування 25 процентів річних, встановивши строк їх повернення - 23.04.2015 (т. 1, а.с. 12-16). За змістом пункту 2.6. договору сплата процентів здійснюється щомісячно до п'ятого числа місяця , наступного за місяцем, за який вони нараховані.

В подальшому між сторонами укладалися додаткові договори до вказаного кредитного договору, а саме № 1 від 01.11.2011 (т. 1, а.с. 17), № 2 від 05.01.2012 (т. 1, а.с. 18), № 3 від 11.12.2012 (т. 1, а.с. 19), № 4 від 25.12.2012 (т. 1, а.с. 20), № 5 від 30.04.2013 (т. 1, а.с. 21-22), № 6 від 26.12.2013 (т. 1, а.с. 23), № 7 від 06.05.2014 (т. 1, а.с. 24-25), № 8 від 10.07.2014 (т. 1, а.с. 26), № 9 від 11.08.2014 (т. 1, а.с. 27), № 10 від 08.09.2014 (т. 1, а.с. 28), № 11 від 10.09.2014 (т. 1, а.с. 29), якими вносилися зміни та встановлено наступний графік зменшення ліміту, а саме: з 06.06.2014 встановлено максимальний ліміт 3348000 грн, з 06.07.2014 - 3196000 грн, з 06.08.2014 - 3044000 грн, з 06.09.2014 - 2892000 грн, з 06.10.2014 - 2740000 грн, з 06.11.2014 - 2588000 грн, з 06.12.2014 - 2436000 грн, з 06.01.2015 - 2284000 грн, з 06.02.2015 - 2132000 грн, з 06.03.2015 - 1980000 грн, з 06.04.2015 - 1828000 грн, та кінцевим терміном повернення залишку - 23.04.2015.

Згідно до виписки з рахунку (т. 1, а.с. 34- 146), заявок на видачу коштів (т. 1, а.с. 154-196), меморіальних ордерів: № 750889 від 10.05.2011 на суму 1662086 грн; № 752920 від 11.05.2011 на суму 36050,20 грн; № 754065 від 12.05.2011 на суму 757000 грн; № 756151 від 13.05.2011 на суму 279509,70 грн; № 763111 від 18.05.2011 на суму 303827 грн; № 817150 від 06.06.2011 на суму 719018,81 грн; № 818873 від 07.06.2011 на суму 16662,05 грн; № 818877 від 07.06.2011 на суму 8153,64 грн; № 820868 від 08.06.2011 на суму 40063,20 грн; № 824907 від 10.06.2011 на суму 25872 грн; № 828183 від 14.06.2011 на суму 100000 грн; № 849805 від 29.06.2011 на суму 120000 грн; № 1937288 від 19.01.2012 на суму 34500 грн; № 2253355 від 16.03.2012 на суму 171669,60 грн; № 2261927 від 19.03.2012 на суму 18347,42 грн; № 2303590 від 27.03.2012 на суму 201364,01 грн; № 2324191 від 30.03.2012 на суму 119328,70 грн; № 2432637 від 18.04.2012 на суму 160000 грн; № 2942284 від 12.07.2012 на суму 200000 грн; № 2961973 від 16.07.2012 на суму 330000 грн; № 3342473 від 14.09.2012 на суму 539081,46 грн; № 3366061 від 19.09.2012 на суму 61221,85 грн; № 3473451 від 02.10.2012 на суму 103616 грн; № 3521356 від 10.10.2012 на суму 50000 грн; № 3550017 від 16.10.2012 на суму 94000 грн; № 4054304 від 26.12.2012 на суму 100000 грн; № 4064549 від 27.12.2012 на суму 515465 грн; № 4553669 від 01.03.2013 на суму 250000 грн; № 4751260 від 29.03.2013 на суму 174538,36 грн; № 5687556 від 16.07.2013 на суму 86013,20 грн; № 5698975 від 17.07.2013 на суму 83435,81 грн; № 6348796 від 26.09.2013 на суму 270610,54 грн; № 6360332 від 27.09.2013 на суму 202159,99 грн; № 6374241 від 30.09.2013 на суму 121031,04 грн; № 6603560 від 24.10.2013 на суму 600000 грн; № 7542067 від 29.01.2014 на суму 55000 грн; № 7914517 від 05.03.2014 на суму 62246,78 грн; № 7939847 від 07.03.2014 на суму 7080 грн; № 8220140 від 04.04.2014 на суму 70091,70 грн; № 8249855 від 08.04.2014 на суму 69934,38 грн; № 8574598 від 12.05.2014 на суму 600000 грн; № 9230240 від 10.07.2014 на суму 40998,18 грн; № 9958882 від 10.09.2014 на суму 51698,38 грн (т. 2, а.с. 2-44); Банком надано Позичальнику кредит в межах максимального ліміту заборгованості 3500000 грн.

Натомість, відповідач-1 протягом дії договору не виконував своєчасно та у повному обсязі свої зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів, у зв'язку з чим за обліковими даними позивача станом на 22 травня 2015 року Позичальник заборгував 2877012,03 грн основної суми кредиту, яка підлягала періодичному поверненню, та 456204,65 грн нарахованих процентів за користування кредитом.

За своєю юридичною природою, укладений між сторонами договір є кредитним договором, правовідносини за яким регулюються положеннями частини 1 статті 1054 ЦК України, за якою банк (кредитодавець) зобов'язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої.

В даному контексті суд також зазначає, що у відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а за частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від виконання умов договору не допускається.

Визначаючи строк виконання зобов'язання щодо повернення суми кредиту, суд зазначає, що за частиною 1 статті 530 ЦК України , якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Зокрема, як зазначено вище, додатковими угодами №№ 1 - 11 до кредитного договору встановлено наступний графік зменшення ліміту, а саме: з 06.06.2014 встановлено максимальний ліміт 3348000 грн, з 06.07.2014 - 3196000 грн, з 06.08.2014 - 3044000 грн, з 06.09.2014 - 2892000 грн, з 06.10.2014 - 2740000 грн, з 06.11.2014 - 2588000 грн, з 06.12.2014 - 2436000 грн, з 06.01.2015 - 2284000 грн, з 06.02.2015 - 2132000 грн, з 06.03.2015 - 1980000 грн, з 06.04.2015 - 1828000 грн, та кінцевим терміном повернення залишку - 23.04.2015.

Водночас, пунктом 4.4. кредитного договору № 85ю/2011/05-1379/2-1 сторонами обумовлено, що у разі невиконання Позичальником зобов'язань, визначених пунктами 3.3.2. - 3.3.17. цього договору, порушення Позичальником або третьою особою, з якою укладений договір забезпечення виконання зобов'язань за кредитом, умов договорів, визначених пунктом 1.3. цього договору, протягом 15 днів, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, та, відповідно, Позичальник зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня, погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, комісії та нараховані штрафні санкції.

Така домовленість сторін узгоджується з положеннями частини 2 статті 1050 ЦК України, за якою, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього ж Кодексу.

В даному випадку згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, відповідач-1 не повернув чергові 152000 грн суми наданого кредиту починаючи з 6 жовтня 2014 року, у зв'язку з чим, з урахуванням п'ятнадцятиденного строку, встановленого пунктом 4.4. кредитного договору, з 21 жовтня 2014 року термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, та, відповідно, Позичальник зобов'язаний був не пізніше наступного робочого дня, тобто 22 жовтня 2014 року, погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, комісії та нараховані штрафні санкції.

Аналогічне сприйняття положень пункту 4.4. кредитного договору висловлене самим Банком у Вимозі від 30.10.2014 за вих. № 05-1-05/3477, адресованій Позичальнику, щодо сплати суми заборгованості в розмірі 144685,25 грн, в якій зазначено про наявну заборгованість, починаючи з 6 жовтня 2014 року, посилання на приписи пункту 4.4. кредитного договору щодо закінчення терміну кредиту, а також вимогу про негайну сплату суми простроченої заборгованості, нарахованих відсотків та штрафних санкцій. Крім цього, в ній вказано, що: «У разі непогашення … простроченої заборгованості … буде висунута вимога згідно пункту 4.4. кредитного договору».

Таким чином, суд констатує про настання строку повернення всієї суми кредиту та сплати процентів за його користування - 22 жовтня 2014 року.

За таких обставин несплата суми кредиту та процентів за його користування, є порушенням взятих Позичальником на себе зобов'язань за договором.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Про правові наслідки порушення зобов'язання боржником йдеться також в ч. 1 статті 611, ч. 2-4 статті 612, ч. 1, 2 статті 220 ГК України, які передбачають відповідальність боржника.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 статті 549 ЦК України).

Умовами договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків погашення кредиту і процентів за користування ним. Зокрема, пунктом 4.2. кредитного договору встановлена відповідальність Позичальника за прострочення виконання грошових зобов'язань по сплаті процентів, комісій та повернення кредиту у вигляді нарахування пені в розмірі 1 проценту від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період невиконання зобов'язань.

Зокрема, позивачем, згідно з наданого ним розрахунку (т. 1, а.с. 150-151), нарахована пеня в розмірі 263238,29 грн за порушення строків повернення кредиту за період з 21.11.2014 по 21.05.2015 та 57943,71 грн - за порушення строків сплати процентів за користування кредитом за період з 21.11.2014 по 21.05.2015.

Вирішуючи спір в цій частині суд зазначає, що позивачем нарахування пені за несвоєчасне повернення кредиту розпочате з 21.11.2014 на суму 289012,03 грн, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що відповідає договірним умовам, оскільки заборгованість зі сплати суми кредиту в розмірі 289012,03 грн виникла з 06.11.2014 та вона узгоджується із сумою зменшення ліміту кредитування, яка дорівнює щомісячному зменшенню на 152000 грн, починаючи з 06.06.2014. Суд зазначає, що позивачем пеня нарахована виходячи із сум частково погашення суми кредиту, хоча строк його погашення в повній сумі настав 22.10.2014, а тому суд не повноважний виходити за межі позовних вимог.

За таких обставин, заперечення відповідача-1 щодо помилкового обрахунку пені на суму заборгованості з кредиту до уваги судом не приймаються.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, як вказано вище зобов'язання Позичальника щодо повернення всієї суми кредиту виникло 22.10.2014, а тому з 23 жовтня 2014 року розпочався відлік вказаного шестимісячного строку для нарахування пені та який завершився 23 квітня 2015 року.

В даному випадку позивачем пеня за несвоєчасне повернення кредиту за період з 24.04.2015 по 21.05.2015 в сумі 132421,37 грн нарахована поза межами шестимісячного строку, що є неправомірним.

У зв'язку з викладеними обставинами щодо нарахованих сум пені, суд вважає їх нарахування обґрунтованим, а вимоги щодо стягнення - підлягаючими задоволенню, за виключенням нарахування пені в сумі 132421,37 грн.

Поряд з цим, позивачем на підставі пункту 4.3. договору, за яким у разі порушення Позичальником вимог, передбачених пунктами 3.3.2. - 3.3.17. договору, він зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі п'яти процентів від суми кредиту за кожний такий випадок, нарахований штраф у розмірі 175000 грн за прострочку повернення кредиту в розмірі 3500000 грн та штраф у розмірі 1050000 грн за прострочку сплати процентів за грудень 2014 року - травень 2015 року, тобто за 6 випадків такого порушення, з розрахунку 175000 грн за кожне.

Так, згідно до пункту 3.3.5. договору Позичальник зобов'язаний сплачувати проценти за користування кредитом, а за пунктом 3.3.6. - повернути Банку в повному обсязі транші кредиту у строки, визначені договором.

Проте, згідно до приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Зокрема, Верховний Суд України в постанові від 21.10.2015 у справі № 6-2003цс15 зробив висновок щодо застосування норм статей 509, 549 ЦК України в контексті статті 61 Конституції України, а саме щодо неможливості одночасного нарахування пені та штрафу за невиконання грошового зобов'язання.

Так, Верховний Суд України дійшов висновку, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що пунктом 4 Оглядового листа № 01-06/767/2013 від 29.04.2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» Вищий господарський суд України вказав, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить законодавству України. Такий висновок ґрунтувався на правовій позиції наведеній у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08 та від 12.06.2012 у справі № 06/5026/1052/2011.

Зокрема, вищі суди зазначили, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, суд вважає за необхідне констатувати про зміну Верховним Судом України власної правової позиції щодо одночасного нарахування штрафу та пені за невиконання одного й того ж грошового зобов'язання за договором, а тому судом приймається до уваги останній правовий висновок по застосуванню норм статей 509, 549 ЦК України та статті 61 Конституції України.

У даному спорі пунктами 4.2. та 4.3. кредитного договору нарахування пені та штрафу передбачене за невиконання одних і тих же зобов'язань, яке підлягає сприйняттю як одночасне застосування одного й того ж виду відповідальності, що суперечить статті 61 Конституції України.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, а тому позовні вимоги щодо нарахування штрафу задоволенню не підлягають.

Відносно заявленого відповідачем-1 клопотання про зменшення розміру неустойки у зв'язку з його фінансовим станом суд зазначає наступне.

Так, принцип свободи договору декларується в статтях 3, 627 ЦК України. Разом з тим, здійснення особами цивільних прав певним чином обмежується. Зокрема, згідно статті 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені цією статтею, суд може застосувати наслідки, встановлені законом, а саме за статтею 16 ЦК України, суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень статті 13 цього ж Кодексу.

Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (аналогічні положення містяться в статті 551 ЦК України). При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Згідно частиною 1 статті 627 того ж Кодексу, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином, вимога врахування принципу розумності є прямою вимогою Закону до договору. Тобто, сума неустойки, яка передбачається в договорі, повинна бути розумною.

В даному спорі відповідач-1 не довів, що сума неустойки є нерозумною та несправедливою, а також не довів, що його матеріальний стан щодо неможливості сплачувати кредит суперечність принципам розумності і справедливості договірних зобов'язань, у зв'язку з чим його клопотання про зменшення суми неустойки задоволенню не підлягає.

Через невиконання грошового зобов'язання позивачем нараховані до стягнення з відповідача 16045,66 грн річних від простроченої суми кредиту за період з 06.10.2014 по 21.05.2015, 3689,56 грн річних від простроченої суми процентів за кожний з періодів несплати процентів, а всього за період з 06.01.2012 по 21.05.2015, 378408,35 грн інфляційних за час прострочки кредиту за кожним з періодів несплати сум кредиту за період з 06.10.2014 по 30.04.2015, 99231,72 грн інфляційних за час прострочки процентів за кожний з періодів несплати процентів, а всього за період з 06.01.2012 по 30.04.2015.

Вирішуючи спір в цій частині суд зазначає, що у відповідності до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також три проценти річних від простроченої суми.

Перевіривши розрахунок річних та інфляційних, який здійснений позивачем, суд констатує його правомірність, проте з огляду на заяву відповідача щодо застосування строків позовної давності, зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 статті 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 стаття 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу за користування кредитом, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Безпосередньо з позовом до суду позивач звернувся 31 серпня 2015 року, що слідує зі штемпеля на поштовому конверті (т. 1, а.с. 217), в якому до Господарського суду Херсонської надійшли позовні матеріали, а тому нарахування річних та інфляційних поза межами строку до 31 серпня 2012 року виходять за трьохрічний строк позовної давності.

Так, позивачем нараховані 22,22 грн річних та 17,78 грн інфляційних за період з 06.01.2012 до 11.01.2012 від суми заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в розмірі 45187,84 грн, строк позовної давності за який сплинув.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення 3667,34 грн річних та 99213,94 грн інфляційних за час прострочки по сплаті процентів, а також 16045,66 грн річних та 378408,35 грн інфляційних за час прострочки по кредиту є правомірними та підлягають задоволенню, а позовні вимоги щодо стягнення 22,22 грн річних та 17,78 грн інфляційних за період з 06.01.2012 до 11.01.2012 від суми заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в розмірі 45187,84 грн є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що позивачем інфляційні та річні нараховані виходячи із сум частково погашення суми кредиту та процентів, хоча строк його погашення в повній сумі настав 22.10.2014, а тому суд не повноважний виходити за межі позовних вимог.

Судом також встановлено, що з метою забезпечення взятих на себе Позичальником зобов'язань перед Банком за кредитним договором № 85ю/2011/05-1379/2-1 від 05.05.2011 між Банком, Позичальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Співдружність ініціативних працездатних інвалідів" 5 травня 2011 року укладено договір поруки № 04-1383/1-4, за умовами якого відповідач-2 (Поручитель) зобов'язався перед Банком солідарно відповідати за виконання Позичальником взятих на себе зобов'язань за вказаним кредитним договором (пункт 1.1. договору).

В подальшому між сторонами укладалися додаткові договори до вказаного договору поруки, а саме № 1 від 30.04.2013 та № 2 від 06.05.2014. Так, відповідно до пункту 3 договору про внесення змін № 2 до договору поруки сторонами внесено зміни та доповнення до пункту 6.1., за яким вони встановили, що договір набирає чинності з моменту його укладення уповноваженими представниками та діє до 23 квітня 2020 року, якщо інше не встановлено законом.

Під час судового розгляду справи представник позивача зосередив увагу на строку дії договору поруки саме до 23.04.2020.

Аналіз договору поруки № 04-1383/1-4, вказує, що він за своєю правовою природою є договором поруки, правовідносини за яким регулюються приписами параграфу 3 глави 49 ЦК України.

Так, за змістом статті 533 цього Кодексу за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Водночас, згідно зі статтею 554 цього ж Кодексу, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання. Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.

Проте, відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

В даному випадку сторонами в договорі поруки не встановлювався ні строк дії поруки, ні строк її припинення, а тому діє загальне правило названої частини 4 статті 559 щодо припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При цьому суд зазначає, що дія договору поруки (строк, що встановлений пунктом 6.1. договору поруки, тобто до 23.04.2020) та строк поруки не є тотожними поняттями, а тому твердження представника позивача щодо дії поруки до 23.04.2020 до уваги судом не приймаються.

Верховний Суд України неодноразово висловлював свою позицію з цього питання (постанови від: 21.05.2012 у справах № 6-48цс11, № 6-68цс11; 23.05.2012 у справі № 6-33цс12; 18.07.2012 у справі № 6-78цс12).

Так, відповідно до частини 1 статті 251 та частини 1 статті 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК).

Таким чином, умова договору поруки про дію самого договору (визначення строку дії договору) поруки не може вважатися встановленим сторонами договору поруки строком дії самої поруки, в тому числі її припинення.

Суд зазначає, що порука - це строкове зобов'язання і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків. Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Такий висновок зроблений Верховним Судом України у справі № 6-6цс14-1 (постанова від 17.09.2014).

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини 4 статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки розуміється як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Отже, виходячи з положень другого речення частини 4 статті 559 ЦК України, вимога до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинна бути пред'явлена у судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців із моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або із дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною 2 статті 1050 ЦК України, або із дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі, якщо кредит має бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Цей правовий висновок зроблений Верховним Судом України за результатами розгляду справи № 6-53цс14, предметом якої був спір про стягнення заборгованості за кредитним договором (постанова від 17.09.2014).

В цьому спорі позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача-2, як поручителя, заборгованості за кредитним договором 31.08.2015, хоча строк дії поруки припинився 23.04.2015 (шестимісячний строк з моменту невиконання зобов'язання щодо повернення всієї суми кредиту), а тому позивачем пропущено строк звернення до поручителя за виконанням кредитних зобов'язань, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

За таких обставин судовий збір в розмірі 60289,69 грн (з розрахунку 1,5 % від суми задоволених вимог в розмірі 4019312,60 грн) покладається на відповідача-1.

На підставі вказаних правових норм і керуючись статтями 44, 49, 82-85 ГПК України,

в и р і ш и в :

1. Позовні вимоги, спрямовані до відповідача-1, задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Цюрупинська швейна фабрика "Юність" (75100 Херсонська область, м. Цюрупинськ, вул. Енгельса, буд. 19, код ЄДРПОУ 02972167) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Національний Кредит" (04053 м. Київ, вул. Тургенєвська, 52/58, код ЄДРПОУ 20057663) - 2877012,03 грн заборгованості за кредитом, 456204,65 грн заборгованості за процентами, 130816,92 грн пені за несвоєчасне повернення кредиту, 57943,71 грн пені за несвоєчасну сплату процентів, 16045,66 грн річних від простроченої суми кредиту, 3667,34 грн річних від простроченої суми процентів, 378408,35 грн інфляційних за час прострочки кредиту, 99213,94 грн інфляційних за час прострочки процентів.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Цюрупинська швейна фабрика "Юність" (75100 Херсонська область, м. Цюрупинськ, вул. Енгельса, буд. 19, код ЄДРПОУ 02972167) на користь Державного бюджету України із зарахуванням коштів за реквізитами: розрахунковий рахунок 31215206783002, МФО 852010, код ЄДРПОУ 37959779, одержувач УДКСУ у місті Херсоні, банк ГУДКСУ у Херсонській області - 60289,69 грн судового збору.

4. В іншій частині в задоволенні позовних вимог, спрямованих до відповідача-1, відмовити.

5. В частині позовних вимог щодо солідарної відповідальності та безпосередньо, спрямованих до відповідача-2, відмовити.

Дата підпису рішення - 19 листопада 2015 року

Суддя М.К. Закурін