Рішення

від 19.11.2015 по справі 908/5320/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 20/181/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2015 Справа № 908/5320/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Саатранс" (73000, м. Херсон, вул. Перекопська, буд. 169)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (69076, АДРЕСА_1)

про стягнення 9359,63 грн.

Суддя Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від позивача - не з'явився (Аджимуратов С.Л. (директор, наказ № 8-к від 18.04.2011 р.) у судовому засіданні 29.10.2015 р.);

Від відповідача - не з'явився

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про стягнення з відповідача суми 9604,11 грн., із яких: сума 6000,00 грн. - основна заборгованість, сума 3420,00 грн. - штраф, сума 156,00 грн. - збитки від інфляції, сума 28,11 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.10.2015 р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/5320/15, справі присвоєно номер провадження 20/181/15, справу призначено до розгляду на 29.10.2015 р. На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 19.11.2015 р. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.10.2015 р. відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Саатранс" про забезпечення позову.

У судовому засіданні 19.11.2015 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

18.11.2015 р. від позивача через канцелярію суду надійшло письмове пояснення (вих. № 1/16-11 від 16.11.2015 р.), відповідно до якого позивач просить стягнути з відповідача на його користь основну заборгованість в розмірі 6000,00 грн., штраф у розмірі 3300,00 грн., збитки від інфляції в сумі 32,51 грн., 3% річних у сумі 27,12 грн.

Згідно зі ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

У пунктах 3.10, 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України роз'яснено, що статтею 22 ГПК України, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Оскільки письмовим поясненням (вих. № 1/16-11 від 16.11.2015 р.) позивач не змінює ані предмету, ані підстав позову, позивач змінив періоди нарахування штрафу, збитків від інфляції та 3% річних, зазначене пояснення є по суті заявою позивача про зменшення розміру позовних вимог.

Заява прийнята судом до розгляду на підставі ст. 22 ГПК України. Таким чином, судом розглядаються позовні вимоги, викладені в позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог (письмове пояснення позивача вих. № 1/16-11 від 16.11.2015 р.).

Позивач у судове засідання, призначене на 19.11.2015 р., не з'явився, причини неявки суду невідомі.

У судовому засіданні 29.10.2015 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, та на підставі ст.ст. 525, 526, 599, 625 ЦК України, умов заявки-договору № 22/1 від 22.05.2015 р. на перевезення вантажу просив позов задовольнити.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, причини неявки суду невідомі. Про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, ухвала про порушення провадження у справі та ухвала про відкладення розгляду справи направлені відповідачу на адресу, зазначену в позовній заяві та у Спеціальному витязі з ЄДРЮОтаФОП станом на 29.10.2015 р.: 69076, АДРЕСА_1. Поштові відправлення з ухвалами на адресу суду підприємством зв'язку не поверталися. Будь-яких заяв, клопотань, письмового відзиву від відповідача до суду не надійшло. Причини неявки відповідач не повідомив.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. N 18 роз'яснено, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Суд визнав можливим розглянути справу в порядку ст. 75 ГПК України у відсутність відповідача за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оригінали яких оглядалися в судовому засіданні 29.10.2015 р., заслухавши пояснення представника позивача, надані в попередньому судовому засіданні, суд

ВСТАНОВИВ:

22.05.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Саатранс» (перевізник за договором, позивач у справі) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (замовник за договором, відповідач у справі) укладений заявка-договір № 22/1 на транспортне перевезення.

За умовами даного договору відповідач доручив позивачу перевезення вантажу (сталь об'ємом 6 т) автомобілем МАН НОМЕР_1 пр. НОМЕР_2 (водій Садовий) по маршруту: м. Дніпропетровськ - м. Нова Каховка, дата завантаження: 22.05.2015 р., дата вивантаження: 23.05.2015 р.

Відповідач, в свою чергу, зобов'язався оплатити суму 6000,00 грн. на протязі 5 банківських днів після вивантаження.

Відповідно до товарно-транспортної накладної № б/н від 22.05.2015 р. позивачем зазначений вище вантаж був доставлений у пункт розвантаження - м. Нова Каховка.

Між сторонами в справі за договором № 22/1 без зауважень підписаний та затверджений акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 204 від 23.05.2015 р., відповідно до якого позивачем (перевізником) були виконані наступні роботи (надані такі послуги): транспортні послуги по маршруту м. Дніпропетровськ - м. Нова-Каховка, автомобіль МАН НОМЕР_1 пр. НОМЕР_2, на суму 6000,00 грн. з ПДВ.

Позивач цінним листом із описом вкладення направив відповідачу претензію від 09.06.2015 р., якою просив провести оплату в сумі 6000,00 грн. за договором № 22/1 від 22.05.2015 р. Претензія отримана відповідачем 22.06.2015 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У зв'язку з несплатою відповідачем суми заборгованості позивач звернувся до суду з позовом, за яким було порушено провадження у даній справі.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, вивчивши та дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню на наступних підставах.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічний припис містять п.п. 1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 11, 509 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Приписами ст. 629 цього Кодексу встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України також передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами договору від 22.05.2015 р. № 22/11 сторони визначили вартість послуг за перевезення вантажу, порядок розрахунків, сторонами підписано акт здачі-приймання робіт за договором. Відповідач встановлену договором суму не сплатив, заборгованість становить суму 6000,00 грн.

Відповідно до ст.ст. 4-3, 33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідач наявність заборгованості та отримання послуг з перевезення вантажу за договором № 22/1 не заперечив, доказів погашення заборгованості суду не надав.

Таким чином, вимога про стягнення 6000,00 грн. основного боргу є обґрунтованою, основаною на договорі та підтверджена належними доказами.

Позивачем також заявлено на підставі ст. 625 ЦК України вимогу про стягнення з відповідача суми 27,12 грн. - 3% річних, яка розрахована за період із 30.05.2015 р. по 23.07.2015 р. включно та 32,51 грн. збитків від інфляції за період із травня по червень 2015 р. включно.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором № 22/1 визначено обов'язок відповідача сплатити суму 6000,00 грн. за перевезення вантажу протягом 5 банківських днів після вивантаження.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за надані послуги по договору не розраховувався, вантаж був вивантажений 23.05.2015 р., відповідно, термін оплати сплив 29.05.2015 р.

Згідно з розрахунком, викладеним у письмовому поясненні від 16.11.2015 р., позивач нараховує суму 3% річних за період із 30.05.2015 р. по 23.07.2015 р. (55 днів). Розрахунок 3% річних здійснений позивачем правильно. Таким чином, до стягнення з відповідача належить сума 27,12 грн. 3% річних.

Суму 32,51 грн. збитків від інфляції позивач нараховує за період із травня по червень 2015 р., зазначаючи в розрахунку, що за травень 2015 р. ним нараховуються збитки за 2 дні (з 30.05.2015 р. по 31.05.2015 р.).

Відповідно до п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо нарахування втрат від інфляції вказано, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць . Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.12 даної постанови Пленуму з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Здійснивши перерахунок інфляційних за допомогою інформаційної системи «Законодавство», судом встановлено, що до стягнення з відповідача за червень 2015 р. (місяця, який є наступним за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж) належить сума 24,00 грн. збитків від інфляції.

Позивач просить стягнути з відповідача, на підставі п. 3 заявки-договору № 22/1, суму 3300,00 грн. штрафу за період із 30.05.2015 р. по 23.07.2015 р. включно (55 днів).

Відповідно до п. 3 договору № 22/1 розділу «Відповідальність сторін» у випадку прострочки платежу послуг перевізника замовник оплачує штраф у розмірі 1% від суми оплати платежу за кожен прострочений день.

Відповідно до ст.ст. 610-611 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є його порушенням, у разі якого настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 232 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми, невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Таким чином, приписами законодавства розмежовано поняття пені та штрафу, визначено порядок їх обчислення, який є різним. У відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання розраховується саме пеня.

Враховуючи, що в договорі № 22/1 сторони встановили порядок розрахунку неустойки, виходячи з 1 відсотку від суми оплати за кожен прострочений день, дана неустойка по суті є пенею, а не штрафом, як зазначено в договорі.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК).

Згідно з вимогами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 ст. 343 ГК України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. роз'яснено, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Судом встановлений факт несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором. Здійснивши за допомогою інформаційної системи «Законодавство» перерахунок пені, виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, судом встановлено, що пеня за заявлений позивачем період (із 30.05.2015 р. по 23.07.2015 р. (55 днів)) становить суму 542,47 грн., яку належить стягнути з відповідача.

На підставі викладеного, позов задовольняється в цілому частково.

Згідно з ст. 49 ГПК України, керуючись своїм правом, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 1218,00 грн. покласти на відповідача повністю, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій. Так як позивачем при пред'явленні позову зайво сплачено суму 609,00 грн. судового збору, дана сума (609,00 грн.) підлягає поверненню із Держаного бюджету України за ухвалою суду в разі звернення позивача з відповідним клопотанням.

Керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (69076, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Саатранс» (73000, Херсонська область, м. Херсон, вул. Перекопська, 169, код ЄДРПОУ 37464748) суму 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп. основної заборгованості, суму 542 (п'ятсот сорок дві) грн. 47 коп. пені, суму 27 (двадцять сім) грн. 12 коп. 3% річних, суму 24 (двадцять чотири) грн. 00 коп. збитків від інфляції, суму 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 20 листопада 2015 р.

Суддя Л. П. Гандюкова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання (складення) у повному обсязі.