Ухвала

від 16.11.2015 по справі 826/12388/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/12388/15 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Губська Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

16 листопада 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Ісаєнко Ю.А.,

Оксененка О.М.,

при секретарі: Агаркові Б.М.

за участю:

представника позивача Гардер О.В.

представника відповідача Руцької А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 21 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго" до Міжрегіонального головного управління ДФС - центрального офіс з обслуговування великих платників (надалі - Відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Центренерго", звернувся до суду з даним позовом, в якому просив скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 07 квітня 2015 року № 0000324101, прийняте Міжрегіональним головним управлінням ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 21 вересня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримала і просила її задовольнити, в той час, як представник відповідача проти цього заперечував, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, позивач є юридичною особою та перебуває на податковому обліку в Міжрегіональному головному управлінні ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Посадовими особами Міжрегіонального головного управління ДФС - центрального офісу з обслуговування великих платників проведено позапланову документальну виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (код ЄДРПОУ 22927045) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ "Ал - Холдінг" (ЄДРПОУ 38116176), ТОВ "Стальний легіон" (ЄДРПОУ 35858394), ТОВ "Юридична фірма "Міжрегіональна управляюча компанія" (ЄДРПОУ 34053927) за період з 01.01.2013 року по 01.07.2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 23.03.2015 р. за № 14/28-10-41-1/22927045, в якому встановлено порушення позивачем п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 1 560 461 грн., у тому числі по періодах: квітень 2014 - 270 972 грн., травень 2014 - 442 163 грн., червень 2014 - 847 326 грн.

На підставі Акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000324101 від 07 квітня 2015 року, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2 340 692,00 грн., з них за основним платежем в розмірі 1 560 461,00 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 780 231,00 грн.

Це податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку, проте, його скарга залишена без задоволення.

Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність дій податкового органу, з огляду на те, що надані позивачем документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання продукції в господарській діяльності позивача, оскільки, відсутність дозволів на транспортування небезпечних вантажів, наявність яких є обов'язковою, не дає можливості встановити, коли, ким і яким чином цей товар поставлявся.

Колегія суддів погоджує такий висновок суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2статті 198 ПК України198.2 датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 статті 196 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 2 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон №996) визначено, що його дія поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм власності.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть, за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Так, судом установлено, що між позивачем та ТОВ «АЛ-Холдинг» укладено договір№113/1 від 07.04.2014 про закупівлю (поставку) мазуту топкового. Найменування (номенклатура, асортимент), ціна, кількість, строки поставки, якість та інші характеристики продукції, а також місце та строк поставки визначаються в Додатку до Договору. Фактичний об'єм кожної партії зазначається у відповідній письмовій заявці Покупця, яка є невід'ємної частиною даного Договору. При цьому. Покупець на підставі своїх письмових заявок, в межах запланованого в Договорі обсягу Продукції, має право перерозподіляти Продукцію між вантажоотримувачами без додаткового погодження з Постачальником.

У п. 4.1 даного договору зазначено, що поставка продукції здійснюється в справних, очищених, чотирьохвісних залізничних цистернах або автоцистернах, що відповідають встановленим в Україні стандартам або технічним умовам, і забезпечує, за умови належного поводження з вантажем, схоронність продукції під час транспортування і збереження.

У відповідності до п. 5.1 - п. 5.3 Договору №113/1, приймання - передача Продукції за цим Договором здійснюється сторонами на підставі "Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості", затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965р. №П-6 зі змінами і доповненнями, "Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості", затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966р. №П-7 зі змінами і доповненнями, з урахуванням особливостей, передбачених даним Договором. В разі наявності розбіжностей між умовами договору і Інструкціями П-6, П-7, перевага надається умовам Договору. Постачальник зобов'язаний у письмовій формі (лист, факс) у розумний строк до дати поставки, сповістити Покупця про дату та час надходження Продукції в погоджений пункт призначення, а Постачальник зобов'язаний протягом доби після відвантаження кожної партії Продукції письмово повідомити Покупця та вантажоотримувача про такі відомості: в разі постачання залізничним транспортом: найменування відправника та номер договору, що зазначені в залізничній накладній; дату та час відправки зі станції відвантаження; кількість цистерн відправленої продукції; номера залізничних накладних і цистерн; станцію призначення; дату прибуття на станцію призначення; в разі постачання автотранспортом: кількість автоцистерн; державний номер автоцистерни; товарно-транспортну накладну; дату прибуття на адресу вантажоотримувача.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано суду Сертифікат відповідності; реєстри актів приймання-передачі; акти приймання-передачі товару за договором про закупівлю (поставку) товарів на загальну суму з ПДВ 202 769,50 грн.; реєстр податкових накладних за квітень-червень 2014 року; видаткові накладні; платіжні доручення; товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти); акти відбору проб з представником постачальника; протоколи результатів аналізу мазуту.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та зазначено в акті перевірки, згідно товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів за перевіряємий період перевезення небезпечних вантажів (мазут М-100) здійснювалось автомобільним транспортом автоперевізників ТОВ "Ал - Холдинг" та ПП "Укрпродукт - М", при цьому, транспортні засоби передані за договорами оренди фізичними особами, проте, за інформацією ДАІ, відомості щодо власників транспортних засобів, відповідно до автоматизованої системи управління обліком транспортних засобів та водіїв "АІ - 2000" не співпадають.

Також, в порушення постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.11р. №798 "Про внесення змін до переліку органів ліцензування" (чинної на час виникнення спірних правовідносин), ТОВ "Ал - Холдинг", ПП "Укрпродукт - М" не видавались ліцензії на надання послуг з перевезення небезпечних вантажів, про що свідчить інформація Укртрансінспекції, надана листом від 22.01.2015р. №184/10/15-15.

Крім того, в порушення пункту 10 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 26.07.2004р. №822 "Про затвердження Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів", перевізниками не отримувались у Державтоінспекції МВС України і останньою не видавались та не реєструвались погодження дорожнього перевезення небезпечних вантажів, маршруту руху транспортного засобу під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів, свідоцтв ДОПНВ про підготовку водія, свідоцтв про підготовку уповноважених з питань безпеки перевезень небезпечних вантажів, свідоцтв про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів та базових, укомплектованих та доукомплектованих транспортних засобів., також, відсутні договори оренди ТЗ, а з наданих позивачем документів не є можливим встановити, коли і ким поставлявся товар і яким чином він поставлявся.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо порушення позивачем вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" та пунктів 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів країни від 24.05.99 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704, оскільки, надані позивачем документи та пояснення, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій в межах господарській діяльності позивача.

Як зазначає Вищий адміністративний суд України в рішенні від 26 березня 2014 року у справі К/9991/26540/11, платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників.

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що податковим органом було правомірно встановлено порушення вимог законодавства, а отже податкове повідомлення-рішення прийнято у відповідності до законодавства.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідачем правомірно застосовано штрафні (фінансові) санкцій в період дії мораторію.

Так, пунктом 123.1 статті 123 ПК України визначено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 14 травня 1992 року №2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року; надалі - Закон № 2343-XII) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Згідно з ч. 4 ст. 12 Закону № 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Верховний Суд України вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні статей 1, 12 Закону № 2343-XII (у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року), зокрема, в постановах від 4 липня 2011 року, 7 травня, 11 червня, 1 жовтня 2012 року, 26 лютого 2013 року, 2 грудня 2014 року (справи NN 21-144а11, 21-289а11, 21-179а12, 21-298а12, 21-34а13, 21-543а14 відповідно), зазначив, що за змістом наведених норм Закону №2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів, уведений у зв'язку з порушенням провадження у справі про банкрутство, не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після його введення, а відтак не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, відповідно до правової позиції Верховного суду України, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань і примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Частиною 5 статті 19 Закону №2343-XII (з урахування змін, які набрали чинності 19.01.2013 р.) передбачено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції, що введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не забороняє контролюючим органам нараховувати як поточні податкові зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції за ними, так і податкові зобов'язання, які виникли до, а виявлені після порушення провадження у справі про банкрутство платника податку, а також штрафи за їх невиконання.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 21 вересня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.

Ухвала в повному обсязі складена 19 листопада 2015 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді Ю.А.Ісаєнко

О.М.Оксененко

.

Головуючий суддя Губська Л.В.

Судді: Оксененко О.М.

Ісаєнко Ю.А.