Ухвала

від 18.11.2015 по справі 826/13089/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/13089/15 Головуючий у 1-й інстанції: Бояринцева М.А. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

18 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В, Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.09.2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастерпай " до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ "Мастерпайп" звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16 січня 2015 року №4326552210.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.09.2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу про скасування незаконної, на їх думку, постанови суду першої інстанції та просять постановити нову про відмову в задоволення позовних вимог в повному обсязі. При цьому посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що спірне рішення прийнято відповідачем незаконно та необґрунтовано. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію та вважає, що Окружним адміністративним судом м. Києва при вирішенні спору вірно застосовано норми матеріального права та надано правильну оцінку обставинам справи, з огляду на слідуюче.

Судом встановлено, що в період з 15 грудня 2014 року по 19 грудня 2014 року ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Мастерпайп" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарських відносин з платниками податків за період з 1 серпня 2014 року по 31 серпня 2014 року, за результатами якої складено акт від 26 грудня 2014 року № 1303/26-55-22-10/35918657.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму за серпень 2014 року - 96 113 грн.

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення від 16 січня 2015 року № 4326552210, яким збільшено ТОВ "Мастерпайп" суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 144 170 грн. з якої: за основним платежем - 96 113 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 48 057 грн. за платежем: податок на додану вартість, код платежу: 14010100.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірного рішення відповідача, апеляційна інстанція виходить з наступного.

Свої доводи щодо законності спірного рішення апелянт обґрунтовує нереальністю господарських відносин позивача з його контрагентами, зокрема: неправомірністю віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ "Вір-Електрик", ТОВ "Компанія "Омега Люкс". Проте, апеляційна інстанція підтримує позицію суду першої інстанції, що вказані твердження апелянта не ґрунтуються на приписах чинного законодавства та є помилковими, з огляду на слідуюче.

Так, 11 серпня 2014 року між ТОВ "Мастерпайп", як покупцем, та ТОВ "Компанія "Омега Люкс", як постачальником, укладено договір № 20141108/1, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві товари за ціною, в асортименті та в кількості, які зазначені в Додатках - Специфікаціях до цього договору, що є невід'ємними частинами, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар за умовами договору. В договорі також зазначено, що загальна сума визначається згідно всіх підписаних сторонами додатків-специфікацій у гривнях з урахуванням ПДВ.

Додатком-специфікацією від 11 серпня 2014 року до договору № 20141108/1 від 11 серпня 2014 року визначено найменування і кількість товару на загальну суму 26 309, 08 грн., додатком-специфікацією від 28 серпня 2014 року - на загальну суму 550 368 грн.

На виконання умов договору № 20141108/1 між ТОВ "Мастерпайп", як покупцем, та ТОВ "Компанія "Омега Люкс", як постачальникиком, підписано видаткові накладні. Також ТОВ "Компанія "Омега Люкс" виписано рахунки-фактури на оплату зазначених сум.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Компанія "Омега Люкс" виписали на користь позивача податкові накладні: № 173 від 28 серпня 2014 року на загальну суму 550 368 грн., в тому числі ПДВ - 91 728 грн.; № 71 від 18 серпня 2014 року на загальну суму 26 309, 08 грн., в тому числі ПДВ - 4 384, 85 грн.

За умовами договору поставка товару здійснюється постачальником на умовах DDP -вул. Чигоріна, 18, м. Київ, тобто за місцезнаходженням позивача. Товар, який постачався позивачу - засувки, труби тощо.

26 серпня 2014 року між ТОВ "Мастерпайп", як покупцем, та ТОВ "Вір-Електрик", як постачальником, укладено договір № 2608-1, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві дизельний генератор GJR-306 в шумозахисному кожусі без АВР, покупець прийняти та оплатити обладнання.

Додатком-специфікацією від 26 серпня 2014 року до договору № 2608-1 визначено найменування товару - генератор GJR-306 на загальну суму з ПДВ 447525 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Вір-Електрик" виписали на користь позивача податкову накладну № 6 від 27 серпня 2014 року на загальну суму 447525 грн., в тому числі ПДВ - 74587, 50 грн.

Колегія суддів зауважує, що отримуваний товар сертифікації не підлягає. Поставка обладнання здійснюється на умовах DDP - склад покупця.

Отже, ТОВ "Мастерпайп" та ТОВ "Компанія "Омега Люкс", ТОВ "Вір-Електрик" вчинені дії згідно укладених договорів, що підтверджується відповідними первинними документами.

Крім того, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Омега Люкс" є: виготовлення виробів із бетону для будівництва, неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, надання послуг перукарнями та салонами краси, оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, неспеціалізована оптова торгівля, виробництво кіно- та відеофільмів, телевізійних програм, компонування кіно- та відеофільмів, телевізійних програм, видання звукозаписів, діяльність у сфері телевізійного мовлення, інша діяльність у сфері телевізійного мовлення, інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем, діяльність у сфері права, консультування з питань комерційної діяльності й керування, рекламні агентства, дослідження конюктури ринку та виявлення громадської думки, спеціалізована діяльність із дизайну.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Вір-Електрик" є: торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього.

Судом встановлено, що дизельний генератор GJR-306 позивачем передано у властність ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" згідно договору № 2837 від 24 вересня 2013 року на придбання технологічного обладнання, що свідчить про подальше реалізацію товару.

Наведене свідчить, що нереальність та безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами ґрунтуються лише на можливому недотриманні контрагентами своїх податкових зобов'язань, а також недоведеності отримання ними товару, переданого позивачу, по ланцюгу постачання. Разом з тим, належних та допустимих доказів підтвердження вказаних апелянтом обставин матеріали справи не містять, а висновки ґрунтується виключно на припущеннях податкового органу

Також в справі наявні договори про зберігання майна № 45/98 від 24 жовтня 2014 року, про транспортно-експедиційне обслуговування № 20131215-3 від 16 грудня 2013 року щодо подальшого руху матеріальних цінностей позивача, придбаних у вищенаведених суб"єктів підприємницької діяльності.

Враховуючи наведене, висновки відповідача щодо відсутності фактичних правовідносин з контрагентами не ґрунтуються на реальних документальних доказах, оскільки матеріали справи містять достатньо документів на підтвердження реального здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення.

Варто зауважити, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року у справі № 21-47а10.

З матеріалів справи слідує, що правові наслідки (результат), які передбачені договорами, були досягнуті: позивач отримав послуги та товари, що підтверджено відповідними документами бухгалтерського обліку.

Відтак, сукупність зазначених вище обставин, а також наявних в справі документів підтверджують фактичне виконання спірних операцій, а також їх взаємозв'язок з господарською діяльністю позивача.

Слід зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Контрагенти позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних були зареєстровані платниками ПДВ, що не заперечується в акті перевірки, а отже видача ними податкових накладних є правомірною.

Таким чином, апелянтом не було надано доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів, зокрема того, що вказані товариства не були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за звітні періоди відповідає вимогам, встановленим ст. 201 ПК України. Також відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у підприємств умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення спірного правочину. Позиція апелянта ґрунтується виключно на актах податкових органів, складених відносно контрагентів позивача.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Укладаючи угоду зі своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що для формування податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для формування податкового кредиту, з огляду на те, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих, у визначений процесуальним законодавством спосіб, доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07 .

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.15р. частково задоволено клопотання апелянта та в порядку ст. 88 КАС України відстрочено сплату судового збору за подачу апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі.

Приймаючи до уваги те, що рішення у справі ухвалено не на користь апелянта, судовий збір за подачу апеляційної скарги за майновий спір у розмірі 317,17 грн. підлягає стягненню з Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.09.2015 року - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (адреса: 01010, м. Київ, вул. Лєскова, 4) судовий збір у розмірі 317 (триста сімнадцять) грн. 17 коп. за подачу апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському р-ні; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897; банк отримувача: ГУДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31211206781007; код класифікації доходів до бюджету: 22030001).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено19.11.2015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Кобаль М.І.

Карпушова О.В.