Ухвала

від 17.11.2015 по справі 826/2454/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2454/15 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

17 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Ісаєнко Ю.А. та Оксененка О.М.,

за участю секретаря Полякової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Деснянському районі м. Києва, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003031705 від 16.10.2012р., яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 213 925,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 23 081,75 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2015 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, ОСОБА_2 здійснює підприємницьку діяльність на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, виданого Деснянською районною у місті Києві державною адміністрацією 26.08.2009р., про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за №220660000000022757.

Позивач взятий на податковий облік в ДПІ у Деснянському районі м. Києва 27.08.2009р. за №38936.

ФОП ОСОБА_2 зареєстрований як платник податку на додану вартість згідно свідоцтва НОМЕР_2 від 08.04.2011р., виданого ДПІ у Деснянському районі м. Києва. Індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість - НОМЕР_1.

Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом з метою співставлення даних податкового обліку направлялися позивачу письмові запити від 27.07.2012р. за №2529/10/17-147 та від 01.08.2012р. за №2669/10/17-147 про надання пояснення та документального підтвердження з питань правових відносин з ТОВ «ТВС «Енергостандарт» та ТОВ «Компанія «Інтербазіс», проте ФОП ОСОБА_2 на обов'язкові письмові запити документи не надані.

ДПІ у Деснянському районі м. Києва на підставі наказу №972 від 07.08.2012р., посвідчення від 09.07.2009р. №056916, відповідно до п.п. 78.1.1 та п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI із змінами та доповненнями проведена позапланова виїзна документальна перевірка фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 з питань повноти обчислення та своєчасності сплати податку на додану вартість по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Інтербазіс» (код ЄДРПОУ 37194178) за травень 2011 року та з ТОВ «ТВС «Енергостандарт» (код ЄДРПОУ 37264388) за червень-серпень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 31.08.2012р. № 2815/17\-5/НОМЕР_1 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки (далі - акт перевірки).

Згідно з висновками, викладеними в акті, документальною позаплановою невиїзною перевіркою встановлені порушення п. 198.6. ст. 198. та п.200.1; ст.200 Податкового-кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту та відповідно занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 213 925грн. За результатами перевірки донараховано податку на додану вартість на суму 213 925грн. в к. в т.ч. в травні 2011р.-75 435грн., в червні 2011р.- 46 167грн., в липні 2011р.- 46 667грн., в серпні 2011р.- 45 656 грн.

Висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що позивачем на обов'язкові письмові запити про надання пояснення та документального підтвердження з питань правовідносин з ТОВ «ТВС «Енергостандарт» та ТОВ «Компанія «Інтербазіс» відповідно до листів від 27.07.2012р. за №2529/10/17-147 та від 01.08.2012р. за №2669/10/17-147 документи не надані. Таким чином, ФОП ОСОБА_2 безпідставно сформовано податковий кредит за рахунок суми ПДВ по податкових накладних, отриманих від вищезазначених контрагентів - постачальників на загальну суму 213 925грн., чим порушено п. 198.6 ст.198 , п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, ДПІ у Деснянському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення від 16.10.2012р. №0003031701 з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), на загальну суму 237006,75 грн. (основний платіж і 213 925,00 грн. та штрафні санкції 23 081,75 грн.).

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Питання, пов'язані з формуванням платником податку на додану вартість та податкового кредиту врегульовано статтями 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно пункту 1 Порядку заповнення податкової накладної затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за № 1333/20071 (що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) (далі за текстом - «Порядок») податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Підпунктом 6.3 пункту 6 цього Порядку визначено, що порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 16 Порядку, усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Частина 2 названої статті Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає, що особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції є обов'язковими реквізитами первинних та зведених облікових документів.

За змістом наведених правових норм, для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактичні здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами господарські операції, що є підставою для формування податкового обліку платника.

У розгляді цієї справи суд першої інстанції за наслідками дослідження первинних документів (складених за результатами здійснення господарських операцій) дійшов висновку про формування позивачем податкового кредиту на підставі неналежно оформлених документів.

Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ «ТВС Енергостандарт» позивач надав суду копії податкових накладних та актів виконаних робіт до договору від 01.06.2011 року № 1.

По взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Інтербазіс», під час розгляду справи в суді першої інстанції будь-якої первинної документації позивачем надано не було.

Поряд з цим, відповідності до ч.ч. 4, 5 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Так, з метою повного та всебічного розгляду справи, колегією суддів було витребувано додаткові документи на підтвердження доводів та обґрунтувань апеляційної скарги.

На виконання ухвали суду апеляційної інстанції, представником позивача було надано копії наступних документів: Договору про надання допоміжних послуг у сфері транспорту експедиційних та супутніх послуг від 01.05.2011 р. укладеного між позивачем та ТОВ «Компанія «Інтербазіс», Договору про надання допоміжних послуг у сфері транспорту від 01.06.2011р., укладеного між позивачем та ТОВ «ТВС «Енергостандарт»; Акту виконаних робіт до Договору від 01.06.2011 р., Актів виконаних робіт до Договору від 01.05.2011 р.; оригінали платіжних доручень.

Предметом договірних відносин позивача з ТОВ «Компанія «Інтербазіс» та ТОВ «ТВС «Енергостандарт» було надання експедиторських послуг. Вказані Договори є аналогічними за своїм змістом.

Статтею 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Відповідно до ч. 11 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів, які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення (ст. 9 Закону).

Однак апелянтом так і не було надано ні на момент перевірки, ні на час судового розгляду справи транспортних документів, які б підтверджували факти надання ТОВ «Компанія «Інтербазіс» та ТОВ «ТВС «Енергостандарт» експедиційних послуг. Водночас надані позивачем до суду копії актів виконаних робіт не містять посилань на маршрути перевезення, дати завантаження і вивантаження, марки транспортного засобу та державний номер, тому не дозволяють суду встановити конкретних фактів здійснення господарських операцій та їх зміст.

Також, на підтвердження необхідності отримання таких послуг, позивачем не надано і відповідних заявок, передбачених пунктом 1.2 згаданих Договорів.

Більш того, позивачем також не надано, ні час розгляду справи в суді першої інстанції ні під час апеляційного розгляду справи, належно оформлених податкових накладних виданих ТОВ «Компанія «Інтербазіс» на виконання умов Договору від 01.05.2011 р.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з наданих позивачем документів неможливо встановити зв'язок між укладеним договором та результатом його виконання: формування основних фондів, отримання економічної вигоди, передачу об'єктів.

Таким чином, фактичність та реальність господарських операцій, за наслідками якої позивачем сформовано податковий кредит, не підтверджується необхідними первинними документами.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що витрати фізичної особи-підприємця (покупця) по сплаті ПДВ в сумі 213 925 грн. підлягають виключенню з податкового кредиту в т.ч. в травні 2011р. -75 435грн., в червні 2011р.- 46 167 грн., в липні 2011р.- 46 667 грн., в серпні 2011р.- 45 656 грн. як такі, що не підтверджені належними первинними документами.

Відтак, податкове повідомлення-рішення №0003031705 від 16.10.2012р. винесене відповідачем з підстав та у межах повноважень, наданих відповідачу законодавством України.

Таким чином, у відповідності до наведених вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин слід погодитись з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

За таких обставин, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються висновками суду першої інстанції та матеріалами справи, а суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, судова колегія залишає його без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 17.11.2015 року.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Оксененко О.М.