Рішення

від 17.11.2015 по справі 902/1226/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 листопада 2015 р. Справа № 902/1226/15

Господарський суд Вінницької області у складі

головуючого судді Тварковського А.А.

за участю секретаря судового засідання Горейка М.В.,

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність №б/н від 17.08.2015р., паспорт серії АВ 105338 виданий Липовецьким РВУМВС України у Вінницькій області 16.06.2000р.,

у відсутності представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : селянського (фермерського) господарства "ВІА "Прогрес" (вул. Васильєва, 4, с. Збараж, Козятинський район, Вінницька область, 22165)

до : Збаразької сільської ради Козятинського району Вінницької області (вул. Васильєва, 4, с. Збараж, Козятинський район, Вінницька область, 22165)

про визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ :

Cелянське (фермерське) господарство «ВІА «Прогрес» (позивач, СФГ «ВІА «Прогрес») звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до Збаразької сільської ради (відповідач, сільська рада) про визнання права власності на нерухоме майно (гідротехнічні споруди ставків).

Позовні вимоги мотивовано тим, що СФГ «ВІА «ПРОГРЕС» як правонаступник ліквідованого колективного сільськогосподарського підприємства «Прогрес» прийняло на себе усі права і обов'язки вказаного підприємства, у тому числі право володіння та користування майном і землею, які були передані КСП «Прогрес» в колективну власність та відповідне постійне користування. Однак, до переліку майна, що перебувало у колективній власності КСП «Прогрес» та перейшло до СФГ «ВІА «Прогрес» в порядку правонаступництва, через відсутність будь-яких правовстановлюючих документів не увійшли чотири гідротехнічні споруди ставків, розташованих на території Збаразької сільської ради.

Відтак, посилаючись на вклад у спірне майно власних фінансових ресурсів для його підтримання в належному стані, на добросовісне, відкрите та протягом 15 років безперервне володіння гідротехнічним спорудами, а також відсутність правовстановлюючих документів, позивач на підставі положень ст.41 Конституції України, ст. 328, 344, 392 Цивільного кодексу України просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, а саме на: гідротехнічну споруду ставка №1, розташовану на земельній ділянці площею 0,1791 га кадастровий номер 0521482200:01:002:0074; гідротехнічну споруду ставка №2, розташовану на земельній ділянці площею 0,2103 га кадастровий номер 0521482200:02:001:0123; гідротехнічну споруду ставка №3, розташовану на земельній ділянці площею 0,1314 га кадастровий номер 0521482200:02:002:0128; гідротехнічну споруду ставка 3, розташовану на земельній ділянці площею 0,1342 га кадастровий номер 0521482200:02:002:0129, які знаходяться на території Збаразької сільської ради Козятинського району Вінницької області.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 03 вересня 2015 року за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/1226/16 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07 жовтня 2015 року на 09:30 год.

Розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку із необхідністю витребовування нових доказів від архівного відділу Козятинської районної державної адміністрації, Збаразької сільської ради, регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області, Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг, про що свідчать наявні у матеріалах справи відповідні процесуальні документи.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві. Посилаючись на надані документи та додаткові письмові пояснення, просив визнати за ним право власності на гідротехнічні споруди.

Відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався, проте в матеріалах справи міститься відзив сільської ради, згідно із яким вона не заперечує проти визнання права власності на об'єкти нерухомості за позивачем, оскільки позивач фактично експлуатує та фінансово утримує їх в належному стані. У свою чергу сільська рада не в змозі узяти гідротехнічні споруди на баланс, так як немає достатніх коштів для їх утримання. Окрім того, будучи присутньою в першому судовому засідання, голова сільської ради усно підтвердила процесуальну позицію Збаразької сільської ради, що викладена у відзиві на позов.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

У відповідності до статуту селянського (фермерського) господарства «ВІА «Прогрес», зареєстрованого Козятинською районною державною адміністрацією 02 березня 2000 року, позивач створений в процесі реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства «Прогрес» та є його правонаступником (а.с.16).

В порядку правонаступництва до позивача перейшла земельна ділянка площею 423,9 га, що надавалася КСП «Прогрес» на праві постійного користування відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 25 серпня 1997 року серії ВН №002889 (а.с.25-28).

Крім того, матеріли справи містять копії інвентаризаційних справ на гідротехнічні споруди №1-4, що розташовані на території Збаразької сільської ради (а.с.29-44), які визначають схематичні плани їх розташування, інформацію щодо року побудови та загальну вартість вказаних об'єктів, а також копії витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, що вказують загальні відомості про земельні ділянки, на яких побудовано гідротехнічні споруди (а.с.45-51).

Як видно з матеріалів справи, позивач намагався зареєструвати право власності на гідротехнічні споруди, однак рішеннями державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 від 24 квітня 2015 року №20912555, від 28 квітня 2015 року №20983852, від 27 квітня 2015 року №20946378, від 28 квітня 2015 року №20994596 йому відмовлено у здійсненні такої реєстрації з мотивів ненадання усіх необхідних документів.

Про відсутність будь-яких правовстановлюючих документів на гідротехнічні споруди свідчить лист архівного відділу Козятинської районної державної адміністрації від 26 травня 2015 року №18/01-22 (а.с.57). А відповідно до наданих представником позивача матеріалів паювання КСП «Прогрес» та пояснень сільської ради гідротехнічні споруди не увійшли до пайового фонду, ні до переліку об'єктів незавершеного будівництва, ні до об'єктів, що не підлягають паюванню (а.с.92-109).

Окрім того, за інформацією Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг на території Збаразької сільської ради знаходиться дев'ять ставків з гідротехнічними спорудами. Гідроспоруда на ставку з площею водного дзеркала 23,3 га перебуває на балансі Служби автомобільних доріг у Вінницькій області, решта гідротехнічних споруд являються безхазяйними (а.с.87). Дана інформація підтверджується реєстром водних об'єктів області та гідротехнічних споруд, що знаходиться на сайті департаменту екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації.

Водночас регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області позбавлено можливості надати інформацію відносно того, у кого на балансі перебувають спірні об'єкти нерухомості, про що свідчить його відповідний лист від 04 листопада 2015 року №10-06/3081 (а.с.88).

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази на їх підтвердження, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі є визнання, в порядку набувальної давності, права власності на нерухоме майно, а отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, що діяли на час виникнення спірних правовідносин з урахуванням діючих правових норм.

Згідно із ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Дана стаття визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю, а саме: володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна; встановлення характеру володіння (добросовісне і недобросовісне) при виникненні спору здійснюється судом з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю; володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним; володіння має бути безперервним упродовж визначеним законом строків (для нерухомого майна - упродовж 10 років, а для рухомого майно - 5 років).

Відтак, суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю, крім безперервного відкритого володіння упродовж 10 років нерухомим майном, є встановлення обставин добросовісного заволодіння таким майном у розумінні приписів ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, тобто коли особа не знала і не могла знати, що вона заволоділа чужим майном.

З огляду на те, що предметом позову у даній справі є визнання права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю, тому насамперед необхідно встановити:

- момент виникнення права власності за набувальною давністю та строк володіння;

- характер володіння (добросовісне, недобросовісне);

- обставини справи, за якими виникло володіння спірним майном й чи підпадає це володіння під ознаки безпритульного (незаконного) володіння;

- юридичний статус спірного майна, а саме, чи є це майно чужим для позивача;

- особу, яка є власником спірного майна.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач знав і свідомо користувався гідроспорудами, які йому не належали, за відсутності будь-яких доказів правомірності набуття ним цього майна.

Так, з матеріалів паювання КСП «Прогрес», а саме: з переліку основних засобів І-ІІІ груп, що підлягають паюванню; з переліку незавершеного будівництва, що підлягає паюванню; з переліку об'єктів соціальної сфери і об'єктів загального користуванню, що не підлягають паюванню, чітко вбачається що гідротехнічні споруди не значаться в жодному із досліджених документів, тобто не увійшли ні до пайового фонду, ні до об'єктів, які не підлягають паюванню, а тому у межах процедури паювання та реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства гідротехнічні споруди не могли бути передані в порядку правонаступництва жодному із правонаступників, у тому числі і СФГ «ВІА «Прогрес».

З огляду на що, позивач усвідомлював, принаймні мав усвідомлювати, що він користується даним нерухомим майно не на законних правових підставах, тобто не є добросовісним набувачем, що в силу ст.344 ЦК України виключає можливість набути права власності на гідротехнічні споруди в порядку набувальної давності.

Разом із тим, аналізуючи положення законодавства України, яке на момент паювання КСП «Прогрес» регулювало вказані відносини, слід зазначити наступне.

Відповідно до Указу Президента України від 3 грудня 1999 року №1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» Кабінету Міністрів України постановлено вжити відповідних заходів з метою забезпечення реалізації державної аграрної політики, прискорення реформування та розвитку аграрного сектора економіки на засадах приватної власності.

28 лютого 2001 року на виконання названого Указу Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки», відповідно до п. 21 якої визначено, що гідротехнічні споруди належать до переліку майна, яке не підлягає паюванню, і даний перелік має систематично уточнюватися.

У відповідності до п.14 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики № 62 від 14 березня 2001 року, майно, що не підлягає паюванню, зокрема, яке неможливо виділити у натурі в рахунок майнових паїв та поділити його без ушкодження, а саме: дороги, капітальні вкладення на поліпшення земель (меліоративні, осушувальні, іригаційні та інші мережі), гідротехнічні споруди , ставки, багаторічні насадження, лісосмуги, а також об'єкти, які знаходяться в загальному користуванні, передаються на баланс підприємствам-правонаступникам. Якщо декілька підприємств-правонаступників користуються таким майном, то конкретні об'єкти або їх частини із складу такого майна можуть бути передані на баланс кожному із них за пропозицією комісії.

Між цими підприємствами має бути укладений договір про спільне використання та утримання такого майна. Окремі об'єкти зі складу майна, яке не підлягає паюванню, можуть бути передані на баланс органу місцевого самоврядування за його згодою.

З системного аналізу положень викладених нормативно-правових актів слідує, що гідротехнічні споруди ні в якому разі не підлягають паюванню, оскільки не належать до майна, що підлягає паюванню, при цьому в процесі паюванню передаються на баланс підприємства правонаступника або на баланс органу місцевого самоврядування за його згодою.

Втім, розглядаючи даний спір, судом встановлено, спірні нерухомі об'єкти фактично залишилися взагалі поза процедурою паювання і не були передані ні на баланс правонаступника, ні на баланс сільської ради.

Таким чином, дані обставини ще раз стверджують той факт, що позивач не є добросовісним набувачем за вказаним майном також і через те, що під час паювання не було дотримано визначеної чинним на той час законодавством процедури передачі йому на баланс гідротехнічних споруд, що було б правомірною підставою для їх використання. Тобто, як вказувалося вище, позивач знав про характер недобросовісного володіння нерухомим майном, так як усвідомлював, що воно йому не належить. Натомість ознакою добросовісного володіння чужою річчю є те, що володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю.

Окрім того, на думку суду слід звернути увагу на таке.

Відповідно до Додатків А «Терміни та визначення понять» Державних будівельних норм України (ДБН В.2.4-3:2010) «Гідротехнічні споруди. Основні положення» гідротехнічні споруди - споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також для захисту від шкідливого впливу вод.

Виходячи із інформації, вказаної матеріалах інвентаризаційних справ, та положень ДБН В.2.4-3:2010 Додатку Б, Додатку Г «Уточнення класів наслідків (відповідальності) гідротехнічних споруд», гідротехнічні споруди, що є предметом спору, належать до основних гідротехнічних споруд - греблі, а також відносяться до споруд «греблі із ґрунтових матеріалів», тип ґрунтів основи - ІІІ СС 1, висотою менше 15 метрів,

Таким чином, гідротехнічні споруди, оскільки основним матеріалом їх виготовлення є земля, вони є невід'ємними частинами земельної ділянки, на якій вони побудовані.

У свою чергу відповідно до положень п. «в» ч.1 ст.58 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III до земель водного фонду належать землі, зайняті гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них.

А згідно із ч.4 ст. 59 названого Кодексу громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Таким чином, на момент розгляду справи Законом надана можливість передавати землі водного фонду із розташованими на них гідротехнічними спорудами лише в оренду. Тобто фактично існує заборона закону передавати вказані об'єкти у приватну власність фізичних та юридичних осіб.

Отже, враховуючи той факт, що спірні гідротехнічні споруди є невід'ємними частинами земельних ділянок, на яких вони знаходяться, оскільки основний матеріал їх виготовлення - земля, а сама наявність на них гідротехнічних споруд є визначальною ознакою належності цих земель до земель водного фонду, то, на переконання суду, на них теж розповсюджується заборона щодо передачі їх у приватну власність. Відтак на момент розгляду справи відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірні об'єкти нерухомості.

Більше того позивачем безпідставно в якості власника спірного майна (відповідача у справі) зазначено Збаразьку сільську раду, до якої і пред'явлено відповідну вимогу, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що гідротехнічні споруди, з приводу яких виник спір, в процесі реорганізації (паювання) колективного сільськогосподарського підприємства «Прогрес» по невідомим для суду причинам задіяні не були, що стверджується наявними у справі матеріалами. При цьому, враховуючи положення чинного на момент паювання законодавства, такі об'єкти як об'єкти загального користування не підлягали паюванню і мали передаватися на баланс підприємствам правонаступникам.

Тобто, дані об'єкти не підлягали паюванню згідно закону, при цьому участі у паюванні фактично взагалі не брали, тобто практично залишились в колективній власності членів колективного сільськогосподарського підприємства, їх спадкоємців.

Частиною третьою статті 5 Земельного кодексу України від 18.12. 1990 року № 561-ХІІ (в редакції 1992 року, чинній на момент паювання) визначено, що розпорядження земельними ділянками, які перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.

Відповідно до ч.12 ст.5 названого Кодексу землі загального користування (внутрігосподарські шляхи, полезахисні лісосмуги та інші ґрунтозахисні насадження, гідротехнічні споруди тощо) колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів та акціонерних товариств, що ліквідуються або збанкрутіли, передаються у відання відповідних місцевих Рад народних депутатів.

Враховуючи те, що ні на баланс, ні у господарське віддання органу місцевого самоврядування ці гідротехнічні споруди не передавались і вони фактично належать до колективної власності членів КСП, Збаразька сільська рада до них ніякого відношення немає. З огляду на що, не може бути належним відповідачем у справі.

У п. 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. зазначено, що господарський суд за клопотанням сторони або за своєю ініціативою має право до прийняття рішення залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо у спірних правовідносинах він виступає або може виступати як зобов'язана сторона.

Заміна первісного відповідача належним відповідачем допускається лише за згодою позивача, яка має бути викладена в його письмовій заяві чи зафіксована в протоколі судового засідання. Якщо ж такої згоди не надано, то господарський суд у залежності від конкретних обставин справи вчиняє одну з таких дій: 1) розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і відмовляє в позові, оскільки відповідач не є належним; 2) залучає до участі у справі з власної ініціативи іншого відповідача згідно з частиною першою статті 24 ГПК.

З огляду на це, позов, крім іншого, пред'явлено до неналежного відповідача (який не є власником майна), заміна якого є правом, а не обов'язком суду.

У зв'язку з усім вищенаведеним, в задоволенні позову про визнання права власності на нерухоме майно, із вказаних у ньому мотивів (за набувальною давністю), слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу приписів статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У зв'язку із відмовою в задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового збору відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову відмовити повністю.

Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 20 листопада 2015 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (вул. Васильєва, 4, с. Збараж, Козятинський район, Вінницька область, 22165)