Постанова

від 17.11.2015 по справі 923/871/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2015 р.Справа № 923/871/15 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.

суддів : Головея В.М., Діброви Г.І.,

при секретарі судового засідання Максиміхіній Ю.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, за довіреністю;

від відповідача - ОСОБА_2,директор;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромир-СТ» та Представництва компанії «ФІД-ФУД.ЛТД» в Україні

на рішення господарського суду Херсонської області від 23 липня 2015 року

по справі № 923/871/15

за позовом Представництва компанії «ФІД-ФУД.ЛТД» в Україні

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромир-СТ»

про стягнення 747 211,68 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Представництво компанії «ФІД-ФУД.ЛТД» в Україні звернулось до господарського суду Херсонської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромир-СТ» 747 211,68 грн., з яких 443288 грн. основної заборгованості, 182 198,53 грн. інфляційного збільшення суми боргу, 13 162,09 грн. 3% річних, 22 164,40 грн. штрафу та 86 398,66 грн. пені, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором № 20-06/13 від 20.06.2013р.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 23 липня 2015 року по справі № 923/871/15 (суддя Соловйов К.В.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромир-СТ" на користь Представництва компанії "ФІД-ФУД.ЛТД" в Україні 121 020 грн. 00 коп. основного боргу, 75 100 грн. 38 коп. інфляційного збільшення суми боргу, 3 626 грн. 07 коп. річних, 11 663 грн. 65 коп. пені та 4 227 грн. 27 коп. компенсації по сплаті судового збору.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що матеріалами справи підтверджений факт поставки позивачем відповідачеві, на умовах договору, товар загальною вартістю 276 020,00 грн. (з ПДВ) на підставі видаткових накладних № 74 від 07.03.2014р. на суму 181 400,00 грн. та № 116 від 08.04.2014р. на суму 94 620,00 грн. , накладну № 150 від 02.05.2014р. судом першої інстанції не прийнято з огляду на відсутність відбитку печатки відповідача на ній.

Також судом встановлено факт здійснення відповідачем часткової, у сумі 155 000,00 грн., оплати вказаного у видаткових накладних № 74 від 07.03.2014р. та № 116 від 08.04.2014р. товару позивача платіжними дорученнями від 05.03.2014р. № 117 на сплату 10 000,00 грн., від 04.04.2014р. № 152 на сплату 75 000,00 грн., від 08.04.2014р. № 167 на сплату 15 000,00 грн., від 08.04.2014р. № 166 на сплату 55 000,00 грн. (а.с.54, 55, 56, 57).

Таким чином, судом стягнуто 121020 грн. заборгованості з відповідача на користь позивача, та штрафні санкції, скореговані на суму заборгованості.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агромир-СТ» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Херсонської області скасувати в частині задоволення позовних вимог та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на те, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами факту підписання накладних, сума за якими заявлена до стягнення, уповноваженим представником ТОВ «Агромир-СТ», матеріали справи не містять доказів погодження представниками сторін вартості поставленого товару, доказів надання відповідачу рахунків.

Також апелянт вважає, що при вирішенні справи господарським судом першої інстанції безпідставно не прийнято до уваги платежі, здійснені ТОВ «Агромир-СТ» на рахунок Представництва компанії «Фід-Фуд.ЛТД» в Україні шляхом внесення готівкових коштів, що підтверджується авансовими звітами підприємства.

При цьому, в оскаржуваному рішенні безпідставно зазначено про відсутність клопотань про відкладення судового засідання для надання додаткових доказів, оскільки в письмових запереченнях на позов відповідач зазначав про те, що квитанції будуть надані додатково, а в судовому засіданні представник заявляв усне клопотання про відкладення, яке судом було відхилено.

Крім того, скаржник вважає безпідставним стягнення пені, оскільки вважає що нарахування пені можливе тільки в межах строку дії договору, який діяв до 30.06.2014 року.

Також до суду з апеляційною скаргою звернулось Представництво компанії «ФІД-ФУД.ЛТД» в Україні, в який просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позову та задовольнити позовні вимоги повністю.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що суд безпідставно відхилив видаткову накладну №150 від 02.05.2014 року на суму 167268 грн., оскільки по-перше вказана накладна підписана тією ж особою, що підписувала інші накладні, по-друге відповідач не заперечує факт отримання товару за цією накладною, по третє, апелянт надав належним чином завірену копію довіреності, на підставі якої зоотехнік підприємства отримував товар.

Крім того, актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.01.2014 р. сторони підтвердили відповідність бухгалтерського обліку взаємних розрахунків між сторонами.

Разом з тим, скаржник вважає, що судом першої інстанції безпідставно зараховано в оплату за вказаними поставками суму в розмірі 225000 грн., так як ці кошти відповідач сплачував як погашення боргу за попередні поставки товару.

Відповідно до письмових пояснень від 12.11.2015 року, відповідач змінив свої вимоги апеляційної скарги та просив рішення господарського суду Херсонської області в частині задоволення позову скасувати, та постановити нове рішення, ким стягнути з відповідача на користь позивача 73020 грн. суми основного боргу, 48024,50 грн. інфляційних втрат, 2668,41 грн. 3% річних, 7386,02 грн. пені.

Відповідно до доповнень до апеляційної скарги, що надійшли до канцелярії суду 17.11.2015 року, позивач також змінив свої вимоги апеляційної скарги, та просив скасувати рішення в частині відмовити в задоволенні позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 293 686,10 грн., та відмовився від вимог щодо стягнення збитків та інфляційних витрат за всі поставки.

Сторони в судових засіданнях підтримували вимоги своєї апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено під час апеляційного перегляду, 20.06.2013р. між представництвом компанії "ФІД-ФУД.ЛТД" в Україні (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агромир-СТ" (відповідач) укладено договір № 20-06/13, на умовах якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а саме, кормові добавки, у кількості, асортименті та за ціною, що вказані у видаткових накладних та рахунках, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити цей товар.

Згідно з п. 2.1., п. 3.4. договору, відповідач зобов'язався здійснювати оплату товару протягом 30 (тридцяти) днів, з дати поставки товару, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Згідно з п. 2.2. договору ціна товару визначається згідно до оформлених рахунків або видаткових накладних, які є невід'ємними складовими договору.

Згідно з п. 3.1. договору, позивач зобов'язаний протягом трьох робочих днів після отримання факсом замовлення на товар від відповідача повідомити відповідачеві про готовність до відвантаження (до поставки) вказаного у замовленні товару та направити відповідачеві по факсу копію рахунку-фактури на оплату товару.

Згідно з п. 3.3. договору відповідач зобов'язаний прийняти товар протягом 24-х годин після отримання повідомлення позивача про готовність до відвантаження (до поставки) товару.

Згідно з п.5.1. договору, факт поставки товару підтверджується накладною, яку підписано представниками сторін даного договору.

Відповідно до п. 8.1. договору, даний договір набирає чинності з моменту підписання даного договору його сторонами та діє до 30.06.2014р.

На підтвердження факту здійснення позивачем поставки товару відповідачеві, на умовах договору, до позовної заяви додано копії видаткових накладних:

- № 74 від 07.03.2014р. на суму 181 400,00 грн. (з ПДВ),

- № 116 від 08.04.2014р. на суму 94 620,00 грн. (з ПДВ),

- № 150 від 02.05.2014р. на суму 167 268,00 грн. (з ПДВ).

В свою чергу, позивач зазначав, що відповідач не повністю розрахувався за поставлений товар, що і стало підставою для звернення до суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона - продавець зобов'язується передати майно (товар) у власність другої сторони - покупця, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Аналогічні положення містяться в ч. 1, ч. 7 ст. 193 ГК України.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд першої інстанції дійшов вірних висновків про те, що належними та допустимими доказами підтверджено поставку позивачем товару відповідачу на суму 276020,00 грн. відповідно до накладних № 74 від 07.03.2014р. на суму 181 400,00 грн. (з ПДВ), № 116 від 08.04.2014р. на суму 94 620,00 грн. (з ПДВ).

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв в якості доказу поставки товару копію видаткової накладної №150 від 02.05.2014 року на суму 167268 грн., оскільки дану накладну не скріплено печаткою відповідача. При розгляді справи в суді першої інстанції позивачем не надано до суду оригіналу накладної для огляду судом, та не надано копію або оригіналу довіреності від 01.05.2014р. № 28, видану на представника відповідача, яким підписано дану накладну, на отримання товару.

Судова колегія звертає увагу на приписи ст.9 ЗУ «Про фінансовий облік та звітність в Україні», згідно яких підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну №88 від 24.05.95 визначено, що первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинний документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (пункт 2.5 зазначеного Наказу).

Разом з тим, з спірної накладної №150 від 02.05.2014 року не вбачається ані зазначення посади і прізвища особи, яка отримала товар, немає відбитку печатки підприємства, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що накладна №150 від 02.05.214 року не є належним та допустимим доказом поставки товару в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Судова колегія звертає увагу на приписи ст.101 ГПК України, згідно яких додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

В даному випадку, позивачем не обґрунтовано належними доказами поважності ненадання оригіналу накладної №150 від 02.05.2014 року та довіреності до неї в оригіналі та копії до суду першої інстанції.

Посилання позивача в листі від 06.10.2015 року на відсутність можливості подання вказаних документів через те, що заперечення на позов відповідача отримані в день винесення судового рішення, судова колегія до уваги не приймає, оскільки відповідно до ст.33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Таким чином, колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги Представництва компанії «ФІД-ФУД.ЛТД» в Україні про безпідставне відхилення видаткової накладної №150 від 02.05.2014 року на суму 167268 грн., оскільки позивачем не обґрунтована належним чином відсутність печатки на спірній накладній та неможливість подання оригіналу накладної та довіреності (оригіналу та копії) до суду першої інстанції.

Доводи апелянта Представництва компанії «ФІД-ФУД.ЛТД» в Україні про підтвердження поставки товару відповідно до акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2014 року по 06.10.2014 року не спростовують висновків суду, адже акт звірки взаєморозрахунків є зведеним обліковим документом, який фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами-договором, актами, видатковими накладними, рахунками, платіжними дорученнями тощо.

При перегляді справи в суді апеляційної інстанції позивач надав також інші накладні в підтвердження поставок відповідачу, зокрема, накладні №73 від 05.03.14р., №38 від 07.02.2014р., №39 від 10.02.14р. та інші, які не стосуються даної справи, оскільки вимоги про стягнення коштів за ними не заявлялись в суді першої інстанції.

Згідно ч.3 ст.101 ГПК України, в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія не приймає до уваги інші накладні, крім накладних, що були предметом розгляду даного спору в суді першої інстанції - № 74 від 07.03.2014р. та № 116 від 08.04.2014р.

Судом першої інстанції зазначено в оскаржуваному рішенні, що відповідач частково розрахувався за поставлений товар у сумі 155 000,00 грн, а саме ним прийнято в якості доказів оплати платіжні доручення:

від 05.03.2014р. № 117 на сплату 10 000,00 грн.,

від 04.04.2014р. № 152 на сплату 75 000,00 грн.,

від 08.04.2014р. № 167 на сплату 15 000,00 грн.,

від 08.04.2014р. № 166 на сплату 55 000,00 грн. (а.с.54, 55, 56, 57).

При цьому, місцевий господарський суд обґрунтовано не прийняв в якості доказів оплати платіжне доручення від 11.03.2014р. № 126 на сплату 70 000,00 грн., оскільки у призначенні платежу вказано, що оплата здійснюється "за корм зг-но рахунку № 38 від 07.02.2014р." (а.с.58), а спірні накладні датовані, відповідно, 07.03.2014р. та 08.04.2014р.

Однак, судом першої інстанції помилково враховане в якості оплати платіжне доручення від 05.03.2014р. № 117 на сплату 10 000,00 грн., оскільки оплата здійснена раніше ніж був поставлений товар за накладними №74 від 07.03.2014р. та №116 від 08.04.2014р., крім того оплата проведена за рахунком №78 від 04.04.14 року, який відсутній в матеріалах справи та не стосується предмету спору.

Також судом не прийнято копії звітів керівника відповідача про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, в якості доказів здійснення відповідачем часткової, у розмірі 68 000,00 грн., оплати вказаного у видаткових накладних № 74 від 07.03.2014р. та № 116 від 08.04.2014р. товару позивача, оскільки відповідачем не надано суду оригіналів квитанцій (банківських тощо) на сплату вказаних 68 000,00 грн. на користь позивача, не повідомлено суду про об'єктивні причини, які за станом на 23.07.2015р. перешкоджають відповідачеві у наданні суду оригіналів таких квитанцій, не подано клопотання про відкладення розгляду справи з метою створення відповідачеві можливості для надання суду оригіналів таких квитанцій.

Водночас, при апеляційному перегляді відповідачем надано до суду оригінали звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, з доданими до них оригіналами квитанцій про перерахування коштів на рахунок позивача за спірним договором з призначенням платежу «згідно рах.№80 від 06.03.14р.»:

№ПН34535К від 14.05.14р. на суму 10 000 грн.,

№ПН50258К від 16.05.14р. на суму 8000 грн.,

№ПН59920К від 19.05.14р. на суму 10 000 грн.,

№ПН67683К від 20.05.14р. на суму 10 000 грн.,

№к17/L/11 від 21.05.14р. на суму 10 000 грн.,

№12894.352.1 від 23.05.2014 року на суму 10 000 грн. без призначення платежу, на загальну суму 58000 грн.

Також відповідачем надано оригінал рахунку №80 від 06.03.2014 року на суму 181 400 грн., виданого на оплату товару за видатковою накладною №74 від 07.03.2014 року, найменування, асортимент, кількість, вартість товару в обох документах збігаються.

Відповідно до положень ст.101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Судова колегія не погоджується з висновком суду про неповідомлення відповідачем об'єктивних причин неподання до суду оригіналів квитанцій, оскільки в матеріалах справи наявний протокол обшуку від 18.07.2014 року (а.с.37-41), відповідно до якого старшим слідчим СВ Суворовського РВ ХМУ УМВС України в Херсонській області вилучені з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромир-СТ», зокрема, авансові звіти за 2014 рік, первинні документи за квітень-травень 2014 року, тощо.

У відзиві на позову заяву від 16.07.2015 року відповідач зазначає, що самостійно визначитися з обґрунтованістю позовних вимог відповідач не має можливості, оскільки бухгалтерські документи вилучено.

На думку судової колегії, вилучення слідчим первинних бухгалтерських документів згідно протоколу обшуку від 18.07.14 року є достатньо поважною причиною неможливості подання відповідачем оригіналів платіжних доручень про оплату заборгованості до суду, на відміну від позивача, який не довів поважності ненадання оригіналу накладної №150 від 02.05.2014 року та довіреності до неї в суді першої інстанції, що не було прийнято до уваги місцевим господарським судом.

Зазначені обставини призвели до неповного з'ясування судом всіх обставин справи, окрема, щодо оплати відповідачем заборгованості.

Отже, враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про підтвердження належними та допустимими доказами відповідно до ст.ст.32-34 ГПК України оплати відповідачем заборгованості за накладними №74 від 07.03.2014р. та №116 від 08.04.2014р., відповідно до :

- Платіжних доручень від 04.04.2014р. № 152 на сплату 75 000,00 грн.,

- від 08.04.2014р. № 167 на сплату 15 000,00 грн.,

- від 08.04.2014р. № 166 на сплату 55 000,00 грн.

- квитанцій №ПН34535К від 14.05.14р. на суму 10 000 грн.,

- №ПН50258К від 16.05.14р. на суму 8000 грн.,

- №ПН59920К від 19.05.14р. на суму 10 000 грн.,

- №ПН67683К від 20.05.14р. на суму 10 000 грн.,

- №к17/L/11 від 21.05.14р. на суму 10 000 грн.,

- №12894.352.1 від 23.05.2014 року на суму 10 000 грн.,

на загальну суму 203000 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено поставку позивачем товару на загальну суму 276020 грн., та оплату відповідачем товару на загальну суму 203000 грн., отже заборгованість відповідача складає 73020,00 грн., що і підлягає стягненню.

Здійснюючи власний перерахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних, судова колегія дійшла висновків про невірний розрахунок вказаних сум, оскільки суд першої інстанції нараховував їх на повну суму заборгованості без урахування часткових сплат, які не були прийняті при розгляді справи в суді першої інстанції.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, за власним розрахунком суду 3% річних, графік виглядає наступним чином:

ДатаПоставкаПеріод розрахункуОплатаДата оплатиЗаборгованістьКількість днів 3% річних 07.03.14 181400Кінцевий термін оплати 08.04.14 (до 08.05.14) 75000 04.04.14 36400 30 89,75 15000 08.04.14 55000 08.04.14 08.04.14 94620Термін оплати 09.05.14 (до 13.05.14) 131020 4 43,07 З 14.05.14 по 15.05.14 10000 14.05.14 121020 1 9,94 З 16.05.14 по 18.05.14 8000 16.05.14 113020 2 18,57 З 19.05.14 по 20.05.14 10 000 19.05.14 103020 1 8,46 З 20.05.14 по 21.05.14 10 000 20.05.14 93020 1 7,64 З 21.05.14 по 22.05.14 10 000 21.05.14 83020 1 6,82 З 23.05.14 по 01.05.2015 10 000 23.05.14 73020 343 2058,56 ВСЬОГО 2242,81 грн. Також судом перераховано індекс інфляції, на який слід скорегувати суму заборгованості, за наслідком чого суд дійшов наступних висновків: індекс інфляції за квітень 2014 року складає 103,3%, отже інфляційні втрати на суму 36400 грн. - 1201,20 грн., за період з червня 2014 по квітень 2015 сукупний індекс інфляції - 160,90%, отже інфляційні втрати на суму 73020 грн складають 40172,02 грн.

Отже, загальна сума інфляційних втрат складає 41373,22 грн. (40172,02+1201,20).

Стосовно вимог про стягнення пені, судова колегія встановила наступне.

Згідно із ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем при розгляді справи в суді першої інстанції заявлено про застосування спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені, отже пеня підлягає стягненню лише в межах строку спеціальної позовної давності - враховуючи що позов подано до суду 04.06.2015 року, пеня розраховується з 04.06.2014 по 08.11.2014 року (шестимісячний термін нарахування пені).

Отже, виходячи з суми заборгованості, яка станом на 04.06.2014 року складала 73020 грн., пеня за 157 днів складає 7348,01 грн.

В силу положень ч. 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, отже в решті позовних вимог щодо стягнення пені слід відмовити, стягнувши лише суму, нараховану в межах строку позовної давності.

Отже, враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення слід скасувати частково, та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромир-СТ» на користь Представництва компанії «ФІД-ФУД.ЛТД» в Україні 73020 грн. основної заборгованості, 41373,22 грн. інфляційних втрат, 2242,81 грн. 3% річних та 7348,01 грн. пені.

В решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.49 ГПК України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.49, 99, п.2 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромир-СТ» задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Представництва компанії «ФІД-ФУД.ЛТД» в Україні залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Херсонської області від 23 липня 2015 року по справі № 923/871/15 скасувати частково.

Позов Представництва компанії «ФІД-ФУД.ЛТД» в Україні задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромир-СТ» на користь Представництва компанії «ФІД-ФУД.ЛТД» в Україні 73020,00 (сімсот тридцять тисяч двадцять грн.) грн. основної заборгованості, 41373,22 (сорок одна тисяча триста сімдесят три грн. 22 коп.) грн. інфляційних втрат, 2242,81 грн. (дві тисячі двісті сорок дві грн. 81 коп.) 3% річних, 7348,01 (сім тисяч триста сорок вісім грн. 01 коп.) грн. пені, 2552,35 (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят дві грн. 35 коп.) грн. судового збору.

В решті позову відмовити.

Доручити господарському суду Херсонської області видати відповідний наказ із зазначенням реквізитів сторін.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 20.11.2015 року

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя В.М. Головей

Суддя Г.І. Діброва