Рішення

від 17.11.2015 по справі 910/21690/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17.11.2015 Справа № 910/21690/15

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Сич Ю.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальгістю "НЕОС ДІДЖИТАЛ" м. Київ (ідентифікаційний код 37782652)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агенство "ОСОБА_1 Україна", м. Маріуполь (ідентифікаційний код 34481823)

про стягнення боргу в сумі 68577,80 грн., 3% річних у розмірі 879,30 грн., інфляції в сумі 19415,17 грн., пені в сумі 17585,98 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

22.09.2015 року до господарського суду Донецької області відповідно до ухвали господарського суду Запорізької області від 14.09.2015 року згідно ст.ст. 15; 17 Господарського процесуального кодексу України надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "НЕОС ДІДЖИТАЛ" м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агенство "ОСОБА_1 Україна", м. Маріуполь про стягнення боргу в сумі 68577,80 грн., 3% річних у розмірі 879,30 грн., інфляції в сумі 19415,17 грн., пені в сумі 17585,98 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2015 року справу передано на розгляд судді Сич Ю.В.

Ухвалою суду від 24.09.2015 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 910/21690/15.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг №010213/3/СМУ від 01.02.2013р., внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 68577,80грн. та підстави для нарахування 3% річних у розмірі 879,30 грн., інфляції в сумі 19415,17 грн., пені в сумі 17585,98 грн.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав копії договору про надання послуг №010213/3/СМУ від 01.02.2013р., завдань на рекламні послуги від 01.12.2014р. №52 та від 28.02.2015р. №61, додатків до завдань на рекламні послуги, додаткової угоди №1 від 08.01.2014р., атів здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000178 від 24.12.2014р. та №ОУ-0000023 від 28.02.2015р., акту звіряння розрахунків станом 06.08.2015р., претензії №1/060815.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.ст. 11, 509, 526, 530, 546, 625, 901 Цивільного кодексу України, ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Позивач в судові засідання не з'явився, однак, 02.11.2015р. та 09.11.2015р. останнім надіслані оригінали витребуваних судом документів, клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача та клопотання про повернення наданих оригіналів документів.

Відповідач в жодне судове засідання не з'явився, заявлені вимоги не оспорив, відзив на позов не представив, про день, час та місце удового засідання був повідомлений належним чином. Враховуючи наведене, згідно ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, справу розглянуто за наявними матеріалами.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 81-1 Господарського-процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Розгляд справи відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням та заслухавши представників сторін, суд встановив:

01.02.2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Рекламне агенство "ОСОБА_1 Україна" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю В«НЕОС ДІДЖИТАЛВ» (виконавець) укладено договір про надання послуг №010213/3/СМУ (далі - Договір), за умовами якого Замовник доручає, а ОСОБА_2 приймає на себе зобов'язання за завданням і за рахунок Замовника надавати рекламні послуги по виготовленню, розміщенню, наданню звітів щодо розміщення рекламних матеріалів (в тому числі контроль ротації банерів та оренда серверу) в мережах Internet, а також на Internet ресурсах (надалі - послуги) згідно умов цього договору, завдань на рекламні послуги (далі-завдання) (п.1.1.Договору).

На момент розгляду справи до матеріалів справи не надано ані змін, ані доповнень щодо виконання умов договору, крім тих, що додані до позовної заяви.

За п.9.1. Договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №1 від 08.01.2014р.) термін дії договору встановлюється з моменту його підписання ОСОБА_3 до 31.12.2014р., а в частині взаємних розрахунків - до їх повного завершення.

Відповідно до п.4.1. Договору вартість послуг, порядок оплати кожної рекламної компанії визначається у Завданні. Якщо інше не буде встановлено ОСОБА_3 у Завданні оплата здійснюється після підписання ОСОБА_3 наданих послуг.

Так, до матеріалів справи додано відповідне завдання, в якому визначена вартість наданих послуг та порядок їх оплати.

Щомісячно протягом періоду надання послуг, якщо інше не буде визначено у Завданні, Сторони укладають ОСОБА_3 наданих послуг. Підписаний та скріплений печаткою ОСОБА_2 передається протягом 5 днів з моменту закінчення надання послуг. Замовник зобов'язаний підписати такий акт та повернути один примірник акту виконавцеві протягом 15 днів з моменту отримання акту від виконавця. (п.4.2. Договору)

На підставі відповідного завдання виконавець виставляє замовнику рахунок-фактуру, в якому визначається вартість послуг, що підлягає оплаті Замовником. (п.4.4.Договору)

Так, сторонами складено акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000178 від 24.12.2014р. на суму 39188,80грн., який підписано та скріплено печатками підприємств з обох сторін. Отже, суд робить висновок, що надані послуги прийняті замовником без заперечень.

Відповідно до завдання на рекламні послуги №52 від 01.12.2014р. вартість наданих послуг складає 39188,80 грн. Оплата здійснюється замовником, відповідно до виставленого виконавцем рахунку - фактури в строк до 14 січня 2015р. включно.

У відповідності з ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, у встановлений термін замовник не здійснив розрахунки за надані послуги, внаслідок чого у останнього перед виконавцем виникла заборгованість за актом прийому-передачі №ОУ-0000178 від 24.12.2014р. у розмірі 39188,80грн. з 15.01.2015р.

28.02.2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «ОСОБА_1 Україна» та товариством з обмеженою відповідальністю «НЕОС ДІДЖИТАЛ» укладено завдання №61 відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати послуги з проведення рекламної кампанії в мережі Інтернет, а саме проведення рекламної кампанії ТРЦ «Гулівер» згідно з Графіком розміщення рекламних матеріалів в мережі Інтернет, який є невід'ємною частиною даного завдання.

Відповідно до завдання на рекламні послуги №61 від 28.02.20154р. вартість наданих послуг складає 49389,82 грн. Оплата здійснюється замовником, відповідно до виставленого виконавцем рахунку - фактури в строк до 14 березня 2015р. включно.

Послуги ОСОБА_2 вважаються виконаними після виготовлення банерів та розміщення рекламних матеріалів відповідно до даного Договору та відповідного Завдання, Графіку до нього, про що Сторони складають відповідний акт (акти) приймання - передачі Послуг відповідно до умов Договору. (п.6 Завдання )

Так, сторонами складено акт №ОУ-0000023 від 28.02.2015р. на суму 49389,82грн., який підписано та скріплено печатками підприємств з обох сторін. Отже, суд робить висновок, що надані послуги прийняті замовником без заперечень.

Згідно зі ч.1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. (ч. 2 ст. 205 ЦК України )

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Відповідно до ст. 208 ЦК України за загальним правилом правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. (ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ст. 642 ЦК України).

Відтак, оскільки додане до матеріалів справи Завдання №61 від 28.02.2015р. містить найменування послуг, їх кількість, ціну та підпис уповноважених осіб сторін, між сторонами підписано акт здачі-прийняття робіт, а також враховуючи те, що відповідачем було частково здійснено оплату послуг у розмірі 20000,82грн., що підтверджується випискою по особовим рахункам з 06.05.2015р. по 14.10.2015р, суд дійшов висновку, що між сторонами мало місце укладення договору про надання послуг у спрощений спосіб.

У відповідності з ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, у встановлений термін замовник не здійснив розрахунки за надані послуги, внаслідок чого у останнього перед виконавцем виникла заборгованість за актом № ОУ-00000 від 28.02.2015р. у розмірі 29389,00грн. з 15.03.2015р.

Проаналізувавши вищезазначені договори, судом встановлено, що останні за своєю правовою природою є договорами про надання послуг та підпадають під регулювання статей 901-907 Цивільного кодексу України

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується сплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Частиною 2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п. 5 Завдання № 61 від 28.02.2015р. оплата здійснюється Замовиком, відповідно до виставленого ОСОБА_2 рахунку-фактури, в наступні терміни: 49389,82 грн. в т.ч. ПДВ в строк до 14 березня 2015р. включно.

Відповідно до п.4.4.Договору на підставі відповідного завдання виконавець виставляє замовнику рахунок-фактуру, в якому визначається вартість послуг, що підлягає оплаті Замовником.

Так, у п.3 Завдання на рекламні послуги №52 від 01.12.2014р. визначено, що вартість наданих послуг складає 39188,80 грн. Оплата здійснюється замовником, відповідно до виставленого виконавцем рахунку - фактури в строк до 14 січня 2015р. включно.

Ухвалою від 12.10.2015р. судом витребовувались копії рахунку-фактури до завдання №61 та рахунку-фактури до завдання №52. Однак, позивачем зазначені рахунки надано не було.

У листі Міністерства фінансів України від 30.05.2011р. №31-08410-07-27/13794 визначено, що відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо неможливо - безпосередньо після її завершення.

Порядок створення, отримання та відображення підприємствами у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88.

Рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер.

Також, у постанові Верховного суду України по справі №37/405 від 29.09.2009р. визначено, зокрема, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізитина які потрібно перераховувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є невідкладною умовою у розумінні ст.212 ЦК України; відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити надані послуги.

Доказів оплати вказаної заборгованості відповідачем суду не представлено.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки заборгованість у розмірі 68577,80грн. (акт №ОУ-0000023 від 28.02.2015р. на суму 49389,82грн та № ОУ-00000 від 28.02.2015р. у розмірі 29389,00грн.) відповідачем не була сплачена у встановлений строк та доказів погашення вказаної заборгованості суду не представлено, позовні вимоги щодо стягнення вказаної заборгованості є обґрунтованими, доведеними належним чином, та є такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних нараховані на суму 68577,80грн. у розмірі 879,30 грн. за період з 15.03.2015р. по 17.08.2015р.; інфляцію в сумі 19415,17 грн. за період з 15.03.2015р. по 17.08.2015р. нараховану на суму 68577,80грн.; пеню в сумі 17585,98 грн. за період з 15.03.2015р. по 17.08.2015р. нараховану на суму 68577,80грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних за визначені позивачем періоди, які не суперечать приписам чинного законодавства, господарський суд дійшов висновку, що визначена позивачем сума нарахування є вірною.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 879,30 грн. підлягають задоволенню.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. Індекс інфляції є щомісячною величиною та не може бути застосований до періодів існування заборгованості, які є меншими за місяць.

Враховуючи наведене, березень 2015р. та серпень 2015р. року мають бути виключені з розрахунку інфляційних, оскільки прострочення виконання в цей період не дорівнює повному календарному місяцю.

За результатами здійсненої за наведеними вище правилами перевірки заявлених до стягнення сум інфляційних судом встановлено, що сума інфляційних нарахувань на заборгованість становить 10838,24грн.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, у сумі 10838,24грн.

Щодо стягнення пені у розмірі 17585,98 грн., господарський суд зазначає наступне.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до п.7.5. Договору за порушення строків оплати послуг замовник сплачує виконавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на дату такого порушення від суми простроченого платежу за кожний день прострочення за весь період прострочення.

Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку, що здійснені позивачем розрахунки та визначені періоди нарахувань є вірними, у зв'язку із чим, позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 17585,98 грн. підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору підлягають розподілу в порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, ч.1 ст. 530, ст.ст. 901, 903 Цивільного кодексу України; ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальгістю "НЕОС ДІДЖИТАЛ" м. Київ до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агенство "ОСОБА_1 Україна", м. Маріуполь про стягнення боргу в сумі 68577,80 грн., 3% річних у розмірі 879,30 грн., інфляції в сумі 19415,17 грн., пені в сумі 17585,98 грн. задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агенство "ОСОБА_1 Україна" (87500, Донецька область, м.Маріуполь, проспект Леніна, буд.68, ідентифікаційний код 34481823) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "НЕОС ДІДЖИТАЛ" (02230, м.Київ, проспект Маяковського, буд.68, офіс 233, ідентифікаційний код 37782652) заборгованість у 68577,80 грн., 3% річних у розмірі 879,30 грн., інфляції в сумі 10838,24 грн., пені в сумі 17585,98 грн., судовий збір у розмірі 1957,63грн.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 17.11.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 23.11.2015р.

Суддя Ю.В. Сич