Ухвала

від 05.11.2015 по справі 2а/0470/10909/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2015 року м. Київ К/800/40593/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року

у справі № 2а/0470/10909/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейн Тобакко Груп»

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейн Тобакко Груп» (далі - ТОВ «Юкрейн Тобакко Груп»; позивач) до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області; відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001582305 від 03 вересня 2012 року та № 0001592305 від 03 вересня 2012 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Юкрейн Тобакко Груп» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2012 року, за результатами якої складено акт № 1583/221/36574956 від 14 серпня 2012 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001582305 від 03 вересня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 305 782,25 грн. (288 436,00 грн. - основний платіж, 17 346,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0001592305 від 03 вересня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 8 237 945,50 грн. (8 219 332,00 грн. - основний платіж, 18 613,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.1.1 пункту 8.1, підпункту 8.2.1 пункту 8.2, підпункту 8.3.1 пункту 8.3 статті 8 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 144.1 статті 144, пункту 146.3 статті 146 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з: безпідставним віднесенням до складу валових витрат комісійної винагороди за обслуговування наданих банківських гарантій, сплаченої на користь Акціонерного комерційного інвестиційного банку «УкрСиббанк» за договорами про надання гарантії № 066 від 16 вересня 2009 року, № 067 від 16 вересня 2009 року, № 068 від 16 вересня 2009 року, з огляду, зокрема, на ненадання на перевірку актів виконаних робіт за такими договорами; неправомірним включенням до складу витрат вартості придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю «Соулік», Приватного підприємства «Ін-теграль», Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТК «Тегросс» пакувальних матеріалів, а також послуг сортування і пакування, фактичну поставку та зв'язок яких з господарською діяльністю позивача не підтверджено належним чином оформленими документами; необґрунтованим здійсненням амортизації вартості основних засобів, придбаних у Приватного підприємства «Відкриття» за нікчемним правочином.

Крім того, контролюючим органом виявлено недотримання товариством підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 ПК України з підстав: незаконного включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелоперська компанія «Інвестхаустрейд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Провідна маркетингова агенція», Приватного підприємства «Прес-служба Одеси», Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБК «Маркет» послуг мерчандайзингу, з підстав непов'язаності названих послуг з господарською діяльністю товариства, позаяк право власності на товар, щодо якого надавались послуги, вже перейшло до контрагентів позивача; безпідставного формування податкового кредиту за господарськими операціями з придбання в ТОВ «Соулік», ПП «Ін-теграль», ТОВ «ДТК «Тегросс» пакувальних матеріалів, а також послуг сортування і пакування, фактичну поставку та зв'язок яких з господарською діяльністю товариства не підтверджено належним чином оформленими документами; неправомірного включення до складу податкового кредиту в січні 2011 року сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу постачальниками в попередньому звітному періоді (грудні 2010 року) за відсутності документального підтвердження отримання спірних податкових документів із запізненням, а саме - листів з рекомендованим повідомленням про вручення із зазначенням на них відбитку календарного поштового штемпеля.

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

За правилами статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» надання гарантій відноситься до кредитних операцій.

Відповідно до статті 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

Згідно з пунктом 18 Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 639, банки, які беруть участь у здійсненні операцій за гарантіями, утримують комісійну винагороду та відшкодування витрат з принципала або з бенефіціара відповідно до умов гарантії та на підставі договору про надання гарантії або іншого відповідного договору, в якому передбачені умови утримання комісійної винагороди та відшкодування витрат.

За правилами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Подібну за правовим регулюванням норму закріплено і в підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України.

Як з'ясовано судами, договорами про надання гарантії № 066 від 16 вересня 2009 року, № 067 від 16 вересня 2009 року, № 068 від 16 вересня 2009 року передбачено надання АКІБ «УкрСиббанк» за винагороду контрагентам позивача банківських гарантій виконання останнім своїх зобов'язань перед ними за договорами поставки, що є необхідною умовою існування відповідних господарських відносин.

Виконання умов зазначених договорів та зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю товариства засвідчується належним чином оформленими актами приймання-передачі виконаних послуг, накладними, податковими накладними, специфікаціями, документами, що підтверджують здійснення ТОВ «Юкрейн Тобакко Груп» оплати комісійної винагороди на користь банківської установи.

Суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано прийняли вказані документи до уваги, надали їм належну правову оцінку та відхилили посилання податкового органу на ненадання деяких з представлених документів (зокрема, актів приймання-передачі виконаних послуг) на перевірку, як на підставу для відмови в задоволенні позову.

Адже, положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

При цьому суд не може обмежити право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Вирішуючи питання про законність формування товариством даних податкового обліку за господарськими операціями з придбання у ТОВ «Соулік» пакувальних матеріалів, а також у ПП «Ін-теграль» та ТОВ «ДТК «Тегросс» послуг сортування та пакування, слід враховувати, що зазначені витрати згідно з підпунктом 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК України належать до витрат на збут та за правилами пункту 138.5 статті 138 ПК України визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

При цьому відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Тобто, правоутворюючим фактом, з яким податкове законодавство пов'язує виникнення у платника права на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, є реальне здійснення операцій з придбання товарів та послуг.

Судами встановлено, що реальний характер господарських операцій з придбання позивачем у ТОВ «Соулік» пакувальних матеріалів, а також у ПП «Ін-теграль» та ТОВ «ДТК «Тегросс» послуг сортування та пакування підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними, актами наданих послуг, які містять всі обов'язкові реквізити первинного документа, визначені частиною 2 статті 9 Закону № 996-XIV, а також необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст наданих послуг та їх вартість, що, відповідно, обумовлює безпідставність доводів відповідача про завищення товариством витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за розглядуваним епізодом.

Щодо твердження контролюючого органу про завищення ТОВ «Юкрейн Тобакко Груп» валових витрат внаслідок незаконного включенням до їх складу в першому кварталі 2011 року амортизації вартості основних засобів, придбаних у ПП «Відкриття», то суди першої та апеляційної інстанцій цілком об'єктивно не прийняли його до уваги, позаяк, як з'ясовано останніми, позивачем зазначені амортизаційні відрахування до валових витрат в охоплений перевіркою період не включались.

При наданні оцінки законності віднесення товариством до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у ТОВ «Девелоперська компанія «Інвестхаустрейд», ТОВ «Провідна маркетингова агенція», ПП «Прес служба Одеси», ТОВ «СВ», ТОВ «ТБК «Маркет» послуг мерчандайзингу, слід враховувати, що за змістом пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання послуг (робіт) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

За встановлених судами обставин щодо підтвердження фактичного придбання спірних послуг належним чином оформленими первинними документами та зв'язку понесених витрат з господарською діяльність позивача, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність у ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області правових підстав для збільшення товариству суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у даній ситуації слід визнати правильним.

При цьому посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що відповідні операції з мерчандайзингу здійснювались контрагентами стосовно товарів, право власності на які вже перейшло до зазначених осіб, не спростовує їх економічну цінність саме для позивача. Адже, хоча діяльність з просування товарів у роздрібних мережах контрагентів передбачає і їх економічний інтерес у зростанні торгового обороту, однак просування певного, конкретного товару має переважне економічне значення саме для його постачальника (виробника).

Вирішуючи питання про правомірність включення товариством до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 8 072 018,00 грн., необхідно враховувати правила підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР, відповідно до якого датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, та не звернувся до контролюючого органу із скаргою, то він не мав права включати до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, не підтверджену податковою накладною.

Водночас у випадку, коли право платника податку на податковий кредит підтверджувалось податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми податку на додану вартість, вказані в таких податкових накладних, могли бути включені до складу податкового кредиту в межах строку давності, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виписки на адресу позивача спірних податкових накладних).

Варто, крім того, зазначити, що відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на те, що податковим законодавством, чинним на час виписки на адресу позивача спірних податкових накладних, строк реалізації права платника на податковий кредит обмежувався терміном у 1095 днів, подальша зміна правового регулювання щодо цього строку пунктом 198.6 статті 198 ПК України не може впливати на зміст права платника, яке виникло до відповідних змін.

При цьому посилання контролюючого органу на ненадання товариством доказів отримання відповідних податкових накладних із запізненням (поштових листів з рекомендованим повідомленням про вручення), як на підставу для виключення суми податку на додану вартість у розмірі 8 072 018,00 грн. зі складу сформованого податкового кредиту, не можна визнати обґрунтованим, позаяк чинне законодавство не зобов'язує направляти податкові накладні листами з оголошеною цінністю або рекомендованими листами з повідомленням про вручення.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.