Ухвала

від 09.11.2015 по справі 826/17654/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" листопада 2015 р. м. Київ К/800/5646/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТОРГ ЕНЕРГО»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2014 року

у справі № 826/17654/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТОРГ ЕНЕРГО»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРТОРГ ЕНЕРГО» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.12.2013 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва ДПС від 18.05.2013 року №0003552207, №0003562207.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2014 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.12.2013 року скасовано. У позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги та просив їх задовольнити. Представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «УКРТОРГ ЕНЕРГО» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Маркон Груп Ко» та ТОВ «Дормашавто» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 24.04.2013 року №468/22.7/37423319, яким встановлено порушення: - п. 198.6 ст. 198, пп.пп. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 243 463, 00 грн.; - п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в розмірі 279 983, 00 грн.

На підставі акта перевірки податком органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.05.2013 року: - № 0003562207, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 247 805, 00 грн., у тому числі 243 463, 00 грн. - основний платіж, 4 342, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; - № 0003552207, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 279 983, 00 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про нереальність господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ «Маркон Груп Ко» та ТОВ «Дормашавто».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо протиправного прийняття податкових повідомлень-рішень, оскільки позивачем правомірно сформовано витрати та віднесено до складу податкового кредиту за відповідні періоди податок на додану вартість з відповідних господарських правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними, оскільки надані позивачем як платником податку документи не підтверджують виконання спірних господарських операцій.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі відповідно до вимог чинного законодавства України.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт/послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в періоді, що перевірявся, між позивачем (покупець) та ТОВ «Маркон Груп Ко» (продавець) укладено договір від 30.04.2011 року №21Б, відповідно до якого продавець продає покупцеві бітум дорожній в асортименті, загальний обсяг якого обговорюється по кожній доставці окремо.

Між позивачем (відправник) та TOB «Дормашавто» (перевізник) укладено договір доставки від 07.04.2011 року товару №7/2011, відповідно до якого перевізник бере на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому відправником товар з місця відправлення: м. Київ, вул.Куренівська 21, офіс 204, до пункту призначення, а відправник бере на себе зобов'язання оплатити доставку товару відповідно до умов договору.

Судом першої інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, зокрема договорами, податковими накладними, видатковими накладними, актом до договору поставки товару, реєстрами доставки товару.

Разом з тим, надання платником податку всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою отримання податкової вигоди, є передумовою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні і/або суперечливі.

Суд не повинен обмежуватися перевіркою формальної відповідності представлених платником податку документів вимогам Податкового кодексу України, а повинен оцінити всі докази по справі у сукупності та взаємозв'язку з метою виключення внутрішніх протиріч та розбіжностей.

Натомість судом першої інстанції, при вирішенні спору, не здійснено оцінки доказів, що містяться в матеріалах справи, у сукупності та взаємозв'язку і при вирішенні спору не виключено внутрішніх протиріч та розбіжностей, які в них містилися.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на підтвердження виконання договору від 07.04.2011 року №7/2011 надано акт від 30.06.2011 року № 300-12. Водночас наявний у матеріалах справи додаток до відповідного акта - реєстр доставки товару іменується за березень 2011 року, тобто за період, який передує укладенню самого договору.

Крім того, в даному разі відсутність товарно-транспортних накладних за відсутності інших первинних документів, які б достовірно засвідчили дійсний обсяг, зміст наданих послуг з перевезення (зокрема, транспорт, яким перевозився вантаж, докази виконання вантажно-розвантажувальних робіт тощо) виключає можливість встановлення факту реального виконання таких послуг.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наданими первинними документами не підтверджується правомірність дій позивача з посиланням на встановлені податковим органом під час перевірки обставини щодо порушення податкової дисципліни контрагентами позивача.

З даного приводу колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що посилання податкового органу на акт ДПІ у Голосіївському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Дормашавто» та акт Яготинської МДПІ у Київській області «Про результати проведення документальної невиїзної позапланової перевірки TOB «Маркон Груп Ко» з питань дотримання податкового законодавства при справлянні податку на додану вартість за період з грудня 2010 року по серпень 2011 року» само по собі не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій, оскільки такі обставини в даному випадку необхідно встановити, враховуючи відповідні первинні документи та інші докази в сукупності, як це випливає з приписів ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку на формування витрат та податкового кредиту в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Також є необґрунтованим посилання відповідача на матеріали досудового слідства у кримінальній справі, порушеній відносно директора ПП «Гранд Сервіс» ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 366, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, та не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій позивача з ТОВ «Дормашавто».

Вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки звільнення від доказування в адміністративному судочинстві відповідно до положень статті 72 КАС України можливе лише на підставі вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, стосовно питань, чи мало місце діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої ухвалено вирок або постанову суду.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною першою ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Крім того, відповідно до частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТОРГ ЕНЕРГО» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2014 року та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.12.2013 року у справі № 826/17654/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук