Ухвала

від 11.11.2015 по справі 826/2716/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2015 року м. Київ К/800/12399/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року у справі № 826/2716/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий день" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Новий день" (далі - ТОВ "Новий день") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01 квітня 2013 року №0001182260.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 квітня 2014 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 квітня 2014 року скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено.

В касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його рішення скасувати та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Новий день" з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ПП "Автохімзв'язок" та ТОВ "Будівельна компанія "Рідне Місто", за результатами якої складено акт від 11 березня 2013 року № 888/22-621-32204811 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України) в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму у розмірі 372 750,00 грн.

На підставі вищенаведеного Акта відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 01 квітня 2013 року №0001182260, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 372 750,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 93 187,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За змістом пункту 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 11 жовтня 2012 року ДПІ на юридичну адресу позивача було направлено запит № 11878/10/22-611 про надання первинних документів по взаємовідносинам з підприємствами ТОВ "Будівельна компанія "Рідне Місто" та ПП "Автохімзв'язок".

У відповідь на зазначений запит, 13 листопада 2012 року ТОВ "Новий день" із супровідним листом № 40 надано до перевірки протокол виїмки фінансово-господарських документів від 10 липня 2012 року, з якого вбачається, що старшим слідчим прокуратури Києво-Святошинського району Київської області Нагорним A.A. було вилучено оригінали фінансово-господарських документів позивача по взаємовідносинам з ТОВ "Будівельна компанія "Рідне Місто" та ПП "Автохімзв'язок", а відтак останні не можуть бути надані до перевірки.

Разом з тим, Прокуратура Києво-Святошинського району Київської області листом від 15 серпня 2015 року № 5739 повідомила, що документи вилучені та приєднані у якості речових доказів до кримінальної справи № 71-00215, яка станом на 15 серпня 2015 року в порядку статті 232 Кримінально процесуального кодексу України з обвинувальним висновком направлена до суду. Відповідно до статті 81 Кримінально процесуального кодексу України питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи.

При цьому, згідно з пунктом 85.9 статті 85 ПК України у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.

Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу.

У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

З аналізу наведеної вище норми вбачається, що відповідач повинен був перенести проведення перевірки до дати отримання копій фінансово-господарських документів позивача по взаємовідносинам з ТОВ "Будівельна компанія "Рідне Місто" та ПП "Автохімзв'язок" або забезпечення доступу до них.

Проте, як установлено судами, передбачені наведеними законодавчими положеннями заходи для одержання вилучених у платника оригіналів первинних документів контролюючим органом не вчинялися, термін перевірки до отримання відповідних документів не переносився.

Крім того, як установлено судами, на підтвердження реальності спірних господарських операцій, позивач надав до перевірки наявні у нього документи, зокрема, иписку до журналу-ордеру з рахунку,розрахунки з контрагентом, оборотно-сальдова відомість по рахунку 631.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що наведене виключає правомірність покладення на платника відповідальності за незабезпечення ним зберігання та подання на вимогу контролюючого органу первинних документів на підтвердження правильності сформованих даних податкового обліку.

Водночас, посилання податкового органу на акт "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Будівельна компанія "Рідне Місто" від 17 травня 2012 року № 1341/2209/34729816 та акт "Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Автохімзв'язок" від 01 листопада 2011 року № 1613/22-09/3642002 не можуть бути доказом на спростування факту реального виконання господарської операції, оскільки такі обставини в даному випадку необхідно встановити, враховуючи відповідні первинні документи та інші докази в сукупності, як це випливає з приписів статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого в силу норми частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, не довів правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, оскільки його висновки зроблені без дослідження документів первинного бухгалтерського обліку по спірним господарським операціям.

Згідно частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для його скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року у справі № 826/2716/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.П. Зайцев

О.А. Веденяпін

Н.Є. Маринчак