Рішення

від 20.11.2015 по справі 161/1598/14-ц

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/1598/14-ц

Провадження № 2/161/450/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2015 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі головуючого судді - Присяжнюк Л.М.,

з участю секретаря - Жаловаги І.П.,

представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Об'єднання церков християн віри євангельської п'ятидесятників Волинської області союзу церков християн віри євангельської п'ятидесятників про визнання недійсним і скасування правочину,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до Релігійної громади помісної церкви християн віри євангельської п'ятидесятників «СІОН» (далі - релігійна громада церква «Сіон»), Об'єднання церков християн віри євангельської п'ятидесятників Волинської області союзу церков християн віри євангельської п'ятидесятників (далі - об'єднання церков ХВЄП) про визнання недійсними і скасування рішень загальних зборів та визнання недійсним і скасування правочину.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 серпня 2015 року провадження у справі в частині позовних вимог позивача до Релігійної громади помісної церкви християн віри євангельської п'ятидесятників «СІОН» про визнання недійсними і скасування рішень загальних зборів закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, у зв'язку із ліквідацією юридичної особи.

В обґрунтування вимог щодо визнання недійсним та скасування правочину позивач вказує, що його незаконне усунення з посади керівника Релігійної громади помісної церкви християн віри євангельської п'ятидесятників «СІОН» призвело до того, що представники Волинського об'єднання церков ХВЄП і особи, які перебувають у тісних стосунках з цим об'єднанням, відчужили належне церкві вищевказане приміщення в м. Луцьку по вул. Глушець, 4на користь Волинського об'єднання церков ХВЄП. Вважає, що таке відчуження майна перешкоджає релігійній громаді церкви здійснювати свою статутну діяльність, порушує її права, а незаконно призначений пастор ОСОБА_3 не мав права розпоряджатися майном і вчиняти правочин пожертви та вчинив правочин по безоплатному відчуженню майна на користь Волинського об'єднання церков ХВЄП, з яким мав зловмисну домовленість. Окрім того, відчужуючи вказане приміщення на користь Волинського об'єднання церков ХВЄП, релігійна громада мала обмежене право на розпорядження майном, оскільки таке відчуження повинно було відбуватись за згоди первісного пожертвувача ТзОВ «Центр ландшафту та озеленення», а сам договір не містить вірного кадастрового номеру земельної ділянки і її розміру.

Просить визнати недійсним договір пожертви №101 року від 16 січня 2014 року нерухомого майна Релігійної громади помісної церкви християн віри євангельської п'ятидесятників «Сіон» - виставочного павільйону (А-1), загальною площею 945,8 кв. м., який розташований за адресою: м. Луцьк, вул. Глушець, 4, поштовий індекс 43025, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_4; стягнути з Об'єднання церков християн віри євангельської п'ятидесятників Волинської області Всеукраїнського союзу церков християн віри євангельської п'ятидесятників половину від понесених судових витрат на його користь.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, попередньо подав заяву щодо повідомлення його про дату, час судового засідання, шляхом направлення судової повістки. Оскільки в судовому засіданні 18 листопада 2015 року на прохання представника позивача ОСОБА_5 була оголошена перерва, для підготовки до судових дебатів, представник позивача був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду справи, отже в силу ст. 76 ЦПК України позивач вважається таким, що повідомлений про дату та час судового засідання, а тому справа слухалася у його відсутності по наявних у ній матеріалах. В той же час, суд зауважує, що позивачем не повідомлялося про припинення представництва або обмеження представника за довіреністю ОСОБА_5 у здійсненні наданих йому повноважень, як це передбачено нормою ст. 44 ЦПК України.

У судове засідання представник позивача ОСОБА_5 не з'явився, хоча повідомлявся належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Попередньо подав на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи, в якому зазначив, що у зв'язку із суспільною необхідністю виникла потреба здати кров, що підтверджується довідкою № 6711 від 19.11.2015 року щодо надання донорам пільг, а тому 20 листопада 2015 року для нього є днем відпочинку, який передбачений законом і надається для відновлення сил і нормалізації самочуття донора, а тому просив відкласти розгляд справи на іншу дату та час, про що його повідомити.

В судовому засіданні 18 листопада 2015 року на прохання представника позивача оголошено в судовому засіданні перерву, для підготовки до судових дебатів. З усіма особами, які брали участь у справі було погоджено, що розгляд справи буде продовжуватися 20 листопада 2015 року о 09 годині 00 хв. Посилання представника позивача на ту обставину, що останній 20 листопада 2015 року має вихідний день, так як він здав кров 19 листопада 2015 року, не можуть бути визнані судом поважними, оскільки ним у порушення вимог ст. 14 Закону України «Про донорство крові та її компонентів» завчасно не було повідомлено суд про намір здачі крові, а обставин викладених у ст. 19 вищевказаного Закону, суд із поданих представником позивача документів не вбачає, а тому справа слухалася у його відсутності по наявних у ній матеріалах.

Представник відповідача ОСОБА_1 у судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, покази свідків, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши та проаналізувавши подані сторонами докази, матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що в позові слід відмовити з наступних підстав.

Так, за змістом ст. 35 Конституції України, ч. 2 ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. А у відповідності до ч. 4 ст. 5 цього ж Закону, держава не втручається в здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій.

В той же час, правило цієї норми щодо відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави означає, що поряд із обов'язком держави не втручатися у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій передбачається позитивний обов'язок держави в разі виникнення спорів з майнових та інших неідеологічних питань захищати права і законні інтереси релігійних організацій за умови звернення цих організацій до судових чи інших державних органів.

Судом встановлено, що 16 січня 2014 року між релігійною громадою помісної церкви християн віри євангельської п'ятидесятників «Сіон» в особі пастора церкви ОСОБА_6 та Об'єднання церков християн віри євангельської п'ятидесятників Волинської області Всеукраїнського союзу церков християн віри євангельської п'ятидесятників в особі голови об'єднання ОСОБА_7 було укладено договір пожертви, за умовами якого пожертвувач передає у пожертву, а обдаровуваний приймає у пожертву виставочний павільйон /А-1/, що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Глущець (вулиця Грушецького), будинок № 4.

Вказаний виставочний павільйон /А-1/ має загальну площу - 945,8 кв.м., реєстраційний номер нерухомого майна -243730307101. Виставочний павільйон /А-1/, що передається у пожертву, належить пожертвувачу на підставі дублікату договору пожертви, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_8 12.06.2012 року за реєстровим № 1275. Державна реєстрація права власності на виставочний павільйон /А-1/ проведена державним реєстратором, приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_4 16 грудня 2013 року, номер запису про право власності 3873440. Предмет договору, розташований на земельній ділянці, площею 0,1650 га, кадастровий номер якої 0710100000:11:044:007, що перебуває у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр ландшафту та озеленення» (а.с.146-147, том 1).

Позивач вважає, що оскільки він є законним керівником(пастором) церкви, усунення його з посади керівника церкви вчинено протиправно, а тому як законний керівник (пастор) зобов'язаний захистити порушені права релігійної громади. Крім того, позивач у своєму позові посилається на обставини, які встановлені судовими рішеннями та мають значення для вирішення даної справи, зокрема на рішення Луцького міськрайонного суду від 23 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 12 грудня 2013 року, якими були скасовані рішення загальних зборів №1 від 25 квітня 2012 року і №2 від 06 травня 2012 року на підставі яких його було звільнено з посади пастора релігійної громади (Т.1 а.с.26-31).

Однак вказані твердження спростовуються іншими доказами, здобутими під час розгляду даної справи.

Так на підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 11 червня 2014 року рішення Луцького міськрайонного суду від 23 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 12 грудня 2013 року було скасовано, а справу передано на новий апеляційний розгляд. В своєму рішенні касаційний суд звернув увагу на те, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави і, здійснюючи цю вимогу, державні органи в Україні не втручаються у внутрішнє самоуправління церкви (Т.І 161-163).

На підставі рішення апеляційного суду Волинської області від 30 липня 2014 року в позові ОСОБА_2 до релігійної громади помісної церкви християн віри євангельської п'ятидесятників «Сіон», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_6 та інших, про скасування рішень загальних зборів відмовлено (а.с.Т.ІІ а.с. 8-10). Вказане рішення набрало законної сили 30 липня 2014 року.

Таким чином судом встановлено, що позивач не є керівником Релігійної громади помісної церкви християн віри євангельської п'ятидесятників «СІОН» та її пастором.

Крім того, відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, на обґрунтування підстав недійсності договору пожертви позивачем зазначено, що ОСОБА_6 є незаконно призначеним керівником церкви, самостійно не мав права розпоряджатися майном і вчиняти правочин пожертви, так як загальні збори церкви, як єдиний повноважний орган, рішення про відчуження будівлі не приймали, а тому волевиявлення релігійної громади церкви не було вільним і не відповідало її волі.

Пунктом 3.2. статуту релігійної громади помісної церкви християн віри євангельської п'ятидесятників «Благодать» (діючому на момент укладення договору пожертви) передбачалося, що майно та кошти помісної церкви за рішенням загальних зборів членів помісної церкви використовуються для реалізації завдань і для реалізації завдань і забезпечення діяльності помісної церкви, для виплати заробітної плати служителям помісної церкви, для здійснення орендних та інших платежів, придбання і будівництва будинків, споруд, для придбання транспортних засобів й іншого рухомого та нерухомого майна, на проведення заходів, передбачених цим статутом і здійснення відрахувань об'єднанню церков ХВЄП (а.с.34, том 1).

До компетенції загальних зборів, як вищого керівного органу помісної церкви, належить затвердження програми діяльності і розвитку помісної церкви, а також фінансування основних напрямків її діяльності, вирішення загальних, духовних і фінансово-господарських питань діяльності помісної церкви та ін. (п.п. 4.2., 4.2.6. статуту) (а.с. 35, том 1).

Як вбачається із копії витягу з протоколу від 22 грудня 2013 року загальних зборів членів релігійної громади церкви «Сіон» християн віри євангельської п'ятидесятників, на загальних зборах вирішувалось питання щодо передачі нерухомого майна церкви, що розташоване за адресою м. Луцьку, вул. Глущець, 4 Волинському об'єднанню церков ХВЄП, а пастору ОСОБА_6 було доручено оформити та нотаріально засвідчити відповідний договір (а.с.139).

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до ст. ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237). Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч. 3 ст. 237 ЦК України).

Враховуючи, що пастор ОСОБА_6 був уповноважений на укладення договору пожертви загальними зборами релігійної громади церкви «Сіон», суд вважає безпідставними твердження позивача про відсутність повноважень в ОСОБА_6 на момент укладення спірного договору, а також порушення волевиявлення громади.

Статтею 232 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Так, позивач зазначає, що будучи незаконно призначеним на посаду керівника церкви та знаючи, що призначення є незаконним, ОСОБА_6 вчинив від імені церкви правочин по безоплатному відчуженню її майна на користь Волинського об'єднання церков ХВЄП з яким мав зловмисну домовленість, оскільки знав, що релігійна громада церкви не мала жодного наміру відчужувати будівлю, яку використовує для своєї статутної діяльності, тобто правочин вчинено всупереч інтересам релігійної громади церкви.

Однак обставини на які посилається позивач, всупереч вимога ст.ст. 10,60 ЦПК України не підтверджені належними, допустимими доказами. Окрім того, позивачем не доведено наявності в ОСОБА_9, як представника який вчинив правочин, власного інтересу на укладення такого правочину, а також тих обставин, що в подальшому релігійна громада церква «Сіон» не схвалила вчинений правочин.

Статтею 729 ЦК України визначено, що пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам, встановленим частиною першою статті 720 цього Кодексу, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети. Договір про пожертву є укладеним з моменту прийняття пожертви. До договору про пожертву застосовуються положення про договір дарування, якщо інше не встановлено законом. Частиною 2 ст. 719 ЦК України передбачено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмові формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Розділом 2 договору пожертви передбачено, що договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації права власності. Право власності на предмет пожертви виникає у обдаровуваного в момент його прийняття та підлягає реєстрації у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а під передачею виставочного павільйону /А-1/ за цим договором слід вважати символічну передачу речі. Обдарувуваний свідчить, що пожертву приймає. Прийняттям пожертви вважатиметься одержання оригінального примірника цього договору після нотаріального посвідчення. Сторони усвідомлюють, що цими діями підтверджується передача предмету пожертви обдаровуваному (пункти 2.1.,2.2. договору пожертви (а.с. 146, том 1). Таким чином, правочин вчинено у формі визначеній законом та вважається укладеним.

Позивач вказує, що вищевказаний договір пожертви був укладений без досягнення між дарувальником та обдаровуваним мети, а відчуження майна могло мати місце лише за згоди первісного пожертвувача (ТзОВ «Центр ландшафту та озеленення»). Пунктом 1.5. спірного договору передбачено, що об'єднання церков ХВЄП зобов'язалося використовувати майно вказане в п. 1.1. договору лише з метою реалізації завдань і забезпечення діяльності об'єднання, а тому суд не приймає до уваги вказані твердження позивача.

Окрім того, релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності відповідно до положень ч. 1 ст. 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» . За вимогами ст. 730 ЦК України пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву. Водночас, суд вбачає, що згода первісного пожертвувача необхідна лише у разі зміни призначення використання пожертви. Однак, позивачем не доведено, що релігійною громадою церквою «Сіон» при укладення спірного правочину було змінено мету використання приміщення.

Щодо тверджень позивача про те, що договір пожертви не містить кадастрового номеру та розміру земельної ділянки усупереч вимогам ст. 120 ЗК України та ст. 377 України, суд зауважує, що

земельна ділянка з кадастровим номером 0710100000:11:044:0077 розміром 0,1650 га перейшла у користування до релігійної громади церкви «Сіон» на підставі договору пожертви від 02.02.2011 року укладеного з ТзОВ «Центр ландшафту та озеленення» (а.с.43-46), а в подальшому на підставі оспорюваного правочину перейшла у користування на тих же умовах на яких ця земельна ділянка була передана попередньому землекористувачу (церкві «Сіон») до об'єднання церков ХВЄП. Вищевказаний договір пожертви від 02.02.2011 року у відповідності до ст. 204 ЦК України є дійсним, не оспорювався в судовому порядку та не визнаний судом недійсним.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача до задоволення не підлягають, в суду відсутні правові підстави для визнання спірного договору пожертви недійсним.

Керуючись ст.ст. 10-11, 57-61, 193, 195, 212-215, 218 ЦПК України, на підставі ст.ст. 11, 13, 16, 92, 203, 215, 232, 237, 719, 729, 730 ЦК України, ст.ст. 5, 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Об'єднання церков християн віри євангельської п'ятидесятників Волинської області союзу церков християн віри євангельської п'ятидесятників про визнання недійсним і скасування правочину - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду ОСОБА_10