Постанова

від 23.11.2015 по справі 910/17998/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2015 р. Справа№ 910/17998/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Рудченка С.Г.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Кожевникова Д.Ю. (довіреність б/н від 11.08.2014 р.)

від відповідача - Кисловська В.В. (довіреність №566 від 02.06.2015 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

на рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2015 р.

у справі №910/17998/15 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайський центр розвитку»

до Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайський центр розвитку» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 77282,00 грн., 58224,47 грн. інфляційних втрат, 6834,69 грн. 3% річних та 25319,91 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.10.2015 р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 77282,00 грн. заборгованості, 266,78 грн. 3% річних, 2016,13 грн. інфляційних втрат та 1591,30 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, при винесенні рішення не було враховано обставин справи, що призвело до порушення загальних принципів судочинства, закріплених в ст. 129 Конституції України та ст. 4-2, 4-3, 4-7 ГПК України, а також ст. 43 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати та в позові відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

19.06.2012 р. між ТОВ «Українсько-китайський центр розвитку» (підрядник) та ПАТ «АК «Київводоканал» (замовник) укладено договір №617/31/14-12/26, за умовами якого замовник зобов'язався прийняти та оплатити, а підрядник - виконати роботи по капітальному ремонту з постачанням відповідного обладнання фонтану «Малі фонтани» (6 шт) по парній стороні Майдану Незалежності відповідно до умов цього договору та кошторисної документації.

Пунктами 3.1, 3.3 вказаного договору встановлено, що загальна договірна ціна на роботи, що будуть виконані за цим договором і на його умовах складає 796003,20 грн. в т.ч. ПДВ - 20%, що становить 132667,20 грн. Вартість фактично виконаних робіт підтверджується належним чином оформленими сторонами актами виконаних робіт форми КБ-2в.

Умовами п. 4.1 договору встановлено, що розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після підписання акта виконаних підрядних робіт сторонами.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що оплата, передбачена даним договором, здійснюється тільки за умови отримання замовником бюджетних коштів на підставі ст.ст.46-49, ст.ст. 70,71, 78 Бюджетного кодексу України на умовах відстрочки платежу до 30 днів з моменту отримання замовником бюджетних коштів.

Відповідно до положень п.10.1, договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення його печатками сторін та діє до 31.12.2012 р., а в частині гарантійних зобов'язань - до закінчення гарантійного строку на виконані роботи.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 526 ЦК України визначено, що, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 1 ст. 853 ЦК України встановлено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами 22.06.2012 р. підписано Акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за червень 2012 року на загальну суму 759282,00 грн.

Згідно наданої банківської виписки по особовому рахунку ТОВ «Українсько-китайський центр розвитку» відповідачем оплачено виконані роботи за вказаним договором та актом на суму 682000,00 грн.

Сторонами не заперечується виконання вказаних робіт на суму зазначену в акті. Претензій щодо якості чи обсягу виконаних робіт відповідач до позивача не пред'являв.

Щодо доводів відповідача про те, що строк виконання зобов'язання у зв'язку з ненадходженням бюджетних коштів, є таким що не настав, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Разом з тим, вказана норма не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки подією є явище, що виникає незалежно від волі виконавця, а надходження бюджетних коштів на рахунок замовника є дією, яка залежить від волевиявлення іншої особи, тобто фактично договір містить умову, відповідно до якої виконання зобов'язання з оплати коштів за виконані роботи пов'язано з дією особи, яка не є стороною такого договору.

Проте, за змістом ст. 511 ЦК України, зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи. Крім того, згідно ч. 2 ст. 528 ЦК України, навіть у випадку покладення виконання обов'язку боржником на іншу особу, відповідальним за виконання зобов'язання залишається боржник, а не така особа.

При цьому, відсутність бюджетного призначення на фінансування робіт за договором не може бути підставою для звільнення замовника від обов'язку оплати робіт, оскільки в разі відсутності коштів для оплати замовник був вправі та мав фактичну можливість призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати робіт, а не приймати їх результати.

З тих же підстав відсутність бюджетних коштів не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Частиною 2 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з претензією про сплату заборгованості за договором, яка була отримана відповідачем 05.05.2015 р., проте вказана претензія залишена без задоволення.

Таким чином, строк виконання зобов'язання щодо оплати виконаних робіт вважається таким, що настав з 05.05.2015 р., а прострочення почалось з 13.05.2015 р.

Отже, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором утворилась заборгованість в розмірі 77282,00 грн.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення суми боргу у розмірі 77282,00 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, відповідачем заялено вимогу про стягнення з відповідача 58224,47 грн. інфляційних втрат та 6834,69 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Посилання позивача на те, що прострочення почалось з дати підписання акта приймання виконаних робіт, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки положення договору містять умову, за якої розрахунок здійснюється після підписання акта приймання виконаних робіт, проте вказаний пункт договору не містить конкретних строків впродовж яких замовник зобов'язаний провести розрахунок, а лише зазначає, що оплата за виконані роботи проводиться після підписання акта.

Враховуючи викладене, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних підлягають частковому задоволенню за період з 13.05.2015 р. по 23.06.2015 р. в сумі 266,78 грн. 3% річних та 2016,13 грн. інфляційних втрат.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 25319,91 грн. процентів за користування чужими коштами, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з матеріалів справи, умовами укладеного між сторонами правочину не передбачено розміру процентів, які підлягають сплаті за користування чужими грошовими коштами.

Одночасно, нарахування вказаних процентів виходячи з приписів ч. 6 ст. 231 ГК України на рівні облікової ставки Національного банку України є безпідставним, оскільки наведеною нормою визначено лише формування відповідальності за порушення грошових зобов'язань.

При цьому, за своєю правовою природою проценти за користування чужими грошовими коштами, нараховані позивачем, не є штрафною санкцією, порядок формування розміру якої визначено ст. 231 ГК України, оскільки штрафними санкціями у розумінні наведеної статті визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, враховуючи те, що приписами ч. 6 ст. 231 ГК України встановлено лише порядок формування штрафної санкції за порушення грошового зобов'язання, а умовами договору нарахування такої штрафної санкції не передбачено, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача 25319,91 грн. процентів за користування чужими коштами є необгрунтованою, а відтак відсутні підстави для стягнення нарахованих позивачем відсотків за користування чужими коштами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, при винесенні рішення не було враховано обставин справи, що призвело до порушення загальних принципів судочинства, закріплених в ст. 129 Конституції України та ст. 4-2, 4-3, 4-7 ГПК України, а також ст. 43 ГПК України, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2015 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2015 р. у справі №910/17998/15 залишити без змін.

Повернути Публічному акціонерному товариству «Акціонерна компанія «Київводоканал» з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір у розмірі 1843 (одна тисяча вісімсот сорок три) грн. 91 коп., сплачений за платіжним дорученням №835 від 22.10.2015 р.

Справу №910/17998/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

С.Г. Рудченко