Ухвала

від 10.11.2015 по справі 818/54/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

10.11.2015 № К/800/39165/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Веденяпіна О.А., Голубєвої Г.К., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуДержавної податкової інспекції в м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області на постановуСумського окружного адміністративного суду від 20.05.2014 та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2015 у справі №818/54/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» доДержавної податкової інспекції в м. Сумах Головного управління Головного управління Міндоходів у Сумській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 20.05.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2015, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області від 16.12.2014 №0004112205 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1405426,50 грн., в тому числі на 936951 грн. за основним платежем та на 468475,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем з 29.10.2014 по 11.11.2014 проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по фінансово-господарським операціям з ТОВ «ТД «Антрацитвуглеінвест» за період з 01.07.2014 до 31.07.2014, за результатами якої складено акт від 25.11.2014 №4712/2205/33698892/48-4 про порушення позивачем вимог п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану за липень 2014 року на загальну суму 936951 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що контрагент позивача - ТОВ «ТД «Антрацитвуглеінвест» не здійснював придбання та реалізацію вугілля, що свідчить про удаваність проведених господарських операцій, які фактично сформували схемний податковий кредит позивачем підприємствам реального сектору економіки шляхом маніпулювання податковою звітністю, а також включення до складу податкового кредиту ризикових контрагентів.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.12.2014 №0004112205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 1405426,50 грн., в тому числі на за основним платежем в сумі 936951 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 468475,50 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, а тому відсутні законні підстави для визначення йому грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «ТД «Антрацитвуглеінвест» за договором поставки від 31.03.2014 №31/3-С, предметом якого є постачання вугілля, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: актами приймання-передачі вугілля, рахунками-фактурами, посвідченнями про якість вугілля, а залізничними накладними, в тому числі і залізничними накладними, що виписані на досилання товару у зв'язку з технічними недоліками вагонів, платіжними дорученнями.

При укладенні договору сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином, первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами, укладених правочину. А також встановлено, що керуючись положеннями пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сплачено вартість товарів з ПДВ та сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих контрагентом, який на час проведення господарських операцій був у встановленому законодавством порядку.

Водночас, суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку обставинам справи, правомірно звернули увагу на помилковість посилань податкового органу в обґрунтування відсутності поставок вугілля позивачу через відсутність у більшості залізничних накладних інформації про особу, що отримала вантаж, станцію відправлення вантажу та відтиску про вибуття і прибуття вантажу на залізничній станції. Та вірно взяли до уваги, що окремі недоліки в оформленні залізничних накладних, зокрема, і відсутність документів про якісні характеристики товару, не доводять протиправність правочинів, направлених на купівлю-продаж товару за умови наявності інших первинних документів, які спростовують факт безтоварності господарських операцій.

При цьому, оцінюючи зміст залізничних накладних з урахуванням тих, яким здійснювалось досилання товару, суди встановили, що в них містяться відмітки про надходження вантажу та посилання на довіреності щодо отримання вугільної продукції Співаком С.І. від імені позивача.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.

Оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарської операції за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення - придбання на підставі цивільно-правової угоди поставки товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судів першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 20.05.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді О.А.Веденяпін Г.К.Голубєва