Ухвала

від 24.11.2015 по справі 820/3739/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

24.11.2015 № К/800/40171/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуІндустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 21.05.2015 та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2015 у справі №820/3739/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «РЕМГІДРОМАШ» доІндустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області проскасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2015, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2015, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМГІДРОМАШ» задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000092220 від 04.02.2015.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена позапланова документальна виїзна перевірка ТОВ «РЕМГІДРОМАШ» з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Роквел», з ТОВ «Грандпроектбізнес» за період з 01.07.2014 по 31.07.2014, та з ТОВ «Поларіс Груп» за період з 01.08.2014 по 31.08.2014, за результатами якої складено акт перевірки від 22.01.2015 №237/20-36-22-03-07/14094559 про порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено до сплати в бюджет податок на додану вартість всього у сумі 2221019,00 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «Роквел», ТОВ «Грандпроектбізнес» та ТОВ «Поларіс Груп», мають ознаки нереальності здійснення.

На підставі названого акту перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0000092220 від 04.02.2015, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3331528,50 грн., з яких за основним платежем - 2221019 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1110509,50 грн.

Внаслідок оскарження прийнятого відповідачем спірного рішення в адміністративному порядку, його залишено без змін.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій зі спірними контрагентами підтверджується первинними документами, а тому відсутні законні підстави для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Роквел» за договором поставки № 12/07-14 від 01.07.2014, з ТОВ «Грандпроектбізнес» за договором поставки №3 від 03.02.2014 та з ТОВ «Поларіс Груп» за договором поставки №16/08-14 від 01.08.2014, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: специфікаціями, податковими та видатковими накладними, виписками по особовому рахунку позивача, платіжними дорученнями, довіреностями на отримання товару. обігово-сальдовою відомістю та інвентаризаційним описом ТМЦ.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Судами також встановлено, що транспортування придбаного товару відбулося за рахунок позивача та на підставі, укладених з перевізниками договорів на перевезення вантажу №6 від 27.04.2012, № 16-Т від 31.10.2013, №9 від 23.07.2014, реалізація яких підтверджується товарно-транспортними накладними та актами виконаних робіт.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, вимоги вищенаведеного пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України беззаперечно вказують на те, що у разі здійснення операцій з придбання товарів право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Безтоварність господарських операцій з придбання платником податку товарів має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись відсутністю розумної ділової мети через нездійснення позивачем подальшої реалізації цього товару, а зберігання його на складі. Крім того, зберігання придбаного товару на складі не свідчить про те, що господарські операції з його придбання не пов'язані з господарською діяльністю і не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій.

Не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів відсутність сертифікатів якості на товар та наявність заборгованості позивача за придбаний товар у ТОВ «Поларіс Груп», оскільки відсутність сертифікатів якості, не доводить протиправність правочинів, направлених на купівлю-продаж, за умови наявності інших первинних документів, які спростовують факт безтоварності господарських операцій. За умови підтвердження, як у даній справі, факту здійснення поставки та формування податкового кредиту за наслідками її проведення як за подією, що сталася раніше, у платника податку виникають законні підстави для віднесення сум податку до податкового кредиту, при цьому, наявність заборгованості, відповідно і несплата позивачем вартості товару з ПДВ є перешкодою у здійсненні бюджетного відшкодування, а не у формуванні податкового кредиту.

Інших переконливих доводів на підтвердження того, що відомості у первинних документах, складенням яких були опосередковані правовідносини між позивачем та контрагентами, є недостовірними та суперечливими, податковою інспекцією не представлено.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів - для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош