Рішення

від 23.11.2015 по справі 924/1099/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" листопада 2015 р.Справа № 924/1099/15

Господарський суд Хмельницької області у складі:

головуючий суддя Магера В.В., суддя Смаровоз М.В., суддя Музика М.В. розглянувши матеріали справи

За позовом ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» , м. Київ

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Міністерства оборони України, м. Київ;

2. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області, м. Хмельницький;

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю „Старокостянтинівський гарнізонторгВ» , м. Старокостянтинів, Хмельницька область;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю „ІнтерінвестгрупВ» , м. Київ

про визнання недійсним нікчемного правочину №2/4/11 від 01.04.2011р., укладеного ТОВ „ІнтерінвестгрупВ» з ТОВ „Старокостянтинівський гарнізон торгВ» , згідно умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - нежитлові приміщення, які розташовані в м. Старокостянтинові

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - за довіреністю №08 від 05.01.2015р.;

від третьої особи-1: ОСОБА_3- за довіреністю №220/334/9 від 18.05.2015р.;

від третьої особи-2: не прибув;

від відповідача-1: ОСОБА_4 - за довіреністю б/н від 01.12.2014р.;

від відповідача-2: не прибув.

В засіданні суду 23.11.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

Суть спору: Позивач звернувся до суду із позовом, відповідно до якого просить суд визнати недійсним нікчемний правочин №2/4/11 від 01.04.2011р., укладений ТОВ „ІнтерінвестгрупВ» з ТОВ „Старокостянтинівський гарнізонторгВ» , згідно умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - нежитлові приміщення, які розташовані в м. Старокостянтинові.

В обгрунтування позовних вимог (з урахуванням прийнятої судом зміни підстави позову) позивач вказує, що об'єкти, які передані ТОВ „ІнтерінвестгрупВ» в оренду ТОВ „Старокостянтинівський гарнізонторгВ» , належать Державі Україна в особі Міністерства оборони України та перебувають на праві господарського відання в ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» , що підтверджується копією свідоцтва.

Згідно статті 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майнаВ» орендодавцями майна, що перебуває в Державній власності є:

- Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також: майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам;

- органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності;

- державне підприємство із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами - щодо нерухомого майна та іншого окремого індивідуально визначеного майна цього підприємства, що передається дипломатичним представництвам та консульським установам іноземних держав, представництвам міжнародних міжурядових організацій в Україні;

- підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

З огляду на викладене, позивач зазначає, що орендодавцем приміщень за спірним договором може виступати виключно Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу

А тому, враховуючи, що зміст спірного правочину, зокрема умова про наявність у ТзОВ „ІнтерінвестгрупВ» прав орендодавця, прямо суперечить положенням Закону України „Про оренду державного та комунального майнаВ» , останній повинен бути визнаний недійсним на підставі положень пунктів 1,2 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України.

Окрім того, представником позивача відповідно до наданих письмових пояснень від 03.11.2015р. додатково вказано, що підставами позову у позовній заяві є ст.220 ЦК України, якою визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

При цьому позивач, вказує, що ст.228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ст.793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. А тому, позивач зазначає, що підставами позову також є:

1) стаття 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майнаВ» (орендодавцями майна, що перебуває в Державній власності є).

2) стаття 203 ЦК України - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3) стаття 215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Представником відповідача-1 надано суду письмову заяву від 03.11.12015р. про застосування позовної давності по даній справі. Обґрунтовуючи подану заву, відповідач-1 повідомив про таке: статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється у три роки. Згідно статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідач-1 вказує, що звертаючись до суду про недійсність договору оренди від 01.04.2011р. №2/4/11, який був укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2, позивач вийшов за межі трирічного терміну позовної давності.

Відповідно до пункту 5 ОСОБА_5 проведення інвентаризації об'єктів державної власності, затвердженої постановою КМУ від 30.11.2005р. №1121, інвентаризація державного майна проводиться один раз на рік (станом на 31 грудня).

Згідно вимог Положення про інвентаризацію активів і зобов'язань, затвердженого наказом Мінфіну від 02.09.2014 №879, Інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. Під час інвентаризації активів і зобов'язань перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан, відповідність критеріям визнання і оцінка. При цьому забезпечуються виявлення фактичної наявності активів та перевірка повноти відображення зобов'язань, коштів цільового фінансування, витрат майбутніх періодів.

Відповідач-1 вказує, що аналогічні положення містила Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затверджена наказом Мінфіну від 11.08.94р. №69.

Таким чином, відповідач-1 вважає, що проводячи щорічну інвентаризацію і перевірку фактичної наявності своїх активів, ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» не міг не знати про існування договору оренди від 01.04.2011р. №2/4/11, який був укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2.

При цьому, відповідач-1 вказує, що ч.3,4 ст.267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 4.1 Постанови Пленуми ВГСУ від 29.05.2013 №10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорівВ» визначено, що не можуть братися до уваги доводи новопризначеного (новообраного) керівника підприємства, установи, організації про те, що він дізнався про порушене право очолюваної ним юридичної особи лише з часу свого призначення (обрання), оскільки позовна вимога заявляється про захист прав саме юридичної особи, а не прав її керівника.

Таким чином, відповідач-1 вважає, що позивач, звернувшись із позовною заявою від 07.07.2015р., пропустив трирічний строк позовної давності, не навів поважної причини пропущення позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Представник третьої особи-1 (Міністерства оборони України) відповідно до наданих письмових пояснень №269 від 02.11.2015р. повідомив, що позовні вимоги підтримує, зважаючи на таке: майно, що було передано за оспорюваним правочином належить на праві господарського відання концерну „ВійськторгсервісВ» і являється державним майном, що належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Третя особа-1 вказує, що згідно п.1.1. Статуту ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» , затвердженого наказом Міністра оборони України №911 від 29.12.2012р. передбачено, що ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності та утвореним відповідно до актів законодавства України.

Відповідно до п.6.1. Статуту майно ОСОБА_1 є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Правовідносини, щодо оренди державного та комунального майна врегульовано Законом України „Про оренду державного та комунального майнаВ» . Статтею 5 даного Закону визначено коло осіб, які мають право виступати у відносинах з приводу оренди державного майна в якості орендодавців, а саме: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам.

При цьому третя особа-1 вказує, що у спірному правочині орендодавцем визначено ТОВ „ІнтерінвестгрупВ» , що суперечить вимогам ст.5 Закону України „Про оренду державного та комунального майнаВ» .

Вказує, що ст.202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з приписами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочини, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Оскільки ТОВ „ІнтерінвестгрупВ» при укладанні договору не мала повноважень самостійно розпоряджатися державним майном, відповідно, не мало необхідних обсягів цивільної дієздатності, Міністерство оборони вважає, що вказаний договір оренди суперечить вимогам ст.203 ЦК України.

Також третя особа-1 вказує, що згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Поряд з цим, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) (ч.2 ст.215 ЦК України).

Згідно з приписами ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо вій був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Пунктом 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду УкраїниВ» №11 від 29.05.2013 р. „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійснимиВ» передбачено, що правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину.

Третя особа-1 вказує, що згідно із ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

При цьому, третя особа-1 посилається також на п.п.2.5.2 п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійснимиВ» де зазначено, що спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частиш рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Відтак, третя особа-1 просить суд задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» в повному обсязі.

Представник позивача в засідання суду 23.11.2015р. прибув, позовні вимоги підтримав.

Крім того, надав суду письмові пояснення відповідно до яких зазначив таке. В рішенні господарського суду Хмельницької області від 26.02.2014р. у справі №924/105/14 за позовом Хмельницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері до ТОВ „ДПА КомпаніВ» , ТОВ „Старокостянтинівський гарнізонторгВ» про визнання договору оренди недійсним судом зазначено, що: „З огляду на те, що майно за спірним договором належить державі і є в віданні Міністерства оборони України, доводи відповідача щодо безпідставного визначення Міністерства оборони України як позивача не можуть бути прийняті судом до уваги.В» Крім цього, Рівненським апеляційним господарським судом було прийнято постанову від 14.05.2014р. у справі №924/105/14, в якій зазначено, що: „Як вбачається з умов спірного договору, майно, що передано в оренду (за цим договором), перебуває у власності Держави в особі Міноборони України на праві господарського відання у ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» (балансоутримувач згідно п. 1.2. договору).В»

Позивач також вказує, що в матеріалах справи наявні копії свідоцтв на право власності на 9 арк. (8 з яких підтверджує право власності за ДП МОУ „Управління торгівлі Західного оперативного командуванняВ» та один, стосовно приміщення, що знаходиться за адресою м. Старокостянтинів, вул. Ессенська, 2 - безпосередньо на ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» ) та копія наказу про реорганізацію ДП МОУ „Управління торгівлі Західного оперативного командуванняВ» шляхом приєднання його до ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» . А тому, позивач вказує, що в силу ст. 35 ГПКУ необхідність доведення факту права власності за Міністерством оборони України та перебування вказаного майна на балансі ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» відсутня.

Також позивачем наголошено, що ТОВ „Старокостянтинівський гарнізонторгВ» та ТОВ „ІнтерінвестгрупВ» незаконно заволоділи державним майном з корисливою метою. Договір оренди №2/4/11 від 01.04.2011р. прямо суперечить Закону України „Про оренду державного та комунального майнаВ» , та п.17 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 „Про методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції його розподілуВ» , а саме: орендодавцем по даному Договору мав право виступати лише Фонд державного майна.

Позивач зазначає, що у результаті такого порушення до бюджету держави не перераховано значні суми коштів, що завдало істотної шкоди державним інтересам. Позивач при цьому вказує, що на укладення договору оренди № 2/4/11 не мали права а ні директор ТОВ „ІнтерінвестгрупВ» ОСОБА_5, а ні директор ТОВ „Старокостянтинівський гарнізонторгВ» ОСОБА_6

Також позивач просить суд урахувати, що невизнання договору оренди № 2/4/11 від 01.04.2011р. недійсним призведе до продовження існування та виконання правочину, який по своїй суті порушує норми чинного законодавства України.

Окрім того, позивачем надано суду письмові заперечення на заяву відповідача-1 про застосування строків позовної давності. Відповідно до вказаних заперечень, ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» вважає, що дана заява не підлягає задоволенню, та є такою, що спрямована на введення суду в оману, посилаючись на наступні обставини.

Так стосовно порядку проведення інвентаризації державного майна та надання інформації щодо неї позивач вказує, що відповідно до п.7 ОСОБА_5 проведення інвентаризації, затвердженої постановою КМУ від 30.11.2005р. №1121 юридична особа після отримання рішення про проведення інвентаризації протягом місяця, що настає за звітним кварталом, роком, складає відповідно до затверджених Фондом державного майна класифікаторів на підставі даних інвентаризаційних описів перелік державного майна за формою, затвердженою Фондом, і подає його органові державної влади.

Інструктивний лист №10-15-372 від 11.01.2012р. (далі - ОСОБА_6) про порядок проведення інвентаризації об'єктів державної власності визначає порядок проведення інвентаризації державного майна та затвердження їх результатів зведеним актом інвентаризації об'єктів державної власності.

Однак, вищевказана інструкція не містить посилання на необхідність встановлення факту оренди будь-яких приміщень, а також містить ряд додатків, жоден з яких не містить графу щодо інформації про договори оренди. Тобто, як вказує позивач, під час інвентаризації не передбачено встановлення інформації про договори оренди (в якому обсязі, кому та на підставі якого договору передано майно).

В свою чергу Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затверджена наказом Мінфіну від 11.08.94р. №69, яка була дійсна до 2014 року п.2 та п.12.1 визначала здійснення інвентаризації на підставі особистого розпорядження керівника підприємства. Однак враховуючи, що на початку 2012 року всі первинні документи ОСОБА_1 було викрадено, що і яким чином інвентаризувати не було зрозуміло.

Також позивач вказує, що посилання відповідача-1 на Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженого наказом Мінфіну від 02.09.2014 є недоцільним, так як дане положення не діяло ані в 2011 році, ані в 2012 році, ані в 2013 році.

При цьому, позивач зазначає, що орендодавцем у даному договорі виступає ТОВ „ІнтерінвестгрупВ» , а не ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» , по бухгалтерському обліку даний договір у ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» не проходить.

Виходячи з вказаних норм посилання відповідача-1 на те, що ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» було відомо про договір оренди є безпідставним, так як даний факт не задокументований, а саму інвентаризацію не можливо було провести не знаючи, що і як інвентаризувати.

Позивач вказує, що ТОВ „ІнтерінвестгрупВ» та ТОВ „Старокостянтинівський гарнізонторгВ» приховали факт існування даного договору задля власних корисливих цілей.

Відтак, позивач просить врахувати, що ні ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» , ні Міністерство оборони України, ні Фонд державного майна не могло бути відомо про існування спірного договору. Факт незаконного використання державного майна було виявлено в 2013 році, при цьому ні ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» , ні правоохоронними органами не було встановлено наявність спірного договору. А факт існування даного договору було встановлено ОСОБА_1 лише під час розгляду справи за позовом ТОВ „ІнтерінвестгрупВ» до ФОП ОСОБА_7 (924/201/15) і лише завдяки залученню ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» у якості третьої особи Рівненським апеляційним господарським судом.

Позивач вважає, що ТОВ „Старокостянтинівський гарнізон торгВ» не довів належним чином факт того, що ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» було відомо про договір №2/4/11.

В свою чергу позивач вважає, що ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» надано належну кількість доказів, які підтверджують, що ОСОБА_1 не було відомо про існування спірного договору до вступу ОСОБА_1 третьою особою у справі за позовом ТОВ „Старокостянтинівський гарнізонторгВ» до ФОП ОСОБА_7

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд відмовити ТОВ „Старокостянтинівський гарнізон торгВ» у задоволенні клопотання про застосування строків позовної давності у зв'язку з безпідставністю та недоведеністю.

Крім того, позивачем у письмовому поясненні від 23.11.2015р. заявлено клопотання про застосування судом вимог ч.4 ст.90 ГПК України у зв'язку із самоправним укладенням уповноваженими особами ТОВ „ІнтерінвестгрупВ» та ТОВ „Старокостянтинівський гарнізонторгВ» договору, спрямованого на отримання користі від незаконного використання державного майна.

Представник відповідача-1 в засідання суду 23.11.2015р. прибув, надав суду письмові пояснення від 23.11.2015р. відповідно до яких повідомив, що позов не підлягає задоволенню у зв'язку із спливом позовної давності.

Відповідач-2 участі повноважного представника у судове засідання 23.11.2015р. не забезпечив (як і в попередні судові засідання), хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду, відзиву на позов не надав.

Судом при цьому приймається до уваги, що відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до наявного в матеріалах справи Спеціального витягу з ЄДРПОУ від 17.08.2015р. за №21034217 місцезнаходженням відповідача-2 ТОВ „ІнтерінвестгрупВ» є вул. Волинська, 47, Солом'янський район, м. Київ, 03151.

Ухвала про порушення у справі від 08.07.2015р., а також подальші ухвали у справі судом направлялись відповідачу-2 на зазначену юридичну адресу. Однак, вказані ухвали повернуті підприємством зв'язку на адресу суду з посиланням на закінчення строку зберігання поштового відправлення.

Представник третьої особи-1 в засідання суду 23.11.2015р. прибув, позовні вимоги ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» підтримав у повному обсязі із підстав, викладених у наданих суду письмових поясненнях. Крім того, усно повідомив, що вважає заяву відповідача-1 про застосування строків позовної давності безпідставною.

Третя особа-2 повноважного представника в засідання суду 23.11.2015р. не направила, причини неявки суду не повідомила, письмових пояснень з приводу позову не дала, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Наказом Міністра оборони України від 05.04.2007р. №135 „Про реорганізацію державного підприємства Міністерства оборони України „Управління торгівлі Західного оперативного командуванняВ» припинено діяльність Державного підприємства Міністерства борони України „Управління торгівлі Західного оперативного командуванняВ» (ідентифікаційний код 07797378) реорганізувавши його шляхом приєднання до ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» , визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Державного підприємства Міністерства оборони України „Управління торгівлі Західного оперативного командуванняВ» (п.п.1,2 наказу).

Відповідно до п.1.1. Статуту ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» , ОСОБА_1 є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності та утворений відповідно до актів законодавства України.

Функції з управління ОСОБА_1 та контроль за його діяльністю здійснює Міністерство оборони України (далі - Уповноважений орган управління).

ОСОБА_1 здійснює свою господарську діяльність реалізовуючи у встановленому порядку господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), має відокремлене майно, закріплене за ним на праві господарського відання (п.п. 2.2., 2.4 Статуту).

Згідно п.4.1. Статуту ОСОБА_1 утворений на основі поєднання виробничих і комерційних інтересів Учасників з метою забезпечення функціонування суб'єктами господарювання, які в установленому порядку здійснюють забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань продукцією (товарами, роботами, послугами), забезпечують задоволення матеріально-побутових, культурних потреб, організацію відпочинку та оздоровлення військовослужбовців та членів їх сімей.

ОСОБА_1 є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання (п.6.1. Статуту).

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16.09.2011р. нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., м. Старокостянтинів, вул. Ессенська, 2 є державною формою власності, власником якого є Держава Україна в особі Міністерства оборони України та яке перебуває на праві господарського відання в ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» .

Згідно зі Свідоцтвом на право власності від 09.08.2000р. промисловий склад, що знаходиться за адресою: м. Старокостянтинів, вул. Попова, 73 блок 9 належить Державі в особі Верховної ради, в оперативному управлінні ДПМОУ „Управління торгівлі ЗОКВ» на праві державної власності.

Відповідно до Свідоцтва на право власності від 19.03.2001р. господарський склад, що знаходиться за адресою: м. Старокостянтинів, вул. Попова, 73 блок 5 належить Державі в особі Верховної ради в оперативному управлінні ДПМО України „Управління торгівлі ЗОКВ» на праві державної власності.

Згідно зі Свідоцтвом на право власності від 09.08.2000р. овоческлад, що знаходиться за адресою: м. Старокостянтинів, вул. Попова, 73 блок 4 належить Державі в особі Верховної ради, в оперативному управлінні ДПМОУ „Управління торгівлі ЗОКВ» на праві державної власності.

Відповідно до Свідоцтва на право власності від 19.03.2001р. господарський склад, що знаходиться за адресою: м. Старокостянтинів, вул. Попова, 73 блок 11 належить Державі в особі Верховної ради в оперативному управлінні ДПМОУ „Управління торгівлі ЗОКВ» на праві державної власності.

Згідно зі Свідоцтвом на право власності від 19.03.2001р. автогаражі, що знаходяться за адресою: м. Старокостянтинів, вул. Попова, 73 блок 7 належать Державі в особі Верховної ради, в оперативному управлінні ДПМО України „Управління торгівлі ЗОКВ» на праві державної власності.

Відповідно до Свідоцтва на право власності від 19.03.2001р. прохідна, що знаходиться за адресою: м. Старокостянтинів, вул. Попова, 73 блок 3 належить Державі в особі Верховної ради в оперативному управлінні ДПМО України „Управління торгівлі ЗОКВ» на праві державної власності.

Згідно зі Свідоцтвом на право власності від 19.03.2001р. будівля будинку водія, що знаходиться за адресою: м. Старокостянтинів, вул. Попова, 73 блок 6 належить Державі в особі Верховної ради, в оперативному управлінні ДПМО України „Управління торгівлі ЗОКВ» на праві державної власності.

Відповідно до Свідоцтва на право власності від 19.03.2001р. столярна майстерня, що знаходиться за адресою: м. Старокостянтинів, вул. Попова, 73 блок 8 належить Державі в особі Верховної ради в оперативному управлінні ДПМО „Управління торгівлі ЗОКВ» на праві державної власності.

„01В» квітня 2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „ІнтерінвестгрупВ» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Старокостянтинівський гарнізонторгВ» (орендар) підписано договір №2/4/11.

Відповідно до п.1.1. вказаного договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме - нежитлові приміщення: автогаражі, м.Старокостянтинів, вул. Попова, 73-б; комбінат побутового обслуговування, м. Старокостянтинів, вул. Миру, 1/3; будівля будинку водія, м. Старокостянтинів, вул. Попова, 73-б; господарський склад, м.Старокостянтинів, вул. Попова, 73-б; приміщення кафе „ОрбітаВ» , м. Старокостянтинів, вул. Миру, 1/3; продовольчий магазин, м. Старокостянтинів, вул. Софіївська, 11; овоческлад, м. Старокостянтинів, вул. Попова, 73-б; промисловий склад, м. Старокостянтинів, вул. Попова, 73-б; прохідна, м. Старокостянтинів, вул. Попова, 73-б; столярна майстерня, м. Старокостянтинів, вул. Попова, 73-б; торговий центр, м. Старокостянтинів, вул. Есенська, 2, що перебуває у спільній діяльності згідно договору №140/5/877 від 25.07.2005р. (із змінами та доповненнями), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку/актом оцінки.

Відповідно до п.1.2. Договору майно передається в оренду з метою використання - для розміщення об'єктів побуту та використання для інших потреб, що не заборонено чинним законодавством України.

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання Сторонами цього Договору та акта приймання передавання ОСОБА_1.

Строк чинності Договору визначено у розділі 10.

Відповідно до п.10.1. Договір діє з моменту його укладення і діє до 24 липня 2010 року включно.

Пунктом 10.13. Договору визначено, що його укладено в 2 (двох) примірниках, кожен з яких має однакову юридичну силу, по одному для Орендодавця й Орендаря. Вказаний договір підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств.

В матеріали справи позивачем надано завірену копію Договору №140/5/877 від 25.07.2005р. про спільну діяльність (простого товариства). Вказаний Договір укладено між Головним управлінням торгівлі Тилу Міноборони України (сторона-1) та ТОВ „Старокостянтинівський гарнізонторгВ» (сторона-2).

Відповідно до п.3 договору сторона-1 (Головне управління торгівлі Тилу Міноборони) зобов'язується після підписання договору передати стороні-2 (ТОВ „Старокостянтинівський гарнізонторгВ» ) за актом прийому-передачі нежитлові приміщення, які розташовані у м. Старокостянтинів.

Згідно із п.5 Договору Сторона-2 зобов'язується після підписання договору прийняти від сторони-1 за актом прийому-передачі нежитлові приміщення об'єктів, які розташовані у м. Старокостянтинів.

Майно сторони-1 передається стороні-2 як стороні, уповноваженій на ведення загальних справ, у тимчасове користування на термін дії договору без права відчуження (п.8.2.).

Відповідно до п.6 Договору сторона-2 має право за дозволом сторони-1 (Головного управління торгівлі Тилу Міноборони України) здавати тимчасово вільні площі у оренду третім особам.

Умовами п.11.1 обумовлено, що договір укладено терміном 5 років і його термін дії становить з моменту підписання до „2В» липня 2010 року. Договір підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками.

Вважаючи своє право порушеним, позивач звернувся із позовом, згідно якого (із урахуванням прийнятої судом зміни підстави позову), просить визнати недійсним нікчемний правочин №2/4/11 від 01.04.2011р. із посиланням на те, що об'єкти нерухомості, що передавались в оренду, належать державі Україна в особі Міністерства оборони України та перебувають на праві господарського відання в ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» .

В якості нормативно-правової підстави позовних вимог позивач посилається на приписи ст. 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майнаВ» , пунктів 1,2 ст. 203, ст.ст. 215, 220, 228, 793 Цивільного кодексу України.

Досліджуючи в сукупності надані по справі докази, доводи та заперечення учасників судового розгляду, судом до уваги приймається таке:

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами ст.ст.1, 2 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи вправі звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.4 ст.202 ЦК України)

Із матеріалів справи слідує, що позивач, звертаючись із даним позовом, просить визнати недійсним нікчемний правочин №2/4/11 від 01.04.2011р. із посиланням на те, що об'єкти нерухомості, що передавались в оренду, належать державі Україна в особі Міністерства оборони України та перебувають на праві господарського відання в ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» .

Оскільки орендодавцем об'єктів нерухомості за договором оренди може виступати виключно Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, позивач, вказуючи на нікчемність правочину, посилається на порушення сторонами вимог ст.5 Закону України „Про оренду державного та комунального майнаВ» , пунктів 1,2 ст.203, ст.ст.215, 220, 228, 793 ЦК України.

Судом враховується, що організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності регулюються нормами Закону України „Про оренду державного та комунального майнаВ» (ст. 1 Закону).

Так, згідно ст.5 зазначеного Закону орендодавцями майна, що перебуває в Державній власності є, зокрема:

- Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам;

- органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності;

- державне підприємство із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами - щодо нерухомого майна та іншого окремого індивідуально визначеного майна цього підприємства, що передається дипломатичним представництвам та консульським установам іноземних держав, представництвам міжнародних міжурядових організацій в Україні;

- підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна

В ході вирішення справи встановлено, що майно, яке було передано за оспорюваним правочином в оренду ТОВ „Старокостянтинівський гарнізонторгВ» , належить на праві господарського відання концерну „ВійськторгсервісВ» , та є державним майном, віднесене до сфери управління Міністерства оборони України. Дані обставини підтверджені наявними в матеріалах справи свідоцтвами про право власності державного майна.

Судом враховується, що згідно п.1.1. Статуту ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» , затвердженого наказом Міністра оборони України №911 від 29.12.2012р., ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності та утвореним відповідно до актів законодавства України. ОСОБА_1 є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання (п.6.1. Статуту).

Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим кодексом за іншими законами (ч.1 ст. 136 ГК України).

Відтак, визначення у спірному договорі оренди №2/4/11 від 01.04.2011р. орендодавцем ТОВ „ІнтерінвестгрупВ» суперечить матеріалам справи та вимогам ст.5 Закону України „Про оренду державного та комунального майнаВ» .

Згідно з приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочини, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Оскільки ТОВ „ІнтерінвестгрупВ» при укладанні договору не мала повноважень самостійно розпоряджатися державним майном, відповідно, не мало необхідних обсягів цивільної дієздатності, спірний договір оренди укладений всупереч вимогам ст.203 ЦК України.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Поряд з цим, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) (ч.2 ст.215 ЦК України).

Згідно з приписами ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо вій був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Пунктом 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду УкраїниВ» №11 від 29.05.2013 р. „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійснимиВ» передбачено, що правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину.

Крім того, згідно вимог ст.793 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) передбачено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Ч.1 ст.220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Згідно із ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Судом також приймається до уваги, що п.п.2.5.2 п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійснимиВ» передбачено, що спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку.

З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частиш рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

За таких обставин, суд вважає, що спірний договір укладено з порушенням норм чинного законодавства України (зміст правочину суперечить інтересам держави і суспільства), а орендодавцем майна виступає сторона договору, яка не наділена відповідними повноваженнями на його укладення, що є порушенням ч.1,2 ст. 203 ЦК України та підставою про визнання останнього недійсним в порядку ст. 215 ЦК України.

Щодо заяви відповідача-1 про застосування до спірних відносин строку позовної давності, судом до уваги приймається таке.

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю утри роки.

Відповідно до ч.1, 3, 4 ст.261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В ході вирішення справи судом встановлено, що позивач по даній справі (ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» ) не був стороною спірного договору. Вказаний договір було укладено між відповідачем-2 (Товариством з обмеженою відповідальністю „ІнтерінвестгрупВ» ) та відповідачем-1 (Товариством з обмеженою відповідальністю „Старокостянтинівський гарнізонторгВ» ). Пунктом 10.13. Договору визначено, що його укладено в 2 (двох) примірниках, кожен з яких має однакову юридичну силу, по одному для Орендодавця й Орендаря. З цього слідує, що жоден з примірників договору не надавався позивачу.

Суду не надано достатніх доказів про те, що позивачу було відомо чи могло бути відомо про укладення спірного договору.

Із позовних матеріалів слідує, що про існування даного договору ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» стало відомо під час розгляду Рівненським апеляційним господарським судом справи №924/201/15 (ухвалою від 08.07.2015р. ОСОБА_1 залучено до участі у справі в якості третьої особи).

Твердження відповідача-1 стосовно того, що в силу вимог Положення про інвентаризацію активів і зобов'язань, затвердженого наказом Мінфіну від 02.09.2014р. №879 та Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затверджена наказом Мінфіну від 11.08.94р. №69 позивач проводячи щорічну інвентаризацію і перевірку фактичної наявності своїх активів не міг не знати про існування договору оренди від 01.04.2011р. №2/4/11, який був укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 судом до уваги не приймаються, оскільки Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженого наказом Мінфіну затверджено 02.09.2014р., отже набуло чинності починаючи з 2014 року, а не протягом 2011р.-20113р.р.

Окрім того, орендодавцем у даному договорі виступає ТОВ „ІнтерінвестгрупВ» , а не ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» , по бухгалтерському обліку даний договір у ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» не проходить.

Відтак, доводи відповідача-1 про те, що позивач мав знати про укладений між відповідачем-2 та відповідачем-1 спірний договір, судом оцінюється критично та не приймається до уваги.

Аналогічні висновки містяться в Постановах Верховного Суду України №3-379гс15 від 23.09.2015р. та №6-101цс15 від 16.09.2015р., Постанові Вищого господарського суду України від 23.07.2014р. у справі №914/3484/13.

Натомість, доводи позивача про те, що саме в ході вирішення Рівненським апеляційним господарським судом справи №924/201/15 позивач дізнався про існування спірного договору судом приймається до уваги як такі, що відповідають дійсності та матеріалами справи не спростовані.

Відтак, перебіг позовної давності по даній справі для позивача, який не є стороною спірного договору почався з моменту подачі ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» заяви про залучення його до участі у справі №924/201/15 в якості третьої особи (06.07.2015р.), що в подальшому стало підставою залучення ухвалою суду від 08.07.2015р.

А тому, суд приходить до висновку, що в силу ст.ст.256, 257, 261 ЦК України строк позовної давності позивачем не було пропущено.

Щодо клопотання позивача від 23.11.2015р. із вимогою застосувати норми ч.4 ст. 90 ГПК України до уповноважених осіб ТОВ „ІнтерінвестгрупВ» та ТОВ „Старокостянтинівський гарнізонторгВ» договору, останнє судом не може бутити задоволено.

В даному випадку приймається до уваги, що посадовими особами ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» вже проводились відповідні звернення до правоохоронних органів стосовно незаконного використання державного майна посадовими особами ТОВ „Старокостянтинівський гарнізонторгВ» та ТОВ „ДПАКомпаніВ» .

При цьому, в матеріалах справи наявні докази того, що 14.01.2014р. слідчим відділом РВ УМВС України в Хмельницькій області було відкрито кримінальне провадження №12014240220000037 із правовою кваліфікацією правопорушення за ст. 356 КК України за фактом самоуправства службових осіб ТОВ „Старокостянтинівський гарнізон торгВ» .

Тому, у суду відсутні підстави для повторного звернення до правоохоронних органів в порядку в порядку ст. 90 КК України.

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відтак позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що узгоджуються із матеріалами справи та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 ГПК України у зв'язку із задоволенням позову судові витрати, враховуючи немайновий характер спору та наявність двох відповідачів, покладаються на останніх в рівних частинах на корить позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 2-1, 4-6, 12, 32, 33, 44, 49, 82, 83, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, СУД -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» , м. Київ за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Міністерства оборони України, м. Київ; 2. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області, м. Хмельницький до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю „Старокостянтинівський гарнізонторгВ» , м. Старокостянтинів, Хмельницька область; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю „ІнтерінвестгрупВ» , м. Київ про визнання недійсним нікчемного правочину №2/4/11 від 01.04.2011р., укладеного ТОВ „ІнтерінвестгрупВ» з ТОВ „Старокостянтинівський гарнізон торгВ» , згідно умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - итлові приміщення, які розташовані в м. Старокостянтинові, задовольнити.

Визнати недійсним нікчемний правочин №2/4/11 від 01.04.2011р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „ІнтерінвестгрупВ» , м. Київ (код ЄДРПОУ 37592955) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Старокостянтинівський гарнізонторгВ» , м. Старокостянтинів (код ЄДРПОУ 33650929).

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю „Старокостянтинівський гарнізонторгВ» , 31100, АДРЕСА_1 (код ЄДРПОУ 33650929) на користь ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» , 03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А (код ЄДРПОУ 33689922) 609,00 грн. (шістсот дев`ять гривень 00 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю „ІнтерінвестгрупВ» , 03151, м. Київ, Солом'янський район, вул. Волинська, 47 (код ЄДРПОУ 37592955) на користь ОСОБА_1 „ВійськторгсервісВ» , 03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А (код ЄДРПОУ 33689922) 609,00 грн. (шістсот дев`ять гривень 00 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

Повне рішення складено 27.11.2015р.

Головуючий суддя В.В. Магера

Суддя М.В. Смаровоз

Суддя М.В. Музика

Віддрук. 3 прим.:

1 - до справи;

2 - відповідачу-2 (вул. Волинська, 47, м. Київ, 03151) - рекомендов. кореспонд.;

3 - Міністерство оборони України (пр-кт Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168) - рекоменд. кореспонд.