Постанова

від 27.03.2007 по справі 1/370-06-9448

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

1/370-06-9448

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

27 березня 2007 р.                                                                                   № 1/370-06-9448  

Колегія  суддів  Вищого господарського суду України  у складі:

Головуючого  судді                                              Кузьменка М.В.,

суддів                                                                       Васищака І.М.,

                                                                                  Рибака В.В.,

розглянувши            касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Старокульнянське” на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.01.2007р. та рішення господарського суду Одеської області від 21.11.2006р.

у  справі                     №1-370/06-9448 господарського суду Одеської області

за позовом                 Товариства з обмеженою відповідальністю

     “Агро-Трейд-Україна”

до відповідача          Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Старокульнянське”

про                              стягнення 30 007,13грн.

за участю представників:

ТОВ “Агро-Трейд-Україна” –Тичина В.І., Тичина Т.О.,

СТОВ “Старокульнянське” – не з'явилися

в с т а н о в и л а :

Товариство з обмеженою відповідальністю “Агро-Трейд-Україна” звернулося до господарського суду Одеської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача –Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Старокульнянське” 30 007,13грн., у т.ч. 28 100грн. основної заборгованості, 493,77грн. в рахунок трьох процентів річних, 1 413,36грн. пені за період з 01.09.2005р. по 01.03.2006р.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на не виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань відповідно до умов договору №1 від 20.06.2005р. щодо оплати наданих послуг по збиранню ранніх зернових культур. При цьому, позивач посилається на неповну оплату послуг, надання яких підтверджується актами №3 від 10.08.2005р. та №1 від 21.07.2006р. (а.с.2-3).

Відповідач у справі – СТОВ “Старокульнянське” у відзиві на позов заявлені вимоги визнав в частині оплати заборгованості за надані послуги відповідно до акта №3 від 10.08.2005р. у сумі 10 100грн. В іншій частині заявлені позовні вимоги відхилені з огляду на те, що фактично позивачем послуги не виконувались (а.с.33-34).

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.11.2006р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду з відповідача на користь позивача стягнуто 28 100грн. основної заборгованості, 1 413,36грн. пені, 493,77грн. в рахунок трьох процентів річних (а.с.51-53).  

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

-          відповідачем не виконані  взяті на себе зобов'язання за умовами договору №1 від 20.06.2005р. щодо оплати наданих послуг згідно акта №3 від 10.08.2005р, внаслідок чого існує заборгованість у сумі 15 100грн.;

-          надані позивачем послуги згідно усної домовленості, відповідно до акта від 01.07.2006р. на підставі якого виставлений рахунок 21.07.2006р., не оплачені, заборгованість становить 18 000грн.;

-          умовами договору встановлена відповідальність у вигляді сплати пені за несвоєчасне здійснення оплати, у зв'язку з чим вимоги про стягнення пені, нарахованої за несвоєчасну оплати послуг згідно акта №3, підлягають задоволенню;

-          боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання повинен сплатити на вимогу кредитору три проценти річних від простроченої суми, у зв'язку з чим вимоги у цій частині обґрунтовані.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.01.2007р. рішення господарського суду  Одеської області від 21.11.2006р. в частині стягнення трьох процентів річних і пені змінено, в цій частині позов задоволено частково. Відповідно до постанови суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 28 000грн. основної заборгованості, 1 336,25грн. пені, 488,40грн. в рахунок трьох процентів річних (а.с.100-103).

Змінюючи розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд апеляційної  інстанції виходив з того, що судом першої інстанції:

- не вірно визначено останній день строку виконання зобов'язання відповідачем, що призвело до невірного визначення дня, з якого нарахування пені припиняється згідно з ст.232 ГК України;

- під час розрахунку пені не враховано часткова оплата, здійснена 02.08.2006р.

При цьому, вимоги в частині стягнення пені визнані судом  апеляційної інстанції обґрунтованими за період з 01.09.2005р. –дня, з якого заявлено нарахування пені позивачем, до дати закінчення шестимісячного строку - 17.02.2006р.  

Розмір процентів, які підлягають стягненню, змінений судом апеляційної інстанції з огляду на те, що під час їх розрахунку не врахована часткова оплата, що здійснена 02.08.2006р.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, СТОВ “Старокульнянське” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги скаржника обґрунтовані порушенням судами норм матеріального і процесуального права.

Позивач у справі –ТОВ "Агро-Трейд-Україна" у відзиві на касаційну скаргу, вважаючи її доводи безпідставними просить прийняті у справі судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, 20.06.2005р. між сторонами у справі –СТОВ “Старокульнянське” та ТОВ “Агро-Трейд-Україна” укладено договір про надання послуг №1, предметом якого є оплатне надання позивачем за дорученням відповідача послуг по збиранню врожаю сільськогосподарських культур. Строк дії вказаного договору визначений п.2 до  31.07.2005р.

Даний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За умовами даного договору, позивач взяв на себе зобов'язання надати послуги із збирання врожаю, відповідно до визначених договором умов, а відповідач –оплатити їх за ціною та в порядку, встановленими договором.

Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за вищевказаним договором.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до акта прийому-передачі робіт №3 від 10.08.2005р. надано послуг відповідно до умов вищевказаного договору на суму 22 100грн.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України,  що визначено ст.175 ГК України.

Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п.1 ст.530 ЦК України,  якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Розрахунок за надані послуги за умовами договору проводиться протягом семи днів після підписання акта виконаних робіт або після закінчення робіт (п.4.5 договору).

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що за надані згідно акта №3 від 10.08.2005р. послуги відповідач розрахувався лише частково.

Крім того, судами встановлено, що відповідно до акта прийому-передачі робіт №1 від 01.07.2006р. надано послуг на суму 18 000грн. Судами встановлено, що послуги згідно з вказаним актом надані за усною домовленістю сторін. При цьому, посилання скаржника на те, що фактично такі послуги не надавались обгрунтовано відхилені судами, оскільки не підтверджені відповідними доказами, тобто підстави заявленого позову не спростовані відповідачем.

Так, в силу ст.33  ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п.2 ст.530 ЦК України, зобов'язання, строк якого не визначений, може бути виконано у будь-який час. При цьому, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов'язання оплати надані позивачем послуги, виконання яких підтверджено актом №1 від 01.07.2006р., не виконано відповідачем у  встановлений п.2 ст.530 ЦК України строк.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку щодо обгрунтованості заявлених вимог в частині основної заборгованості.

Допущена судом апеляційної інстанції арифметична помилка у визначені загальної суми основної заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, може бути виправлена ним у відповідності з ст. 89 ГПК України.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити, зокрема, три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо обгрунтованості заявлених у цій частині вимог. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком апеляції щодо часткового задоволення таких вимог з урахуванням дати здійсненої часткової оплати заборгованості в період  нарахування процентів.

В силу ч. ст.216, ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ч.4 ст.231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За порушення строків оплати, сторонами встановлена відповідальність  у вигляді пені, розмір якої дорівнює подвійній обліковій ставці НБУ, що діяла у відповідний період (п.5.1 договору).

Враховуючи зазначене, висновок суду  апеляційної інстанції щодо обґрунтованості вимог в частині стягнення пені з суми заборгованості за надані послуги згідно договору №1 від 20.06.2005р. та акта №3 від 10.08.2005р., правильний. При цьому, такі вимоги судом апеляційної інстанції задоволені з урахування шестимісячного строку, встановленого п.6 ст.232 ГК України, дат здійснення оплати та періоду нарахування пені, заявленого позивачем.

Посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції вимог ст.811 ГПК України щодо технічної фіксації судового процесу безпідставні.

Так, згідно ч.7 ст.811 ГПК України,  на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Отже, за змістом вказаної норми, фіксування процесу технічними засобами здійснюється на вимогу учасника судового процесу. Разом з тим, у матеріалах справи відсутнє відповідне клопотання відповідача щодо фіксування судового процесу технічними засобами у першій або апеляційній інстанції. З протоколів судових засідань також не вбачається, що відповідне клопотання заявлялось відповідачем під час судових засідань.

За таких обставин, підстав для зміни чи скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 16.01.2007р. не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів                                        

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.01.2007р. у справі №1/370-06-9448 господарського суду Одеської області залишити без змін, а касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Старокульнянське” – без задоволення.

            Головуючий  суддя                                                       Кузьменко М.В.

Судді                                                                               Васищак І.М.

                                                                                                           Рибак В.В.