ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ
УКРАЇНИ
27 березня 2007 р.
№ 452/10-06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової -головуючого
Н. Волковицької Л. Рогач
за участю представників:
Позивача
Гриб О.М. дов. від 26.03.07р.
Відповідачів розглянувши у відкритому судовому
засіданні касаційну скаргу
Григорян І.Т. дов. від20.03.07р Закритого акціонерного товариства “Аграрник”
на постанову
від 11.01.2007року Київського
міжобласного апеляційного господарського суду
у справі
№ 452/10-06 господарського суду Київської
області
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю
“Агрофірма Глушки”
до
про
Закритого акціонерного товариства “Аграрник”
стягнення 34866,34грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою
відповідальністю "Агрофірма Глушки" звернулося до господарського суду
Київської області з позовом до Закритого акціонерного товариства
"Аграрник" про стягнення 34 866 грн. 34 коп. за отриману худобу.
Рішенням господарського суду
Київської області від 17.10.2006 року позов задоволено повністю; стягнуто з
Закритого акціонерного товариства "Аграрник" на користь Товариства з
обмеженою відповідальністю "Агрофірма Глушки" 34 866 грн. 54 коп.
заборгованості.
Мотивуючи рішення суд виходив з
того, що сторонами на підставі статей 202-205 Цивільного кодексу України було
укладено угоду, згідно з якою у відповідача виникло зобов'язання щодо оплати за
отриману продукцію. Відповідач в порушення своїх зобов'язань за отриманий товар
не розрахувався, у зв'язку з чим заборгованість становить 34866,54 грн., що
підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків, який підписаний обома сторонами
та скріплений печатками.
За апеляційною скаргою Закритого
акціонерного товариства “Аграрник”
Київський міжобласний господарський суд постановою від 11.01.2007року рішення
господарського суду залишив без змін.
Закрите акціонерне товариство “Аграрник” подало до Вищого господарського
суду України касаційну скаргу на постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду, в якій просить рішення та постанову скасувати та прийняти
нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи касаційну
скаргу доводами про неправильне застосування норм матеріального права.
Заявник касаційної скарги наголошує
на тому, що відсутність у договорі у
графі „Заготівельник" підпису уповноваженої особи, відповідно до статті
215 Цивільного кодексу України свідчить
про нікчемність договору.
Заслухавши доповідь судді -доповідача та присутніх в судовому
засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет
правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в
рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню частково з
наступних підстав.
Відповідно до вимог статей 108, 1117
Господарського процесуального кодексу України,
касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови
апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та
на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом
першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи
предметом спору у даній справі є матеріально -правова вимога про стягнення
заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання відповідачем умов договору
від 7.02.2006року щодо оплати постановленого товару.
Судами при розгляді справи
встановлено, що в 2006 році Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма
Глушки»на підставі приймальних квитанцій № 139692 від 30.03.2ОО6р., № 795071
від 01.06.2006р., № 795251 від 06.06.2006р. (які підписано повноважними
представниками сторін) передано Закритому акціонерному товариству «Аграрник», а
останній одержав від позивача худобу на загальну суму 34866,54 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суди
виходили з того, що між сторонами укладено договір поставки худоби в усній
формі.
Однак касаційна інстанція не може
погодитись з таким висновком, оскільки відповідно до частини 1 статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які
повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів,
які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також
правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Судами встановлено, що між сторонами укладено договір поставки.
Відповідно до частини 1 статті 712
Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник),
який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений
строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій
діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або
іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і
сплатити за нього певну грошову суму.
Виконання свого обов'язку однією із
сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого
обов'язку, згідно статті 538 Цивільного кодексу України, є зустрічним
виконанням зобов'язання. При зустрічному
виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно,
якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не
випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Отже, поставка це зустрічне
зобов'язання із суті якого випливає, що воно може не співпадати у часі, в
зв'язку з чим застосування судами статті
206 Цивільного кодексу України є помилковим.
Крім того, при вирішенні спору поза
увагою господарських судів залишились приписи:
- пункту 7 статті 179
Господарського кодексу України відповідно до якого, господарські договори
укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з
урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими
нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів;
- пункти 1,8 статті 181 цього ж
Кодексу за договором поставки продавець
(постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується
передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для
використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних
з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець
зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму;
- пункту 11 частини 1 статті 208
Цивільного кодексу України, відповідно до якої у письмовій формі належить
вчиняти: правочини між юридичними
особами;
- частини 1 статті 638 цього ж
Кодексу відповідно до якої, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі
досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови
про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для
договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї
із сторін має бути досягнуто згоди. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх
істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним
(таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його
виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу
України.
З огляду на зазначені приписи судам
необхідно було надати оцінку правочину, що вчинений між сторонами, а також
іншим доказам, наявним у матеріалах справи.
При цьому слід мати на увазі, що
стаття 34 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що
господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до
законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть
підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зокрема згідно статті 9 Закону
України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” підставою для
бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які
фіксують факти здійснення господарський операцій.
Отже, акт звірення, на який як на
доказ здійснення господарських операцій посилаються суди як першої так і
апеляційної інстанції потребує правової оцінки.
Таким чином, з матеріалів справи
вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при
розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано
належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що,
враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які
мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1
Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді,
коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Неповне
з'ясування всіх обставин справи, які
мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у
справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд.
Оскільки передбачені процесуальним
законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені
попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі
підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції. Під час нового
розгляду справи господарському суду необхідно врахувати
викладене, всебічно і
повно з'ясувати і
перевірити всі фактичні
обставини справи, об'єктивно
оцінити докази, що
мають юридичне значення
для її розгляду
і вирішення спору
по суті, і
в залежності від
встановленого, правильно визначити
норми матеріального права,
що підлягають застосуванню
до спірних правовідносин, та
прийняти обґрунтоване і
законне судове рішення.
Керуючись статтями 1117,
пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111,
11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий
господарський суд України
П О С
Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду
Київської області від 17.10.2006 року та постанову від 11.01.2007року
Київського міжобласного апеляційного господарського суду скасувати.
Справу № 452/10-06 направити на
новий розгляд до господарського суду
Київської області.
Касаційну скаргу Закритого
акціонерного товариства “Аграрник”
задовольнити частково.
Головуючий суддя Т. Дроботова
С у д д і
Н. Волковицька
Л.Рогач
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 27.03.2007 |
Оприлюднено | 21.08.2007 |
Номер документу | 538598 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Волковицька Н.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні