Ухвала

від 25.11.2015 по справі 2а/0470/15091/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2015 року м. Київ К/800/56500/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року

у справі № 2а/0470/15091/12

за позовом Публічного акціонерного товариства «Арселор Міттал Кривий Ріг»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Арселор Міттал Кривий Ріг» (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби (надалі - відповідач, податковий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень 19 липня 2012 року № 0000160610 та № 0000150610.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку правомірності нарахування позивачем від'ємного значення та декларування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за вересень 2011 року. За результатами вказаної перевірки складено акт № 38/08-23-120/24432974 від 16 липня 2012 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 50.1 ст. 50 п. 187.1 ст. 187, пп. 192.1.1 п. 192.1, п. 192.3 ст. 192, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.200.4, п. 200.7, п. 200.8, п. 200.9 ст. 200, п. 201.1, п.201.4, п. 201.7, п. 201.15 ст. 201 Податкового Кодексу України, що призвело до завищення позивачем суми бюджетного відшкодування за вересень 2011 року на 2031618,00 грн. та завищено від'ємне значення податку на додану вартість за вересень 2011 року на суму 694215,00 грн., за жовтень 2011 року - на суму 56602,46 грн., за листопад 2011 року - на суму 609,27грн., за лютий 2012 року - на суму 11867,03 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивачем винесено податкові повідомлення-рішення від 19 липня 2012 року: № 0000150610, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 2031618,00 грн. та застосовано фінансові санкції у розмірі 1015809,00 грн.; № 0000160610, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість на 763294,00 грн.

Підставою для вказаних висновків податкового органу стала відсутність, на думку останнього, реального виконання господарських операцій позивача з контрагентами.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини з ТОВ «ІНТЕРПРОМРЕСУРС», ТОВ «ТД «Агросфера», ТОВ «НТЦ «Екотехніка». На підтвердження реальності виконання вказаних правочинів позивачем надано: накладні, специфікації, рахунки, прибуткові ордери, рахунки-фактури, податкові накладні, видаткові накладні, докази оплати.

В касаційній скарзі податковий орган посилається на відсутність у ТОВ «ІНТЕРПРОМРЕСУРС» трудових ресурсів для виконання укладеного правочину. Вказані доводи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки відсутність власних трудових чи виробничих ресурсів не позбавляє суб'єкта господарювання можливості залучати до виконання відповідних зобов'язань третіх осіб.

При цьому, жодних обґрунтувань безтоварності господарських правовідносин позивача з ТОВ «ТД «Агросфера» і ТОВ «НТЦ «Екотехніка» касаційна скарга не містить.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судом першої та апеляційної інстанцій, укладений правочин відповідає економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року у справі № 2а/0470/15091/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна