Ухвала

від 25.11.2015 по справі 808/6506/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2015 року м. Київ К/800/52018/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року

у справі № 808/6506/13-а

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Відкрите акціонерне товариство "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (надалі - відповідач, податковий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень від 11 липня 2013 року № 0000013020, № 0000023020, № 0000033020, № 0000043020.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах із: ПП «Рассвет Агро» за період з 01 вересня 2009 року по 31 січня 2013 року, ТОВ «Облік» за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2012 року, ТОВ «ТД «Владар-Харків» за період з 01 вересня 2011 року по 30 листопада 2011 року, ПП «НВФ «Валена» за період з 01 грудня 2012 року по 31 грудня 2012 року, ФОП ОСОБА_4 за період з 01 лютого 2012 року по 31 серпня 2012 року , ТОВ «Дизельтранссервіс» за період з 01 серпня 2012 року по 31 серпня 2012 року, ТОВ «Укрінспецмаш 2004» за період з 01 лютого 2012 року по 30 червня 2012 року, ТОВ «Інтертрейдінг Корпорейшн» за період з 01 березня 2012 по 31 березня 2012 року, ТОВ «ІТК «Сервіс» за період з 01 червня 2011 року по 30 червня 2011 року, ПП «Транспромліс ДД» за період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2011 року, ТОВ «ВС Інвест» за період з 01 жовтня 2012 року по 31 жовтня 2012 року, ТОВ «Діапринт» за період з 01 серпня 2012 року по 31 серпня 2012 року, МПП «Техноком» за період з 01 листопада 2010 року по 30 листопада 2010 року, ТОВ «Технодок» за період з 01 квітня 2012 року по 30 квітня 2012 року. За результатами вказано перевірки складено акт № 5/30-00/00191230 від 01 липня 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року на 1167,00 грн.; п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем завищено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року на 409514,00 грн.; п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4. пп. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 14.1.18, пп. 14.1.181, п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, п. 200.1-200.4, ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту та від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01 листопада 2010 року по 31 грудня 2012 року на 181324,00 грн. та завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 181324,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивачем винесено податкові повідомлення-рішення від 11 липня 2013 року: № 0000013020, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1167,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 291,75 грн.; № 0000023020, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 409514,00 грн.; № 0000033020, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 181324,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 90428,75 грн.; № 0000043020, яким зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість на 181324,00 грн.

Підставою для вказаних висновків податкового органу стала відсутність, на думку останнього, реального виконання господарських операцій позивача з контрагентами.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 334/94-ВР) валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат.

Пункт 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат.

В силу підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпункт 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР встановлює, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з визначенням господарської діяльності, наведеному в пункті 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, у відповідності до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункт) (абзац 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР).

З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (надалі - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини з: ФОП ОСОБА_4, ПП «НВФ «Валена», ТОВ «ВС Інвест», ТОВ «Технодок», ПП «Транспромліс ДД», МПП «Техноком», ТОВ «Облик», ТОВ «Діапринт», ТОВ «ТД «Владар-Харків», ТОВ «Укрінспецмаш 2004». На підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивачем надано: податкові накладні, договірні листи, рахунки-фактури, акти виконаних робіт, платіжні доручення, акти здачі-прийняття робіт, видаткові накладні, прибуткові ордери, заявки на відпуск матеріалів, книгу ввозу-вивозу матеріальних цінностей.

В обґрунтування касаційної скарги податковий орган посилається на: акт ДПІ у Лененінському районі м. Запоріжжя Запорізької області ДПС акті від 20 березня 2013 року № 380/22-12/30241825 «Про результати позапланової виїзної перевірки ПП «НВФ «Валена» з питань дотримання вимог діючого податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Діксі-Буд» за грудень 2012 року»; акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 21 січня 2013 року № 101/22-217/35122737 «Про неможливість проведення звірки ТОВ «ВС Інвест» щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ «ІСТ-Вест Торг» за період з 01 жовтня 2012 року по 31 жовтня 2012 року»; акт ОДПІ м. Харкова Харківської області ДПС акті від 19 грудня 2012 року № 697/220/30357397 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Технодок» щодо підтвердження господарських відносин із ПП «Сітал» за лютий-квітень 2012 року»; акт ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області ДПС № 20/22-1421/36320996 від 06 лютого 2013 року «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Транспромліс ДД» з питань документального підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «Імпульс Плюс 2010» за період травень, червень, липень 2011 року, ТОВ «Віктрейд ЛТД» за період вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року, ТОВ «Аркада І К» за період жовтень листопад, грудень 2011 року, їх реальності та повноти відображення в обліку»; акт ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС акті від 27 грудня 2012 року № 587/22-2/23573916 «Про неможливість проведення зустрічної звірки МПП «Техноком» з питань взаємовідносин з ТОВ «Граньстройінвест» за серпень 2011 року - вересень 2011 року, ТОВ «Маркон Груп Ко» за липень 2011 року, з ТОВ «ТПК «Техномашпостач» за березень - червень 2011 року, ТОВ «Компанія «Вайліс» за березень 2010 року - березень 2011 року та ТОВ «Промелектро-75» за вересень та листопад 2011 року»; акт ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області ДПС довідці від 23 квітня 2013 року № 364/22-1411/22141882 про результати зустрічної звірки ТОВ «Облик» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Юна Пром» за період липень, серпень, грудень 2012 року»; акт Олександрівської ОДПІ Кіровоградської області акті від 25 лютого 2013 року № 73/22-10/32282334 «Про результати позапланової перевірки ТОВ «Діапринт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року»; акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова акті від 20 лютого 2013 року № 667/2210/32947554 «Про результати позапланової перевірки документальної невиїзної перевірки ТОВ «ТД «Владар-Харків» з питань відносин з платником податків ТОВ «Авелон-Д» за період січень-березень 2011 року, липень-жовтень 2011 року»; акт ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області ДПС акті від 05 квітня 2013 року № 55/22-12/33123084 «Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Укрінспецмаш 2004» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні господарських операцій з ПП «ТЦ «Продсервіс» за період з 01 січня 2012 року по 31 серпня 2012 року».

Вказаними актами встановлено порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства.

Колегія суддів вказані доводи податкового органу до уваги не бере, оскільки порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства не може свідчити про безтоварність укладених правочинів та спричиняти негативні наслідки для позивача (зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03). Крім того, акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача лише фіксують факт неможливості проведення звірки та не можуть давати оцінку реальності здійснених господарських операцій.

Інших доводів касаційна скарга не містить, а її зміст зводиться до цитування висновків вищезгаданих актів.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судами першої та апеляційної інстанцій, укладений правочин відповідає економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року у справі № 808/6506/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна