Ухвала

від 25.11.2015 по справі 816/2373/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2015 року м. Київ К/800/56940/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргуПриватного підприємства «Томс» на постановуПолтавського окружного адміністративного суду від 14 липня 2014 року та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року у справі№816/2373/14 за позовомКременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області доПриватного підприємства «Томс» простягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі по тексту - позивач, Кременчуцька ОДПІ ГУ Міндоходів у Полтавській області) звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства «Томс» (далі по тексту - відповідач, ПП «Томс») про стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках у розмірі 392 342,98 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 липня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14 липня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ПП «Томс» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області 25 червня 1992 року.

Відповідач взятий на облік у Кременчуцькій ОДПІ 25 грудня 2006 року за № 1057/29-047, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків за формою 4-ОПП.

Матеріалами справи підтверджено, що за ПП «Томс» обліковується податковий борг з податку на прибуток у розмірі 392 342,98 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про підтвердження наявними у матеріалах справи доказами наявності у відповідача податкового боргу у розмірі, заявленому до стягнення, а також дотримання позивачем визначених Податковим кодексом України умов для звернення до суду з відповідним позовом.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини на момент звернення податкового органу до суду з позовом є Податковий кодекс України.

Стаття 36 Податкового кодексу України у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України) закріплює, що податковим обов'язком платника податку визнається його обов'язок обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Такий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором, він є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Проте, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе сам платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

На виконання наведених вище положень, відповідачем до податкового органу було подано відповідні податкові декларації та розрахунок, в яких платником податку самостійно визначено суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Відповідач визначені ним суми грошових зобов'язань у встановлені ПК України строки не сплатив.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 59.1 статті 59 ПК України закріплено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 58.3 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Надіслання у розумінні цієї норми передбачає направлення адресатові (платникові) листа з повідомленням про вручення. Тобто для факту надіслання достатньою є передача податковим органом відповідного виду поштової кореспонденції на пошту, тоді як подальше вручення (отримання) адресатом (платником) такого листа є окремою дією, яка не впливає на початок відліку 60-денного строку в порядку пункту 95.2 статті 95 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене посилання відповідача на отримання листа з податковою вимогою особою, яка не є працівником підприємства не свідчить про помилковість висновків судів щодо наявність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Томс» залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14 липня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року у справі №816/2373/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна