Рішення

від 25.11.2015 по справі 619/5531/14-ц

ДЕРГАЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа №619/5531/14-ц

провадження №2/619/2040/15

РІШЕННЯ

іменем України

25 листопада 2015 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області у складіголовуючого - суддіОСОБА_1 за участю секретаря судового засіданняОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Дергачівського району Харківської області до ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Галлан ЛТД», про визнання недійсним договору, -

встановив

Прокурор Дергачівського району Харківської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ТОВ «Галлан ЛТД», в якому просив визнати недійсним договір від 19.11.2010 року купівлі-продажу гуртожитку, який знаходиться за адресою: Харківська область м. Дергачі вул. Центральна №18, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Галлан ЛТД». В обґрунтування позову прокурор зазначив, що прокуратурою району з 2010 року проводились неодноразові перевірки за зверненнями мешканців зазначеного гуртожитку з приводу незаконної приватизації вказаної житлової будівлі. Зокрема, на виконання доручення прокуратури області від 18.10.2011 року проводилась перевірка за зверненням кореспондента ТОВ Медіа група «Об'єктив» ОСОБА_4, щодо порушення житлових прав мешканців указаного гуртожитку, в ході якої під час ознайомлення із матеріалами цивільної справи у Дергачівському районному суді прокуратура району вперше дізналася про наявність спірного договору купівлі-продажу гуртожитку. ТОВ «Галлан ЛТД» не набув права власності та не був власником товару - гуртожитку, що знаходиться за адресою: Харківська область м. Дергагі вул. Центральна №18, а тому не мав права на його відчуження згідно зі ст.658 ЦК України. Так, рішенням виконавчого комітету Дергачівської міської ради народних депутатів №39/6 «Про оформлення права особистої власності на приміщення по вул. Центральній, 18» від 12.03.1996 року вирішено оформити право особистої власності на гуртожиток по вул. Центральна №18 у м. Дергачі в цілому ТОВ «Галант», яке в подальшому передало спірний гуртожиток до статутного фонду АТ «Галан». Пізніше АТ «Галан» реорганізовано у ТОВ «Галлан ЛТД», у зв'язку із чим рішенням господарського суду Харківської області від 18.06.2009 року у справі №61/82-09 задоволений позов ТОВ «Галлан ЛТД» та визнано за ним як за правонаступником АТ «Галан» право власності на зазначений гуртожиток. Проте, всі правовстановлюючі документи на вищезгадане нерухоме майно (гуртожиток) були скасовані у судовому порядку, що свідчить про безпідставне набуття права власності на спірне майно всіма його власниками. Так, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2014 року у справі № 619/4595/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 року, задоволений адміністративний позов прокурора Дергачівського району до Дергачівської міської ради, третя особа - ТОВ «Галлант ЛТД» про скасування рішення №39/6 виконавчого комітету Дергачівської міської ради народних депутатів «Про оформлення права особистої власності на приміщення по вул. Центральній, 18» від 12.03.1996 року. Зазначені судові інстанції при ухваленні рішень виходили із того, що рішення Дергачівської міської ради про передачу у власність ТОВ «Галлант ЛТД» гуртожитку виходило за межі повноважень органу місцевого самоврядування, оскільки спірний гуртожиток, розташований за адресою: Харківська область м. Дергачі вул. Центральна №18, перебував на балансі Державного підприємства «Пересувна механізована колона (ПМК) №5 тресту «Харківоблагробуд». Окрім того, суд зазначав, що постановою Кабінету Міністрів України №577 від 13.10.1992 «Про передачу майна, яке перебуває у загальнодержавній власності, до комунальної власності областей та м. Севастополя» все майно ПМК № 5 Тресту «Харківоблагробуд» було передано до комунальної власності Харківської області, а тому розпорядником цього майна могла бути тільки Харківська обласна рада. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.07.2014 року у справі №61/82-09 скасоване рішенням господарського суду Харківської області від 18.06.2009 року у цій справі, яким задоволений позов ТОВ «Галлан ЛТД» та визнано за ним як за правонаступником АТ «Галан» право власності на гуртожиток. Таким чином, спірний гуртожиток, що розташований на території відповідної територіальної громади, знаходиться у власності суб'єкта, який придбав його за відплатним договором купівлі - продажу в продавців, що не набували права власності на нього, оскільки всі правовстановлюючі документи на це нерухоме майно на цей час є не чинними, і на момент їх виготовлення були незаконними. В силу положень ст.658 ЦК України ТОВ «Галлан ЛТД» не мав права продавати гуртожиток ОСОБА_3, тобто договір купівлі-продажу від 19.11.2010 року укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Галлан ЛТД» відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України є недійсним, як такий, що за змістом суперечить ЦК України, зокрема, ст.658 ЦК України. Постановою Кабінету Міністрів України №577 від 13.10.1992 року «Про передачу майна, яке перебуває у загальнодержавній власності, до комунальної власності областей та м. Севастополя» все майно ПМК №5 Трест «Харківоблагробуд» було передано до комунальної власності Харківської області. У відповідності до ч.2 ст.32 Закону України «Про власність» у редакції від 07.07.1992 року (яка діяла на момент спірних правовідносин) суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Стаття 31 цього ж Закону, проголошувала, що комунальна власність належить до державної власності. Відповідно до ч.2 ст.35 Закону України «Про власність» в редакції від 07.07.1992 року у комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності. Статтею 7 Закону Української PCP «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування» від 07.12.1990 року (втратив чинність у 1997 році) було передбачено поняття комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та визначені підстави її набуття - до комунальної власності належить майно, яке передається безоплатно державою, інтими суб'єктами права власності, майно, яке створюється і купується органами місцевого самоврядування за рахунок належних їм коштів, а також майно, перелік якого встановлено Законом про власність. Частина перша вищевказаної статті Закону Української PCP «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування» від 07.12.1990 року вказує, що суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі сільських, селищних, міських, районних, обласних Pад народних депутатів. Відповідно до п. 2 ч. 10 Розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким, відповідно до Конституції України, здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. Отже, якщо б Харківська обласна рада чи Дергачівська міська рада прийняла у власність спірне майно то уповноваженим органом на подачу такого позову була б рада відповідної територіальної громади. Проте ні Харківська обласна рада, ні Дергачівська міська рада, ні Харківська обласна державна адміністрація (на підставі рішень Харківської обласної ради від 29.09.1998 року «Про спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст області», від 23.02.1999 року «Про упорядкування питань управління майном, яке є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області» та на підставі розпорядження голови Харківської обласної державної адміністрації від 26.03.1999 року №212 «Про повноваження з управління державним та комунальним майном» повноваження з управління майном, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області, передані Харківській обласній державній адміністрації) не прийняла на баланс спірну будівлю гуртожитку.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 заперечував проти задоволення позову посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість, оскільки спірне майно не може бути витребуване у відповідача в силу положень ст.330 ЦК України, а питання про недійсність спірного правочину вже було предметом розгляду суду у справі про той самий предмет. Також відповідачем ОСОБА_3 до суду подано заяву про застосування строку позовної давності.

У судове засідання представник ТОВ «Галлан ЛТД» не з'явився про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, від нього не надійшло повідомлення про причини неявки. Відповідно до поштового повідомлення судова повістка уповноваженій особі була вручена 09 листопада 2015 року.

Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

Так як відповідач представник ТОВ «Галлан ЛТД» не повідомив суд про причини неявки, суд відповідно до ч.2 ст.77 ЦПК України вважає, що він не з'явився в судове засідання без поважних причин.

У судовому засіданні представник прокуратури Дергачівського району Харківської області ОСОБА_6 позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити з підстав, які зазначені у позовній заяві. Також зазначив, що прокуратурою не пропущено строк позовної давності, оскільки право на звернення до суду виникло з моменту дізнання про порушення прав мешканців гуртожитку, а не з моменту дізнання про рішення органу місцевого самоврядування. До того ж, оспорюваний договір укладений під час дії мораторію на відчуження гуртожитків, який був встановлений Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», який набрав чинності з 01 жовтня 2008 року. Таким чином, спірний договір є недійсним в силу ст.ст.203, 215 ЦК України, оскільки його зміст не відповідає вимогам цивільного законодавства.

Судом встановлені обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Жила будівля, яка знаходиться за адресою: Харківська область м. Дергачі вул. Центральна №18, має статус гуртожитку й перебувала на балансі державного підприємства Пересувна механічна колона №5 тресту «Харківградобуд» та у 1980 році була заселена працівниками вказаного тресту.

Рішенням Арбітражного суду Харківської області від 09-15 серпня 1994 року, залишеним без змін постановою Арбітражного суду Харківської області про перевірку рішення в порядку нагляду від 30 листопада 1994 року та ухвалою арбітражної наглядової колегії Вищого арбітражного суду України, відмовлено у задоволенні позову Обласного фонду комунального майна до асоціації «Харківагробуд» та ТОВ «Галант» про визнання недійсним договору від 02.07.1992 року купівлі-продажу будівлі гуртожитку за адресою: м. Дергачі вул. Центральна №18.

Рішенням виконавчого комітету Дергачівської міської ради Дергачівського району Харківської області №39/6 від 12 березня 1996 року вирішено питання про оформлення права власності на зазначений гуртожиток за ТОВ «Галант», яке в подальшому передало спірний гуртожиток до статутного фонду АТ «Галан».

Рішенням господарського суду Харківської області від 18 червня 2009 року право власності на гуртожиток, який знаходиться за адресою: Харківська область м. Дергачі вул. Центральна №18, визнано за ТОВ «Галлан ЛТД».

ТОВ «Галлан ЛТД» у свою чергу продало спірний гуртожиток ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 19 листопада 2010 року.

Крім того, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16 липня 2014 року скасовано рішення господарського суду Харківської області від 18 червня 2009 року, яким визнано право власності на спірний гуртожиток за ТОВ «Галлан ЛТД».

При цьому, постановою Вищого господарського суду України від 04 вересня 2014 року вказані рішення господарського суду першої та апеляційної інстанцій скасовані й справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 листопада 2014 року провадження у справі за позовом ТОВ «Галлан ЛТД» до Дергачівської міської ради Харківської області про визнання права власності на гуртожиток - припинено.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року у справі №619/4595/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року, скасовано рішення виконавчого комітету Дергачівської міської ради №39/6 від 12 березня 1996 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 15 липня 2015 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази в сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до ст.317, ч.1 ст.319, ч.1 ст.321 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до п.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, їх правочинів.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. При цьому, якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (ст. 658 ЦК України ).

Згідно з ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За правилами ч.1 ст. 215 ЦК України, недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України є підставою недійсності правочину.

Відповідно до вимог ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребування у нього.

Пунктом 3 ч.1 ст.388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, захист прав особи, яка вважає себе власником майна можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Відповідно до ч.1 ст.360 7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд України у постанові №6-67цс15 від 13 травня 2015 року зазначив, що норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданного на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо вічуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використання правового механізму, установленного статями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Згідно з положеннями ст.1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Прокурор посилається на те, що спірний договір є недійсним в силу ст.ст.203, 215 ЦК України, оскільки його зміст не відповідає вимогам цивільного законодавства. В обґрунтування позову позивач зазначає, що спірний гуртожиток розташований на території відповідної територіальної громади, знаходиться у власності суб'єкта, який придбав його за відплатним договором купівлі - продажу в продавців, що не набували права власності на нього, оскільки всі правовстановлюючі документи на це нерухоме майно на цей час є не чинними, і на момент їх виготовлення були незаконними. В силу положень ст.658 ЦК України ТОВ «Галлан ЛТД» не мав права продавати гуртожиток ОСОБА_3

Частиною 1 статті 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорених прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Суд враховує, що у ч.1 ст.16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Суд встановив, що вимоги позивача носять речово-правовий характер, разом з тим, ним застосовано зобов'язально-правовий спосіб відновлення порушеного права. Суд враховує, що визнання правочину недійсним, як спосіб захисту права, застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов необхідних для чинності правочину (ст.203, ст.ст.215, 216 ЦК України), та має на меті застосування наслідків його недійсності (реституції). У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування.

У речово-правових відносинах не застосовуються способи захисту прав, установлені для зобов'язальних правовідносин, навпаки, у речово-правових відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача. Право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до чергового добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України.

Вказане ускладнює захист порушених прав позивача, з огляду на обрання ним неналежного способу захисту права, що позбавляє їх ефективності й унеможливлює здійснення судом захисту порушених цивільних прав та інтересів учасників спірних відносин.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що позов прокурора про визнання недійсним договору задоволенню не підлягає.

Згідно ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 07 листопада 2014 року за клопотання прокурора було забезпечено позов шляхом заборони відчуження у будь-якій формі та передачу в іпотеку гуртожитку, який розташований по вул. Центральній №18 в м. Дергачі Харківської області, що зареєстрований за ОСОБА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1.

Згідно ч.6 ст.154 ЦПК України, якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Так як суд відмовляє у задоволенні позову, то відповідно до ч.6 ст.154 ЦПК України заходи забезпечення позову підлягають скасуванню .

Відповідно до ч.1 ст.209 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 59-61, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

ухвалив

У задоволенні позову прокурора Дергачівського району Харківської області відмовити.

Заходи забезпечення позову у виді заборони відчуження у будь-якій формі та передачу в іпотеку гуртожитку, який розташований по вул. Центральній №18 в м. Дергачі Харківської області, що зареєстрований за ОСОБА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1, які були вжиті згідно ухвали Дергачівського районного суду Харківської області від 07 листопада 2014 року, - скасувати.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку в судову палату по цивільних справах апеляційного суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Є. А. Болибок