Рішення

від 27.11.2015 по справі 904/8829/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.11.15р. Справа № 904/8829/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КиївПромЕлектроПроект", м. Київ

до Державного підприємства "Український науково-дослідний та проектно-розвідувальний інститут промислової технології", м. Жовті Води, Дніпропетровська обл.

про визнання пункту 2.1 Договору № 3Пр-13 від 22.02.2013р. недійсним, стягнення заборгованості в сумі 60 442, 92 грн.

Суддя Мельниченко І.Ф.

Представники:

від позивача: Кобець Р.Ю., дов. № 2-2015-Ю від 17.04.15р., представник;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КиївПромЕлектроПроект" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом про визнання пункту 2.1 Договору № 3Пр-13 від 22.02.2013р. недійсним та стягнення заборгованості в сумі 36 210 грн., що складають суму заборгованості за Договором № 3Пр-13 від22.02.13р., 15 754, 97 грн. - інфляції, 1 142, 83 грн. - річних, 8 481, 08 грн. - пені та 5 400 грн. адвокатських витрат.

16.11.15 р. від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній зменшив суму пені до 2 570, 92 грн., суму річних до 1 261, 89 грн. та суму інфляції збільшив до 20 400, 11 грн.

В зазначеній вище частині заява прийнята господарським судом до розгляду.

Крім того, позивач просить визнати недійсним п. 2.1. Додаткової угоди № 1 від 24.04.13 р. до Договору № 3Пр-13 від 22.02.2013 р.

В статті 22 Господарського процесуального кодексу України, передбачено право позивача змінити підставу або предмет позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

Приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено право позивача на зміну предмету чи підстав позову, яке може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Зважаючи на те, що із вказаною заявою позивач звернувся до суду після початку розгляду спору по суті, про що свідчить протокол судового засідання від 27.10.15 р., остання в частині визнання недійсним п. 2.1. Додаткової угоди, судом до розгляду не приймається.

Відповідач заперечує проти задоволення вимог позивача, посилаючись на те, що спірний пункт Договору цілком відповідає вимогам законодавства, а тому не може бути визнаний недійсним. Не визнає відповідач і вимоги щодо стягнення заборгованості за спірним Договором, вважаючи, що строк оплати за виконані роботи не настав.

16.11.15 р. від позивача надійшли заперечення на відзив, відповідно до яких останній не погоджується з посиланням відповідача на те, що строк оплати за спірним договором не настав. Так, відповідно до п. 2.1. Договору, відповідач повинен був оплатити виконані роботи протягом 5-ти банківських днів після підписання акту здачі-приймання робіт.

В судовому засіданні 27.10.15 р. судом оголошувалась перерва до 19.11.15 р.

26.11.15 року в судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

22.02.2013 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "КиївПромЕлектроПроект" (Позивач; виконавець) та Державним підприємством "Український науково-дослідний та проектно-розвідувальний інститут промислової технології" (Відповідач; замовник) укладено Договір № 3Пр-13 на науково-технічні роботи (далі - Договір).

Відповідно до п. 1 вище зазначеного Договору, замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання науково-технічної роботи: розробка тимчасових правил пристрою електролізної установки до проекту «Підприємства з видобутку та переробки марганцевих руд Великотокманського родовища» 1 (перша) черга будівництва.

Відповідно ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно п. 1.2. Додаткової угоди № 1 від 24.04.13 р. до Договору, даний Договір є субпідрядним та укладений на підставі та для виконання генерального договору № 3956 та додаткових угод № 2, № 3 до нього між ДП "Український науково-дослідний та проектно-розвідувальний інститут промислової технології" та ТОВ «Будівельник-2007».

Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. Договору, виконавець зобов'язується виконати роботи передбачені Договором згідно календарного плану.

Виконання робіт по договору розпочинається протягом 3-х днів після підписання Договору.

В п. 1.1. Договору сторони узгодили, що загальна вартість робіт, зазначених в п. 1 Договору, визначається Протоколом узгодження договірної ціни та складає 72 420 грн., в тому числі ПДВ - 12 079 грн.

24.04.2013 р. сторони підписали Додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до якої узгодили, що замовник здійснює авансовий платіж в розмірі 50% від вартості робіт по договору в сумі 36 210 грн., в т.ч. ПДВ - 6 035 грн. в строк до 30.04.2013 р. по мірі надходження грошових коштів від Гензамовника, які призначені на ці цілі.

25.04.2013 р. позивач перерахував відповідачу аванс в сумі 36 210 грн., про що свідчить банківська виписка, копія якої залучена до матеріалів справи (а.с. 25).

27.08.14 р. позивач виконав роботи, передбачені п. 1 Договору, на загальну суму 72 420 грн., що підтверджується актом здачі-приймання робіт № 1 від 27.08.14 р., копія якого залучена до матеріалів справи (а.с. 26).

Відповідно до п. 2.1. Договору, оплата робіт здійснюється Замовником протягом 5 банківських днів після підписання Акта приймання виконаних робіт.

Звертаючись із даним позовом, позивач просить визнати п. 2.1. Договору недійсним, посилаючись на його невідповідність приписам законодавства. Так, позивач стверджує, що в п. 2.1. Договору сторони визначили строк виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати виконаних робіт з вказівкою на обставини надходження коштів від Замовника робіт - ТОВ «Будівельник -2007», що суперечить приписам ч.1 ст. 854 Цивільного кодексу України та що є підставою для визнання п. 2.1. Договору недійсним.

Зазначені вище вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1. ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме, - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як свідчать матеріали справи, всі загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, у розумінні ст. 203 Цивільного кодексу України, сторонами при укладенні спірного п. 2.1. Договору додержано.

Як вбачається із п. 2.1. Договору, який позивач просить визнати недійсним, в ньому зазначено, що оплата робіт здійснюється Замовником протягом 5 банківських днів після підписання Акта приймання виконаних робіт.

Будь-яких посилань на залежність оплати виконаних робіт від надходження коштів від третьої сторони, зазначений пункт не містить.

З огляду на викладене, господарський суд приходить до висновку про те, що зміст спірного пункту відповідає вимогам чинного законодавства, в зв'язку з чим у суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача в частині визнання його недійсним.

Як вже зазначено, вище позивач виконав роботи на загальну суму 72 420 грн., що підтверджується актом здачі-приймання робіт № 1 від 27.08.14 р.

В зазначеному акті сторони вказали, що загальна сума авансу, який був перерахований складає 36 210 грн., у зв'язку з чим до перерахування належить 50% вартості робіт, а саме, в сумі 36 210 грн.

Згідно п. 1 Додаткової угоди № 1 до Договору, кінцевий розрахунок за виконану роботу здійснюється грошовими коштами в 5-ти денний термін з дня прийняття робіт та підписання акту здачі-приймання робіт за виконані роботи , після отримання грошових коштів на поточний рахунок Замовника, передбачених на ці цілі від Гензамовника на підставі генерального договору № 3956 та додаткової угоди № 3 до нього.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Доказів виконання зобов'язань щодо оплати виконаних робіт в сумі 36 210 грн., відповідач, на момент розгляду спору, не надав.

При викладених обставинах вимоги позивача щодо стягнення суми основного боргу слід визнати обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Згідно наданого позивачем розрахунку сума річних за період з 04.09.14 р. по 01.11.15 р. складає 1 261, 89 грн. та підлягає до примусового стягнення.

Вимоги позивача щодо стягнення інфляції за період з вересня 2014 р. по жовтень 2015 р. підлягають частковому задоволенню, оскільки, позивач невірно визначив початок періоду прострочення.

Відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Після перерахунку, з врахуванням положень, викладених у зазначеній вище Постанові ВГСУ, до стягнення підлягає інфляція за загальний період з жовтня 2014 р. по жовтень 2015 р. в сумі 18 105 грн.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

В п. 4.2. Договору сторони за порушення строків розрахунків встановили відповідальність у вигляді пені у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочки платежу.

Згідно наданого позивачем розрахунку сума пені за загальний період з 04.09.14 р. по 04.03.15 р. складає 2 570, 92 грн.

Вимоги позивача щодо стягнення пені за період з 04.09.14 р. по 28.09.14 р. задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до статтей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як вже зазначено вище, прострочення в оплаті мало місце у вересні 2014 р., в той час, як відповідно до штемпелю на поштовому конверті позивач з позовом до суду звернувся 29.09.15 р., тобто, поза межами вказаного строку.

Статтею 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачем подано клопотання про застосування строку позовної давності.

Поважних причин пропуску строку позовної давності позивачем не вказано.

З огляду на викладене, до стягнення підлягає пеня за період з 29.09.14 р. по 04.03.15 р. в сумі 2 258, 90 грн.

Заперечення відповідача щодо не настання строку здійснення розрахунків за виконані роботи з посиланням на залежність оплати від отримання грошових коштів від Гензамовника, не приймаються судом до уваги, виходячи з наступного.

Як вже зазначено вище, спірні правовідносини між сторонами склалися на підставі договору підряду, обов'язок замовника прийняти та оплатити виконану роботу підрядником витікає з Договору і не може ставитися в залежність від виконання певних дій третьою особою.

З огляду на викладене, відсутність коштів не виправдовує бездіяльність замовника та не може бути підставою для відстрочення обов'язку замовника оплатити роботи, оскільки в разі відсутності коштів для оплати замовник був вправі та мав фактичну можливість призупинити виконання умов договору, а не приймати їх результати.

Вимоги позивача щодо стягнення витрат на послуги адвоката в сумі 5 400 грн. підлягають частковому задоволенню.

Статтею 44 ГПК України встановлено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо такі витрати здійснені стороною, якій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

В якості доказів надання юридичних послуг адвокатом, позивачем до матеріалів справи залучені - копія договору про надання правової допомоги № 6-15ГС від 17.04.15 р., копія рахунку-фактури № 3-2015/ЮО від 05.05.15 р., копія платіжного доручення № 12 від 29.04.15 р. про сплату 5 400 грн., копія акту виконаних робіт № 3/2015/ЮО (ТОВ «КЕП») та копія свідоцтва про право на заняття адвокатської діяльністю № 4568/10 (а.с. 46-50).

Відповідно до пункту 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК .

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Зважаючи на те, що вимоги позивача задоволено частково, розмір витрат, пов'язаний з оплатою послуг адвоката, підлягають покладенню на відповідача в сумі 2 396, 25 грн.

Керуючись ст. 203, 215, 610, 611, 625, 837 Цивільного кодексу України, ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Стягнути з Державного підприємства «Український науково-дослідний та проектно-розвідувальний інститут промислової технології» (52204, Дніпропетровська обл., м. Жовті Води, вул. Петровського, буд. 37, код ЄДРПОУ 14310483) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КиївПромЕлектроПроект» (02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, буд. 21, код ЄДРПОУ 34806518) 36 210 (тридцять шість тисяч двісті десять гривень) основного боргу, 1 261 (одна тисяча двісті шістдесят одна гривня) 89 коп. річних, 2 258 (дві тисячі двісті п'ятдесят вісім гривень) 90 коп. пені, 18 105 (вісімнадцять тисяч сто п'ять гривень) інфляції, 2 396 (дві тисячі триста дев'яносто шість гривень) 25 коп. витрат на послуги адвоката, 1 165 (одна тисяча сто шістдесят п'ять гривень) 46 коп. судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено: 27.11.15 р.

Суддя І.Ф. Мельниченко