Постанова

від 24.11.2015 по справі 911/2441/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2015 р. Справа№ 911/2441/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Гаврилюка О.М.

за участю представників сторін

від апелянта: ОСОБА_2 - представник за дов. б/н від 24.12.2014 року;

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2015 року

у справі № 911/2441/15 (суддя: Кошик А.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" "Базель-Фінанс"

до Фізичної особи підприємця ОСОБА_4

від третьої особи ОСОБА_3

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" "Базель-Фінанс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач) про визнання права власності.

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.07.2015 року у справі №911/2441/15 позов задоволено повністю. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "БАЗЕЛЬ-ФІНАНС" право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 116,40 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "БАЗЕЛЬ-ФІНАНС" 2 940,00 грн судового збору.

Не погодившись із прийнятим рішенням, ОСОБА_3, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить, рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2015 року у справі №911/2441/15 скасувати повністю і припинити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Київської області неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема невірно застосував до спірних правовідносин ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України.

Крім того, скаржник зазначив, що суд першої інстанції не встановив обставини, що скаржник є співвласником спірного майна та вирішив питання про його права та обов'язки і неправомірно не залучив останнього до справи у процесуальному статусі третьої особи.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 21.09.2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 було прийнято до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 27.10.2015 року розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 24.11.2015 року залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 (далі - третя особа) на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та відповідача у судове засідання 24.11.2015 року не з'явились. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином, зокрема, надсиланням ухвали від 27.10.2015 року на відповідні адреси.

Пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 встановлює, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Згідно з п. 3.9.2. Постанови Пленуму, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, позивач та відповідач не скористалися належними їм процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 24.11.2015 року, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників позивача та відповідача за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2015 року підлягає скасуванню, а апеляційна скарга ОСОБА_3 - задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи 13.01.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "БАЗЕЛЬ-ФІНАНС" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (далі - договір), згідно з яким відповідач (продавець) зобов'язався передати у власність позивачу (покупець) нежитлову будівлю, загальною площею 116,4 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, а покупець зобов'язався прийняти об'єкт і сплатити за нього ціну відповідно до умов, визначених цим договором.

Згідно п. 1.2. договору, нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею 0,01 га, кадастровий номер - НОМЕР_1, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка перебуває у відповідача в орендному користуванні згідно договору оренди землі від 06.11.2013 року та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 28.11.2013 року, індексний номер НОМЕР_2.

Відповідно до п. 1.3. та 1.4 договору, нежитлова будівля належить продавцю (відповідачу) на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 05.06.2006 року, посвідченого державним нотаріусом Переяслав-Хмельницької міської державної нотаріальної контори за реєстровим №1549. Право власності продавця на нежитлову будівлю 02.10.2006 року зареєстровано у Переяслав-Хмельницькому міжміському Бюро технічної інвентаризації, номер запису: 64 в книзі: 1.

Відповідно до п. 2.1. та 3.1 договору, загальна (договірна) ціна (вартість) нежитлової будівлі складає: 147 000 (сто сорок сім тисяч) гривень, без ПДВ, які покупець сплачує продавцеві протягом 2 (двох) місяців після укладення та підписання сторонами даного договору шляхом внесення грошових коштів у визначеній сумі готівкою та підтверджується прибутковим касовим ордером продавця.

Згідно п. 4.1. договору продавець зобов'язаний передати нежитлову будівлю покупцю за Актом приймання-передачі протягом 3 (трьох) днів з моменту підписання даного договору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 13.01.2015 року, та не визнає право власності на спірну будівлю за позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору відповідач передав позивачу, нежитлову будівлю визначену договором, що підтверджується актом прийому-передачі від 13.01.2015 року, а позивач сплатив за придбане майно 147 000,00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 02 від 10.03.2015 року (наявна в матеріалах справи).

Як випливає із п.4.4. договору, сторони домовились здійснити нотаріальне посвідчення цього договору у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (м. Київ вул. Рибальська, буд. 8, прим.49) протягом 3 (трьох) днів після повної оплати покупцем ціни нежитлової будівлі, вказаної в п.2.1 Договору.

Пунктом. 4.1 (в) договору передбачено, що продавець зобов'язаний забезпечити нотаріальне посвідчення цього договору, в т.ч. надати нотаріусу всі необхідні документи, та явитися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (м.Київ вул. Рибальська, буд. 8, прим.49), в терміни передбачені цим договором

Позивач звернувся до відповідача з пропозицією здійснити 12.03.2015 року о 10.00 год. у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (м. Київ вул. Рибальська, буд. 8, прим. 49) нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 13.01.2015 року для його подальшої реєстрації в установленому законом порядку, що підтверджується отриманим відповідачем листом позивача від 10.03.2015 року №10/03/15-2.

Відповідач до нотаріуса не з'явився, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі не відбулося.

26.03.2015 року позивач повторно звернувся до відповідача з Листом-вимогою №26/03/15-1, здійснити 01.04.2015 року з 9.00 до 14:00 год. у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (м. Київ вул. Рибальська, буд. 8, прим. 49) нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, що підтверджується Фіскальним чеком "Укрпошта" №0103247704942 та описом вкладення у цінний лист від 27.03.15 року.

Відповідач листом від 01.04.2015 року повідомив позивача про те, що у зв'язку із зміною кон'юктури ринку нерухомості, яка склалася на даний час, не має наміру продавати нерухому будівлю та не визнає за ТОВ "Фінансова компанія "БАЗЕЛЬ-ФІНАНС" власність на спірну нежитлову будівлю.

Тобто, договір укладений між позивачем та відповідачем нотаріально не посвідчувався та, відповідно, не проходив державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року N 9 роз'яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. ст. 210, 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Статтею 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Тобто, законодавцем встановлено вимогу щодо нотаріального посвідчення окремих договорів купівлі-продажу, до яких, в тому числі, відноситься договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 13.01.2015 року, що укладений між ТОВ "Фінансова компанія "Базель-Фінанс" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4.

На об'єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України виникає з дня державної реєстрації (ст. 182 Цивільного кодексу), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.

Відповідно до ст.ст. 330, 334 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно виникає у добросовісного набувача з дня державної реєстрації, а не з дня коли сторони про це домовилися.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з твердженням скаржника, що п.4.3. договору, в якому позивач і відповідач дійшли згоди, що право власності на вказаний об'єкт нерухомості переходить від продавця до покупця з моменту укладення даного договору та його передачі за актом здачі-прийняття, суперечить вимогам цивільного кодексу, а суд першої інстанції, приймаючи його до уваги, невірно застосував норми матеріального права, а саме ст.ст.182, 334 Цивільного кодексу України.

Отже, при розгляді справи суд першої інстанцій на вищезазначені положення закону уваги не звернув та не врахував, що договір купівлі-продажу нежитлового будинку в силу ст. 657 Цивільного кодексу України, підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, тому не міг бути визнаний судом першої інстанції дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, і, відповідно, відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 19.06.2013 року у справі 6-49/ц13.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що 17.07.1999 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (прізвище після одруження: ОСОБА_3) одружилися про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис №857; місце реєстрації: відділ реєстрації актів громадянського стану Львівського міськвиконкому, що підтверджується свідоцтвом про одруження №057197 (наявне в матеріалах справи).

05.06.2006 року між ТОВ "Кредит-Центр" та ОСОБА_4 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі.

02.10.2006 року договір купівлі-продажу нежитлової будівлі №1549 від 05.06.2006 року було зареєстровано у Переяслав-Хмельницькому міжміському бюро технічної інвентаризації.

12.09.2013 року Рішенням Обухівського районного суду Київської області у справі №372/1051/13-ц шлюб, укладений 17.07.1999 року між громадянами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - розірвано, що підтверджується Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12.09.2013 року у справі №372/1051/13-ц про розірвання шлюбу ( копія наявна в матеріалах справи).

Поділ майна на час винесення спірного рішення між подружжям не відбувся.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

За приписами ч.2 ст.68 Сімейного кодексу України розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з твердженням скаржника, що суд першої інстанції не встановив обставини, щодо співвласників спірного майна та вирішив питання про права та обов'язки і неправомірно не залучив ОСОБА_3 до справи у відповідному процесуальному статусі.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Пунктом 1.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що ГПК України передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін (стаття 27 ГПК України). Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини.

У вирішенні питання щодо наявності юридичного інтересу у третьої особи, то суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення впливає на права та обов'язки скаржника.

Згідно ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Враховуючи вищенаведене, колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України визначені підстави для скасування чи зміни рішення, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції, покладаються: при відмові в позові - на позивача.

Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта, а при задоволенні апеляційної скарги - на іншу сторону.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2015 року у справі №911/2441/15- скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" "Базель-Фінанс" (03067, м. Київ, вул. Машинобудівна, буд. 37, код ЄДРПОУ 38393296) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_2) 3234,00 грн (три тисячі двісті тридцять чотири гривні 00 коп.) судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Матеріали справи №911/2441/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

О.М. Гаврилюк