Рішення

від 19.11.2015 по справі 332/4110/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 332/4110/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Мєркулова Л.О.

Провадження № 22-ц/778/6303/15 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

Головуючого: Савченко О.В., суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ЖБК «Метизник» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, зобов»язання видати трудову книжку,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ЖБК «Метизник» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, а також просила зобов»язати відповідача видати належним чином оформлену трудову книжку.У позові позивач вказала, що 02.01.2013р. її було прийнято на роботу до ЖБК «Метизник» на посаду головного бухгалтера, а 04.07.2014р. її було звільнено з займаної посади. Вона оскаржила до суду незаконність звільнення, та рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10.09.2014р. позов був задоволений і її поновлено на роботі. 10.09.2014р. наказом № 9 голови правління ЖБК «Метизник» її було поновлено на роботі, але з наказом ознайомлено лише 20.09.2014р. У зв'язку з тим, що голова правління ЖБК зажадала від неї до кінця дня надати податкову звітність, вона вирішила звільнитися за власним бажанням, подавши відповідну заяву.

23.09.2014р. її було звільнено з посади бухгалтера на підставі наказу № 8 за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України. Але ані в день звільнення, ані в подальшому відповідач не виплатив їй компенсацію за невикористану щорічну відпустку і не видав трудову книжку. Вона 08.09.2015р. направила відповідачу заяву з вимогою виплатити компенсацію за невикористану щорічну відпустку за відпрацьований період з 02.01.2013 р. по 23.09.2014р., яку відповідач залишив без реагування. Посилаючись на вказні обставини, позивач просила зобов»язати відповідача видати їй належним чином оформлену трудову книжку, стягнути з нього на її користь компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1 729,80 грн., а також у відповідності до ст. 117 КЗпП України середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 8 800 грн., та на відшкодування моральної шкоди 12 000 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаним рішення, ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість судового рішення, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони по справі знаходились у трудових правовідносинах: ОСОБА_2 працювала у ЖБК «Метизник» у відповідності до наказу № 1 від 02.01.2013р. на посаді бухгалтера за сумісництвом з посадовим окладом згідно штатного розпису ( а.с. 39, 40).

Згідно штатного розкладу ЖБК «Метизник» станом на 01.10.2013р. посадовий оклад бухгалтера становив 800 грн. ( а.с. 33).

Відповідно до протоколу загальних зборів членів ЖБК «Метизник» від 12.06.2014р. головою правління коопертиву обрано ОСОБА_4, затверджено посадовий оклад бухгалтера - 600 грн. у зв»язку зі зменшенням об»єму роботи ( а.с. 32).

Згідно з вказаним рішенням загальних зборів було розроблено новий штатний розклад, за яким зарплата бухгалтера встановлена у розмірі 600 грн. ( а.с. 34).

Наказом ЖБК «Метизник» № 4 від 04.07.2014р. ОСОБА_2 звільнена з посади бухгалтера за сумісництвом на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України.

ОСОБА_2 оскаржувала незаконність цього звільнення до суду, та її позов рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10.09.2014р. задоволено частково: визнано незаконним та скасовано наказ № 4 ЖБК "Метизник" від 04.07.2014 року про звільнення позивача з посади бухгалтера на підставі ч. 2 ст. 41 КЗпП України, поновлено ОСОБА_2 на посаді бухгалтера за сумісництвом в ЖБК "Метизник", стягнуто з ЖБК "Метизник" на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1600 грн., виходячи із розміру посадового окладу бухгалтера 800 грн. та моральну шкоду в розмірі 1000 грн. ( а.с. 6, 8-10).

Наказом № 9 від 10.09.2014р. голови правління ЖБК «Метизник» на виконання вказаного рішення суду скасовано наказ № 4 від 04.07.2014р. про звільнення ОСОБА_2 з посади бухгалтера на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України; поновлено її на посаді бухгалтера за сумісництвом у ЖБК «Метизник» ( а.с. 11).

Згідно з особистим записом ОСОБА_2 на наказі вона була ознайомлена з ним 20.09.2014р. о 16 год.

Наказом № 8 від 23 вересня 2014р. голови правління ЖБК «Метизник» ОСОБА_2 згідно з її заявою була звільнена з посади бухгалтера за сумісництвом у кооперативі з 23 вересня 2014р. за власним бажанням у відповідності до ст. 38 КЗпП України з виплатою заробітної плати за період роботи з 10 серпня 2014р. по 30 серпня 2014р. та компенсації за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 02.01.2013р. по 23.09.2014р. ( а.с. 12, 41).

ОСОБА_2 в позові просила стягнути з ЖБК «Метизник» компенсацію за невикористану відпустку, яка їй не була виплачена в день звільнення та в подальшому, зобов»язати кооператив видати їй належним чином оформлену трудову книжку, стягнути з відповідча середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення та за час вимушеного прогулу у зв»язку з невидачею трудової книжки, а такожу моральну шкоду у розмірі 12 000 грн.

Відмовляючи в задоволенні цього позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що їй належить до виплати компенсація за невикористану відпустку, не доведено спричинення їй відповідачем моральної шкоди та факт знаходження у відповідача її трудової книжки. Не зважаючи на ці висновки, суд вважав, що позивач має право на середній заробіток за весь час затримки, але розрахунок не можливо зробити у зв»язку з відсутністю відомостей нарахування заробітної плати, які не передані позивачем як бухгалтером голові правління ЖБК «Метизник» після звільнення. При цьому, у мотивуванні судом не вказано конкретно, яку затримку допущено відповідачем, яка дає підстави для виникнення права у працівника на виплату йому середнього заробітку.

З вказаними висновками суду колегія не може погодитись, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Так, в пункті 4 наказу № 8 від 23 вересня 2014р. про звільнення ОСОБА_2 зазначено, що їй слід виплатити компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 02.01.2013р. по 23.09.2014р. ( а.с. 12).

З пояснень голови правління ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційного суду відслідковується, що вказана у наказі компенсація не була виплачена позивачу, оскільки неможливо без відповідної бухгалтерської документації за 2013-2014рр. здійснити її розрахунок, а цю документацію ОСОБА_2, як вважає представник відповідача, утримує у себе та не передає адміністрації кооперативу.

Отже, відповідач фактично визнав, що зазначена в наказі компенсація позивачу виплачена не була.

Стосовно доводів відповідача, що позивач могла використати цю відпустку, колегія не бере їх до уваги як припущення, оскільки в такому разі у голови правління ЖБК мав зберігатись наказ про надання позивачу відпустки з зазначенням про кількість днів та періоду, за який вона надається, але такого наказу відповідач також не надав.

Колегія вважає, що висновки суду щодо неможливості розрахувати компенсацію за наданими матеріалами справи, є невірними, оскільки саме з довідки Пенсійного фонду вбачається, яку суму заробітку отримувала ОСОБА_2 протягом 2013-2014рр. ( а.с. 68).

Відповідно до вказаної довідки Пенсійного фонду в 2013р. позивач щомісячно отримувала заробітнку плату в розмірі 800 грн.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про відпустки», тривалість щорічної відпустки не можу бути менше, ніж 24 календарні дні.

З матеріалів справи вбачається, що позивач відпрацювала весь 2013 рік, починаючи з 02.01.2013р., тому за 2013р. їй положено 24 кадендірні дні відпустки. В 2014р. позивач відпрацювала 9 календарних місяців, тому їй положено 2 х 9 = 18 календа-

рних днів відпустки.

Згідно довідки УПФУ в 2013р. позивач відпрацювала 256 робочих днів, за які отримала заробітну плату у розмірі 9 600 грн., тому компенсація за 24 дні щорічної відпустки за 2013р. складатиме: 9600 грн. : 256 днів х 24 дні = 900 грн.

У 2014р. позивач відпрацювала 159 робочих днів, за які отримала зарплату у сумі 7 331,11 грн., тому компенсація за 18 днів щорічної відпустки за 2014р. складатиме: 7 331,11 грн. : 159 днів х 18 днів = 829,80 грн.

Таким чином, загальний розмір компенсації за невикористану відпустку за 2013-2014рр. становить: 900 грн. + 829,80 грн. = 1729,80 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

У відповідності до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред»явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відстуності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

За матеріалами справи вбачається, що 23 вересня 2014р. ОСОБА_2 написала заяву про звільнення з 23.09.2014р. та цим же днем було видано наказ про її звільнення, тобто вона в цей день була присутня на роботі. Але зазначивши в наказі про виплату їй компенсації за невикористану відпустку, роботодавець в останній день роботи працівника їй розрахункових не сплатив.

При цьому, колегія вважає, що у відповідача не було перешкод в цьому, оскільки розмір її заробітку є в штатному розкладі, розрахунок кількості днів відпустки та її компенсації не потребує важких арифметичних дій.

Відтак, не сплативши своєчасно ОСОБА_2 компенсацію за відпустку, відповідач у відповідності до вимог ст.ст. 116, 117 КЗпП України зобов»язаний виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.09.2014р. по день пред»явлення позову - 27.08.2015р., як прохала позивач, не змінюючи свої позовні вимоги в ході розгляду справи.

При розрахунку вказаної суми середнього заробітку колегія виходить із того, що за два місяці до дати звільнення зарплата нараховувалась позивачу у розмірі 800 грн., не зважаючи на те, що за шатним розкладом була визначена з 12.06.2014р. у розмірі 600 грн., що було визнано незаконним за рішення суду від 10.09.2014р., оскільки про зменшення зарплати вона не була попереджена у відповідності до вимог ст. 32 КЗпП України за 2 місяці.

Отже, її зарплата за липень-серпень 2014р. склала 1600 грн., а кількість робочих днів у цьому періоді становить 44 дні, тому середньоденний заробіток складає: 1600 грн. : 44 дні = 36,36 грн. Кількість днів затримки розрахунку складає 229 днів, тому сума серед-

нього заробітку становить: 36,36 грн. х 229 днів = 8 326,44 грн., яку слід стягнути з відповідача на користь позивача у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України.

Що стосується вимог про зобов«язання повернути трудову книжку, то ці вимоги є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України на власника чи уповноважений ним орган покла-дається обов»язок при звільненні працівника видати йому належним чином оформлену трудову книжку.

За трудовим законодавством, якщо працівник працює за сумісництвом, то його трудова книжка зберігається за основним місцем роботи.

Так, згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці та соцполітики від 29.07.1993 року, в редакції від 08.06.2001р., на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за основним місцем роботи.

Згідно Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України від 28.06.1993 року № 43 - сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Із пояснень представника позивача слідує, що ОСОБА_2 під час роботи бухгалтером в ЖБК "Метизник" більше ніде не працювала, і тому її трудова книжка знаходиться в ЖБК "Метизник", яку їй не видали.

Проте, в ході розгляду справи встановлено, що за наказом № 1 від 02.01.2013р. ОСОБА_2 згідно з її заявою була прийнята на роботу на посаду бухгалтера за сумісництвом з посадовим окладом згідно штатного розпису, наказом № 4 від 04.07.2014р. вона була звільнена з посади бухгалтера за сумісництвом; на підставі рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10.09.2014 року наказом № 9 від 10.09.2014 р. була поновлена на роботі на посаді бухгалтера за сумісництвом; згідно з наказом № 8 від 23.09.2014р. була звільнена з посади бухгалтера за сумісництвом, зазначивши в особистій заяві про її звільнення саме з посади бухгалтера за сумісництвом.

Отже, всіма матеріалами справи підтверджується, що позивач працювала в ЖБК «Метизник» саме за сумісництвом. А тому її трудова книжка не повинна була знаходитись у ЖБК «Метизник».

Крім того, жодним доказом не підтверджується, що ОСОБА_2 передала трудову книжку при працевлаштуванні або пізніше голові правління кооперативу або будь-якій іншій посадовій особі, яка виконувала обов»язки кадровика.

Навпаки, із додатків до письмових заперечень представника відповідача (а.с. 35-38) встановлено, що згідно з актами № 1, № 2, № 3, № 4 колишнім головою правління ЖБК "Метизник" Ісаєвим С.М., за час роботи якого посаду бухгалтера за сумісництвом обіймала позивач, було передано в червні 2014р. документацію ЖБК новому голові правління ОСОБА_4, але у переліченій в актах документації трудова книжка ОСОБА_2 не значиться.

Тому суд обґрунтовано не взяв до уваги пояснення представника позивача як такі,

що суперечать вищевказаним нормам чинних нормативних актів та тим доказам, які були здобуті судом.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків, і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних стрждань або втрати нормальних життєвих зв»язків; або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв»язку між попередніми умовами.

Відмовлючи в задоволенні позову щодо стягнення моральної шкоди, суд вказував на те, що інші вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню, а тому не є доведеним і спричинення моральної шкоди позивачу діями відповідача. Також суд вказував з цього питання, що за судовим рішенням від 10.09.2014р. на користь ОСОБА_2 вже стягнуто з відповідача 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди та середній заробіток в сумі 1600 грн., тобто її права та інтереси є захищеними, а доказів неотримання цих коштів, позивачем не надано.

Однак позивач пов»язувала моральну шкоду не з попередніми правовідносинами щодо її незаконного звільнення та не здійснення виплати за судовим рішенням, а з порушенням її прав щодо належного розрахунку при звільненні за власним бажанням та з невидачею трудової книжки.

Колегія, встановивши, що трудова книжка позивачем відповідачу не передавалась, вважає, що в такому разі ці обставини не можуть бути підставою для відшкодування моральної шкоди. Але невиплата їй компенсації за невикористану відпустку, в той час як про це зазначено в наказі про звільнення, більш як рік, безумовно є тими обставинами, які впливають на емоційний стан позивача, викликаючи переживання з цього приводу, а неправомірні дії відповідача безспірно вимагають від неї додатковим зусиль на отримання цих коштів через відстоювання своїх прав у судових інстанціях.

Разом з тим, з огляду на розмір суми, яку не виплатив відповідач, та мінімум доказів щодо глибини моральних страждань позивача, а також, що відповідач здійснює свою діяльність за рахунок коштів членів кооперативу і йому вже визначена до сплати позивачеві компенсація за ст. 117 КЗпП України в сумі 8 326 грн., колегія вважає, що сума у розмірі 200 грн. є достатньою для відшкодування позивачу моральної шкоди.

Беручи до уваги все вищенаведене, колегія вважає апеляційну скаргу позивача частково обгрунтованою, тому у відповідності до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню із частковим задоволенням позовних вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 315, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2015 року у цій справі скасувати.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ЖБК «Метизник» (ЄДРПОУ 20514557, юридична адреса: 69067, м. Запоріжжя, вул. Союзна, 73) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 69067, м. Запоріжжя, вул. Демократична, б. 85, кв. 3) компенсацію за невикористану відпустку за відпрацьований період з 02.01.2013р. по 23.09.2014р. в сумі 1 729 (одна тисяча сімсот двадцять дев»ять) гривень 80 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.09.2014р. по 27.08.2015р. в сумі 8 326 ( вісім тисяч триста двадцять шість) гривень 44 копійки та на відшкодування моральної шкоди 200 (двісті) гривень, а всього - 10 256 ( десять тисяч двісті п»ятдесят шість) гривень 24 копійки.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ЖБК «Метизник» в дохід держави судовий збір у сумі 243 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Савченко О.В.

Судді: Кочеткова І.В.

Маловічко С.В.