Ухвала

від 10.11.2015 по справі 804/19/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

10 листопада 2015 рокусправа № 804/19/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Шелеповій Ю.О.

за участю представників:

позивача: - не з'явився

відповідача: - Семенко Т.В. дов від 19.08.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року

у справі № 804/19/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Альтаір»

до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.121.2014 за №0005282202 та за №0005272202,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Альтаір» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення від 22.12.2014 №0005282202, №0005272202.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що перевірка підприємства - позивача проведена з порушенням процедури її проведення; висновки податкового органу в ході перевірки про порушення позивачем податкового законодавства є помилковими; виникнення у платника податку на додану варітьсь права на податковий кредит Податковий кодекс України не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання; відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про факт і порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2015 адміністративний позов задоволено.

Постанову суду мотивовано тим, що первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача, які надані ним в підтвердження формування витрат та податкового кредиту, відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», виписані підприємством, яке станом на момент спірних правовідносин є платником ПДВ, що не заперечується відповідачем, пі час здійснення господарських операцій перебувало на обліку в органах ДПІ. Положення чинного податкового законодавства не ставить в залежність право позивача на формування валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання формування валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідач зазначає, що позивачем до перевірки не надано документів, які б підтверджували транспортування продукції (фізичного переміщення) від постачальника ТОВ «КС А». При цьому товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим. Крім того, відповідач наголошує, що позивачем до перевірки не надано жодного первинного документу, який би підтверджував якість реалізованого товару. Разом з тим, відповідач зазначає, що у результаті порушення контрагентом ТОВ «КС А» своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства, первинні документи, складені від імені ТОВ «КС А» за період грудень 2013 року, не мають статусу первинних документів і носять протиправний характер.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання позивач повідомлений судом належним чином.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем - державною податковою інспекцієюї в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ВКФ «Альтаір» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.12.2013 по 31.12.2013 по взаємовідносинам з ТОВ «КС А» за грудень 2013 року, за результатами якої складено акт перевірки від 15.12.2014 №3721/04-61-22-2/32502123.

Перевіркою встановлено порушення підприємством:

-п. 198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, у результаті чого завищено податковий кредит по операціях з придбання товарів від ТОВ «КС А», що призвело до заниження податку на додану вартість за період грудень 2013 року на суму 133554,00 грн.;

- пп. 135.5.4, п. 135.5. ст. 135 ПК України у результаті чого занижено доходи від придбання товару за 2013 рік на суму 801322,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 152251,00 гривень;

- пп.14.1.27. ст. 14, ст. 138,140,142,143 ПК України витрати за 2013 рік ТОВ ВКФ "Альтаір" завищено в сумі 667768,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за 2013 рік у сумі 126 876,00 гривень.

До таких висновків податковий орган дійшов в результаті аналізу наданого до перевірки реєстру виданих податкових накладних за період грудень 2013 року встановлено, що реалізація у вказаному періоді вибувалась підприємствам - неплатникам ПДВ, таким чином ТОВ ВКФ «Альтаір» в частині взаємовідносин з ТОВ «КС А» є «вигодонабувачем»; з огляду на відсутність доказів передачі товару, що, повинно підтверджуватися товарно-транспортними накладними, які товариством до перевірки не були надані; ненадання товариством до перевірки первинних документів, які б підтверджували якість придбаного товару.

Також відповідачем використано дані акту ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів м.Києва від 28.03.2014 № 50/04-65-22-03/38529816 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «КС А» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинам з платниками податків, зокрема і з ТОВ ВКФ «Альтаір» за грудень 2013 року зроблено висновок про нікчемність укладеної угоди з ТОВ «КС А», в якому зазначено, що: в результаті виходу за місцезнаходженням ТОВ «КС А» юридичну особу та посадових осіб ТОВ «КС А» не встановлено; проведеною звіркою документально не підтверджено жодним первинним документом фінансово-господарські відносини ТОВ «КС А» з постачальниками за період грудень 2013 року» (а. с.8-13); у зв'язку з відсутністю будь-якої інформації щодо походження реалізованих товарів (робіт, послуг), у зв'язку з чим, що ТОВ «КС А» сформовано податковий кредит від «сумнівних» постачальників, проведеною звіркою неможливо підтвердити реальність проведених господарських відносин з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків з покупцями щодо реалізації товарів (робіт, послуг) попередньо придбаних у контрагентів - постачальників за період грудень 2013 року.

Виходячи з вказаних обставин, відповідач в акті перевірки позивача від 15.12.2014 зазначив про встановлення «нереальності» проведення господарських операцій між ТОВ ВКФ «Альтаір» і постачальником ТОВ «КС А» та юридичної дефектності первинних документів, у зв'язку з тим, що діяльність ТОВ «КС А» не є господарською діяльністю підприємств, у розумінні п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України.

На підставі означеного акту перевірки від 15.12.2014року №3721/04-61-22-2/32502123 відповідачем прийняті повідомлення-рішення від 22.12.2014:

-№ 0005272202, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість за основним платежем в сумі 133554 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 33388,5 грн.;

-№0005282202, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток за основним платежем в сумі 279127 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 69781,75 грн.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про помилковість висновків податкового органу.

Відповідно до п. 135.1 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно визначення, наведеного у пп.14.1.13 п.14.1 ст.14 ПК України безоплатно надані товари, роботи, послуги: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.201.1. ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України).

Згідно з п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У відповідності до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 за №168/704, згідно якому первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ТОВ ВКФ «Альтаір» (Покупець) мав господарські відносини з ТОВ «КС А» (Продавець) за договором купівлі-продажу № 0212 від 02.12.2013 (т.1, а. с.116).

За умовами даного Договору Покупець зобов'язується належний йому товар у власність Покупцеві, а Покупець - прийняти та оплатити його на умовах договору; загальна ціна товару, що продається за цим договором 900 000 грн., утому числі ПДВ 150 000 грн.

У додатковій угоді до договору від 02.12.2013 № 0212 передбачено, що вартість доставки включена Продавцем в ціну товару, а Продавець зобов'язаний за власний рахунок здійснити доставку товару покупцю в межах м.Дніпропетровська за будь-якою з таких адрес на розсуд Покупця: м.Дніпропетровськ, вул.Бр.Трофімових, 111; м.Дніпропетровськ, вул.Свердлова, 22; м.Дніпропетровськ, пров.Фестивальний, 1; м.Дніпропетровськ, вул.С.Ковалевської, 53а; м.Дніпропетровськ, вул.К.Основяненко, 14; м.Дніпропетровськ, вул.Набережна Перемоги, 94а; м.Дніпропетровськ, вул.Ломана, 4; м.Дніпропетровськ, вул.Героїв Сталінграду, 19; м.Дніпропетровськ, вул.Ближня, 31 (т.1, а. с.117).

На підтвердження виконання вказаного договору з поставки будівельних матеріалів позивачем подані документи, які також були предметом дослідження відповідачем в ході перевірки, а саме: податкові та видаткові накладні, в яких зазначена найменування, кількість та ціна товару, банківські виписки та платіжні доручення, що свідчать про оплату позивачем придбаного товару (т.1, а. с.85-165).

Виходячи із змісту перелічених вище документів в їх сукупності, вбачається, що вони містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в розумінні вказаного Закону є первинними, такими, що в повній мірі підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з надання послуг, фактичний рух активів та зміни у власному капіталі позивача.

Податкові накладні, на підставі яких позивачем сума податку на додану вартість включена до складу податкового кредиту, складені ТОВ «КС А» у відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України.

Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку підприємства матеріали справи не містять.

Стосовно доводів позивача про ненадання позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних (ТТН) колегія суддів зазначає, що з вищенаведених умов договору купівлі-продажу та додатку до нього вбачається, що доставку товару, вартість якої включена Продавцем в ціну товару, останній зобов'язаний здійснити за власний рахунок.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1333/20071 (далі - Правила № 363), товарно-транспортні (ТТН) є транспортною документацією, якою підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Цими Правилами № 363 товарно-транспортна накладна визначена як документ на перевезення вантажів наряду з іншими документами, а саме подорожними листами.

Тільки дорожній лист вантажного автомобіля є документом без якого перевезення вантажів не допускається (п.11.3). Даний документ є документом вантажовідправника або перевізника, та зберігається і знаходиться у них.

При цьому, товарно-транспортна накладна з 22.05.2006 виключена як бланк суворої звітності, у зв'язку з втратою сили Наказом Мінстату України, Мінтранспорту України від 07.08.96 № 228/253, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.08.96 за № 483/1508.

Тобто ТТН не є документом суворої звітності, а тим самим не являється обов'язковим до застосування; не являється документом податкового обліку та лише на підставі документів податкового обліку можливо нарахування та обчислення податків та обов'язкових платежів.

Наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних, як і недоліки в ТТН, є лише свідченням дотримання чи порушення правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та самі по собі не свідчать про безтоварність операції за наявності інших підтверджуючих документів.

Таким чином, відсутність ТТН за вказаних вище умов договору купівлі-продажу № 0212 від 02.12.2013 та наявність інших первинних документів, підтверджуючих факт поставки (купівлі-продажу) товару не є належним доказом відсутності факту реальності здійснених операцій.

Щодо відсутності документів на підтвердження якості придбаного позивачем товару, по-перше, згідно приписів ч.2 ст.662 ЦК України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цільного законодавства, тобто обов'язок по передачі сертифікату покладено на продавця, яким позивач у вищевказаних операціях не являється; по-друге, відповідачем не доведено, що придбаний у вищевказаний контрагентів товар являється товаром, сертифікація якого обов'язковою згідно приписів чинного законодавства.

Стосовно посилань податкового органу на використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності шляхом реалізації підприємствам - неплатникам ПДВ, через що ТОВ ВКФ «Альтаір» в частині взаємовідносин з ТОВ «КС А» є «вигодонабувачем», то з матеріалів справи вбачається, що позивачем придбаний у контрагента товар використано при проведенні ремонтних (будівельних) робіт у контрагентів-замовників (КУ «Дніпропетровський центр первісної медико-санітарної допомоги № 9», ОКУ «ДГМБК № 4» ДОС в т ін.) у грудні 2013 року, що підтверджується матеріалами справи (довідки про вартість виконаних будівельних робіт і витрат, акти приймання виконаних будівельних робіт, т.2, а. с.6-191; т.3, а. с.1-63).

При цьому, відповідачем не спростовано, зафіксовано в акті перевірки від 15.12.2014, що видами діяльності ТОВ ВКФ «Альтаір» за КВЕД є: будівництво житлових і нежитлових будівель, Інші спеціалізовані будівельні роботи, Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (т.1, а. с.6).

Отже факт придбання позивачем означеного вище товару та використання у власній господарській діяльності позивача матеріалами справи не спростовується, відповідачем не заперечується.

На момент укладення та виконання означеного вище договору контрагент позивача ТОВ «КС А» мало зареєстровані у встановленому порядку установчі документи та цивільну дієздатність згідно з чинним законодавством, було зареєстровано як платник податку на додану вартість.

З огляду на надані позивачем докази, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що укладений позивачем з ТОВ «КС А» договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним. Сторонами господарських відносин дотримані вимоги чинного законодавства України у спосіб передбачений законом, що в свою чергу підтверджує здійснення господарських операції та правомірно сформовані витрати та податковий кредит.

Законодавчо встановлені вимоги, необхідні для чинності правочину (ст.203 ЦК України), позивачем та його контрагентом дотримані. Також господарські зобов'язання з поставки (купівлі-продажу) не містять ознак фіктивності (вчинених без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися відповідними правочинами) або нікчемності, як про те зазначає відповідач.

Податковим органом з цього приводу не враховано, що правочини, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, визначаються законом як фіктивні (ст.234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесені законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом, а, як встановлено судом, доказів наявності відповідних судових рішень відповідачем суду не надано.

З матеріалів справи вбачається, що укладений позивачем з зазначеним вище підприємством договір відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданим.

Дії позивача та його контрагента, вчинені на виконання умов договору купівлі-продажу, направленні саме на створення наслідків, які обумовлені правовою природою договорів такого виду. Фактична реалізація мети, з якою укладений цей договір, настання правових наслідків, обумовлені ним, підтверджено належним чином складеними первинними документами, зазначеними вище.

Стосовно посилань податкового органу на акт ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів м.Києва від 28.03.2014 № 50/04-65-22-03/38529816 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «КС А» колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації №984 від 22.12.2010, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Отже, податковий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків, а відтак посилання податкового органу на акт стосовно іншого платника податків, яким встановлено порушення податкового законодавства, а також іншу інформацію щодо контрагента позивача, що не має правових наслідків, не може вважатись доказом у розумінні ст.69 КАС України.

Крім того, відповідно до п.4.4. Методичних рекомендацій у щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених Наказом ДПА України від 22.04.2011 № 236, акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання складається у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою).

Тобто акт про неможливість проведення зустрічної лише є документом, що фіксує факт неможливості проведення зустрічної звірки. Законодавством України не надано право органам ДПС в акті про неможливість проведення зустрічної звірки співставляти дані первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювались між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Виявлені податковим органом та зафіксовані у відповідному акту про неможливість проведення зустрічної звірки перевірки обставини щодо контрагентів позивача не є беззаперечними доказами порушення податкового законодавства як позивачем, так і його контрагентами.

Апеляційним судом враховуються роз'яснення, наведені у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Згідно даному Листу оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідачем в ході проведення перевірки позивача не наведені та не встановлені докази, які б свідчили про невідповідність господарських операцій з поставки товару меті та задачам діяльності позивача, збитковості таких операції чи інші обставини, які окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність здійснених операцій, відсутність факту поставки, а також про те, що реалізацію вказаних операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Крім того, слід зазначити, що не заперечуючи проти факту отримання позивачем товару та використання його у власній господарській діяльності, та одночасно надаючи отриманому товару статусу безоплатно отриманого, відповідач фактично керувався припущеннями, зробленими без належної оцінки первинних документів в їх сукупності та даних бухгалтерського обліку, не встановив природи спірних господарських операцій як вчинених виключно на безоплатній основі.

Отже, зважаючи на той факт, що відносини, що виникли між позивачем та його контрагентом - постачальником, оформлені належним чином складеними первинними документами, їх реальність підтверджена матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку про протиправність визначення відповідачем грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

З огляду на вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції під час розгляду справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Передбачені ст.202 КАС України підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року у справі № 804/19/15 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко