Постанова

від 18.11.2015 по справі 814/3814/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/3814/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Кіселик Д.С.,

за участю представника позивача Голокоз С.В. і представника відповідача Чернявського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2015 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «БК «АНТАРЕС» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними дії відповідача, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

16.12.2014р. ПП «БК «АНТАРЕС» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області, в якому просило суд:

- визнати протиправними дії податкового органу з призначення на 16.09.2014- 22.09.2014р.р. та проведення перевірки ПП «БК«АНТАРЕС»;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002892202 від 12.11.2014р. про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 40379 грн. та 10094,75 грн. штрафу (загалом 50 473,75 грн .);

- заборонити органам Міндоходів і зборів України використовувати отриману в результаті проведення перевірки та зазначену у Акті ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва від 29.09.2014р. №2326/14-04-22-02/36796398 «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» інформацію та висновки, як доказ порушення податкового законодавства ПП «БК «АНТАРЕС» та його контрагентами».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при незаконному проведенні спірної перевірки відповідач дійшов необґрунтованих висновків про порушення підприємством вимог чинного законодавства, а тому, винесене на підставі вказаних висновків спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.03.2015р. адміністративний позов ПП «БК «АНТАРЕС» задоволено повністю. Визнано протиправними дії ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області з призначення на 16.09.2014р. - 22.09.2014р. та проведення перевірки ПП «БК «АНТАРЕС» (код ЄДРПОУ 36796308 ). Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області № 0002892202 від 12.11.2014р. про збільшення суми грошового зобов'язання ПП «БК «АНТАРЕС» з ПДВ у сумі 40 379 грн. та 10 094,75 грн. штрафу (загалом на суму 50 473,75 грн .). Заборонено органам Міндоходів і зборів України використовувати отриману в результаті проведення перевірки та зазначену у Акті ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва від 29.09.2014р. №2326/14-04-22-02/36796398 «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» інформацію та висновки, як доказ порушення податкового законодавства ПП «БК «АНТАРЕС» та його контрагентами.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївської області 27.08.2015р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.03.2015р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність належних підстав для її часткового задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

У період з 16.09.2014р. по 22.09.2014р. інспекторами ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «БК «АНТАРЕС» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ПП «КИЇВБУДТРАНС-СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 38450558 ) за квітень - червень 2014р.

За результатами вказаної перевірки складено Акт №2326/14-04-22-02/36796308 від 29.09.2014р., в якому було зафіксовано порушення позивачем вимог п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 ПК України, внаслідок чого, ПП «БК «АНТАРЕС» було занижено ПДВ всього у сумі 40379 грн., у т.ч. за квітень 2014р. у сумі 4 542 грн., за травень 2014р. у сумі 32 854 грн., за червень 2014р. у сумі 2 983 грн.

На підставі даного акту перевірки, уповноваженою особою ДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0002892202 від 12.11.2014р., відповідно до якого ПП «БК»АНТАРЕС» було збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 40 379 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10 094,75 грн.

Не погоджуюсь з зазначеними вище діями та рішенням податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно з протиправності дій та оскаржуваних рішень відповідача.

Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, не може повністю погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх частково необгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Як слідує з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, з 01.01.2011 р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з приписами п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз.1 цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІV встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у т.ч. договори, накладні, рахунки, акти тощо ) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до змісту положень ст.1 Закону №996-ХІV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК України.

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з п.4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених ст.5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із ст.ст.8,9 цього Закону (п.3.1. ст.3 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» ).

У відповідності до вимог п.5.1. ст.5 діючого на той час Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну ), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п.п.5.2.1 п.5.2. ст.5 цього Закону ).

Як слідує зі змісту приписів п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням ) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи ), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У відповідності до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у т.ч. в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення ) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у т.ч. у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності ); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п.198.2 ст.198 ПКУ, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 ст.200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п.200.2 ст.200 ПКУ ).

Так, судовою колегію з матеріалів справи встановлено, що у перевіряємий період між ПП «БК «АНТАРЕС» (замовник) та ПП «КИЇВБУДТРАНС-СЕРВІС» (виконавець) були укладені договори на виконання робіт: №10/04 від 10.04.2014 року; №23/04 від 23.04.2014 року; №24/04 від 24.04.2014 року; №28/04 від 28.04.2014 року; №30/04 від 30.04.2014 року; №05/05 від 05.05.2014 року; №06/05 від 06.05.2014 року; №07/05 від 07.05.2014 року; №20/05 від 20.05.2014 року; №23/05 від 23.05.2014 року, згідно з умовами кожного із яких, виконавець зобов'язувався виконати певні роботи на різних об'єктах згідно із переліком.

Також по справі встановлено, що оплата за цими договорами здійснювалась у безготівковій формі (т.б. через банк ) і будь-яка заборгованість відсутня. Факт виконання передбачених вказаними договорами робіт підтверджений наявними у справі актами приймання виконаних робіт №279 від 16.05.2014 року, №282 від 16.05.2014 року, №281 від 16.05.2014 року, №280 від 16.05.2014 року, №444 від 20.06.2014 року, №320 від 30.05.2014 року, №289 від 19.05.2014 року, №288 від 19.05.2014 року, №287 від 19.05.2014 року, №193 від 30.04.2014 року та №192 від 10.04.2014 року.

Крім того, в матеріалах справи містяться і належним чином оформлені податкові накладні №190 від 20.06.2014 року, №110 від 16.05.2014 року, №111 від 16.05.2014 року, №112 від 16.05.2014 року, №113 від 16.05.2014 року, №139 від 19.05.2014 року, №140 від 19.05.2014 року, №141 від 19.05.2014 року, №162 від 30.05.2014 року, №80 від 10.04.2014 року, №239 від 30.04.2014 року на загальну суму 242 271 грн. (в т.ч. ПДВ у розмірі 40378,51 грн .).

Отже, вказані вище фактичні обставини та надані позивачем докази, на думку суду, об'єктивно засвідчують реальне здійснення господарської діяльності між ПП «БК «АНТАРЕС» та ПП «КИЇВБУДТРАНС-СЕРВІС» і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів і по податковим накладним, які виписані саме на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Проте, ревізорами ДПІ у спірному акті перевірки було зроблено висновок про нереальність господарських операцій позивача з ПП «КИЇВБУДТРАНС-СЕРВІС», які визначені договорами про виконання робіт.

Так, підставою для такого висновку став акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві від 22.08.2014р. №801/26-55-22-1/38450558 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «ХИГВБУДТРАНС-СЕРВІС» з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту по взаємовідносинам з постачальниками та покупцями за травень 2014р.», відповідно до якого, стан платника 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.

Разом з тим, вказаний вище акт перевірки, на думку судової колегії, не є належним і беззаперечним доказом в підтвердження доводів податкового органу про нереальність виконання спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Відсутність же контрагента позивача за юридичною адресою станом на момент цієї перевірки (звірки) також, в свою чергу, не є належним доказом правомірності висновків відповідача про порушення підприємством позивача вимог податкового законодавства по операціям за угодами із вказаним контрагентом у момент їх укладення та виконання.

Як вбачається з приписів діючого законодавства, належним доказом відсутності підприємства за місцезнаходженням є наявність запису в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб. Однак, відповідного витягу з цього Реєстру з наявністю такого запису на момент укладення і виконання вказаних угод податковим органом не надано. Натомність, в матеріалах справи міститься витяг з ЄДР, який підтверджує, що ПП «КИЇВБУДТРАНС-СЕРВІС» як на момент укладення спірних угод із позивачем, так і на момент їх повного виконання, було зареєстровано в цьому Реєстрі, а також було платником ПДВ, т.б. мало право на виписку податкових накладних.

Також, ще слід вказати й про те, що на жодну зі сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності установчих документів контрагента та дотримання ним вимог податкового і іншого законодавства, у тому числі щодо фактичного перебування за юридичною адресою.

При цьому, слід зазначити й про те, що чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою та у залежність від стану податкового обліку його контрагента, а також від того, за рахунок яких саме ресурсів (власних або залучених ) здійснюється поставка товарів або виконуються роботи постачальником.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що підприємством позивача та його безпосереднім контрагентом, в даному випадку, було виконано всі зобов'язання та умови усіх укладених в перевіряємий період договорів, які, в свою чергу, до цього часу недійсними або фіктивними в судовому порядку не визнані, а відтак, останні, в силу ст.204 ЦК України, є правомірними.

Окрім того, відповідачем, в даному випадку, також не було надано до суду і належних та достатніх доказів наявності вироків суду про притягнення керівників підприємства позивача та підприємства-контрагента до будь-якої кримінальної відповідальності.

За таких обставин, висновок податкового органу про «безтоварний» характер спірних господарських операцій ґрунтується виключно лише на припущеннях та на неправильній юридичній оцінці обставин справи.

До того ж, необхідно звернути увагу і на те, що згідно з вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України ), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер. Тобто, якщо контрагент позивача або його контрагенти у 2-й чи 3-й ланках ланцюга , не виконали своїх податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

При чому, слід вказати, що вищенаведені висновки повністю узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії та практикою Європейського Суду з прав людини.

Отже, за вказаних обставин, судова колегія, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та необхідність його скасування.

Що ж стосується позовних вимог позивача про визнання протиправними дій податкового органу, пов'язаних з призначенням на 16.09.-22.09.2014р. та проведення перевірки, а також щодо заборони органам Міндоходів і зборів України використовувати отриману в результаті проведення перевірки та зазначену у акті від 29.09.2014р. №2326/14-04-22-02/36796398 інформацію та висновки, як доказ порушення податкового законодавства ПП «БК «АНТАРЕС» та його контрагентами, то судова колегія вважає їх необґрунтованими та безпідставними і з цього приводу зазначає наступне.

Відповідно до приписів п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

А положеннями п.75.1 ст.75 ПК України , в свою чергу, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні ) та фактичні перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна документальна позапланова невиїзну перевірка ПП «БК «АНТАРЕС» була проведена в зв'язку з ненаданням позивачем всієї необхідної інформації (документів) на письмовий запит податкового органу №5544/10/14-04-15-01-14 від 29.07.2014р. та на підставі наказу начальника ДПІ №852 від 15.09.2014р. у відповідності до вимог пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, пп.78.1.1. п.78.1 ст.78, ст.79, п.82.2 ст.82 ПК України.

При чому, слід зазначити, що про проведення вказаної перевірки з 16.09.2014р. було своєчасно та належним чином повідомлено керівництво підприємства позивача, яке, в свою чергу, наказ про проведення перевірки у будь-який спосіб не оскаржило та фактично допустило ревізорів до її проведення.

Як видно з матеріалів справи, за результатами вказаної перевірки складено Акт №2326/14-04-22-02/36796308 від 29.09.2014р., в якому було зафіксовано певні порушення позивачем вимог ПК України.

В подальшому, на підставі цього акту перевірки, уповноваженою особою ДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення №0002892202 від 12.11.2014р., яке є головним предметом спору у даній справі і яке, в свою чергу, як вже зазначалося вище, було визнано судом неправомірним і скасовано, т.б. порушені рішенням суб'єкта владних повноважень права, свобод та інтереси позивача фактично вже захищені та поновлені.

Акт же перевірки, в свою чергу, згідно зі змісту п.3 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» (затв. наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984 ) - є службовим документом, який підтверджує лише факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Колегія суддів зазначає, що у спірному акті перевірки лише зафіксовано факт проведення певної перевірки, відповідні результати та висновки посадових осіб податкового органу про наявність чи відсутність порушень податкового законодавства.

Таким чином, всі дії податкового органу по проведенню перевірки та складанню акту перевірки є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Висновки ж, викладені в в цьому акті перевірки є лише суб'єктивною думкою перевіряючих та не впливають безпосередньо на права та обов'язки платника податків.

З вищенаведеного вбачається, що акт перевірки є носієм доказової інформації, яка в подальшому може використовуватися контролюючим органом для прийняття рішення щодо визначення платникові певних грошових зобов'язань. Висновки ж посадових осіб контролюючого органу, викладені в акті перевірки, як вже зазначалося вище, є правовою позицією цих осіб щодо кваліфікації дій платника податків, однак вони, самі по-собі не впливають на стан суб'єктивних прав платника та не створюють для нього будь-яких додаткових обов'язків.

Таким чином, акти ревізій, документальних перевірок, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за результатами таких перевірок тощо, на думку суду, взагалі не можуть оспорюватися в адміністративному суді, оскільки ці акти не є рішенням суб'єкта владних повноважень та не мають обов'язкового характеру.

При цьому, слід звернути увагу на те, що аналогічна позиція по даному спірному питанню неодноразово висловлювалася і Верховним судом України, зокрема в постанові від 10.09.2013р.

До того ж, ще слід вказати й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А згідно ж з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, до того ж, висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм діючого законодавства.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Таким чином, за вказаних обставин, судова колегія, діючи в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до п.4 ч.1 ст.202 КАС України, вважає за необхідне скасувати постанову суду 1-ї інстанції та ухвалити нову постанову про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2015 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Приватного підприємства «БК «АНТАРЕС» - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №0002892202 від 12 листопада 2014 року про збільшення ПП «БК«АНТАРЕС» грошових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 50 473,75 грн. (40 379 грн. за основним платежем та 10094,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.).

У задоволенні решти позовних вимог Приватного підприємства «БК «АНТАРЕС» - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко