Постанова

від 18.11.2015 по справі 814/3626/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/3626/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Лебедєва Г. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Кіселик Д.С.,

за участю представника позивача Питомець Г.П. та представника відповідача Чернявського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2015 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МЕХАНИКА-ТД» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними дії відповідача, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

01.12.2014р. ТОВ «МЕХАНИКА-ТД» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області, в якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002902202 від 18.11.2014р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на суму 20 473,75 грн. (з яких 16379 грн. - за основним платежем та 4094,75 грн. - за штрафними санкціями );

- визнати протиправними дії ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області щодо внесення до інформаційних баз ДФІ України інформації на підставі акту перевірки ТОВ «МЕХАНИКА-ТД» від 28.10.2014р. №266/14-04-22/38436677;

- зобов'язати ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області вилучити інформацію про результати проведеної перевірки, за наслідками якої складено акт від 28.10.2014р. №266/14-04-22/38436677, з інформаційних баз ДФС України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при проведенні перевірки відповідач дійшов необґрунтованого висновку про порушення підприємством вимог чинного законодавства, а тому, винесені на підставі вказаних висновків спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2015 року адміністративний позов ТОВ «МЕХАНИКА-ТД» задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.11.2014р. №0002902202 про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ «МЕХАНИКА-ТД» за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 20473,75 грн. Визнано протиправними дії ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області щодо внесення до інформаційних баз ДФС України інформації на підставі акту перевірки ТОВ «МЕХАНИКА-ТД» від 28.10.2014р. №266/14-04-22/38436677. Зобов'язано ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області вилучити інформацію про результати проведеної перевірки, за наслідками якої складено акт від 28.10.2014р. №266/14-04-22/38436677, з інформаційних баз ДФС України.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївської області 28.08.2015р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.04.2015р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність належних підстав для її часткового задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «МЕХАНИКА-ТД» зареєстровано як юридична особа 03.07.2013р. за №15221200000002973, взято на податковий облік 04.07.2013р., з 16.08.2013р. та станом на час перевірки перебуває на обліку в ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області в якості платника податків, в тому числі платника ПДВ.

В жовтні 2014 року, головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок з окремих питань управління податкового аудиту ДПІ на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79, п.82.2 ст.82 ПК України та відповідно до наказу від 30.10.2014р. №968, була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «МЕХАНИКА-ТД» (код ЄДРПОУ 38436677 ) з питань правильності формування податкового кредиту при здійсненні правових відносин з контрагентами-постачальниками ТОВ «ДОНЕЦЬКТРАНССЕРВІС» (код за ЄДРПОУ 38944098 ) за лютий, березень 2014р. та ТОВ «ПАРК-ФУД» (код за ЄДРПОУ 386496682 ) за травень 2014р. та правомірності формування податкових зобов'язань по взаємовідносинам з контрагентами-покупцями за товари (роботи, послуги), які були придбані у ТОВ «ДОНЕЦЬКТРАНССЕРВІС» за лютий, березень 2014р. та ТОВ «ПАРК-ФУД» за травень 2014р.

За результатами вищезазначеної перевірки складено акт від 28.10.2014р. №266/14-04-22/38436677, яким встановлено порушення підприємством позивача вимог п.198.3 п.198.3 ст.198, п.200.2 ст.200, абз.9 п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого, занижено ПДВ у сумі 16379 грн. у т.ч. за березень 2014р. у сумі 16379 грн. та порушення приписів п.185 ст.185, п.187.1 ст.187, ст.201 ПК України в частині відсутності об'єкту оподаткування ПДВ по ланцюгу постачання товарів та надання послуг, а також не підтверджено реальність господарських операцій з контрагентами-постачальниками ТОВ «ДОНЕЦЬКТРАНССЕРВІС» за лютий, березень2014р. та ТОВ «ПАРК-ФУД» за травень 2014р. на загальну суму ПДВ 127344 грн. та контрагентами-покупцями по ланцюгу постачання від ТОВ «ДОНЕЦЬКТРАНССЕРВІС» та ТОВ «ПАРК-ФУД».

06.11.2014р. ТОВ «МЕХАНИКА-ТД» на адресу ДПІ направило заперечення на цей акт перевірки, за результатами розгляду яких було отримано відповідь від 13.11.2014р. №8049/10/14/-04-22-02-16, з якої вбачається, що спірний акт перевірки в цілому відповідає чинному податковому законодавству. Однак, при цьому, податковим органом було виключено з цього акту висновок про ненадання платником податків доказів, підтверджуючих зберігання товарів.

В подальшому, на підставі зазначеного акту перевірки, уповноваженою особою ДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення від 18.11.2014р. №0002902202 про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ «МЕХАНИКА-ТД» за платежем «податок на додану вартість» на суму 20473,75 грн., з яких 16379 грн. - за основним платежем та 4094,75 грн. - за штрафними санкціями.

Щодо інших, непідтверджених на думку податкового органу господарських операцій з контрагентами-постачальниками ТОВ «ДОНЕЦЬКТРАНССЕРВІС» (код за ЄДРПОУ 38944098 ) за лютий, березень 2014р. та ТОВ «ПАРК-ФУД» (код за ЄДРПОУ 386496682 ) за травень 2014р. на загальну суму ПДВ 127344 грн., податкові повідомлення-рішення не виносились.

Не погоджуючись з зазначеними вище діями та рішенням податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з протиправності дій та оскаржуваного рішення відповідача.

Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, не може повністю погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх частково необгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Як слідує з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, з 01.01.2011 р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до приписів п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями ж п.75.1 ст.75 ПК України , в свою чергу, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні ) та фактичні перевірки.

Так, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 18.11.2014р. №0002902202 фактично базується на викладених у спірному акті перевірки висновках відповідача про те, що позивачем нібито порушено приписи п.198.3, п.198.6, п.200.1, п.200.2 ст.200, абз.9 п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого, було знижено ПДВ всього у сумі 16379 грн., у тому числі за березень 2014 року у сумі 16379 грн.

В цьому акті перевірки відповідачем наводиться перелік договорів, податкових накладних, видаткових накладних (із зазначенням їх реквізитів та змісту ) і платіжних доручень, на підставі яких позивачем відображені податкові зобов'язання по операціям з ТОВ «ДОНЕЦЬКТРАНСЕРВІС» і ТОВ «ПАРК-ФУД» та податковий кредит по господарським операціям з контрагентами АТ «Новокаховський річковий порт», АСК «Укррічфлот», ТОВ «СКНМТ», ТОВ «Нікморсервіс Миколаїв», ТОВ «Дніпробузький морський термінал» та ДП «МТП «Южний» по ланцюгу постачання.

Водночас, відповідач, зазначаючи в акті, що під час перевірки посадовими особами підприємства були надані всі необхідні документи, вказує на те, що враховуючи те, що у контрагента ТОВ «ГЛОБАЛТРАНС СІТІ», згідно висновку ОУ ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м.Києві від 30.04.2014р. №640/26-56-07-0309 про результати відпрацювання ризиків платника податків», відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, земельні ділянки, підприємство не встановлено за податковою адресою, в зв'язку із чим, договір підряду від 17.02.2014р. №4/14, укладений між позивачем та ТОВ «ГЛОБАЛТРАНС СІТІ», а також договір поставки від 03.02.2014р. №1/14, мають сумнівний характер, що свідчить про нереальність операцій на цими договорами.

Також, відповідач зазначає, що операції між ТОВ «ГЛОБАЛТРАНС СІТІ» та ТОВ «ПАРК-ФУД» по взаємовідносинам з ТОВ «МЕХАНИКА-ТД» не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети ) на продаж товарів (виконання робіт, надання послуг) . Відсутність поставок продукції позивачу від цих контрагентів свідчить про укладення угод з ТОВ «МЕХАНИКА-ТД» без мети настання реальних наслідків, з чого відповідач робить висновок про не підтвердження реальності здійснення господарських операцій з контрагентами-покупцями по ланцюгу постачання.

Однак, разом з тим, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, не погоджується з вказаними висновками акту перевірки, на підставі яких було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення та, досліджуючи фактичність цих господарських операцій між позивачем та його контрагентами, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування податкового кредиту з ПДВ, а також, питання щодо нікчемності угод, зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч.1 ст.3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з приписами пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів та зазначалося і в Акті перевірки, в період здійснення фінансово-господарських операцій між ТОВ «МЕХАНИКА-ТД» та ТОВ «ДОНЕЦЬКТРАНССЕРВІС» (код за ЄДРПОУ 38944098 ), останнє мало назву - ТОВ «ГЛОБАЛТРАНС СІТІ». В подальшому, дане товариство змінило назву, юридичну та податкову адресу, а також керівництво.

Так, по справі встановлено, що основними видами діяльності позивача за КВЕД є: неспеціалізована оптова торгівля, устаткування та монтаж машин та устаткування ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення, виробництво підшипників, зубчастих передач, елементів механічних передач і приводів.

Основними ж видами діяльності ТОВ «ДОНЕЦЬКТРАНССЕРВІС» є неспеціалізована оптова торгівля, ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів; ремонт і технічне обслуговування інших машин і устаткування; установлення та монтаж машин і устаткування; вантажний автомобільний транспорт (основний) тощо.

Судовою колегією з матеріалів справи також встановлено, що 03.02.2014р. між ТОВ «МЕХАНИКА-ТД» (Покупець) та ТОВ «ГЛОБАЛТРАНС СІТІ» (Постачальник) було укладено договір поставки, відповідно до якого, Постачальник зобов'язався поставити у власність покупця продукцію, асортимент, кількість та ціна якої визначається у рахунках-фактрах Постачальника, а Покупець зобов'язується прийняти поставлену продукцію та оплатити її на умовах та в порядку, визначених договором. Сторони визначили місцем поставки товару - складське приміщення, за адресою: м.Миколаїв, вул.Індустріальна,7, який орендує позивач на підставі договору оренди від 01.09.2013р. №619 з ОДО «ЕРА».

Відповідно до рахунку-фактури від 31.03.2014р. №329 та видаткової накладної №327 від 31.03.2014р., позивач придбав у ТОВ «ГЛОБАЛТРАНС СІТІ» запчастини для портових кранів на загальну суму 38272,80 грн. На підставі податкової накладної від 31.03.2014р. №116 позивач відобразив податковий кредит в сумі 6378,80 грн.

В подальшому, зазначений вище придбаний товар по ланцюгу постачання був позивачем реалізований покупцям - ТОВ «СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ НІКМЕТ ТЕРМІНАЛ» та філії «Миколаївський річковий порт», АСК «Укррічфлот», що відповідно підтверджено укладеними з ТОВ «МЕХАНИКА-ТД» договорами, видатковими та податковими накладними, довіреностями на отримання ТМЦ.

Таким чином, судова колегія, як і окружний суд, не приймає до уваги висновки податкового органу щодо відсутності у позивача права на податковий кредит внаслідок відмінності осіб, які склали податкову накладну (директор та головний бухгалтер ), оскільки в силу п.201.10 ст.201 ПК України, виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг, проте, не може слугувати підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит на підставі належним чином оформленої продавцем товару податкової накладної, яка підтверджує факт придбання такого товару.

Крім того, наявність або відсутність окремих документів чи помилки у їх оформленні не можуть слугувати беззаперечною підставою для висновків про відсутність взагалі господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Також, по справі встановлено, що 17.02.2014р між ТОВ «МЕХАНИКА-ТД» (Замовник) та ТОВ «ГЛОБАЛТРАНС СІТІ» (Підрядник) було укладено договір №4/14, відповідно до якого Замовник доручає, а Підрядник бере на себе зобов'язання з виконання ремонту портального крану «Альбатрос» инв. №195. Підтвердженням виконання цих робіт є наявний в матеріалах справи акт виконаних робіт від 11.03.2014 року №352, рахунок на оплату від 11.03.2014р. №355, калькуляція та перепустки.

На підставі податкової накладної від 11.03.2014р. №140 на суму 59 999,99 грн. позивач відобразив у обліку податковий кредит в розмірі 10 000 грн.

Крім того, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, не погоджується і з позицією відповідача щодо відсутності у ТОВ «МЕХАНИКА-ТД» права на податковий кредит на підставі вказаної вище податкової накладної від 11.03.2014р. №140 на суму ПДВ в розмірі 10000 грн. через відсутність її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, з огляду на наступне.

Відповідно до положень п.11 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, Реєстрація податкових накладних платниками ПДВ - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума ПДВ в одній податковій накладній становить:

понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року;

понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року;

понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року;

понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року.

Отже, податкова накладна, в якій сума ПДВ не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних.

Таким чином, оскільки сума податку на додану вартість в податковій накладній від 11.03.2014р. №140 становить 10000 грн., т.б. не перевищує 10 тисяч гривень, то відповідач, відповідно, дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п.11 підрозділу 2 розділу XX ПК України та необхідності реєстрації цієї податкової накладної платником ПДВ - продавцем в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зобов'язання з ПДВ за договором поставки від 03.02.2014р. №1/14та за договором підряду №4/14 від 17.02.2014 були відображені сторонами своєчасно, у повному обсязі та у встановленому законодавством порядку, а протилежне податковою не доведено. Розбіжностей у податковій звітності відповідачем теж не встановлено.

На підтвердження наявності умов, основних засобів та обладнання для здійснення своєї господарської діяльності, позивачем надано до суду засвідчену копію договору оренди від 01.09.2013р. №916 складського приміщення площею 160 кв.м. та офісного приміщення, розташованого на території виробничої бази по вул.Індустріальній,7 у м.Миколаєві, укладеного з ТОВ «НП «ЕРА».

Таким чином, вказані обставини свідчать про фактичне здійснення позивачем господарської діяльності з придбання у його контрагентів товару та послуг і їх використання в подальшій господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Так, як вже зазначалося вище, правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість з 01.01.2011 року регулюються Податковим кодексом України, а ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону «Про бухгалтерський облік» визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як слідує зі змісту ст.1 цього ж Закону, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

У відповідності до ч.2 ст.3 вказаного Закону, саме на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

При цьому, суд відзначає, що вимога податкового органу підтвердити отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися ТОВ «ДОНЕЦЬКТРАНССЕРВІС» та ТОВ «ПАРК-ФУД» товарно-транспортними накладними, авансовими звітами, наказами про відрядження, тощо, є протиправною, оскільки законодавець не ставить в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. Товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. А тому, безпідставним є твердження податкового органу про те, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце (не здійснювалися).

Підтвердження факту виконання робіт товарно-транспортними накладними також законом не передбачено.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок же формування податкового кредиту визначений ст.198 ПК України.

Як видно зі змісту вимог п.п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у т.ч. в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг. Пунктом 198.2. ст.198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

А відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих сплачених платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням ) основних фондів (основних засобів, у т.ч. інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи ), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При чому, слід вказати, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу ).

Згідно із п.201.1. ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках відповідні реквізити.

Відповідно до п.201.4 ст.201 ПК України, податкова накладна виписується у 2-х примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. А згідно з п.201.6 ст.201 ПКУ, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 ст.201 ПК України, окрім того, визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, як вбачається з викладених норм ПКУ, необхідною умовою для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами обох інстанцій, позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за перевіряємий період, були надані отримані від його контрагентів належним чином оформлені податкові накладні, та інші супутні бухгалтерські та первинні документи, відповідно до всіх укладених у цей період договорів підряду та поставки.

Водночас, суд зазначає, що нормами податкового законодавства визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, будь-які документи (у т.ч. договори, накладні, рахунки тощо ) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Разом з цим, єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідні податкові накладні у позивача на час перевірки були наявні.

При цьому, суд зазначає, що платники податків відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Як слідує зі змісту положень ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Якщо контрагенти позивача не виконали своїх зобов'язань по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у т.ч. внаслідок ухилення від сплати ) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем. Жодна норма Податкового кодексу України, жоден законодавчий акт не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

Окрім того, судова колегія зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Так, судами обох інстанцій беззаперечно встановлено, що і позивач, і всі його контрагенти на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Вказана обставина також не заперечувалася відповідачем.

Крім того, як вбачається зі спірного акту перевірки, роблячи висновки про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ГЛОБАЛТРАНС СІТІ» та ТОВ «ПАРК-ФУД», податковий орган послався на довідку ДПІ у Подільському районі м.Києва від 12.06.2014р. №292/26-56-22-01-03-38944098 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ГЛОБАЛТРАНСССІТІ» щодо підтвердження господарських операцій з платниками податків за період з 01.12.2013р. по 30.04.2014р» та акти ДПІ у Печерському районі ГУ Міндрходів м.Києва від 11.08.2014р. №2415/26-555555-22-02/38649682 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ПАРК-ФУД» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «МЕТІС-КЕПІТАЛ» щодо обставин відсутності у контрагентів позивача ТОВ «ДОНЕЦЬКТРАНССЕРВІС» і ТОВ «ПАРК-ФУД» об'єктивної можливості виконати умови договорів з позивачем, відсутності будь-яких способів підтвердити товарний характер договірних операцій через відсутність контрагентів позивача за місцезнаходженням, не звернув увагу на те, що в акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчується факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків, оскільки Додатком 3 до «Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок» (затверджених Наказом ДПА України від 22.04.2011р. №236 ) чітко встановлений зразок форми акту про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, яким взагалі не передбачено необхідність робити висновок щодо реальності (нереальності) вчинення господарських операцій платником податків.

Разом з тим, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, не погоджується з такими висновками відповідача, оскільки податкові органи при проведенні вказаних вище звірок фактично були позбавлені можливості перевірити первинні документи господарської діяльності ТОВ «ДОНЕЦЬКТРАНС СЕРВІС» та ТОВ «ПАРК-ФУД», а тому, вказані акти не можуть бути безумовною підставою для визнання господарських операцій між ТОВ «ІНТЕР-ІМПРЕКС» і ТОВ «СПЕЦ-ТРЕЙДІНГ» та їх контрагентами такими, що не мали фактичного виконання, якщо їх реальність підтверджується відповідними документами.

Необхідно також враховувати і практику Європейського суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. по заяві №3991/03 у справі «Булвес» АД проти Болгарії ), рішення якого, згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ст.9 Конституції України і ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», є джерелом права та є обов'язковим для виконання Україною.

Окрім того, суд зазначає, що діючим законодавством не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації, проте, к вбачається з акту перевірки, право позивача на отримання податкового кредиту поставлено в залежність від дотримання контрагентами ТОВ «ДОНЕЦЬКТРАНССЕРВІС» та ТОВ «ПАРК-ФУД» вимог податкового законодавства.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія доходить аналогічного висновку про підтвердження фактичного здійснення господарських операції позивача з його контрагентами ТОВ «ДОНЕЦЬКТРАНССЕРВІС» та ТОВ «ПАРК-ФУД», правомірність віднесення позивачем спірних сум до свого податкового кредиту з ПДВ, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

Таким чином, судами обох інстанцій встановлено, що позивачем, у відповідності до вимог п.198.1. п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України віднесено до складу податкового кредиту ПДВ на підставі податкових накладних, оформлених належним чином та виданих підприємствами, що на момент здійснення господарської діяльності мали статус платника податку на додану вартість.

Водночас, стосовно посилання відповідача в акті перевірки на те, що договори, укладені між ТОВ «МЕХАНИКА-ТД» з контрагентами ТОВ «ДОНЕЦЬКТРАНССЕРВІС» та ТОВ «ПАРК-ФУД» не спричиняють реального настання правових наслідків, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, згідно із ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до приписів ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.

А відповідно до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В даному випадку, виходячи з вищевикладених норм ЦКУ та наданих сторонами доказів, суд встановив, що спірні договори купівлі-продажу укладені в письмовій формі, їх виконання підтверджується відповідними видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними та іншими первинними документами, а тому, відповідно, суд робить висновок, що сторони договорів діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутку у відповідності до ст.3 ГК України.

Таким чином укладені угоди відповідають загальним вимогам, встановленим Цивільним кодексом України та додержання яких необхідно для чинності правочину.

Слід вказати, що згідно із ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

А відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язанні із його недійсністю.

Як вбачається зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено ч.1 ст.203 у новій редакції та доповнено ст.228 частиною 3.

Так, на підставі ч.3 ст.228 ЦК України та ст.207 ГК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В даному випадку, договори підряду та купівлі-продажу, як вже зазначалося вище відповідають вимогам ст.203 ЦК України, недійсність таких договорів прямо законом не встановлена, а також дані договори судом недійсними не визнавались, а отже є чинними.

В свою чергу, відповідач в своєму акті перевірки зазначав про нереальність договорів посилаючись на те, що ТОВ «ДОНЕЦЬКТРАНССЕРВІС» та ТОВ «ПАРК-ФУД» відсутні за своїм місцезнаходженням. Разом з цим, відповідачем, в порушення ч.2 ст.71 КАС України, не надано жодного доказу того, що на момент видачі податкових накладних ТОВ «ДОНЕЦЬКТРАНССЕРВІС» чи ТОВ «ПАРК-ФУД» не знаходились за своєю адресою, що зазначена у податкових накладних.

Слід також зазначити, що незнаходження юридичної особи за її місцезнаходженням тягне наслідки передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», із застосуванням певної процедури, встановленої цим законом, серед яких невизнання органом ДПС даних податкової звітності контрагентів такої юридичної особи, як і встановлення ознак нікчемності його угод не значиться.

Щодо відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності, то суд зазначає, що чинним законодавством також чітко не регламентована обов'язкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. В залежності від специфіки виду діяльності підприємство у разі виникнення такої потреби може залучити до виконання роботи інших осіб з наявними ресурсами визначеного обсягу і структури.

При цьому, ні в акті перевірки, ні в запереченнях відповідача не зазначено, яка саме кількість трудового ресурсу, та які саме умови для здійснення господарської діяльності для виконання договорів підряду та поставки були відсутні у контрагентами ТОВ «ДОНЕЦЬКТРАНССЕРВІС» та ТОВ «ПАРК-ФУД».

Проте, представниками відповідача не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що у контрагентів позивача на час здійснення господарських операцій із позивачем були відсутні необхідні умови для її проведення.

Таким чином, під час розгляду справи судом 1-ї та 2-ї інстанцій не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст укладених договорів не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним.

Ще слід зазначити й про те, що відповідачем також не надано і доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи, надані позивачем та його контрагентом, за своїм змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Підстав для висновку про те, що позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в межах виконання угод, які суперечать вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому є нікчемними, судом не встановлено.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, судова колегія приходить до аналогічного висновку, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Таким чином, з досліджених судом доказів встановлено рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, та зв'язок між фактом придбання позивачем товару, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку.

Відтак, з огляду на зазначені вище норми законодавства та встановлені обставини, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем, в даному випадку, було правомірно віднесено до складу свого податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 16379 грн. за березень 2014 року, у зв'язку із чим, оскаржуване податкове повідомлення-рішення дійсно підлягає скасуванню, як неправомірне.

Що ж стосується інших позовних вимог щодо визнання протиправними дій ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва щодо внесення до інформаційних баз ДФС України інформації на підставі акту перевірки ТОВ «МЕХАНИКА-ТД» від 28.10.2014р. №266/14-04-22/38436677 та зобов'язання вилучити інформацію про результати проведеної перевірки, за наслідками якої складено акт від 28.10.2014р. №266/14-04-22/38436677, з інформаційних баз ДФС України, то судова колегія з цього приводу зазначає наступне.

Так, як вже вказувалося вище, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, урегульовані ПК.

В пункті 61.1 ст.61 ПК України визначено, що податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (пп.62.1.2 п.62.2 ст.62 ПКУ ).

Відповідно до ст.71 ПКУ, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно з приписами пп.72.1.1 п.72.1 ст.72 ПК України, для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.

У пункті 74.1 статті 74 ПК зазначено, що податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.

Як встановлено судом 1-ї інстанції, в жовтні 2014 року податкова інспекція провела документальну позапланову невиїзну перевірку, на підставі якої складено акт від 28.10.2014 р. № 266/14-04-22/38436677 та на його підставі внесла до підсистеми «Податковий аудит»» ІС "Податковий блок" та до автоматизованої системи «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» інформацію щодо непідтвердження доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Проте, висновки, викладені у зазначеному акті, є лише відображенням дій податкових інспекторів та не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, такий акт не порушує прав останнього.

Таким чином, включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

Отже, виходячи із системного тлумачення ст.ст.71,72,74 ПК України, колегія суддів дійшла висновку, що для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, яка надійшла за результатами податкового контролю, але остання не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи та оскаржуваної постанови суду 1-ї інстанції, дії контролюючого органу, пов'язані із складенням акту перевірки від 28.10.2014 року протиправними не визнані, а навпаки судами обох інстанцій встановлено правомірність проведення цієї перевірки, у зв'язку з чим, виключення з бази даних інформації, внесеної на підставі цього акту, є необґрунтованим.

До того ж, ще слід вказати й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А згідно ж з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, до того ж, висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм діючого законодавства.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Таким чином, за вказаних обставин, судова колегія, діючи в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до п.4 ч.1 ст.202 КАС України, вважає за необхідне скасувати постанову суду 1-ї інстанції та ухвалити нову постанову про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.195,196,198,202,205,207,254 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2015 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕХАНИКА-ТД» - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №0002902202 від 18.11.2014 року про збільшення ТОВ «МЕХАНИКА-ДТ» грошових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 20 473,75 грн. (16 379 грн. за основним платежем та 4 094,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.).

У задоволенні решти позовних вимог ТОВ «МЕХАНИКА-ТД» - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко