Ухвала

від 12.11.2015 по справі 826/14205/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2015 року м. Київ К/800/34817/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Мартиненко Г .В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 12 . 11.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014

у справі № 826/14205/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Кетті"

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі

Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Кетті" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0004222207 від 10.06.2013; №0004212207 від 10.06.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2013 скасовано частково, в цій частині прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення № 0004222207 від 10.06.2013, в частині визначення суми податкового зобов'язання в розмірі 61059 грн. та в частині застосування фінансових санкцій у розмірі 15265 грн., скасовано податкове повідомлення-рішення № 0004212207 від 10.06.2013 в частині суми податкового зобов'язання в розмірі 70217 грн.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість за взаємовідносинами з ТОВ „Група компаній Еко", ТОВ „Ларт Інвест", ТОВ „Євро Альянс Груп", ТОВ „Партнер.Ком", ТОВ „Тандем-транс", ТОВ „Криворожбуд", ТОВ „Білбудмаш", ТОВ „Компанія „Мегафіш", ТОВ „Грінвей Компані", ТОВ „Укрбудпроект Сервіс ЛТД" за період з 01.01.2009 по 31.12.2012 та складено акт №2464/22.7/21482374 від 27.05.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0004222207 від 10.06.2013, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 193886 грн.: 178620 грн. основний платіж, 15266 грн. штрафні (фінансові) санкції; № 0004212207 від 10.06.2013, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на прибуток підприємств в сумі 453781 грн.: 453780 грн. основний платіж, 1 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 198.3 п. 198.6 ст.198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість на суму 178620 грн.; абзацу 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств"; пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України; ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 453780 грн., господарських операції визнано фіктивними між позивачем та контрагентами: ТОВ „Група компаній Еко", ТОВ „Криворожбуд", ТОВ „Білбудмаш", які мають ознаки "фіктивних" підприємств.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 цього Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пп. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 зазначеного Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються обов'язкові реквізити.

Приписами пункту 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

З огляду на викладені норми Закону України „Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Щодо визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток, слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 зазначеного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, зменшення показника валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зауважити те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарських операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що господарські операції з поставки товарів між позивачем та контрагентами: ТОВ „Група компаній Еко" та ТОВ „Криворожбуд" фактично не мали реального характеру, їх виконання оформлено лише документально без мети на реальне настання правових наслідків, що обумовлені господарськими договорами.

Стосовно відсутності факту реального проведення господарських операцій між позивачем та ТОВ „Білбудмаш".

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарських операцій.

Факт здійснення господарських операцій позивача з ТОВ „Білбудмаш" підтверджується наявними в справі первинними документами, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, виписками про рух грошових коштів за поточним рахунком, товарно-транспортними накладними.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ „Білбудмаш", що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій з вказаним контрагентом.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є документами первинного обліку.

Використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищезазначеним контрагентом.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ „Білбудмаш" на час спірних відносин був зареєстрований як платник податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Також, позивачем було надано нотаріально завірену заяву директора ТОВ „Білбудмаш", - Кошеленка Костянтина Володимировича, в якій останній підтверджує реальність здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з позивачем у перевіряємий період.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 у справі № 826/14205/13-а залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 у справі № 826/14205/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді Г.К. Голубєва О.І. Степашко