Рішення

від 24.11.2015 по справі 910/27336/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2015Справа №910/27336/15 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсервістехнологія"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіма Лтд Сервіс"

про стягнення 75300 грн. 73 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Козак О.Д. - представник за довіреністю №1401/1 від 03.11.2015;

від відповідача 1: не з'явились;

від відповідача 2: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

21.10.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсервістехнологія" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіма Лтд Сервіс" про стягнення 75300 грн. 73 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем 1 обов'язку з оплати заборгованості за договором від 13.06.2013 про врегулювання за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 23.04.2012, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 64728,40 грн. за період з травня 2015 року по вересень 2015 року, яку і просить стягнути позивач солідарно з відповідача 1 як боржника та відповідача 2 як поручителя за договором поруки № 121206-3/П. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідачів солідарно 7285,69 грн. пені та 3286,64 грн. 25% річних у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем 1 грошового зобов'язання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 порушено провадження у справі № 910/27336/15 та справу призначено до розгляду на 10.11.2015.

Представники відповідачів у судове засідання 10.11.2015 не з'явились, вимоги ухвали суду не виконали, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

У судове засідання 10.11.2015 з'явився представник позивача, подав документи на виконання вимог ухвали суду.

Враховуючи неявку представників відповідачів у судове засідання та необхідність подання сторонами доказів у справі, суд відклав розгляд справи на 24.11.2015, про що виніс відповідну ухвалу.

У судове засідання 24.11.2015 з'явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги.

Представники відповідачів у судове засідання 24.11.2015 не з'явились, вимоги ухвали суду не виконали, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, про причини неявки у судове засідання суд не повідомили, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином за адресами, які вказані в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 21348577 від 26.10.2015 (відповідач 1) та № 21348583 від 26.10.2015 (відповідач 2), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями реєстру поштових відправлень суду, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958. Крім того, повідомлення про дату, час та місце судового розгляду відповідача 2 підтверджується наявним у справі повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103034892311.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідачів в судовому засіданні 24.11.2015 до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 24.11.2015 за відсутності представників відповідачів, та з урахуванням процесуальних строків розгляду справи відповідно до ст. 69 ГПК України, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Згідно зі ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву відповідачами суду не надано.

У судовому засіданні 24.11.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

23.04.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (лізингодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрсервістехнологія» (лізингоодержувач, відповідач 1) було укладено договір фінансового лізингу № 120423-48/ФЛ-Ю-А від 23.04.2012 (далі-Договір 1).

Згідно з п. 4 Договору 1, предметом лізингу є автомобіль BMW X6; загальна вартість предмету лізингу 835 425, 03 грн. з ПДВ.

Строк лізингу становить 60 місяців (п. 5.1. Договору 1), мінімальний строк для дострокового придбання (з дати передачі) - 12 місяців (п. 5.4. Договору 1).

Актом прийому-передачі предмета лізингу в користування від 26.04.2012 за договором фінансового лізингу № 120423-48/ФЛ-Ю-А від 23.04.2012, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрсервістехнологія» прийняло предмет лізингу - автомобіль BMW X6 2011 року випуску, номер кузова (шасі, рами, заводський) WBAFH610X0L490107.

13.06.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (лізингодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрсервістехнологія» (лізингоодержувач, відповідач 1) було укладено договір про врегулювання за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 23.04.2012, за змістом п. 1 якого лізингоодержувач визнає та підтверджує наявність своєї заборгованості (простроченої заборгованості) перед лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу № 120423-48/ФЛ-Ю-А від 23.04.2012.

Сторони відповідно до ст. 600 Цивільного кодексу України досягли згоди врегулювати заборгованість лізингоодержувача перед лізингодавцем, зазначену в пункті 1 цього договору (припинити зобов'язання з погашення цієї заборгованості) шляхом передачі (сплати) лізингоодержувачем (як боржником) лізингодавцю (як кредитору) коштів (відступне) наступним чином: лізингоодержувач зобов'язаний сплатити лізингодавцю суму в розмірі 744154,29 грн. (п. 2.1. Договору 2); лізингоодержувач зобов'язаний сплатити суму, зазначену в п. 2.1. договору, частинами в порядку (в строки, з призначенням платежу та в розмірах (сумах), зазначених в графіку сплати (Додаток № 1 до цього договору). Датою фактичної сплати вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок лізингодавця (п. 2.2. Договору 2).

Як передбачено п. 2.3. Договору 2, підтвердженням факту належного та своєчасного виконання лізингоодержувачем в повному обсязі своїх грошових зобов'язань за цим договором перед лізингодавцем є підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт виконання обов'язків за цим договором.

За змістом п. 3 Договору 2 сторони погодили, що з моменту підписання цього договору, усі зобов'язання лізингодавця за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 23.04.2012 припиняються.

Згідно з п. 7 Договору 2, графік сплати (Додаток № 1 до цього договору) є його невід'ємною частиною.

16.06.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (лізингодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрсервістехнологія» (лізингоодержувач, відповідач 1) було укладено додаткову угоду до договору про врегулювання за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 23.04.2012, відповідно до якої сторони домовились п. 2.1. договору про врегулювання викласти в наступній редакції: лізингоодержувач зобов'язаний сплатити лізингодавцю суму в розмірі 747053,08 грн. (п. 1 Додаткової угоди); сторони домовились викласти додаток № 1 до договору про врегулювання в новій редакції (п. 2 Додаткової угоди).

За змістом ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем 1 договору про врегулювання за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 23.04.2012, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою спрямований на реструктуризацію заборгованості за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А, який є договором фінансового лізингу.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідач не сплатив заборгованість за договором про врегулювання за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 23.04.2012 за період з травня 2015 року по вересень 2015 року згідно з графіком сплат, а саме в розмірі 64728,40 грн., яку і просить стягнути.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як передбачено п. 2.2. договору про врегулювання за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 23.04.2012, лізингоодержувач зобов'язаний сплатити суму, зазначену в п. 2.1. договору (747053,08 грн. згідно з умовами додаткової угоди до договору про врегулювання за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 23.04.2012) частинами в порядку (в строки, з призначенням платежу та в розмірах (сумах), зазначених в графіку сплати (Додаток № 1 до цього договору). Датою фактичної сплати вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок лізингодавця.

Спір у даній справі виник у зв'язку з несплатою відповідачем 1 платежів за період з травня 2015 року по вересень 2015 року за договором про врегулювання за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 23.04.2012.

Як передбачено п. 2 додаткової угоди до договору про врегулювання за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 23.04.2012, яким викладено в новій редакції додаток № 1 до договору про врегулювання за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 23.04.2012 (графік сплати), строком сплати суми платежу в розмірі 12678,11 грн. (25 частина сплати заборгованості) є 18.05.2015; строком сплати суми платежу в розмірі 15530,26 грн. (26 частина сплати заборгованості) є 30.06.2015; строком сплати суми платежу в розмірі 12281,55 грн. (27 частина сплати заборгованості) є 30.07.2015; строком сплати суми платежу в розмірі 12221,68 грн. (28 частина сплати заборгованості) є 30.08.2015; строком сплати суми платежу в розмірі 12016,80 грн. (29 частина сплати заборгованості) є 30.09.2015.

Суд зазначає, що 30.08.2015 - строк оплати 28 частини заборгованості - вихідний день (неділя).

Як передбачено додатковою угодою до договору про врегулювання за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 23.04.2012, у разі, якщо дата, вказана в стовбці «строк сплати», припадає на вихідний або святковий день, відповідна частина заборгованості підлягає сплаті в останній робочий день, що передує такому вихідному або святковому дню.

Разом з тим, за змістом ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що норма ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України є імперативною, а отже останнім днем оплати 28 частини заборгованості в розмірі 12221,68 грн. є 31.08.2015.

З огляду на встановлення строку виконання відповідачем 1 свого обов'язку з оплати заборгованості за договором про врегулювання за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 23.04.2012 в спірний період, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем обов'язку з оплати заборгованості є таким, що настав.

Таким чином, зазначені вище докази підтверджують, що у відповідача 1 виникла заборгованість за договором про врегулювання за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 23.04.2012 розмірі 64728,40 грн., вказаний факт відповідачем 1 не спростовано, зокрема не надано доказів сплати ним вказаної суми коштів.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрсервістехнологія» за договором про врегулювання за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 23.04.2012 в розмірі 64728,40 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем 1 не були спростовані, зокрема, відповідачем 1 не надано суду доказів сплати грошових коштів у вказаному розмірі, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрсервістехнологія» про стягнення 64 728, 40 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем 1 своїх зобов'язань щодо погашення заборгованості за договором про врегулювання за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 23.04.2012, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 7285,69 грн. пені. (розрахунок в матеріалах справи).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.4. договору про врегулювання за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 23.04.2012, за порушення строків оплати за цим договором, лізингоодержувач на вимогу лізингодавця сплачує йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення від суми прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що він здійснений окремо по кожному періоду виникнення заборгованості, в межах шестимісячного строку нарахування та не перевищує розміру пені, встановленого чинним законодавством України. Однак, щодо дати виникнення прострочення зі сплати 28 частини заборгованості в сумі 12221,68 грн., позивач всупереч приписам ст. 254 Цивільного кодексу України визначив його з 31.08.2015, в той час, коли останнім днем для оплати 28 платежу суд встановив - 31.08.2015, а отже першим днем прострочення його оплати є 01.09.2015. За таких обставин, перерахувавши суму пені в межах заявлених позивачем періодів, враховуючи встановлені судом обставини щодо моменту виникнення прострочення сплати заборгованості 28 платежу, суд зазначає, що стягненню підлягає пеня в розмірі 7267,62 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрсервістехнологія» суми пені підлягають задоволенню частково у розмірі 7267,62 грн.

Крім того, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 1 25% річних внаслідок несвоєчасного виконання грошових зобов'язань, які виникли у період з травня 2015 року по вересень 2015 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з п. 2.4. договору про врегулювання за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 23.04.2012, за порушення строків оплати за цим договором, лізингоодержувач на вимогу лізингодавця сплачує йому 25% річних на прострочену заборгованість за цим договором.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторонами в договорі про врегулювання за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 23.04.2012 погоджено інший, ніж передбачено нормами ст. 625 Цивільного кодексу України, розмір процентів річних від простроченої суми, яку боржник повинен відшкодувати.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 25% річних за загальний період з 19.05.2015 по 08.10.2015, суд зазначає, що він здійснений з урахуванням моменту виникнення прострочення сплати кожної частини заборгованості окремо. Однак, щодо дати виникнення прострочення зі сплати 28 частини заборгованості в сумі 12221,68 грн., позивач всупереч приписам ст. 254 Цивільного кодексу України визначив його з 31.08.2015, в той час, коли останнім днем для оплати 28 платежу суд встановив - 31.08.2015, а отже першим днем прострочення його оплати є 01.09.2015. За таких обставин, перерахувавши суму 25% річних в межах заявлених позивачем періодів, враховуючи встановлені судом обставини щодо моменту виникнення прострочення сплати заборгованості 28 платежу, суд зазначає, що стягненню підлягають 25% річних в розмірі 3278,51 грн., у зв'язку з чим, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрсервістехнологія» 25% річних підлягають задоволенню частково в розмірі 3278,51 грн.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 13.06.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максіма Лтд Сервіс» (поручитель, відповідач 2) укладено договір поруки № 121206-3/П, за яким поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрсервістехнологія» усіх грошових зобов'язань за договором від 13.06.2013 про врегулювання за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 23.04.2012 в повному обсязі, а саме: сплату кредитору суми коштів (відступного) у встановлені контрактом строки та розмірі; сплату кредитору пені за затримку сплати платежів, яка передбачена контрактом, процентів річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання у розмірі, передбаченому контрактом або законом (п. 2 договору поруки № 121206-3/П).

Як передбачено п. 3 договору поруки № 121206-3/П від 13.06.2013, при невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов'язань за контрактом, виконання яких забезпечується цим договором, поручитель і боржник будуть відповідати перед кредитором солідарно , тобто кредитор має право на власний розсуд зажадати виконання зобов'язань за контрактом як від боржника, так і від поручителя, як в повному обсязі, так і в частині боргу.

Згідно з п. 12 договору поруки № 121206-3/П від 13.06.2013, останній набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє не менше семи років, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

При цьому, суд зазначає, що умовами п. 1 договору поруки № 121206-3/П від 13.06.2013 сторони погодили, що контрактом є договір про врегулювання від 13.06.2013 за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 23.04.2012, з усіма додатками та додатковими угодами до них, як ті, що укладені на момент підписання договору, так і ті, що будуть укладені в майбутньому, в тому числі щодо збільшення зобов'язань боржника за контрактом. При цьому, попередньої згоди поручителя на зміну та/або доповнення контракту отримувати не потрібно.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного суду України від 17.01.2011 р., коли умовами договору поруки передбачена можливість зміни розміру процентів та строків їх сплати в порядку, визначеному кредитним договором, в забезпечення якого надана порука, то така умова договору поруки є результатом домовленості між сторонами, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

За таких обставин, пред'явлення позивачем до відповідача 1 як боржника та відповідача 2 як поручителя вимог про солідарне стягнення заборгованості за умовами графіку сплат додаткової угоди від 16.06.2015 до договору про врегулювання за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 23.04.2012, так само, як і пені та 25% річних у зв'язку з простроченням їх сплати, суд вважає правомірним, оскільки відповідач 2, виступивши поручителем за виконання відповідачем 1 своїх обов'язків за спірним договором про врегулювання за договором № 120423-48/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 23.04.2012, поручився за виконання відповідачем 1 своїх обов'язків і в разі збільшення обсягу зобов'язання за додатковими угодами, які будуть укладені в майбутньому.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» в частині солідарного стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максіма Лтд Сервіс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрсервістехнологія» заборгованості визнаються судом обґрунтованими, однак такими, що підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 64728,40 грн. - основного боргу, 7267,62 грн. пені та 3278,51 грн. 25% річних.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачі доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надали, у судові засідання не з'явились.

Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрсервістехнологія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Максіма Лтд Сервіс» про солідарне стягнення грошових коштів, судовий збір у розмірі відповідно до приписів ст. 49 ГПК України підлягає стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідачів на користь позивача у рівних частинах, тобто по 608, 79 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрсервістехнологія» (02222, м. Київ, вул. Пухівська, будинок 1-А; ідентифікаційний код: 36940484) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Максіма Лтд Сервіс» (02094, м. Київ, вул. Червоногвардійська, будинок 5; ідентифікаційний код: 33780468) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, будинок 13/2, /літера Б/; ідентифікаційний код: 33880354) суму основного боргу у розмірі 64728 (шістдесят чотири тисячі сімсот двадцять вісім) грн. 40 коп., пеню у розмірі 7267 (сім тисяч двісті шістдесят сім) грн. 62 коп., 25% річних у розмірі 3278 (три тисячі двісті сімдесят вісім) грн. 51 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрсервістехнологія» (02222, м. Київ, вул. Пухівська, будинок 1-А; ідентифікаційний код: 36940484) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, будинок 13/2, /літера Б/; ідентифікаційний код: 33880354) судовий збір у розмірі 608 (шістсот вісім) грн. 79 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максіма Лтд Сервіс» (02094, м. Київ, вул. Червоногвардійська, будинок 5; ідентифікаційний код: 33780468) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, будинок 13/2, /літера Б/; ідентифікаційний код: 33880354) судовий збір у розмірі 608 (шістсот вісім) грн. 79 коп.

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 30.11.2015

Суддя І.М. Отрош