Постанова
від 24.11.2015 по справі 910/18043/15
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2015 р. Справа№ 910/18043/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

при секретарі Філімоновій І.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 року по справі №910/18043/15 (суддя -Любченко М.О.)

за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізний кулак",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронна компанія "Сонар"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю"Залізний кулак", Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронна компанія "Сонар" про визнання договору б/н від 02.06.2015р. про відступлення права вимоги недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний правочин укладено відповідачами з порушеннями приписів Цивільного кодексу України, зокрема, за твердженнями заявника, умовами договору №ПЗ/Т-15141/НЮ від 10.02.2015р. передбачено заборону на передання без попереднього погодження з контрагентом тексту договору, будь-яких матеріалів, інформації та відомостей за правочином. Вказані обставини, на думку Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", свідчать про наявність підстав для визнання договору б/н від 02.06.2015р. про відступлення права вимоги недійсним.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.09.2015р. у задоволені позову відмовлено повністю.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано відсутністю підстав для визнання правочину недійсним у розумінні ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця", звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015р. у справі №910/18043/15 та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 02.06.2015р.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями визначено склад суду для розгляду справи №910/18043/15, головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

На підставі апеляційної скарги Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015р., згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 05.10.2015р. порушено апеляційне провадження та призначено розгляд апеляційної скарги на 27.10.15р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.15р., у зв'язку з неявкою представників відповідачів, розгляд справи було відкладено на 24.11.2015 року.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 16.09.2015 року у справі № 910/18043/15 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду.

Представник відповідача 1 в судове засідання 24.11.2015 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача 1.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що спірний Договір не відповідає нормам діючого законодавства, що дає підстави визнати даний договір недійсним відповідно до ст. ст. 215, 230 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

02.06.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Залізний кулак" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Охоронна компанія "Сонар" було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до п.1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові і стає кредитором за договором №ПЗ/Т-15141/НЮ від 10.02.2015р. про надання послуг з охорони, укладеним між первісним кредитором та Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця".

Пунктом 1.2 договору б/н від 02.06.2015р. про відступлення права вимоги передбачено, що новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", що є замовником за договором №ПЗ/Т-15141/НЮ від 10.02.2015р. про надання послуг з охорони, належного виконання всіх своїх зобов'язань за основним правочином.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.4.1 договору б/н від 02.06.2015р.).

У своїх вимогах позивач посилається на невідповідність договору відступлення права вимоги б/н від 02.06.2015р. положенням ст. 203 ч. 1-3, 5, ст. 215 ч. 3 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним. При цьому позивач зосереджує свою увагу на п. 11.1 договору про надання послуг охорони № ПЗ/Т-15141/НО від 10.02.2015 року, яким передбачено, що текст договору, будь-які матеріали, інформація та відомості, які стосуються договору, є конфіденційними і не можуть передаватися третім особам, без попередньої згоди іншої Сторони договору, окрім випадків, коли таке передавання пов'язане з одержанням офіційних дозволів, документів для виконання договору або сплати податків, інших обов'язкових платежів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством, яке регулює зобов'язання Сторін по договору.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи право вимоги, яке було відступлене відповідачем 1 на користь відповідача 2 за оспорюваним правочином, виникло на підставі договору №ПЗ/Т-15141/НЮ від 10.02.2015р. про надання послуг з охорони, укладеного між первісним кредитором та Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця".

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

В силу ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст. 516 ЦК України).

Зі змісту наведених норм слідує, що за загальним правилом відступлення права вимоги здійснюється без згоди боржника, оскільки не погіршує становище останнього та не зачіпає його інтересів. Тобто заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг та порядок виконання боржником своїх обов'язків, а особа кредитора, на користь якої повинно бути здійснене таке виконання, не має істотного значення для боржника, оскільки внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у конкретному зобов'язанні, а не заміна сторони в договорі, а отже до відповідача 2 не переходять обов'язки відповідача 1 щодо здійснення охорони об'єкту на умовах, визначених договором №ПЗ/Т-15141/НЮ від 10.02.2015р.

З огляду на те, що норма ст. 516 ЦК України має диспозитивний характер, сторони договору можуть передбачити необхідність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні. При цьому форма такої згоди, за відсутності законодавчо встановлених вимог, може бути довільною, врегульованою сторонами на власний розсуд і виражатися як у письмовій заяві, так і шляхом вчинення відповідних конклюдентних дій, зокрема, виконанням зобов'язання новому кредитору. Сторони також можуть погодити умовами основного договору заборону щодо відступлення права вимоги, за наявності якої угода про таке відступлення буде абсолютно недійсною.

Утім, як було вірно встановлено місцевим господарським судом, умовами договору про надання послуг з охорони №ПЗ/Т-15141/НЮ від 10.02.2015р. такої заборони не встановлено, та не передбачено застереження про необхідність письмової згоди сторони на відступлення права вимоги.

При цьому посилання апелянта на п.11.1 договору №ПЗ/Т-15141/НЮ від 10.02.2015р. є недоречними, оскільки умовами наведеного пункту передбачено заборону на передання конфіденційної інформації, що ніяким чином не обмежує фактичної можливості передання кредитором права вимоги до боржника у відповідності до вимог чинного законодавства (за умови відсутності такої заборони в самому договорі укладеного між сторонами).

Крім того слід зазначити, що заміна кредитора у зобов'язанні, що у даному випадку здійснена шляхом укладання договору про відступлення права вимоги, фактично передбачає перехід від однієї особи (первісного кредитора) до іншої особи (нового кредитора) саме наявних кредиторських вимог. У даному випадку під кредиторськими вимогами слід розуміти право вимагати виконання грошових зобов'язань до боржника, у тому числі, щодо внесення плати за відповідним правочином.

Таким чином підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору б/н від 02.06.2015р. про відступлення права вимоги.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 16.09.2015 року по справі № 910/18043/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/18043/15 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова

СудКиївський апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення24.11.2015
Оприлюднено04.12.2015
Номер документу53930037
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/18043/15

Постанова від 24.11.2015

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Тищенко О.В.

Ухвала від 05.10.2015

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Тищенко О.В.

Рішення від 16.09.2015

Господарське

Господарський суд міста Києва

Любченко М.О.

Ухвала від 19.08.2015

Господарське

Господарський суд міста Києва

Любченко М.О.

Ухвала від 05.08.2015

Господарське

Господарський суд міста Києва

Любченко М.О.

Ухвала від 16.07.2015

Господарське

Господарський суд міста Києва

Любченко М.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні