Постанова

від 05.10.2015 по справі 805/1435/15-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2015 р. Справа №805/1435/15-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.

при секретарі судового Карпенко А.В.

за участю

позивача - ОСОБА_2 - особисто

представника відповідача 1 - не з'явився,

представника відповідача 2 - не з'явився,

представника відповідача 3 - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Харцизького міського відділу ГУМВС України в Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на службі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

17 квітня 2015 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 (далі - позивач), датований 17 квітня 2015 року, до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - відповідач 1 або ГУМВС в області), в якому позивач просив:

1. визнати незаконним та скасувати наказ ГУМВС в області від 12 вересня 2014 року № 1621 в частині накладення на ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення - звільнення з органів внутрішніх справ;

2. визнати незаконним та скасувати наказ ГУМВС в області від 07 жовтня 2014 року № 363о/с про звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ;

3. поновити ОСОБА_2 на посаді в органах внутрішніх справ з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

4. стягнути з ГУМВС в області 10 000 грн. завданої моральної шкоди;

5. зобов'язати ГУМВС в області виплатити заборгованість по заробітній платі за липень 2014 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин він проходив службу в органах внутрішніх справ та займав посаду дільничного інспектора Харцизького міського відділу ГУМВС України в Донецькій області (далі - Харцизький МВ).

З приводу фактичних обставин, які в подальшому слугували підставою для звільнення, позивач вказав наступне.

У липні 2014 року у зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької області більшість особового складу Харцизького МВ була передислокована до с. ЩуровоКраснолиманського району. Особовий склад був розміщений на території однієї з баз відпочинку.

Частині особового складу, до якої входив і позивач, був відданий усний наказ залишитись на території м. Харцизька для забезпечення охорони громадського порядку в місті.

В серпні 2014 року співробітникам, які залишалися нести службу в м. Харцизьку, керівництвом Харцизького МВ відданий усний наказ передислокуватися до основної частини особового складу до с. ЩуровоКраснолиманського району.

У зв'язку з цим 08 серпня 2014 року позивач прибув до с. Щурово.

Позивач стверджував, що з серпня 2014 року ніс службу по охороні громадського порядку в складі блоку міліції громадської безпеки на території с. Щурово. Однак під час несення служби в цей період співробітники Харцизького МВ у жодних документах (наказах, нарядах тощо) не розписувалися, а накази чи листи про відрядження особовому складу не видавалися.

Позивач доводив, що в першій декаді жовтня 2014 року з усного дозволу керівництва Харцизького МВ він виїхав до м. Харцизька, де він мешкав, з метою взяти особисті речі для подальшого проживання на території дислокації.

Через кілька днів після цього, перебуваючи на території м. Харцизька, від колег по службі він дізнався, що його звільнено з органів внутрішніх справ, а співробітники Харцизького МВ переведені до інших підрозділів, при цьому всі залишили базу відпочинку у с. Щурово.

Позивач наголошував, що про необхідність (можливість) переведення до іншого підрозділу його ніхто не повідомляв; його спроби зв'язатися з керівництвом Харцизького МВ залишились безрезультатними; а куди їхати для з'ясування умов переведення він не знав.

10 грудня 2014 року позивач прибув до м. Маріуполя і звернувся до управління кадрового забезпечення та інспекції з особового складу ГУМВС в області для отримання роз'яснень щодо можливості подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ.

Позивач стверджував, що з наказом про звільнення його не ознайомили, витягу з наказу, трудову книжку та військовий квиток не видали.

Цього ж дня позивач надіслав до Міністерства внутрішніх справ України листа з проханням роз'яснити причини його звільнення.

На цей лист від ГУМВС в області позивач отримав відповідь від 29 грудня 2014 року, в якій йшлося про те, що на підставі дисциплінарного наказу ГУМВС в області від 12 вересня 2014 року № 1621 та наказу ГУМВС в області від 07 жовтня 2014 року № 363о/с його звільнено з органів внутрішніх справ за п. 64 «є» (за порушення дисципліни) у запас згідно з Положенням про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Разом з листом ГУМВС в області від 29 грудня 2014 року позивач отримав витяг з наказу ГУМВС в області від 07 жовтня 2014 року № 363о/с.

Позивач стверджував, що після ознайомлення з цим листом у нього погіршилось самопочуття, почався головний біль, виникли сильні душевні переживання. Він зрозумів, що тепер не зможе себе самостійно забезпечувати. Після отримання цієї звістки він перебував у сильному депресивному стані, який з часом посилювався.

Користуючись правом, передбаченим ст. 20 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, 18 лютого 2015 року позивач звернувся до Міністерства внутрішніх справ України та ГУМВС в області з метою оскарження наказів ГУМВС в області від 12 вересня 2014 року № 1621 та від 07 жовтня 2014 року № 363о/с.

Звертаючись до Міністерства внутрішніх справ України та ГУМВС в області, позивач наголошував, що на момент винесення дисциплінарного наказу від 12 вересня 2014 року № 1621, а саме з 08 серпня 2014 року по 04 жовтня 2014 року він знаходився і проходив службу на місці дислокації у с. Щурово, що можуть підтвердити всі співробітники, які там знаходились. Зазначав, що станом на лютий 2015 року йому не виплачене грошове забезпечення за липень 2014 року, хоча перебуваючи у с. Щурово він двічі отримував грошове забезпечення. Крім того, позивач наголошував, що більшості працівників, які переведені з Харцизького МВ до інших підрозділів, грошове забезпечення за липень 2014 року було виплачене.

За результатами розгляду скарги позивача ГУМВС в області надало відповідь від 20 березня 2015 року, в якій йшлося про те, що підстав для перегляду статті звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ не встановлено; також було повідомлено, що відповідно до п. 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей видатки з державного бюджету будуть здійснюватися після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Позивач вважав своє звільнення незаконним. Цей висновок ґрунтувався на тому, що відповідно до дисциплінарного наказу порушення дисципліни полягало у відмові прибути на місце дислокації та невихід на службу з 23-25 серпня 2014 року по 12 вересня 2014 року, однак в період з 08 серпня 2014 року по 04 жовтня 2014 року він знаходився і ніс службу на місці дислокації у с. Щурово.

Позивач стверджував, що обставини, зазначені у дисциплінарному наказі, не відповідають дійсності, а тому звільнивши його з органів внутрішніх справ за п. 64 «є» (за порушення дисципліни), відповідач 1 порушив його права, передбачені ст. 43 Конституції України та ст. 2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗПП України).

Позивач доводив, що незаконними діями ГУМВС в області йому завдана моральна шкода.

Незаконне звільнення спричинило порушення його нормальних життєвих зв'язків та породило невпевненість у майбутньому. Позивач був змушений позичати грошові кошти для свого забезпечення, докладати значних зусиль для організації свого життя, змінити місце проживання тощо.

Моральна шкода була заподіяна також тим, що до моменту звільнення позивач працював в органах внутрішніх справ більше п'яти років, за цей час він здобув певних життєвих зв'язків, почував себе захищеним, бо мав роботу та впевненість у майбутньому, однак безпідставним звільненням ці зв'язки було зруйновано.

Посилаючись на положення ст.ст. 255, 237-1 КЗПП України позивач наполягав на задоволенні позовних вимог (том 1 а.с. 4-6).

В судовому засідання позивач підтримав заявлені вимоги з підстав, викладених в адміністративному позові, надав пояснення, аналогічні тим, що наведені у позовній заяві, просив задовольнити позов.

Про дату, час і місце судового розгляду відповідачі повідомлені належним чином з дотриманням вимог ст.ст. 33-36, 38 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідач 1 - ГУМВС в області явку свого представника до судового засідання не забезпечив, заперечень по суті позовних вимог не надав, вважаючи, що позивачем пропущений строк для звернення до адміністративного суду із цим позовом (том 1 а.с. 41-42, 50-51).

Ухвалою від 19 червня 2015 року до участі у справі у якості відповідача залучений Харцизький міський відділ ГУМВС України в Донецькій області (далі - відповідач 2 або Харцизький МВ) (том 1 а.с. 114-115).

Ухвалою від 19 червня 2015 року до участі у справі у якості відповідача залучене Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (далі - відповідач 3 або ГУ ДКСУ в Донецькій області) (том 1 а.с. 114-115).

Відповідачі 2 і 3 явку своїх представників до судового засідання не забезпечили, свого ставлення до заявлених позовних вимог не висловили.

На підставі положень ч. 4 ст. 128 КАС України судовий розгляд справи здійснений за відсутності представників відповідачів.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Відповідач 1 - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області зареєстроване як юридична особа 10 липня 1994 року, про що 30 листопада 2006 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР) внесений запис за номером 1 266 120 0000 022578, що підтверджено випискою з ЄДР від 20 листопада 2014 року (том 1 а.с. 66).

Відповідач 2 - Харцизький міський відділ ГУМВС України в Донецькій області зареєстрований як юридична особа 10 липня 1997 року, про що 10 вересня 2008 року до ЄДР внесений запис за номером 1 279 129 0000 002185.

На час виникнення спірних правовідносин, а також на час судового розгляду місцезнаходження Харцизького МВ зареєстроване за адресою: 86700, Донецька обл., м. Харцизьк, вул. Вокзальна, буд. 37, що встановлено на підставі даних он-лайн сервісу пошуку відомостей в ЄДР (том 1 а.с. 100-102).

Відповідач 3 - Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області зареєстроване як юридична особа, про що 02 грудня 2011 року до ЄДР внесений запис за номером 1 266 102 0000 040244, що встановлено на підставі даних он-лайн сервісу пошуку відомостей в ЄДР (том 1 а.с. 103-104).

Позивач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що встановлено на підставі паспорту громадянина України серії НОМЕР_1, виданого Харцизьким МВ УМВС України в Донецькій області 26 липня 2002 року (том 1 а.с. 26).

На час виникнення спірних правовідносин позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, обіймав посаду дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Харцизького МВ, перебуваючи у спеціальному званні «старшого лейтенанта міліції».

Ці обставини не є спірними.

Ухвалами від 07 травня та від 02 червня 2015 року суд витребовував у відповідача 1 послужний список ОСОБА_2 (НОМЕР_2); наказ про призначення позивача на посаду дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Харцизького МВ.

Як свідчить довідка начальника УКЗ ГУМВС в області полковника міліції ОСОБА_4 від 20 травня 2015 року, особова справа ОСОБА_2 не може бути надана з причини захоплення будівлі Харцизького МВ терористичною організацією «ДНР» (том 1 а.с. 61).

Наказ про призначення позивача на посаду дільничного інспектора сектору дільничних інспекторів міліції Харцизького МВ не наданий, оскільки накази по особовому складу, зареєстровані до 07 липня 2014 року залишились в адміністративній будівлі ГУМВС в області за адресою: м. Донецьк, вул. Горького, буд. 61, яка знаходиться на тимчасово окупованій частині Донецької області, про що свідчить довідка начальника УРСДЗ ГУМВС в області підполковника міліції ОСОБА_6 (том 1 а.с. 64).

За даними обліків ВОК УКЗ ГУМВС в області за період проходження служби ОСОБА_2 жодного разу не заохочувався, що підтверджено довідкою начальника ВОК УКЗ ГУМВС в області капітана міліції ОСОБА_7 від 15 травня 2015 року (том 1 а.с. 63).

За даними обліків ВСГР УКЗ ГУМВС в області за час проходження служби ОСОБА_2 мав наступні дисциплінарні стягнення: зауваження за неналежне виконання службових обов'язків (наказ від 10 квітня 2013 року № 332); сувора догана за неналежне виконання службових обов'язків (наказ від 26 квітня 2012 року № 277); сувора догана за неналежне виконання службових обов'язків (наказ від 17 травня 2011 року № 232); зауваження за неналежне виконання службових обов'язків (наказ від 22 грудня 2011 року № 541); догана за порушення строків розгляду заяв та повідомлень про злочин (наказ від 18 лютого 2011 року № 82); неповна посадова відповідність за неналежне виконання службових обов'язків (наказ від 25 червня 2012 року № 461); неповна посадова відповідність за неналежне виконання службових обов'язків (наказ від 29 липня 2011 року № 317); догана за порушення законності некримінального характеру (наказ від 19 січня 2012 року № 52); зауваження за неналежне виконання службових обов'язків (наказ від 14 січня 2011 року № 22); догана за неналежне виконання службових обов'язків (наказ від 13 вересня 2013 року № 830); сувора догана за неналежне виконання службових обов'язків (наказ від 08 жовтня 2013 року № 930), про що свідчить довідка начальника ВСГР УКЗ ГУМВС в області підполковника міліції ОСОБА_8 від 09 червня 2015 року (том 1 а.с. 90, 131).

На час виникнення спірних правовідносин діючих дисциплінарних стягнень позивач не мав.

З приводу фактичних обставин, які мали наслідком звільнення позивача з органів внутрішніх справ, судом встановлено наступне.

11 вересня 2014 року до ГУМВС в області надійшли відомості з Макіївського, Горлівського, Донецького міських відділів та підпорядкованих їм райвідділів, Кіровського, Докучаєвського, Сніжнянського, Харцизького, Шахтарського, Ясинуватського міських відділів, Новоазовського і Тельманівського районних відділів та підрозділів ГУМВС в області з інформацією про порушення моральних норм та службової дисципліни окремими працівниками цих підрозділів, що виразилося у відмові прибути до м. Маріуполя за наказом керівництва ГУМВС в області для подальшого проходження служби в ОВС Маріупольського оперативного округа. Станом на вересень 2014 року у м. Маріуполь ці працівники не з'явились.

Також до ГУМВС в області надійшла інформація про особовий склад, який відмовляється виконувати вимоги безпосередніх керівників ОВС і ГУМВС в області через політичні переконання та співпрацю з представниками «ДНР».

З урахуванням наведеного на підставі пп. 2.2.1, 2.6 розділу ІІ, 4.4 розділу IV Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2013 року № 230, начальником ГУМВС в області генерал-майором ОСОБА_9 виданий наказ від 11 вересня 2014 року № 1619 «Про призначення службового розслідування».

Цей наказ передбачав створення комісії ГУМВС в області у складі голови - начальника ГУМВС в області генерал-майора ОСОБА_9; членів - заступника начальника ГУМВС в області полковника міліції ОСОБА_10, начальника УКЗ полковника міліції ОСОБА_11, заступника начальника ВІОС УКЗ ГУМВС в області підполковника міліції ОСОБА_12 і старшого інспектора ВІОС УКЗ ГУМВС в області майора міліції ОСОБА_13; комісії доручено провести службове розслідування за вищезазначеним фактом; підготовку висновку службового розслідування та наказу про притягнення винних працівників до дисциплінарної відповідальності доручено здійснити до 12 вересня 2014 року; контроль за виконанням наказу покладено на заступника начальника ГУМВС в області полковника міліції ОСОБА_10 та УКЗ ГУМВС в області (том 1 а.с. 52).

12 вересня 2014 року складений висновок службового розслідування за фактом порушення моральних норм, службової дисципліни окремими працівниками Макіївського, Горлівського, Донецького МУ та підпорядкованих їм райвідділів, Кіровського, Докучаєвського, Сніжнянського, Харцизького, Шахтарського, Ясинуватського МВ, Новоазовського і Тельманівського РВ та підрозділів ГУМВС України в Донецькій області, затверджений 12 вересня 2014 року начальником ГУМВС в області генерал-майором міліції ОСОБА_9

На підставі витягу з висновку службового розслідування від 12 вересня 2014 року судом встановлено наступне.

11 вересня 2014 року до ГУМВС в області надійшла інформація від керівництва Харцизького МВ про особовий склад зазначеного підрозділу, який відмовляється виконувати вимоги керівництва МВ та ГУМВС в області через політичні переконання і співпрацю з представниками так званої «ДНР».

Крім того, від керівництва Харцизького МВ надійшов список працівників, в тому числі дільничний інспектор міліції СДІМ Харцизького МВ старший лейтенант ОСОБА_2, які не побажали прибути до нових місць дислокації та відсутні без поважних причин, грубо порушуючи вимоги ст. 10 Закону України «Про міліцію», ст.ст. 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п.п. 1.2., 2.2, 4.1 (розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, дотримання службової дисципліни, що виявилося у невиході на службу з 23-25 серпня 2014 року до цього часу (12 вересня 2014 року).

Будь-які відомості, документи, які б підтверджували законність та поважність причин відсутності вказаних працівників на службі, відсутні.

З метою встановлення причин відсутності на службі вказаним особам запропоновано дати письмові пояснення, але до ГУМВС в області будь-які пояснення не надійшли.

На підставі викладеного службове розслідування за фактом порушення моральних норм та службової дисципліни окремими працівниками органів внутрішніх справ Макіївського, Горлівського, Донецького МУ та підпорядкованих їм райвідділів, Кіровського, Докучаєвського, Сніжнянського, Харцизького, Шахтарського, Ясинуватського МВ, Новоазовського і Тельманівського РВ та підрозділів ГУМВС України в Донецькій області припинено; за особисту недисциплінованість, порушення вимог ст. 10 Закону України «Про міліцію», ст.ст. 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, порушення Присяги працівника органів внутрішніх справ України, п.п. 1.2., 2.2, 4.1 (розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, що виразилося в невиході на службу з 23-25 серпня 2014 року до цього часу (12 вересня 2014 року), запропоновано звільнити з органів внутрішніх справ працівників, в тому числі дільничного інспектора міліції сектора дільничних інспекторів міліції Харцизького МВ старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 (том 1 а.с. 53-55, 192-202, 240-249).

Ухвалами від 07 травня, 02 червня та 31 серпня 2015 року суд витребовував у відповідача 1 матеріали, що слугували підставою для видання наказу про проведення службового розслідування; пояснення, надані позивачем під час службового розслідування, або акт про його відмову від надання пояснень; всі матеріали, зібрані в процесі проведення службового розслідування;- докази ознайомлення позивача з висновком службового розслідування, якщо позивач подавав рапорт про його ознайомленням з цим висновком; всі матеріали, які надійшли з Харцизького МВ і були використані під час проведення службового розслідування (рапорти керівництва, акти про відсутність працівників на службі тощо, якщо такі надавалися).

До матеріалів службового розслідування долучений Список працівників Харцизького МВ ГУМВС в області, які відсутні на службі без поважних причин в період часу з 23 серпня 2014 року по 12 вересня 2014 року, підписаний начальником Харцизького МВ ГУМВС в області підполковником міліції ОСОБА_15 До згаданого списку включений дільничний інспектор міліції сектору дільничних інспекторів міліції старший лейтенант міліції ОСОБА_2 (номер 34 у списку) (том 1 а.с. 56-59).

Будь-які інші матеріали службового розслідування суду не надані.

12 вересня 2014 року начальник ГУМВС в області генерал-майор міліції ОСОБА_9 видав наказ № 1621 «Про порушення службової дисципліни окремими працівниками ОВС Макіївського, Горлівського, Донецького МУ, Кіровського, Докучаєвського, Сніжнянського, Харцизького, Шахтарського, Ясинуватського, Краматорського МВ, Новоазовського, Тельманівського РВ, підрозділів апарату ГУМВС України в Донецькій області та покарання винних».

Як свідчить витяг з наказу ГУМВС в області від 12 вересня 2014 року № 1621, п. 2 цього наказу передбачав звільнення з органів внутрішніх справ низки працівників, в тому числі дільничного інспектора міліції сектора дільничних інспекторів міліції Харцизького МВ старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 за особисту недисциплінованість, порушення вимог ст. 10 Закону України «Про міліцію», ст.ст. 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п.п. 2.2, 4.1 (розділу ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, що виразилося у невиході на службу з 23-25 серпня 2014 року до 12 вересня 2014 року (том 1 а.с. 60).

07 жовтня 2014 року на підставі наказу ГУМВС в області від 12 вересня 2014 року № 1621 ГУМВС в області виданий наказ № 363о/с «По особовому складу».

Наказом ГУМВС в області від 07 жовтня 2014 року № 363о/с відповідно до Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас (з постановкою на військовий облік) за п. 64 «є» (порушення дисципліни) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 (НОМЕР_2) - дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Харцизького міського відділу з 07 жовтня 2014 року (том 1 а.с. 10, 62).

Доводячи незаконність спірних наказів ГУМВС в області, позивач посилався на те, що дисциплінарного проступку не вчиняв і прибув за новим місцем дислокації Харцизького МВ до с. Щурово.

Допитані за клопотанням позивача свідки ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 та ОСОБА_19, які є колишніми працівниками Харцизького МВ, пояснили наступне.

В липні 2014 року за наказом начальника ГУМВС в області особовий склад Харцизького МВ був передислокований на територію обслуговування Краснолиманського МВ, а саме у с. Щурово, та був розміщений на базі відпочинку «Соврємєннік».

Низка працівників, в тому числі ОСОБА_2, залишились у м. Харцизьку та несли службу з охорони громадського порядку.

До с. ЩуровоОСОБА_2 прибув на початку серпня 2014 року. З цього часу позивач мешкав на базі відпочинку «Соврємєннік» та ніс службу з охорони громадського порядку на території цього населеного пункту разом з іншими співробітниками Харцизького МВ

До м. Харцизька ОСОБА_2 виїхав на початку жовтня 2014 року ОСОБА_2 з метою взяти теплі речі.

З приводу проходження служби особовим складом Харцизького МВ на території обслуговування Краснолиманського МВ свідки повідомили, що письмові накази про передислокацію, відрядження працівників тощо не видавалися; прибуття співробітників до с. Щурово контролювали їх безпосередні керівники; з особовим складом регулярно проводилися наради; особовий склад ніс службу з охорони громадського порядку, патрулював територію цього населеного пункту, проте патрулювання здійснювалося у цивільному одязі, табельну зброю вони не отримували та жодних письмових документів (як то рапорти тощо) не складали.

Стосовно подальшого проходження служби особового складу Харцизького МВ свідки зазначили, що керівництво Харцизького МВ та їх безпосередні керівники повідомляли про можливість переведення до інших підрозділів, про необхідність подання рапортів на переведення. Інформація з приводу проходження служби надавалася як під час особистого спілкування, так і на загальних нарадах з особовим складом.

Усі свідки були переведені з Харцизького МВ до інших підрозділів, зокрема до Краматорського та Краснолиманського МВ, та продовжують службу в органах внутрішніх справ.

З приводу заборгованості з виплати грошового забезпечення свідки пояснили, що дійсно така заборгованість за липень 2014 року існувала; частині особового складу вона виплачена у грудні 2014 року - січні 2015 року після переведення співробітників до інших підрозділів.

Допитані за клопотанням відповідача 1 свідки ОСОБА_20 та ОСОБА_21 з приводу передислокації особового складу Харцизького МВ, проходження ним служби на території обслуговування Краснолиманського МВ, переведення співробітників до інших підрозділів, а також щодо виплати грошового забезпечення за липень 2014 року надали пояснення, аналогічні тим, що надані свідками, допитаними за клопотанням позивача. Проте зазначили, що з с. Щурово позивач поїхав на початку вересня 2014 року.

Свідок ОСОБА_21 додатково пояснив, що керівництвом Харцизького МВ та ним особисто вживалися заходи для збереження особового складу, всі працівники, які залишилися вірними Присязі та мали намір продовжувати службу в органах внутрішніх справ, переведені до інших підрозділів. Прибуття та перебування на території обслуговування Краснолиманського МВ співробітників Харцизького МВ контролювали їх старші керівники, а керівництво Харцизького МВ перебувало у с. Щурово разом з особовим складом.

З приводу надання інформації про працівників, які не прибули або залишили місце дислокації особового складу Харцизького МВ, ОСОБА_21 пояснив, що відповідні відомості надавалися до ГУМВС в області начальником Харцизького МВ.

При цьому ОСОБА_21 відзначив, що у разі помилкового включення співробітників до такого переліку та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, відповідні накази ГУМВС в області скасовувалися самим же відповідачем 1 в позасудовому порядку.

Доводи свідка ОСОБА_21 про факти скасування наказів ГУМВС в області в частині звільнення працівників органів внутрішніх справ, які залишилися вірними Присязі та через об'єктивні обставини не мали можливості своєчасно прибути до місця дислокації підрозділу чи виконувати покладені на них функціональні обов'язки підтверджуються витягом з висновку службового розслідування (том 1 а.с. 199-200).

Також ОСОБА_21 зазначив, що про намір залишити територію с. ЩуровоОСОБА_2 його не повідомляв.

Згідно з поясненнями ОСОБА_20, наданими 07 квітня 2015 року інспектору ВІОС УКЗ ГУМВС в області, 16 липня 2014 року за наказом начальника ГУМВС в області ОСОБА_9 особовий склад Харцизького МВ був передислокований до Краснолиманського МВ, до числа працівників входив і ОСОБА_2

Перебуваючи на території обслуговування Краснолиманського МВ, а саме в с. Щурово, особовий склад здійснював охорону громадського порядку на території цього населеного пункту. ОСОБА_2 також брав учать у виконанні цих функцій.

На думку ОСОБА_20, приблизно в першій декаді вересня 2014 року ОСОБА_2 залишив територію обслуговування Краснолиманського МВ в невідомому напрямку (том 1 а.с. 95, 98, 130).

Згідно з поясненнями ОСОБА_22, наданими 07 квітня 2015 року інспектору ВІОС УКЗ ГУМВС в області, за наказом ГУМВС в області з 16 липня 2014 року весь особовий склад Харцизького МВ був передислокований на територію обслуговування Краснолиманського МВ; приблизно в першій декаді вересня 2014 року ОСОБА_2 залишив місцезнаходження особового складу Харцизького МВ та виїхав у невідомому напрямку, відмовившись від подальшого проходження служби (том 1 а.с. 96-97, 129).

Допитаний за клопотанням відповідача 1 свідок ОСОБА_23 пояснив, що на час виникнення спірних правовідносин він обіймав посаду начальника міліції громадської безпеки Харцизького МВ та був безпосереднім керівником позивача.

ОСОБА_23 заперечував доводи позивача про те, що надав згоду останньому на виїзд до м. Харцизька; повідомив, що з таким питанням або рапортом ОСОБА_2 до нього не звертався. Свідок зазначив, що крім виконання своїх функціональних обов'язків, він організовував матеріальне забезпечення співробітників та членів їх сімей, а тому в момент виїзду позивача з с. Щурово був відсутній за місцем дислокації підрозділу. Після повернення ОСОБА_23 до с. Щурово співробітники доповіли йому про те, що в першій декаді вересня 2014 року ОСОБА_2 поїхав з бази відпочинку до Російської Федерації та наміру повертатися не мав.

ОСОБА_23 повідомив, що після від'їзду позивача з бази відпочинку телефонував останньому та іншим співробітникам, які залишили місце дислокації підрозділу, з метою з'ясування причин їх відсутності.

Стосовно подальшого проходження служби співробітниками Харцизького МВ ОСОБА_23 пояснив таке. Щоранку на нарадах особового складу ОСОБА_23 повідомляв, що всі співробітники, які бажають продовжити службу, мають бути переведені до інших підрозділів. Свідок зазначив, що всі співробітники, які виявили бажання продовжити службу, були переведені.

Щодо проведення службового розслідування ОСОБА_23 пояснив, що в серпні-вересні 2014 року підрозділи внутрішньої безпеки мали здійснювати перевірку особового складу ГУМВС в області та підпорядкованих йому підрозділів; службове розслідування, результати якого слугували підставою для звільнення позивача, проводилось ГУМВС в області, інформація про співробітників Харцизького МВ, які відмовилися прибути або були відсутні за новим місцем дислокації, надавалася начальником Харцизького МВ.

Ухвалою від 31 серпня 2015 року суд витребував у приватного акціонерного товариства «МТС Україна» деталізацію дзвінків з прив'язкою до місцевості з/на номер +380501852183, власником якого є ОСОБА_2, за період з 01 серпня 2014 року по 31 жовтня 2014 року (том 1 а.с. 227-228).

Деталізація дзвінків свідчить, що з 01 по 08 серпня 2014 року дзвінки на/з номера телефону, який належить позивачу, фіксувалися базовими станціями, локалізованими у м. Харцизьк, з 08 серпня 2014 року по 29 вересня 2014 року - у с. Щурово, а з 29 вересня 2014 року по 31 жовтня 2014 року - у м. Харцизьк (том 2 а.с. 1-95).

Позивач стверджував, що прибув до м. Харцизьк на початку жовтня 2014 року. Про своє звільнення з органів внутрішніх справ він дізнався від колег, перебуваючи при цьому у м. Харцизьку.

Позивач доводив, що керівництво Харцизького МВ не повідомило його про звільнення; самостійно зв'язатися з кимось із керівників відповідача 2 позивач не міг; а до кого звернутися за відповідними роз'ясненнями він не знав, куди повертатися для продовження служби йому не було відомо.

10 грудня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Міністерства внутрішніх справ України та ГУМВС в області з листом, в якому просив повідомити чи перебуває він у складі співробітників органів внутрішніх справ, якщо так, то в якому саме органі він може проходити подальшу служу; якщо ні, просив письмово повідомити йому причини з яких його не було ознайомлено з наказом про звільнення; надіслати йому копію висновку службового розслідування та наказу про звільнення.

Своє звернення до Міністерства внутрішніх справ України та ГУМВС в області позивач мотивував наступним.

У липні 2014 року більшу частину особового складу Харцизького МВ у зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької області було передислоковано до с. ЩуровоКраснолиманського району. Особовий склад був розміщений на території бази відпочинку «Соврємєннік».

При цьому частині особового складу, до якої входив і позивач, був відданий усний наказ залишитись на території м. Харцизька для забезпечення охорони громадського порядку в місті та несення служби у складі слідчо-оперативної групи.

Після 07 серпня 2014 року співробітникам, які залишалися нести службу на території м. Харцизька, старшими від керівництва Харцизького МВ ОСОБА_24 та ОСОБА_25 було рекомендовано передислокуватися до основної частини цього міського відділу до с. ЩуровоКраснолиманського району.

У зв'язку з цим 08 серпня 2014 року позивач прибув на вказане місце та заселився разом з особовим складом Харцизького МВ на базі відпочинку «Соврємєннік».

Під час відрядження він ніс службу по охороні громадського порядку в складі блоку міліції громадської безпеки на території с. ЩуровоКраснолиманського району. При цьому у будь-яких книгах з несення служби, в нарядах тощо співробітники Харцизького не розписувалися. Будь-які накази чи листи про відрядження особового складу Харцизького МВ не видавалися.

В першій декаді жовтня 2014 року з усного дозволу начальника міліції громадської безпеки Харцизького МВ ОСОБА_26 позивач виїхав на територію м. Харцизька, де він мешкав, з метою взяти теплі речі та продукти харчування для подальшого проживання на території дислокації.

Через кілька днів після цього, перебуваючи у м. Харцизьку, від колег по роботі позивач дізнався, що його звільнено з органів внутрішніх справ, а співробітники Харцизького МВ були переведені до інших органів внутрішніх справ, при цьому всі залишили базу відпочинку.

Про необхідність переведення в будь-який інший орган внутрішніх справ його ніхто не повідомляв; його спроби зв'язатися з керівництвом Харцизького МВ залишились безрезультатними; куди їхати для з'ясування умов переведення він не знав (том 1 а.с. 8).

Лист позивача від 10 грудня 2014 року отриманий ГУМВС в області 10 грудня 2014 року та зареєстрований за вхідним номером 6252 (том 1 а.с. 8).

Докази на підтвердження факту надіслання позивачем цього листа до Міністерства внутрішніх справ України, а також отримання цього листа останнім суду не надані.

У відповідь на звернення позивача від 10 грудня 2014 року Управління кадрового забезпечення ГУМВС в області листом від 29 грудня 2014 року № 10/4327 повідомило ОСОБА_2, що на підставі дисциплінарного наказу ГУМВС в області від 12 вересня 2014 року № 1621 наказом ГУМВС в області від 07 жовтня 2014 року № 363о/с позивача звільнено за п. 64 «є» (за порушення дисципліни) у запас згідно з Положенням про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Позивачу також роз'яснено, що з матеріалами службового розслідування та з наказом ГУМВС в області від 12 вересня 2014 року № 1621 він може ознайомитись, прибувши за адресою: м. Маріуполь, пр. Будівельників, 145.

Одночасно з цим позивачу направлений витяг з наказу ГУМВС в області від 07 жовтня 2014 року № 363о/с про його звільнення (том 1 а.с. 9).

Надання відповіді на звернення ОСОБА_2 від 10 грудня 2014 року підтверджене також витягом з Журналу обліку вхідних та внутрішніх документів ГУМВС в області (том 1 а.с. 91-94, 126-128), а також конвертом, в якому здійснено поштове відправлення (том 1 а.с. 106-107).

18 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Міністерства внутрішніх справ України та ГУМВС в області з листом, в якому просив повідомити причини внесення його прізвища до дисциплінарного наказу ГУМВС в області від 12 вересня 2014 року № 1621, з огляду на те, що на період, зазначений у наказі, він ніс службу за місцем дислокації та не полишав його; просив поновити його на посаді, оскільки вважав своє звільнення необґрунтованим, та надати йому можливість подальшого проходження служби. Крім того, ОСОБА_2 просив повідомити з якої причини йому не виплачене грошове забезпечення за липень 2014 року на відміну від інших співробітників, переведених з Харцизького МВ, які отримали ці виплати у грудні 2014 року - січні 2015 року в розмірі 4 100 грн. (том 1 а.с. 11-12).

У відповідь на звернення ОСОБА_2 від 18 лютого 2015 року листом від 20 березня 2015 року № 10/1464 Управління кадрового забезпечення ГУМВС в області повідомило, що за викладеними позивачем фактами проведена службова перевірка, підстави для перегляду статті його звільнення з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни виявлені не були. Позивачу повторно роз'яснена можливість ознайомлення з матеріалами службового розслідування та дисциплінарним наказом ГУМВС в області від 12 вересня 2014 року № 1621, для чого необхідно прибути до відділу інспекції з особового складу Управління кадрового забезпечення ГУМВС в області (м. Маріуполь, пр. Будівельників, 145).

З приводу несвоєчасної виплати грошового забезпечення за вказаний позивачем період ОСОБА_2 роз'яснено, що відповідно до п. 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595, видатки з Державного бюджету будуть здійснюватись після повернення згаданої території під контроль органів державної влади (том 1 а.с. 13).

Листом від 07 квітня 2015 року № 10/П-87 Управління кадрового забезпечення ГУМВС в області повідомило ОСОБА_2, що за дорученням Міністерства внутрішніх справ України ГУМВС в області розглянуло звернення позивача про неправомірне звільнення з органів внутрішніх справ.

Перевіркою встановлено, що 11 вересня 2014 року до ГУМВС в області надійшли відомості з Харцизького МВ з інформацією про невихід на службу без поважних причин працівників Харцизького МВ, серед яких був і позивач.

За даним фактом ВІОС УКЗ ГУМВС в області проведене службове розслідування, на підставі якого наказом ГУМВС в області від 07 жовтня 2014 року № 363о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ за невихід на службу без поважної причини (том 1 а.с. 29), а також конвертом, в якому здійснено поштове відправлення (том 1 а.с. 106-107).

Ухвалами від 07 травня та від 02 червня 2015 року 07 травня 2015 року витребував у відповідача 1 довідку про середній заробіток позивача за останні два місяці роботи відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100; докази на підтвердження факту проведення з позивачем розрахунку у зв'язку із звільненням зі служби, а також виплати грошового забезпечення, починаючим з липня 2014 року.

Витребувані докази суду не надані.

Згідно з довідкою заступника начальника УФЗБО ГУМВС в області ОСОБА_27 Харцизький МВ знаходиться на непідконтрольній українській владі території; фінансових документів та особистих розрахункових карток, необхідних для надання інформації про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_2 немає.

Нарахування грошового забезпечення та заробітної плати особовому складу Харцизького МВ у серпні-жовтні 2014 року проводилось сектором фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Харцизького МВ, виплати здійснювалась через Відділ Державного казначейства в Донецькій області (том 1 а.с. 89, 132).

Як свідчить виписка про рух коштів на рахунку ОСОБА_2, відкритому у Першому українському міжнародному банку, за період з 02 червня 2014 року по 31 жовтня 2014 року, Харцизький МВ здійснював виплату позивачу грошового забезпечення 27 червня 2014 року у сумі 3 326,58 грн., 05 вересня 2014 року у сумі 3 866,75 грн. та 03 жовтня 2014 року у сумі 1 968,53 грн. (том 1 а.с. 7).

Аналогічні відомості про рух коштів містяться у банківській виписці, сформованій за період з 01 травня 2014 року по 01 січня 2015 року (том 1 а.с. 171).

Разом із цим суд відзначає, що зі змісту банківських виписок про рух коштів на рахунку позивача неможливо встановити правову природу грошових коштів, які Харцизький МВ виплачував позивачу (чи було це грошовим забезпеченням, якщо так, то за який саме період, і чи в повному обсязі воно виплачено тощо).

Судом також встановлено, що на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України від 24 жовтня 2014 року № 1135 «Про організаційно-штатні зміни в ГУМВС України в Донецькій і Луганській областях, УМВС України на Донецькій залізниці», який оголошений наказом ГУМВС в області від 07 листопада 2014 року № 1844 «Про оголошення наказу МВС України від 24.10.2014 № 1135 «Про організаційно-штатні зміни в ГУМВС України в Донецькій і Луганській областях, УМВС України на Донецькій залізниці», у зв'язку з неможливістю виконання окремими органами і підрозділами, розташованими на території Донецької області, завдань, покладених законодавством України на органи внутрішніх справ, штати Харцизького МВ, а також підпорядкованих йому підрозділів внутрішніх справ скорочено. Ця обставина підтверджена довідкою помічника начальника УКЗ ГУМВС в області майора міліції ОСОБА_28 від 15 травня 2015 року (том 1 а.с. 65).

Докази, які б спростовували наведені вище обставини, суду не надані.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені норми права.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ (далі - Закон № 565) міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Основні завдання міліції визначені ст.2 Закону № 565, до них зокрема належить: запобігання правопорушенням та їх припинення; виявлення кримінальних правопорушень; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних та кримінально протиправних посягань тощо.

Ч. 1 ст. 5 Закону № 565 встановлено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції.

Основні обов'язки міліції визначені ст.10 Закону № 565.

Згідно з п.п. 1, 2, 5, 6 ч. 1 ст. 10 Закону № 565 міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок; виявляти, запобігати і припиняти кримінальні правопорушення; виявляти та припиняти адміністративні правопорушення; виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону № 565 особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальне звання міліції.

Ч. 10 ст. 17 Закону № 565 встановлено, що працівники міліції складають присягу, текст якої затверджується Кабінетом Міністрів України.

Вступаючи на службу, працівники міліції складають Присягу працівника органів внутрішніх справ України, наступного змісту: «Я, (прізвище, ім'я та по батькові), вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складаю Присягу і урочисто клянуся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю. Я присягаю з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ. Клянуся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок. Якщо ж я порушу цю Присягу, то хай мене покарають за всією суворістю закону», текст якої затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року № 382.

Аналіз тексту Присяги зумовлює висновок, що в основу поведінки працівника органів внутрішніх справ закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки. Складаючи Присягу, працівник органів внутрішніх справ покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх невиконання.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 лютого 2012 року № 155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 квітня 2012 року за № 628/20941, затверджені Правила поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - Правила).

Ці Правила є узагальненим зібранням норм поведінки працівників органів внутрішніх справ та зобів їх врегулювання (п. 1.1. розділу І Правил).

Відповідно до п. 1.2. Правил вони як зібрання основних професійно-етичних норм визначають для працівника органів внутрішніх справ України: моральні цінності, зобов'язання та принципи служби в органах внутрішніх справ; професійно-етичні вимоги до службової, позаслужбової та антикорупційної поведінки;регулювання професійно-етичних проблем взаємин працівників, що виникають у процесі їх спільної діяльності тощо.

За своїм функціональним призначенням ці Правила крім іншого орієнтують працівника в умовах конфліктів і етичної невизначеності та інших обставин морального вибору (п.1.3. розділу І Правил).

Згідно з п. 1.4. Правил неухильне дотримання принципів і норм цих Правил є важливим чинником якісного виконання працівником оперативно-службових завдань, необхідною умовою суспільної довіри та підтримки діяльності органів внутрішніх справ.

Дотримання норм поведінки, установлених цими Правилами, є моральним обов'язком кожного працівника органів внутрішніх справ незалежно від займаної посади та спеціального звання. Громадянин України, який працює або приймається на службу в органах внутрішніх справ, ознайомлюється з вимогами цих Правил (п.п. 2.1.-2.3. розділу ІІ Правил).

Відповідно до пп. 2.2. п.2 розділу ІІІ Правил професійний обов'язок працівника, як одна із моральних основ служби в органах внутрішніх справ, полягає в безумовному виконанні закріплених Присягою, законами та професійно-етичними нормами завдань щодо забезпечення надійного захисту правопорядку, законності, громадської безпеки.

Згідно з пп. 4.1. п.4 розділу ІІІ Правил працівник органів внутрішніх справ, керуючись Присягою, відповідно до службового обов'язку, дотримуючись професійних честі і гідності, бере на себе певні моральні зобов'язання, в тому числі бути прикладом безумовного дотримання вимог закону та службової дисципліни в професійній діяльності та приватному житті, залишатися за будь-яких обставин чесним і непідкупним, відданим інтересам служби.

Бездоганне виконання моральних зобов'язань, в свою чергу, забезпечує право працівника на суспільну довіру, повагу, визнання і підтримку громадян, що передбачено пп. 4.2. п.4 розділу ІІІ Правил.

Відповідно до пп. 1.1. п. 1 розділу IVПравил поведінка працівника органів внутрішніх справ завжди і за будь-яких обставин має бути бездоганною, відповідати високим стандартам професіоналізму і морально-етичним принципам стража правопорядку. Ніщо не повинно паплюжити ділову репутацію та авторитет працівника.

Згідно з ч. 5 ст. 25 Закону № 565 службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов'язки, несе відповідальність у встановленому порядку.

Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України (далі - Дисциплінарний статут) затверджений законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV і визначає сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

Дисциплінарним проступком є невиконання чи неналежне виконання особою рядового і начальницького складу службової дисципліни, яка полягає у дотриманні Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділі та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, про що свідчать ч. 1 ст. 1, ст. 2 Дисциплінарного статуту.

Обов'язки осіб рядового і начальницького складу визначені ст. 7 Дисциплінарного статуту, згідно з ч.1 якої службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; дотримуватись норм професійної та службової етики; з гідністю поводися у позаробочий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 565 порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

До рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ України і яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством.

Судом встановлено, на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_2 займав посаду дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Харцизького МВ, перебуваючи у спеціальному званні «старшого лейтенанта міліції».

Отже, відповідно до п.2 Положення № 114 позивач належав до середнього начальницького складу органів внутрішніх справ.

Як наслідок, правовий статус позивача визначався Законом № 565, Дисциплінарним статутом, Положенням № 114 та іншими законодавчими і підзаконними актами, які регламентують порядок проходження служби в органах внутрішніх справ.

Дотримання вимог цих законодавчих та підзаконних актів, Присяги працівника органів внутрішніх справ України та Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України були обов'язковими для позивача.

При цьому положення Кодексу законів про працю України, в тому числі ті, на які посилається позивач, в обґрунтування заявлених позовних вимог на працівників міліції не поширюються.

Судом встановлено, що підставою для притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності слугували його особиста недисциплінованість, порушення вимог ст. 10 Закону України «Про міліцію», ст.ст. 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п.п. 2.2, 4.1 (розділу ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, що виразилося у невиході на службу з 23-25 серпня 2014 року до 12 вересня 2014 року.

За правилами ч.ч. 1-2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За висновком суду, факт порушення ОСОБА_2 службової дисципліни доведений ГУМВС в області належними та допустими доказами, позивач залишив місце дислокації особового складу Харцизького МВ, не маючи на це оформленого у встановленому законодавством порядку дозволу керівництва, і для подальшого проходження служби не повернувся.

З приводу доводів позивача, що 23-25 серпня 2014 року по 12 вересня 2014 року він перебував у с. Щурово та ніс службу, суд зазначає таке.

Факт прибуття ОСОБА_2 до с. Щурово для подальшого проходження служби на початку серпня 2014 року сторонами не оспорюється. Спірним питанням є визначення дати виїзду позивача з цього населеного пункту та залишенням ним служби.

Позивач та допитані за його клопотанням свідки наголошували на тому, що ОСОБА_2 виїхав з с. Щурово на початку жовтня 2015 року з дозволу керівництва.

Натомість відповідач 1 та допитані за його клопотанням свідки, в тому числі безпосередній керівник, а також матеріали службового розслідування свідчать про те, що позивач поїхав з с. Щурово у першій декаді вересня 2014 року без дозволу керівництва та не маючи наміру повертатися для продовження служби.

Надаючи оцінку розбіжностям у доводах сторін стосовно моменту залишення позивачем місця служби, суд враховує, що за даними деталізації дзвінків в м. Харцизьку, тобто поза межами місця дислокації підрозділу, ОСОБА_2 перебував з 29 вересня 2014 року.

Таким чином, на момент звільнення з органів внутрішніх справ (07 жовтня 2014 року) він був відсутній за місцем проходження служби без законних підстав, що є свідченням порушення ним службової дисципліни.

Надаючи оцінку дисциплінарному наказу ГУМВС в області з огляду на вказаний в ньому період відсутності позивача на службі (починаючи з 23-25 серпня 2014 року) суд враховує, що на час проведення службового розслідування тривала антитерористична операція, підрозділи органів внутрішніх справи з тимчасово неконтрольованої органами державної влади України території передислоковувалися на підконтрольну територію, мали місце факти порушення Присяги працівниками органів внутрішніх справ, відмови їх від подальшого проходження служби та від виконання наказів керівництва тощо, з деякими співробітниками взагалі не було зв'язку.

Таким чином, враховуючи кількість підрозділів та співробітників за фактами порушення службової дисципліни якими проводилось службове розслідування, при визначенні дати вчинення дисциплінарного проступку окремими працівниками ГУМВС в області дійсно могло з об'єктивних причин допустити помилку. При цьому у разі виявлення таких помилок відповідні накази ГУМВС в області скасовувалися ним у позасудовому порядку.

Позивач стверджував, що про своє звільнення з органів внутрішніх справ дізнався від колег по службі. При цьому перебував на тимчасово неконтрольованій органами державної влади території.

Суд критично оцінює доводи ОСОБА_2 про те, що він не міг з'ясувати обставини свого звільнення. Так, позивач мав телефонний зв'язок та об'єктивну можливість зв'язатися з керівництвом Харцизького МВ та своїм безпосереднім керівником, чого не зробив.

Твердження позивача про те, що він не повернувся для подальшого проходження служби, оскільки співробітники Харцизького МВ залишили с. Щурово та були переведені до інших підрозділів, також підлягає критичній оцінці.

Перебуваючи на службі в органах внутрішніх справ впродовж кількох років, позивач був достеменно обізнаний, що витання призначення та звільнення, переведення до інших підрозділів належать до компетенції ГУМВС в області. Будь-які об'єктивні причини, які завадили позивачу звернутися до відповідача 1 одразу після отримання відомостей про звільнення, позивачем не наведені.

Ч. 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту встановлено, що за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

При цьому, особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом, що передбачено ч. 2 ст. 5 Дисциплінарного статуту.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначений ст. 14 Дисциплінарного статуту.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Дисциплінарного статуту з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Інструкція про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2013 року № 230, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2013 року за № 541/23073, (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 1.2. Інструкції службове розслідування - комплекс заходів, які здійснюються у межах компетенції з метою уточнення причин і умов подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, ступеня вини особи (осіб), якою (якими) вчинено дисциплінарний проступок, а також з'ясування інших обставин.

Підстави для проведення службового розслідування наведені розділі ІІ Інструкції.

Згідно з п. 2.1. Інструкції підставами для проведення службового розслідування крім іншого є порушення особами рядового і начальницького складу службової дисципліни, у тому числі скоєння адміністративних правопорушень, вчинення особами рядового і начальницького складу діянь, які порушують службову дисципліну.

Службове розслідування проводиться уповноваженим на те начальником зокрема у разі скоєння особою рядового і начальницького складу адміністративного правопорушення; отримання інформації про скоєння інших, не визначених підпунктами 2.2.1-2.2.19 цього пункту, дисциплінарних проступків, які уповноважена на призначення службового розслідування особа вважатиме достатніми для його проведення, (пп. 2.2.5., 2.2.20 п. 2.2. Інструкції).

Згідно з п. 2.5. Інструкції підстави для призначення службового розслідування можуть міститься в службових документах осіб рядового і начальницького складу, матеріалах перевірок, повідомленнях уповноважених органів досудового розслідування, заявах і повідомленнях інших правоохоронних органів або в інших документах, отриманих у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до п. 2.6. Інструкції підставою для проведення службового розслідування є належним чином оформлений наказ уповноваженого на те начальника.

Абз. 4 п. 3.1. Інструкції встановлено, що начальники ГУМВС мають право призначати службове розслідування стосовно осіб рядового і начальницького складу тих органів чи підрозділів внутрішніх справ, діяльність яких вони координують або контролюють.

Відповідно до п.п. 3.2.-3.3. Інструкції службове розслідування проводиться посадовою особою, якій воно доручено, чи декількома особами у складі комісії, одна з яких за необхідності призначається головою цієї комісії.

Проведення службового розслідування доручається працівникам підрозділів внутрішньої безпеки, інспекції з особового складу підрозділів кадрового забезпечення, а якщо такі підрозділи не передбачені штатним розписом, уповноважені на те начальники доручають проведення службових розслідувань найбільш досвідченим працівникам, здатним усебічно вивчити обставини, що стали підставою для призначення службового розслідування, та зробити об'єктивні висновки.

Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника, що передбачено ч.3 ст.14 Дисциплінарного статуту та п.3.4. Інструкції.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Дисциплінарного статуту та п. 5.1. Інструкції службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником.

Згідно з п.п. 5.2.-5.3. Інструкції початок службового розслідування визначається датою видання наказу про його призначення. Завершення службового розслідування визначається датою затвердження начальником, який призначив службове розслідування, висновку за результатами службового розслідування.

Відповідно до п.8.1. Інструкції підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин.

Відповідно до вимог п. 8.7. Інструкції висновок службового розслідування підписується виконавцем (головою та членами комісії) та затверджується начальником, який призначив службове розслідування, або вищим прямим начальником.

Абз. 1 п. 5.4. Інструкції передбачає, якщо вину особи рядового і начальницького складу повністю доведено, начальник приймає рішення про притягнення її до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

При цьому, згідно з ч. 5 ст. 14 Дисциплінарного стягнення перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Згідно з ч. 6 ст. 14 Дисциплінарного статуту про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Ч. 8 ст. 14 Дисциплінарного статуту, п. 5.4. Інструкції встановлено, що зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

Види дисциплінарних стягнень визначені ст.12 Дисциплінарного статуту, відповідно до якої на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Ч. 7 ст. 13 Дисциплінарного статуту визначено, що таке дисциплінарне стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, накладається начальниками, яким надано право прийняття на службу до органів внутрішніх справ.

За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення, що визначено ч. 9 ст. 14 Дисциплінарного статуту.

Відповідно до ч.ч. 10-11 ст. 14 Дисциплінарного статуту при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Згідно з положеннями ст. 16 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику. У разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування, не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено, якщо з дня вчинення проступку минуло більше півроку. У цей період не включається строк проведення службового розслідування.

Ч. 2 ст. 3 КАС України визначено, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виконання дисциплінарних стягнень регламентовано ст. 18 Дисциплінарного статуту, ч.ч. 1-2 якої визначено, що дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його накладення, не враховуючи періоду перебування особи рядового або начальницького складу у відпустці, відрядженні або її тимчасової непрацездатності. Після закінчення цього строку дисциплінарне стягнення не виконується. Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового і начальницького складу, які тимчасово непрацездатні або перебувають у відпустці, відрядженні, виконуються після їх прибуття до місця проходження служби.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 Дисциплінарного статуту такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу.

Звільнення зі служби в органах внутрішніх справ регламентоване розділом VIIПоложення № 114.

Загальні підстави звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу в запас (з постановкою на військовий обік) визначені п.64 Положення № 114, до таких підстав крім іншого належить звільнення за порушення дисципліни (пп. «є» п.64 цього Положення).

Оцінивши в сукупності повідомлені сторонами обставини та надані ними докази, враховуючи ситуацію, за якої проводилось службове розслідування та видавалися накази про звільнення, а також факт залишення позивачем місця несення служби, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання незаконними та скасування наказів ГУМВС в області від 12 вересня 2014 року № 1621 в частині накладення на ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення - звільнення з органів внутрішніх справ та від 07 жовтня 2014 року № 363о/с в частині звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ задоволенню не підлягають.

Відповідно до п.24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги про поновлення на посаді та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу мають похідний характер від вимог про визнання незаконними та скасування наказів ГУМВС в області і за своєю сутністю є обраним позивачем способом захисту його прав та інтересів, порушених незаконним звільненням.

Оскільки вимоги ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування наказів ГУМВС в області залишені без задоволення, позовні вимоги про поновлення його на посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу також не підлягають задоволенню.

Фактичні та правові підстави для покладення на відповідача 1 обов'язку відшкодувати ОСОБА_2 завдану моральну шкоду відсутні. Факт спричинення позивачу моральної шкоди, наявність причинного зв'язку між моральною шкодою та поведінкою відповідача 1 не доведений, а положення КЗПП України, на які посилається позивач не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Стосовно вимог позивача про стягнення з ГУМВС в області грошового забезпечення за липень 2014 року суд зазначає таке.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896 (далі - Інструкція № 499).

Відповідно до п.1.6. Інструкції № 499 грошове забезпечення рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби.

Позивач проходив служби та отримував грошове забезпечення у Харцизькому МВ, отже вимоги про зобов'язання ГУМВС в області нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення не ґрунтуються на законі та задоволенню не підлягають.

Крім того, Харцизький МВ не переміщений на територію, підконтрольну органам державної влади України і не відновив виконання, покладених на нього завдань і функцій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей п. 2 якого встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої, видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

У п. 4 вказаного порядку визначено, що заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються, якщо установа продовжує функціонувати і працівники (військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу) виконують свої обов'язки.

Ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», постановою Національного банку України від 06 серпня 2014 року № 466 «Про зупинення здійснення фінансових операцій» призупинено казначейське обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів на території, яка не контролюється українською владою при цьому листом № 14-08/3291-22698 від 13 жовтня 2014 року Державною казначейською службою України було застережено розпорядників бюджетних коштів щодо прийняття рішення про виплату заробітної плати працівникам підпорядкованих установ, які перебувають на території, що не контролюється українською владою, за рахунок перерозподілу бюджетних асигнувань між адміністративно - територіальними одиницями. Також призупинено здійснення усіх видів фінансових операцій на зазначеній території банками України.

Ст. 1 Закону України «Про встановленнядодатковихгарантійщодозахисту прав громадян, якіпроживають на територіяхпроведенняантитерористичноїоперації, та обмеженнявідповідальностіпідприємств - виконавців/виробниківжитлово-комунальнихпослуг у разінесвоєчасногоздійсненняплатежів за спожитіенергетичніресурси» від 13 січня 2015 року № 85-VIII визначено, що метою цього Закону є встановленнядодатковихгарантійщодозахистужитлових та майнових прав громадян, якіпроживають на територіях, де проводиться антитерористичнаоперація, та громадян, якітимчасовопереселені в іншінаселеніпунктиУкраїни з територій, на яких проводиться антитерористичнаоперація. До 31 грудня 2015 року цимгромадянаммаєбути погашена заборгованістьізвиплатзаробітної плати, стипендій, пенсій, щоутвориласявнаслідокпроведенняантитерористичноїоперації, а такожвстановленододатковігарантіїзахистужитлових та майнових прав громадян, звільнених на підставізазначенихобставин, до моменту їхпрацевлаштування, за умовиотримання ними статусу зареєстрованогобезробітного.

Таким чином, законодавецьвстановив, щогромадянам, якіпроживають на територіях, де проводиться антитерористичнаоперація, а такожякітимчасовопереселені, до 31 грудня 2015 року маєбути погашена заборгованістьізвиплатизаробітної плати, щоутвориласявнаслідокпроведенняантитерористичноїоперації.

На момент розглядуданоїсправи Закон України «Про встановленнядодатковихгарантійщодозахисту прав громадян, якіпроживають на територіяхпроведенняантитерористичноїоперації, та обмеженнявідповідальностіпідприємств - виконавців/виробниківжитлово-комунальнихпослуг у разінесвоєчасногоздійсненняплатежів за спожитіенергетичніресурси» від 13 січня 2015 року № 85-VIII абоокремійогоположення такими, що не відповідаютьКонституціїУкраїни не визнавалися.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, щовирішенняпитаннящодопогашеннязаборгованості з виплати грошового забезпечення позивачу за липень 2014 року є передчасним.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись Конституцією України, ст.ст. 2-15, 17-20, 23, 26, 69-72, 94, 98, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Харцизького міського відділу ГУМВС України в Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на службі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди - відмовити повністю.

2. Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частина проголошені в судовому засіданні.

3. Повний текст постанови виготовлений впродовж п'яти днів з дня завершення судового розгляду.

4. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

5. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

6. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.