Постанова

від 13.06.2018 по справі 805/1435/15-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2018 року

Київ

справа №805/1435/15-а

провадження №К/9901/12306/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 805/1435/15-а

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Харцизького міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на службі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Геращенка І. В., суддів: Арбей Т. Г., Міронової Г. М.,

в с т а н о в и в :

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ГУМВС України в Донецькій області), Харцизького міського відділу Головного управління Міністерств внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - Харцизький МВ ГУМВС України в Донецькій області), Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (далі - ГУ ДКС України в Донецькій області), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

визнати незаконним та скасувати наказ ГУМВС України в Донецькій області від 12 вересня 2014 року № 1621 в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення з органів внутрішніх справ;

визнати незаконним та скасувати наказ ГУМВС України в Донецькій області від 07 жовтня 2014 року № 363 о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ;

поновити ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції сектора дільничних інспекторів міліції Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

стягнути з ГУМВС України в Донецькій області 10000,00 грн. завданої моральної шкоди;

зобов'язати ГУМВС України в Донецькій області виплатити заборгованість по заробітній платі за липень 2014 року.

В обґрунтування позову зазначає, що з 15 травня 2009 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, та останнім часом обіймав посаду дільничного інспектора міліції сектора дільничних інспекторів міліції Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області, маючи спеціальне звання старшого лейтенанта міліції.

Позивач вказує, що у зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької області у липні 2014 року більшість особового складу Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області була передислокована до с. Щурово Краснолиманського району Донецької області. Особовий склад був розміщений на території однієї з баз відпочинку. Частині особового складу, до якої входив і позивач, був відданий усний наказ залишитись на території міста Харцизька Донецької області для забезпечення охорони громадського порядку в місті.

В серпні 2014 року співробітникам, які залишалися нести службу в місті Харцизьку Донецької області, керівництвом Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області відданий усний наказ передислокуватися до основної частини особового складу до с. Щурово Краснолиманського району Донецької області, у зв'язку з чим 08 серпня 2014 року позивач прибув до с. Щурово.

Позивач стверджує, що з серпня 2014 року проходив службу по охороні громадського порядку в складі блоку міліції громадської безпеки на території с. Щурово Краснолиманського району Донецької області. Однак на початку жовтня 2014 року з усного дозволу керівництва Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області він виїхав до міста Харцизька, де він мешкав, з метою взяти особисті теплі речі для подальшого проживання на території дислокації.

Проте через кілька днів після цього, перебуваючи на території міста Харцизька Донецької області, від колег по службі позивач дізнався, що його звільнено з органів внутрішніх справ, а співробітники Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області переведені до інших підрозділів, при цьому всі залишили базу відпочинку у с. Щурово.

Позивач наголошує, що про можливість переведення до іншого підрозділу його ніхто не повідомляв, будь-які спроби зв'язатися з керівництвом Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області залишились безрезультатними.

Тому, 10 грудня 2014 року позивач прибув до міста Маріуполя Донецької області та звернувся до управління кадрового забезпечення та інспекції з особового складу ГУМВС України в Донецькій області для отримання роз'яснень щодо можливості подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ.

Позивач стверджує, що з наказом про звільнення його не ознайомили, витягу з наказу, трудову книжку та військовий квиток не видали. Цього ж дня позивач надіслав до Міністерства внутрішніх справ України листа з проханням роз'яснити причини його звільнення.

На цей лист від ГУМВС України в Донецькій області позивач отримав відповідь від 29 грудня 2014 року, в якій вказано, що на підставі наказу ГУМВС України в Донецькій області від 12 вересня 2014 року № 1621 та наказу ГУМВС України в Донецькій області від 07 жовтня 2014 року № 363 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "є" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 грудня 2012 року № 1137 (далі - Положення № 1137).

Позивач вказує, що після ознайомлення з цим листом у нього погіршилось самопочуття, почався головний біль, виникли сильні душевні переживання. Він зрозумів, що відтепер не зможе себе самостійно забезпечувати. Після отримання цієї звістки він перебував у сильному депресивному стані, який з часом посилювався.

Вважаючи дії відповідачів протиправними внаслідок відсутності необхідних доказів, які б підтверджували неправомірну поведінку позивача, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про скасування наказу щодо його звільнення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2015 року в позові відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2015 року скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ГУМВС України в Донецькій області № 1621 від 12 вересня 2014 року в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення з органів внутрішніх справ.

Визнано незаконним та скасовано наказ ГУМВС України в Донецькій області № 363 о/с від 07 жовтня 2014 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції дільничних інспекторів міліції Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області з 07 жовтня 2014 року, з виплатою середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

В решті позову - відмовлено.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги вказує на неврахування судом апеляційної інстанції встановленого службовим розслідуванням факту неприбуття ОСОБА_1 до місця тимчасової дислокації для подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ, що є грубим порушенням окремими працівниками, зокрема позивачем, службової дисципліни.

Водночас у запереченні на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Касаційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ у Харцизькому МВ ГУМВС України в Донецькій області, останнє за період проходження служби присвоєне позивачу спеціальне звання - старший лейтенант міліції.

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 12 вересня 2014 року № 1621 "Про порушення службової дисципліни окремими працівниками ОВС Макіївського, Горлівського, Донецького МУ, Кіровського, Докучаєвського, Сніжнянського, Харцизького, Шахтарського, Ясинуватського, Краматорського МВ, Новоазовського, Тельманівського РВ, підрозділів апарату ГУМВС України в Донецькій області та покарання винних" звільнено дільничного інспектора міліції дільничних інспекторів міліції Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_1 із займаної посади за порушення вимог статті 10 Закону України "Про міліцію", статей 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, порушення Присяги працівника органів внутрішніх справ України та пунктів 1.2, 2.2, 4.1 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України.

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 07 жовтня 2014 року № 363 о/с на підставі наказу ГУМВС України в Донецькій області від 12 вересня 2014 року № 1621, позивача звільнено з органів внутрішніх справ згідно з пунктом 64 "є" Положення № 1137.

Підставою звільнення позивача із займаної посади слугувало невиконання ним усного наказу начальника ГУМВС України в Донецькій області щодо невиходу на службу, починаючи з 23-25 серпня 2014 року, для подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ.

Вказані обставини встановлені висновком службового розслідування за фактом порушення моральних норм, службової дисципліни окремими працівниками Макіївського, Горлівського, Донецького МУ та підпорядкованих їм райвідділів, Кіровського, Докучаєвського, Сніжнянського, Харцизького, Шахтарського, Ясинуватського МВ, Новоазовського і Тельманівського РВ та підрозділів ГУМВС України в Донецькій області, затверджений 12 вересня 2014 року начальником ГУМВС України в Донецькій області генерал-майором міліції Пожидаєвим К. М., в якому зазначено, що від керівництва Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області надійшов список працівників, в тому числі із зазначенням дільничного інспектору міліції СДІМ Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області старшого лейтенанта ОСОБА_1, які не побажали прибути до нових місць дислокації та відсутні без поважних причин, грубо порушуючи вимоги статті 10 Закону України "Про міліцію", статей 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, пунктів 1.2., 2.2, 4.1 (розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, дотримання службової дисципліни, що виявилося у невиході на службу з 23-25 серпня 2014 року до цього часу (12 вересня 2014 року). Будь-які відомості, документи, які б підтверджували законність та поважність причин відсутності вказаних працівників на службі, відсутні. З метою встановлення причин відсутності на службі вказаним особам запропоновано дати письмові пояснення, але до ГУМВС України в Донецькій області будь-які пояснення не надійшли.

Допитані судом першої інстанції за клопотанням позивача свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які є колишніми працівниками Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області, пояснили наступне.

В липні 2014 року за наказом начальника ГУМВС України в Донецькій області особовий склад Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області був передислокований на територію обслуговування Краснолиманського МВ ГУМВС України в Донецькій області, а саме у с. Щурово, та був розміщений на базі відпочинку "Соврємєннік".

Низка працівників, в тому числі й ОСОБА_1, залишились у м. Харцизьку Донецької області для несення служби з охорони громадського порядку.

До с. Щурово Донецької області ОСОБА_1 прибув на початку серпня 2014 року. З цього часу позивач мешкав на базі відпочинку "Соврємєннік" з метою несення служби з охорони громадського порядку на території цього населеного пункту разом з іншими співробітниками Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області.

До м. Харцизька Донецької області ОСОБА_1 виїхав на початку жовтня 2014 року з метою взяти особисті теплі речі.

З приводу проходження служби особовим складом Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області а території обслуговування Краснолиманського МВ ГУМВС України в Донецькій області свідки повідомили, що письмові накази про передислокацію, відрядження працівників тощо не видавалися; прибуття співробітників до с. Щурово контролювали їх безпосередні керівники; з особовим складом регулярно проводилися наради; особовий склад ніс службу з охорони громадського порядку, патрулював територію цього населеного пункту, проте патрулювання здійснювалося у цивільному одязі, табельну зброю вони не отримували та жодних письмових документів, наприклад рапорти, не складали.

Стосовно подальшого проходження служби особового складу Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області свідки зазначили, що керівництво Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області та їх безпосередні керівники повідомляли про можливість переведення до інших підрозділів, про необхідність подання рапортів на переведення. Інформація з приводу проходження служби надавалася як під час особистого спілкування, так і на загальних нарадах з особовим складом.

Усі свідки були переведені з Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області до інших підрозділів, зокрема до Краматорського та Краснолиманського МВ ГУМВС України в Донецькій області, та продовжують службу в органах внутрішніх справ.

Свідок ОСОБА_7 пояснив, що з с. Щурово позивач виїхав на початку вересня 2014 року. Керівництвом Харцизького МВ та ним особисто вживалися заходи для збереження особового складу, всі працівники, які залишилися вірними Присязі та мали намір продовжувати службу в органах внутрішніх справ, переведені до інших підрозділів. Прибуття та перебування на території обслуговування Краснолиманського МВ ГУМВС України в Донецькій області співробітників Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області контролювали їх старші керівники, а керівництво Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області перебувало в с. Щурово разом з особовим складом.

З приводу надання інформації про працівників, які не прибули або залишили місце дислокації особового складу Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області, ОСОБА_7 пояснив, що відповідні відомості надавалися до ГУМВС України в Донецькій області начальником Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області.

При цьому ОСОБА_7 відзначив, що у разі помилкового включення співробітників до такого переліку та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, відповідні накази ГУМВС України в Донецькій області скасовувалися самим же відповідачем в позасудовому порядку.

Доводи свідка ОСОБА_7 про факти скасування наказів ГУМВС України в Донецькій області в частині звільнення працівників органів внутрішніх справ, які залишилися вірними Присязі та через об'єктивні обставини не мали можливості своєчасно прибути до місця дислокації підрозділу чи виконувати покладені на них функціональні обов'язки, що підтверджуються витягом з висновку службового розслідування (том 1 а.с. 199-200).

Також ОСОБА_7 зазначив, що про намір залишити територію с. Щурово ОСОБА_1 його не повідомляв.

Згідно з поясненнями ОСОБА_8, наданими 07 квітня 2015 року інспектору ВІОС УКЗ ГУМВС України в Донецькій області, 16 липня 2014 року за наказом начальника ГУМВС України в Донецькій області Пожидаєва К. М. особовий склад Харцизького МВ був передислокований до Краснолиманського МВ, до числа працівників входив і ОСОБА_1

Перебуваючи на території обслуговування Краснолиманського МВ ГУМВС України в Донецькій області, а саме в с. Щурово, особовий склад здійснював охорону громадського порядку на території цього населеного пункту. ОСОБА_1 також брав учать у виконанні цих функцій.

На думку ОСОБА_8, приблизно в першій декаді вересня 2014 року ОСОБА_1 залишив територію обслуговування Краснолиманського МВ ГУМВС України в Донецькій області в невідомому напрямку (том 1 а.с. 95, 98, 130).

Згідно з поясненнями ОСОБА_10, наданими 07 квітня 2015 року інспектору ВІОС УКЗ ГУМВС України в Донецькій області, за наказом ГУМВС України в Донецькій області з 16 липня 2014 року весь особовий склад Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області був передислокований на територію обслуговування Краснолиманського МВ ГУМВС України в Донецькій області; приблизно в першій декаді вересня 2014 року, а ОСОБА_1 залишив місцезнаходження особового складу Харцизького МВ та виїхав у невідомому напрямку, відмовившись від подальшого проходження служби (том 1 а.с. 96-97, 129).

Допитаний за клопотанням відповідача свідок ОСОБА_11 пояснив, що на час виникнення спірних правовідносин він обіймав посаду начальника міліції громадської безпеки Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області та був безпосереднім керівником позивача.

ОСОБА_11 заперечував доводи позивача про те, що надав згоду останньому на виїзд до м. Харцизька та повідомив, що з таким питанням або рапортом ОСОБА_1 до нього не звертався. Свідок зазначив, що крім виконання своїх функціональних обов'язків, він організовував матеріальне забезпечення співробітників та членів їх сімей, а тому в момент виїзду позивача з с. Щурово був відсутній за місцем дислокації підрозділу. Після повернення ОСОБА_11 до с. Щурово співробітники доповіли йому про те, що в першій декаді вересня 2014 року ОСОБА_1 поїхав з бази відпочинку до Російської Федерації та наміру повертатися не мав.

ОСОБА_11 повідомив, що після від'їзду позивача з бази відпочинку телефонував останньому та іншим співробітникам, які залишили місце дислокації підрозділу, з метою з'ясування причин їх відсутності.

Стосовно подальшого проходження служби співробітниками Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_11 пояснив, що кожного ранку на нарадах особового складу ОСОБА_11 повідомляв, що всі співробітники, які бажають продовжити службу, мають бути переведені до інших підрозділів. Свідок зазначив, що всі співробітники, які виявили бажання продовжити службу, були переведені.

Щодо проведення службового розслідування ОСОБА_11 пояснив, що в серпні-вересні 2014 року підрозділи внутрішньої безпеки мали здійснювати перевірку особового складу ГУМВС України в Донецькій області та підпорядкованих йому підрозділів, а службове розслідування, результати якого слугували підставою для звільнення позивача проводилось ГУМВС України в Донецькій області, інформація про співробітників Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області, які відмовилися прибути або були відсутні за новим місцем дислокації, надавалася ним як начальником Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області.

Деталізація дзвінків з прив'язкою до місцевості з/на номер НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_1, за період з 01 серпня 2014 року по 31 жовтня 2014 року, що була витребувана у Приватного акціонерного товариства "МТС Україна" судом першої інстанції свідчить, що з 01 по 08 серпня 2014 року дзвінки на/з номера телефону, який належить позивачу, фіксувалися базовими станціями, локалізованими у місті Харцизьк, з 08 серпня 2014 року по 29 вересня 2014 року - у с. Щурово, а з 29 вересня 2014 року по 31 жовтня 2014 року - у місті Харцизьк.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують інформацію щодо вчинення позивачем порушення, а відтак висновок щодо наявності підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності є обґрунтованим. Крім того порушення дисципліни позивачем, що полягає у невиході на службу на протязі тривалого періоду без поважних причин є несумісним з проходженням служби в органах внутрішніх справ, суперечить змісту Присяги працівників внутрішніх справ, оскільки підриває довіру громадян як до працівників міліції, так і до органів внутрішніх справ в цілому. Отже, своїми діями, які знайшли відображення у висновку службового розслідування, позивачем порушено дисципліну працівника внутрішніх справ України, що робить неможливим його подальшу службу в органах внутрішніх справ.

Донецький апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходив з того, що викладені у висновку службового розслідування факти стосовно можливого порушення позивачем дисципліни, яке полягає у невиході на службу не можуть бути достатньою підставою для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності у вигляді звільнення.

Верховний Суд в цілому погоджується із висновками суду першої інстанції, а рішення суду апеляційної інстанції вважає помилковим, виходячи з такого.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію", в редакції чинній на момент виникнення правовідносин, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

Визначення службової дисципліни міститься у статті 1 Дисциплінарного статуту та означає дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів МВС підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги.

Відповідно до статті 4 Дисциплінарного статуту наказ є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати. Накази можуть даватись як в усній, так і в письмовій формі. У разі одержання наказу від старшого прямого начальника підлеглий зобов'язаний виконати його та повідомити про це свого безпосереднього начальника.

Отже, наказ - це правовий акт, виданий з метою вирішення основних і оперативних завдань органів виконавчої влади його керівником, що діє на основі єдиноначальності, містить вимогу необхідності вчинення будь-якої дії або утримання від неї конкретним виконавцем (конкретними виконавцями).

За змістом статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку тощо.

Види дисциплінарних стягнень за порушення службової дисципліни наведені в статті 12 Дисциплінарного статуту, найсуворішим з яких є звільнення з органів внутрішніх справ, що застосовується як крайній захід дисциплінарного впливу.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень на осіб рядового і начальницького складу врегульовано статтею 14 Дисциплінарного статуту.

Зокрема, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органів внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

З матеріалів справи вбачається, що факт невиходу на службу доведений доказами.

Так, починаючи з 15 травня 2009 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, та останнім часом обіймав посаду дільничного інспектора міліції сектора дільничних інспекторів міліції Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області, маючи спеціальне звання старшого лейтенанта міліції.

Після захоплення міста Харцизьк незаконними озброєними формуваннями самопроголошеної ДНР тимчасовим місцем дислокації Харцизького МВ ГУМВС України у Донецькій області було визначено с. Щурово Донецької області.

Слід зазначити, що факт прибуття ОСОБА_1 до с. Щурово для подальшого проходження служби на початку серпня 2014 року сторонами не оскаржується. Натомість, спірним питанням є визначення дати виїзду позивача з цього населеного пункту та залишенням ним служби.

З матеріалів справи вбачається, що позивач та допитані за його клопотанням свідки наголошували на тому, що ОСОБА_1 виїхав з с. Щурово на початку жовтня 2015 року з дозволу керівництва.

Натомість відповідач та допитані за його клопотанням свідки, в тому числі безпосередній керівник, а також матеріали службового розслідування свідчать про те, що позивач поїхав з с. Щурово на початку вересня 2014 року без дозволу керівництва та, не маючи наміру повертатися для продовження служби.

Однак, згідно з інформацією деталізації дзвінків в м. Харцизьку, тобто поза межами місця дислокації підрозділу, ОСОБА_1 перебував з 29 вересня 2014 року.

Таким чином, на момент звільнення з органів внутрішніх справ, тобто 07 жовтня 2014 року ОСОБА_1 був відсутній за місцем проходження служби без законних підстав, що є свідченням порушення ним службової дисципліни.

Щодо дисциплінарного наказу ГУМВС України в Донецькій області з огляду на вказаний в ньому період відсутності позивача на службі (починаючи з 23-25 серпня 2014 року) слід зазначити, що на час проведення службового розслідування тривала антитерористична операція, підрозділи органів внутрішніх справи з тимчасово неконтрольованої органами державної влади України території передислоковувалися на підконтрольну територію, мали місце факти порушення Присяги працівниками органів внутрішніх справ, відмови їх від подальшого проходження служби та від виконання наказів керівництва тощо, з деякими співробітниками взагалі не було зв'язку.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що, враховуючи кількість підрозділів та співробітників за фактами порушення службової дисципліни якими проводилось службове розслідування, при визначенні дати вчинення дисциплінарного проступку окремими працівниками ГУМВС України в Донецькій області дійсно могло з об'єктивних причин допустити помилку.

При цьому у разі виявлення таких помилок відповідні накази ГУМВС України в Донецькій області скасовувалися ним у позасудовому порядку в частині звільнення працівників органів внутрішніх справ, які залишилися вірними Присязі та через об'єктивні обставини не мали можливості своєчасно прибути до місця дислокації підрозділу чи виконувати покладені на них функціональні обов'язки, що підтверджуються витягом з висновку службового розслідування (том 1 а.с. 199-200).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що про своє звільнення з органів внутрішніх справ позивач дізнався від колег по службі. При цьому перебував на тимчасово неконтрольованій органами державної влади території.

Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача об'єктивної можливості зв'язатися з керівництвом Харцизького МВ ГУМВС України в Донецькій області та своїм безпосереднім керівником з метою з'ясування обставин свого звільнення, з огляду на наявність телефонного зв'язку, що підтверджується насамперед великою кількістю телефонних розмов за день на тимчасово неконтрольованій органами державної влади території на протязі періоду з 29 вересня 2014 року по 31 жовтня 2014 року.

Проте, позивач лише 10 грудня 2014 року вирішив прибути у місто Маріуполь Донецької області до ГУМВС України в Донецькій області для з'ясування можливості подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ.

Будь-які об'єктивні причини, які завадили позивачу звернутися до ГУМВС України в Донецькій області одразу після отримання відомостей про звільнення, позивачем не наведено.

Вказані обставини позивачем не спростовано, навпаки, перебування у період з 29 вересня 2014 року по 31 жовтня 2014 року в місті Харцизьк, що підтверджується деталізацією дзвінків з прив'язкою до місцевості, в той час як це місто було захоплено незаконними озброєними формуваннями дає підстави для висновку про небажання ОСОБА_1 проходити службу в органах внутрішніх справ України.

За таких обставин, Верховний Суд вважає, що висновки службового розслідування відповідають фактичним обставинам справи, а дії позивача не відповідають вимогам статті 10 Закону України "Про міліцію", в якій визначені основні обов'язки міліції.

З тексту присяги працівника внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року № 382, вбачається, що кожний працівник органів внутрішніх справ України, який склав таку присягу, вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України: поклявся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю; присягнув з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ, поклявся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок.

Визначення дисциплінарного проступку міститься в статті 2 Дисциплінарного статуту та означає невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Слід також зауважити, що МВС України було дещо порушено порядок проведення службового розслідування відносно позивача (з наказом про звільнення у встановлений спосіб ознайомлено не було, ймовірність помилкового зазначення дат), однак Верховний Суд дійшов висновку про несумісність вчинення позивачем протиправного діяння з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Вчинення такого діяння суперечить змісту Присяги працівників внутрішніх справ, оскільки підриває довіру громадян як до працівників міліції, так і до органів внутрішніх справ в цілому, принижує їх авторитет.

Отже, враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції цілком правомірно відмовив у задоволенні позову.

Донецький апеляційний адміністративний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, помилково скасував рішення суду першої інстанції.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року підлягає скасуванню, а постанова Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2015 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року - скасувати.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2015 року - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець