Постанова

від 23.03.2012 по справі 2а-320/12/0970

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2012 р. Справа № 2a-320/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Главача І.А.,

за участю секретаря судового засідання Вилки О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Лукор"

до відповідача: Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 10.01.2012 року,-

ВСТАНОВИВ :

31.01.2012 Закрите акціонерне товариство "Лукор" звернулося до суду з адміністративним позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 10.01.2012 року. Позовні вимоги мотивувало тим, що Калуською об'єднаною державною податковою інспекцією в Івано-Франківській області згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення необґрунтовано та безпідставно збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 5 742,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 3 828,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - на 1 914,00 грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Суду пояснив, що вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення нечинним, так як не погоджуються із зафіксованим в акті перевірки висновками, вважає їх необґрунтованими, непідтвердженими належними засобами доказування. Наголосив на тому, що на момент укладення позивачем договору з Приватним підприємством «Заграва»було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені законодавством для такого виду договорів, дотримано вимог щодо письмової форми правочину. Вказав, що сторонами Договору повністю виконані його умови, а тому висновки відповідача про те, що даний Договір не спрямований на реальне настання правових наслідків є безпідставними. Зазначив також, що податкова накладна заповнена у відповідності до вимог чинного законодавства. За таких обставин, позивачем у травні 2009 року правомірно віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість кошти у сумі 3 828,00 грн., а тому податкове повідомлення-рішення Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області за № НОМЕР_1 від 10.01.2012 року є безпідставним та підлягає скасуванню. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов. Суду пояснив, що 28.08.2008 року та 21.10.2008 року Закритим акціонерним товариством "Лукор" в особі виконавчого директора ОСОБА_3 (Замовник) та Приватним підприємством "Заграва" в особі директора ОСОБА_4 (Підрядник) укладено Договори підряду № 18-015/08 та № 18-020/08 на виконання поточного ремонту локального опалення адміністративного корпусу, диспетчерської та медпункту АТЦ Закритого акціонерного товариства "Лукор". Однак, в ході документальної перевірки Приватного підприємства "Заграва" встановлено неможливість останнім реального здійснення фінансово-господарських операцій, зокрема, із Закритим акціонерним товариством "Лукор" та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України; виписано накладні, які фактично не відбулися, а лише відображені у первинних документах та суперечать законодавчим та нормативним актам. Зазначив, що на підставі вказаних відомостей відповідач дійшов висновку про неможливість Закритим акціонерним товариством "Лукор" реального здійснення фінансово-господарських операцій з Приватним підприємством "Заграва", порушення частин 1, 5 статті 203, 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статтей у момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, прийнято до виконання документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам. З урахуванням наведеного, позивачем у порушення вимог чинного законодавства включено податок на додану вартість у сумі 3 838,00 грн. (податкова накладна № 202 від 31.10.2008 року) до складу податкового кредиту по податку на додану вартість у травні 2009 року за операціями, що проведені на підставі нікчемного правочину. Завищення податкового кредиту у травні 2009 року на 3 828,00 грн. у свою чергу призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягала сплаті (перерахуванню) до бюджету за травень 2009 року. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Вислухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши наявні та подані докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Судом встановлено, Закрите акціонерне товариство "Лукор" 06.12.2000 року зареєстроване Виконавчим комітетом Калуської міської ради Івано-Франківської області як юридична особа (а.с.10), взяте на податковий облік Калуською об'єднаною державною податковою інспекцією в Івано-Франківській області та є платником податків і зборів, визначених законом, в тому числі, податку на додану вартість.

Судом також встановлено, що Закритим акціонерним товариством "Лукор" на виконання вимог Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про акціонерні товариства»проведено державну реєстрацію змін до статуту, в тому числі щодо зміни найменування акціонерного товариства із Закритого акціонерного товариства "Лукор" на Приватне акціонерне товариство "Лукор" (а.с.78).

З матеріалів справи вбачається, що з 15.12.2011 року по 21.12.2011 року головним державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Калуської об'єднаної державної податкової інспекції ОСОБА_5 на підставі статті 79, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, відповідно до наказу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції № 1045-п від 15.12.2011 року проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Закритого акціонерного товариства "Лукор" з питань дотримання вимог законодавства з ПДВ при здійсненні фінансово-господарських операцій з Приватним підприємством "Заграва" (код ЄДРПОУ 30046861) за період з 01.05.2009 року по 31.05.2009 року.

За результатами перевірки складено акт за № 3697/23-02/31256759 від 27.12.2011 року, в якому зафіксовані наступні порушення:

- неможливість Закритим акціонерним товариством "Лукор" реального здійснення фінансово-господарських операцій з Приватним підприємством "Заграва" та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України, прийнято до виконання від Приватного підприємства "Заграва" податкові накладні за операціями, які фактично не відбулися, а лише відображені на первинних документах та суперечить законодавчим та нормативним актам, порушення частини 1 статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, - здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів;

- підпунктів 7.2.3, 7.2.6, 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в результаті чого занижено податок на додану вартість до сплати в бюджет за травень 2009 року в загальній сумі 3 828,00 грн. (а.с.13-24).

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 10.01.2012 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 5 742,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 3 828,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - на 1 914,00 грн. (а.с.11).

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його у судовому порядку.

Щодо висновків перевіряючих про наявність порушень згідно акту перевірки за № 3697/23-02/31256759 від 27.12.2011 року слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що 28.08.2008 року Закритим акціонерним товариством "Лукор" в особі виконавчого директора ОСОБА_3 (Замовник) та Приватним підприємством "Заграва" в особі директора ОСОБА_4 (Підрядник) укладено договір підряду № 18-015/08, згідно якого Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується виконати поточному ремонту локального опалення адміністративного корпусу АТЦ Закритого акціонерного товариства "Лукор" (інв. № 4870). (а.с.48-55).

Крім того, 21.10.2008 року Закритим акціонерним товариством "Лукор" в особі виконавчого директора ОСОБА_3 (Замовник) та Приватним підприємством "Заграва" в особі директора ОСОБА_4 (Підрядник) укладено договір підряду № 18-020/08, згідно якого Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується виконати поточному ремонту локального опалення диспетчерської та медпункту АТЦ Закритого акціонерного товариства "Лукор" (інв. № 4857). (а.с.56-63).

Пунктом 2.1 Договору підряду № 18-015/08 від 28.08.2008 року встановлено, що вартість робіт за даним Договором становить суму 19,68 тис. грн., в т.ч. ПДВ 2,03 тис. грн.., яка розрахована на підставі вартості 1 люд./години (а.с.48).

Пунктом 2.1 Договору підряду № 18-020/08 від 21.10.2008 року встановлено, що вартість робіт за даним Договором становить суму 13 488,00 грн., в т.ч. ПДВ 2 248,00 грн., яка розрахована на підставі вартості 1 люд./години (а.с.56).

Згідно пункту 5.1 вказаних Договорів підряду здача-приймання виконаних робіт після їх виконання здійснюється на підставі типової форми № КБ-2в «Акту приймання виконаних робіт»та типової форми № КБ-3 «Довідки про вартість виконаних робіт»і підписується сторонами до 1-го числа місяця, наступного за місяцем виконання робіт. На підставі Типової форми Підрядник видає Замовнику податкову накладну та рахунок-фактуру (а.с.49,57).

На виконання умов вказаних Договорів підряду, Приватне підприємство "Заграва" виконало електромонтажні роботи по поточному ремонту локального опалення адміністративного корпусу, диспетчерської та медпункту АТЦ Закритого акціонерного товариства "Лукор", на підставі чого сторонами Договору було підписано відповідні Акти приймання виконаних робіт та Довідки про вартість виконаних робіт (а.с.67-76).

При цьому, судом встановлено, що акти приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт повністю відповідають встановленій Державним комітетом статистики України і Державного комітету з будівництва та архітектури формі акту КБ- 2в та КБ- 3.

Приватним підприємством "Заграва" виписано податкову накладну за № 202 від 31.10.2008 року на суму 22 970,30 грн. (ПДВ - 3 828,38 грн.) (а.с.77).

Розрахунок за виконані роботи проведено шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок у сумі 30 201,60 грн. згідно банківської виписки від 02.10.2008 року (а.с.18).

Однак дані первинні документи не взяті відповідачем до уваги, оскільки в ході документальної перевірки Приватного підприємства "Заграва", проведеної працівниками Калуської об'єднаної державної податкової інспекції (акт документальної перевірки № 2745/2301/30046861 від 31.10.2011 року) встановлено, зокрема порушення частин 1, 5 статті 203, 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, підпункту 7.2.3, 7.2.6, 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого безпідставно сформовано податкові зобов'язання з ПДВ у сумі 76 558,00 грн. та податковий кредит з ПДВ у сумі 69 094,00 грн. за жовтень 2008 року. В порушення статтей 205, 208, 532, 626, 629, 655, 656, 658, 662 Цивільного кодексу України будівельні та електромонтажні роботи не були виконані (передані) Приватним підприємством "Заграва" покупцям, зокрема, Закритому акціонерному товариству "Лукор" (а.с. 14).

Перевіркою Приватного підприємства "Заграва" встановлено неможливість останнім реального здійснення фінансово-господарських операцій, зокрема, із Закритим акціонерним товариством "Лукор" та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України; виписано накладні, які фактично не відбулися, а лише відображені у первинних документах та суперечать законодавчим та нормативним актам; порушення частин 1, 5 статті 203, 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статтей у момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах (а.с.17).

На підставі вказаних відомостей відповідач дійшов висновку про неможливість Закритим акціонерним товариством "Лукор" реального здійснення фінансово-господарських операцій з Приватним підприємством "Заграва", порушення частин 1, 5 статті 203, 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статтей у момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, прийнято до виконання документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам (а.с.21).

Дослідивши подані докази та надавши їм належну правову оцінку, суд приходить висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Згідно частин 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно абзацу 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Однак, відповідач не зазначає, якою саме нормою закону встановлено недійсність відповідного правочину і якою нормою визначено його оскаржувані дії, як правовий наслідок недійсного чи нікчемного правочину. Натомість частинами 1, 3 статті 115 Цивільного кодексу України з врахуванням положень статті 203 Цивільного кодексу України, визначено лише підстави визнання оскаржуваного правочину недійсним у судовому порядку.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Аналогічні положення визначено і в частині 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказані норми закону не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, а навпаки, вказують на його оспорюваність.

Суттєвою різницею між оспорюваними та нікчемними правочинами є те, що відносно оспорюваних правочинів діє принцип їх правомірності, тобто вони дійсні до тих пір, доки їх не буде визнано судом, а не будь-яким іншим органом державної влади, недійсними (стаття 204 ЦКУ). Відповідачем не надано суду доказів, що Договір підряду № 18-015/08 від 28.08.2008 року та Договір підряду № 18-020/08 від 21.10.2008 року визнані недійсними у судовому порядку.

Щодо посилання відповідача на частину 2 статті 228 Цивільного кодексу України, то суд зазначає, що дана норма стосується виключно правочинів, які порушують публічний порядок. В чому законодавець вбачає порушення публічного порядку ним зазначено в частині 1 статті 228 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, законодавець розмежовує поняття В«порушення публічного порядкуВ» та В«недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадамВ» . Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Жодних доказів того, що заперечувані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що як в момент укладення позивачем договору з Приватним підприємством "Заграва", так і в процесі його виконання, сторонами було додержано всіх вимог чинного законодавства, а тому висновки відповідача про нікчемність правочину є безпідставними та не обґрунтованими.

При цьому, суд також зазначає, що позивач не може нести відповідальності за порушення вимог закону, можливо допущені його контрагентами в ході їх власної господарської діяльності.

Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до державного бюджету України або відшкодуванню з нього (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків регламентовано Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

У судовому засіданні встановлено, що і позивач, і його контрагент на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники ПДВ. Дана обставина не заперечувалася представником відповідача.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абзац 4 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону).

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України В«Про оподаткування прибутку підприємствВ» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в матеріальній або нематеріальній формах.

В акті перевірки № 3697/23-02/31256759 від 27.12.2011 року відповідачем не наведено жодного факту того, що сума ПДВ у розмірі 3 828,38 грн. згідно податкової накладної, виписаної Приватним підприємством "Заграва", нарахована (сплачена) позивачем у зв'язку з придбанням товарів (послуг) не з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача.

Підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Щодо висновку відповідача про те, що податкова накладна № 202 від 31.10.2008 року суперечить законодавчим та нормативним актам, суд зазначає наступне.

Підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Із наявної у матеріалах справи копії податкової накладної № 202 від 31.10.2008 року вбачається, що вона містить всі необхідні реквізити, які передбачені підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» , а отже є підставою для нарахування податкового кредиту по податку на додану вартість..

Як наслідок, суд приходить до висновку про правомірність включення позивачем 3 828,00 грн. податку на додану вартість до складу податкового кредиту по податку на додану вартість за травень 2009 року (Декларація № 20341 від 22.06.2009 року).

Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Оскільки судом встановлено правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість за травень 2009 року суми 3 828,00 грн. податку на додану вартість, що сплачена ним Приватному підприємству "Заграва" за виконані роботи, визначені Договорами підряду № 18-015/08 від 28.08.2008 року та № 18-020/08 від 21.10.2008 року, то суд приходить до висновку про те, що позивачем також правомірно розраховано суму податку на додану вартість (різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду), яка підлягала сплаті (перерахуванню) до бюджету за травень 2009 року.

З урахуванням наведеного, Калуською об'єднаною державною податковою інспекцією в Івано-Франківській області протиправно збільшено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за травень 2009 року на 3 838,00 грн. і, як наслідок, безпідставно накладено на даного платника податків штраф у розмірі 1 914,00 грн., а тому податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 10.01.2012 року є протиправним.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до пунктів 1,2,3,4,5,6 частини 3 статті Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Щодо судових витрат, то відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, а відтак на користь позивача підлягають стягненню 107,30 грн. судового збору.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу на особливості обраного позивачем способу захисту, на його думку, порушених прав.

Закрите акціонерне товариство "Лукор" звернулося до суду з адміністративним позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області про визнання податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 10.01.2012 року нечинним.

Статтею 105 Кодексу адміністративного судочинства України передбачені безпосередні способи захисту, за допомогою яких особа може захистити своє порушене, невизнане або оспорене право, одним з яких є скасування або визнання нечинним рішення відповідача -суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Разом з тим, деякі із встановлених у статтях 105 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин, зокрема, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним ? лише індивідуального акта.

При цьому слід зазначити, що нечинність нормативно-правового акта виникає після набрання рішенням суду законної сили, а недійсність індивідуального акта ? з моменту його прийняття.

Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним) рішення (акта), протиправною (незаконною, неправомірною) дії або бездіяльності виключає вимогу про скасування цього ж акта прояву волі, оскільки правові наслідки застосування обох згаданих вимог в даному випадку співпадають. Окрім того, вимога про скасування не може застосовуватись до дій, бездіяльності, оскільки їх не можна скасувати.

Вимоги про визнання протиправним, недійсним, незаконним, неправомірним, скасування індивідуального акта не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність, що має місце в даному випадку, позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними.

З урахуванням наведеного, суд приходить до переконання про необхідність виходу за межі позовних вимог у порядку частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи встановлені обставини у справі та вимоги наведених правових норм, позовні вимоги є обґрунтованими, а податкове повідомлення-рішення Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області за № НОМЕР_1 від 10.01.2012 року -протиправним.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Калуської об"єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області № НОМЕР_1 від 10.01.2012 року, згідно якого Закритому акціонерному товариству "Лукор" (Приватному акціонерному товариству "Лукор") збільшено суму грошового зобов"язання з податку на додану вартість на 5 742 (п"ять тисяч сімсот сорок дві) грн., з яких 3 828 (три тисячі вісімсот двадцять вісім) грн. - основний платіж та 1 914 (одна тисяча дев"ятсот чотирнадцять) грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "Лукор" (вул. Промислова, 4, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77306, код ЄДРПОУ - 31256759) 107 (сто сім) грн. 30 коп. судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя Главач І.А.

Постанова складена в повному обсязі 27.03.2012 року.