Ухвала

від 24.11.2015 по справі 823/2699/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" листопада 2015 р. м. Київ К/800/10434/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря : Іванова Д.О.

представників:

позивача: Шепеляка С.В.

відповідача : Недосєка І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22.12.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015 року

у справі № 823/2699/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Украгро НПК»

до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Украгро НПК» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Украгро НПК») звернулось з позовом до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі по тексту - відповідач, ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 25.09.2013 року адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2014 року апеляційну скаргу ОДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 11.11.2014 року скасовано постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25.09.2013 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2014 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 22.12.2014 року адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015 року апеляційну скаргу ОДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В запереченні на касаційну скаргу ПАТ «Украгро НПК» посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ОДПІ залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

В судовому засіданні, відповідач заявив клопотання про заміну Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області на її правонаступника - Уманську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, колегія суддів дійшла висновку щодо обґрунтованості заявленого клопотання та наявності підстав для його задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ «Украгро НПК» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 15.04.2013 року № 104/22/31961067.

В акті перевірки зокрема зазначено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 135.1, статті 135, підпункту 153.2.1 статті 153.2, пункту 153.8 статті 153 Податкового кодексу України (далі - ПК України) щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 1 999 629,00 грн. та підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 ПК України з підстав заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 1 143 056,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ОДПІ прийнято податкові повідомлення - рішення від 15.05.2013 року: № 0000022200, яким ПАТ «Украгро НПК» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сум 1 999 629,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 52 187,00 грн., № 0000012200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 1 143 059,00 грн. та за штрафними санкціями - 240 913,00 грн.

Колегія суду не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до вимог підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Пунктом 198.2. статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За змістом частин 4, 5 статті 11 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Таким чином, для правильного вирішення спору судам необхідно перевірити доводи контролюючого органу щодо наявних кримінальних справ стосовно посадових осіб ТОВ «Синтро-КЛМ», ПП «Агро-Буд-Гранд» та ТОВ «Градстройінвест», з урахуванням правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 22.09.2015 року.

Крім того, висновки судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості доводів податкового органу стосовно заниження ПАТ «Украгро НПК» доходів від продажу акцій пов'язаній особі (фінансовому директору Йонасу Бакшису) та завищення платником податків витрат, які понесені в зв'язку з продажем товарів пов'язаній особі є передчасними, з наступних підстав.

Згідно з підпунктом 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Відповідно до вимог пункту 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Оподаткування операцій з торгівлі цінними паперами регулюється пунктом 153.8.статті 153 ПК України, а саме: для цілей цього підпункту під терміном «доходи», слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну, викупу емітентом, погашення або способів відчуження цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, а також вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику в зв'язку із таким продажем, обміном, викупом емітентом, погашенням або відчуженням. До складу доходів включається також сума будь-якої заборгованості платника податку, яка погашається у зв'язку із таким продажем, обміном або відчуженням. Під терміном «витрати» слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю (у тому числі емітенту під час розміщення) цінних паперів або інших ніж цінні папери, корпоративних прав, як компенсація їх вартості. До складу витрат включається також сума будь якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку із таким придбанням.

Підпунктом 153.2.1 п.153.2 ст. 153 ПК України вбачається, що дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

За змістом підпункту 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 ПК України передбачено, що витрати, понесені у зв'язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг пов'язаним із таким платником податку особам або за операціями з давальницькою сировиною, визнаються в розмірі, що не перевищує доходи, отримані від такого продажу.

Так, відповідно до вимог пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У свою чергу, зазначенні поняття «витрати операційної діяльності» так і поняття «інші витрати» становлять собою переліки витрат, які охоплюються даними визначеннями, тобто входять до їх складу.

Така деталізація зроблена законодавцем з метою усунення неоднозначності та єдиного підходу для розуміння поняття складу витрат та порядку їх визнання.

Більш того, слід враховувати, що визначений статті 138 ПК України перелік витрат не може бути предметом вибіркового використання у процесі оподаткування. Тобто, платник податків під час обчислення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства повинен враховувати усі, перелічені статтею 138 ПК України витрати, які були понесені ним під час господарської діяльності.

Такий самий підхід до розуміння витрат слід застосовувати і у відношенні абзацу 2 підпункту 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 ПК України, а саме із словосполучення «витрати, понесені у зв'язку з продажем товарів…», слід розуміти усі витрати, а не лише витрати пов'язані із збутом, про що зазначав позивач.

Отже, колегія суду приходить до висновку, що судами не взято до уваги вимоги ухвали Вищого адміністративного суду від 15.04.2014 року та не надано належну оцінку обставинам справи, виходячи з вищевикладеного.

Таким чином, колегія суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надали належну оцінку обставинам справи, та, як наслідок, прийняли передчасне рішення.

Викладене свідчить про порушення судом вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна ж інстанція згідно з частини 2 статті 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі статті 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Уманську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Черкаській області на Уманську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області.

Касаційну скаргу Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22.12.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак Ю.І. Цвіркун