Ухвала

від 09.11.2015 по справі 2а-7036/11/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2015 року м. Київ К/9991/3152/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 09.09.2011,

додаткову постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14.09.2011

та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.12.2011

у справі № 2а-7036/11/1270

за позовом Приватного підприємства «Ол-Транс»

до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 09.09.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.12.2011, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Лисичанську Луганської області від 05.08.2011 № 0000442301.

Додатковою постановою Луганського окружного адміністративного суду від 14.09.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.12.2011, заяву позивача щодо ухвалення додаткового рішення задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ДПІ в м. Лисичанську Луганської області від 20.06.2011 № 414 про проведення документальної планової виїзної перевірки ПП «Ол-Транс». Визнано незаконними дії щодо проведення документальної планової виїзної перевірки ПП «Ол-Транс» на підставі наказу від 20.06.2011 № 414.

ДПІ у м. Лисичанську Луганської області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права: п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, ст. 68, 129 Конституції України, ст.ст. 7, 8, 10, 86, 159, 163 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 05.08.2011 № 0000442301 грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 291329,75 грн., в т.ч.: 204732 грн. основного платежу та 86597,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки документальної планової виїзної перевірки за період з 01.04.2008 по 31.03.2011, викладені в акті від 22.07.2011 № 68/23-31805967, про порушення позивачем вимог п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР.

Податковий орган вважає, що у порушення наведених норм податкового законодавства позивач неправомірно відніс до складу валових витрат витрати за операціями з придбання дизельного пального у ПП «ТКФ «Імперія-М», ПП «Союз-Трейд-В», ТОВ «Спецмегасервіс», ПП «ВКФ «Лугсервіс» та з придбання автопослуг у ТОВ «Монтаж-Демонтаж проект».

В обґрунтування позиції щодо відсутності права у позивача на формування валових витрат за вказаними операціями податковий орган вказує на те, що вони не мали реального характеру. Реальність операцій з придбання товарів та послуг поставлена податковим органом під сумнів з огляду на те, що згідно з викладеними в актах перевірок ПП «ТКФ «Імперія-М», ПП «Союз-Трейд-В», ТОВ «Спецмегасервіс», ПП «ВКФ «Лугсервіс» та ТОВ «Монтаж-Демонтаж проект» висновками правочини, укладені між ПП «Ол-Транс» та контрагентами-постачальниками, є нікчемними.

Задовольняючи позов в частині скасування податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що придбання дизельного пального та автопослуг позивачем підтверджена належними первинними документами, операції реально відбулися. Ухвалюючи додаткову постанову, суд першої інстанції виходив зі встановлених обставин щодо отримання податковим органом плану-графіку проведення перевірок після складення наказу про проведення перевірки та фактичного її проведення.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на прибуток валових витрат необхідно застосовувати положення ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94 ВР, якими регламентувався порядок визначення валових витрат на час виникнення спірних правовідносин та якого платник податків (покупець) зобов'язаний був дотримуватися.

За умови реального здійснення платником податку господарських операцій з придбання товарів (послуг), що призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вказаних вище вимог закону при формуванні валових витрат, останній не може бути позбавлений такого права.

Висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (послуг) мають підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

У результаті дослідження питання щодо фактичного вчинення позивачем господарських операцій з придбання позивачем у ПП «ТКФ «Імперія-М», ПП «Союз-Трейд-В», ТОВ «Спецмегасервіс», ПП «ВКФ «Лугсервіс» дизельного палива та у ТОВ «Монтаж-Демонтаж проект» автопослуг судом першої інстанції встановлено, що господарські операції позивача підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та які відповідають дійсності. Зокрема, судами безпосередньо досліджено договори, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт, подорожні листи, виписки банку, реєстри руху коштів на поточному рахунку тощо.

Таким чином, судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм закону, яке б позбавляло позивача права на валові витрати.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що зі змісту положень абз. 2 п. 4 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 № 1003 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2011 за № 70/18808, вбачається, що акт перевірки це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Такий доказ не має для суду наперед встановленої сили і повинен оцінюватися судом за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України окремо та разом з іншими доказами в їх сукупності. При цьому в силу вимог ч. 2 ст. 71 цього Кодексу у справі про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це правило означає, що податковий орган повинен доводити передбаченими процесуальним законом засобами доказування ті обставини, які покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення. Водночас якщо платник податків не згоден з доводами податкового органу, він може їх спростовувати. Це випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 вказаного Кодексу , згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення. В іншому випадку, суд вирішує спір на підставі наявних доказів, які оцінюються за правилами ст. 86 Кодексу.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що посилання податкового органу на нереальність господарських операцій позивача з ПП «ТКФ «Імперія-М», ПП «Союз-Трейд-В», ТОВ «Спецмегасервіс», ПП «ВКФ «Лугсервіс» та ТОВ «Монтаж-Демонтаж проект» щодо придбання товарів та послуг, які мотивовані лише висновками перевірок вказаних контрагентів, викладеними у відповідних актах перевірок, є необґрунтованими .

Суди попередніх інстанцій правильно відхилили доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Відповідачем при вирішенні справи у судах попередніх інстанцій не надано належних та допустимих доказів тому, що позивач укладав з контрагентами договори з метою незаконного отримання податкових вигод чи був обізнаним з певними протиправними діями контрагентів при здійсненні фінансово-господарської діяльності.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили позов в частині вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.08.2011 № 0000442301.

Суд касаційної інстанції також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необхідності задоволення позову в частині вимог про визнання протиправним та скасування наказу про проведення документальної планової виїзної перевірки та визнання незаконними дій щодо такої перевірки. При цьому виходить з такого.

Підпунктом 20.1.4. п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (далі -Кодекс) органам державної податкової служби надано право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом .

Статтею 77 Кодексу передбачено порядок проведення документальних планових перевірок.

Відповідно до п. 77.1 ст. 77 Кодексу документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

Згідно з абз. 1-3 п. 77.2 ст. 77 Кодексу до плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.

Порядок формування та затвердження плану-графіка , перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

У відповідності до п. 77.4 ст. 77 Кодексу про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Системний аналіз викладених положень дає підстави для висновку, що податковий орган здійснює документальну планову перевірку платника податків на підставі наказу, який складається за умови наявності плану-графіку проведення перевірок на відповідний період, до якого включено таку перевірку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, затверджений ДПА України план-графік проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання на ІІІ квартал 2011 року від 04.07.2011 № 732/7123-1017/ДСК отримано ДПА у Луганській області 06.07.2011 (вх. № 200/дск).

Своєю чергою, надісланий 11.07.2011 ДПА у Луганській області структурним підрозділам вказаний план-графік отримано відповідачем 22.07.2011.

Таким чином, у відповідача не було підстав у період до 22.07.2011 складати наказ про проведення планової виїзної перевірки та відповідно вчиняти дії з проведення такої перевірки.

Враховуючи встановлені обставини щодо факту складання наказу про призначення планової виїзної перевірки та проведення такої перевірки за відсутності річного плану-графіку податкової служби, висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності такого наказу та дій з проведення перевірки є обґрунтованими.

Зважаючи на відсутність підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, надану судами правову оцінку встановленим обставинам, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун