Ухвала

від 01.12.2015 по справі 814/17/14-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2015 року м. Київ К/800/45850/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаряТитенко М.П. та представників сторін: від позивача Рижий В.Ф. від відповідачане з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постановуМиколаївського окружного адміністративного суду від 20.02.2014 та ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 у справі № 814/17/14-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ВІК ОЙЛ» доДержавної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ «ВІК ОЙЛ» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень №0001652201, №0001662201, №0001672201, від 19.09.2013.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.02.2014, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014, позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0001652201, №0001662201 від 19.09.2013 та податкове повідомлення-рішення №0001672202 від 19.09.2013 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 11 654 грн., в іншій частині вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт №589/14-04-22-01/31268062 від 02.09.2013;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.3.1 ст.3, п.5.1 пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.27. п.14.1 ст.14, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.4, пп.138.10.2 п.138.10 ст.138, п.146.12 ст.146, п.198.3, п.198.6, ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3, ст.200, п.201.1, ст.201 Податкового кодексу України;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0001652201 від 19.09.2013, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 198 358 грн.;

2) податкове повідомлення-рішення №0001662201 від 19.09.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 2 907 634,75грн. (з яких: 2 326 695 грн. за основним платежем та 580 939,75 грн. за штрафними санкціями);

3) податкове повідомлення-рішення №0001672201 від 19.09.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 85 058,5 грн. (з яких: 75 463 грн. за основним платежем та 9 595,5 грн. за штрафними санкціями).

Задовольняючи позов частково, суди першої та апеляційної інстанцій не погодилися з висновками відповідача щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки, з огляду на спростування таких висновків поданими позивачем доказами. Відмовляючи в задоволенні позову в іншій частині позовних вимог, суди попередніх інстанцій погодилися з доводами відповідача щодо безпідставного віднесення позивачем до складу валових витрат суми витрат по взаємовідносинах з ПП Рижий В.Ф. та суму витрат на ремонт основних фондів.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

В частині спірних правовідносин, які виникли внаслідок висновків відповідача про те, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, в яких неточно зазначено назву покупця (ТОВ «ВИК ОЙЛ» замість ТОВ «ВІК ОЙЛ»), та в результаті здійснення позивачем безтоварних операцій з ТОВ «СПС-Нафта», колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

Пунктом 200.1 ст.200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є реальність операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами здійснення господарських операцій контрагентами позивача ТОВ «Ранг», ТОВ «Дизель Плюс» видано податкові накладні, в яких зазначено, що покупцем пального є ТОВ «ВІК ОЙЛ». Вказані обставини підтверджені наданими позивачем податковими накладними, витягами з Єдиного реєстру податкових накладних та реєстрами виданих та отриманих податкових накладних.

При цьому, судами зазначено, що відповідач не заперечує реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Ранг» та з ТОВ «Дизель Плюс», не надав доказів на підтвердження висновків акта перевірки про те, що в податкових накладних, виписаних ТОВ «Ранг» та ТОВ «Дизель Плюс», назва покупця (ТОВ «ВІК ОЙЛ») зазначено невірно.

Досліджуючи надані позивачем докази, в тому числі первинні документи, на підтвердження правомірності формування спірних сум податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «СПС-Нафта», судами попередніх інстанцій встановлено, що ними підтверджено реальність здійснення спірних операцій.

Так, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які не взяли до уваги посилання відповідача на матеріали перевірки контрагента позивача, оскільки чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника податку в залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у останніх основних фондів та/або спеціальних дозволів. При цьому, платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності законних підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001652201, №0001662201 від 19.09.2013, та податкового повідомлення-рішення №0001672202 від 19.09.2013 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 11 654 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову в іншій частині позовних вимог, суди погодилися з доводами відповідача, що позивачем в порушення п.146.12 ст.146 Податкового кодексу України віднесено до складу валових витрат суму витрат на ремонт об'єктів основних засобів у розмірі, що перевищують 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок 2012 року. Крім того, суди дійшли висновку, що надані позивачем первинні документи, на підставі яких позивачем сформовано витрати на придбання юридичних послуг, не підтверджують обсяг наданих послуг, їх реальну вартість, направленість господарських операцій на отримання прибутку, обґрунтування економічної вигоди від проведених операцій, а також причинного зв'язку між придбанням послуг та отриманням економічної вигоди.

Між тим, відповідач, звертаючись із даною касаційною скаргою, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій повністю (як в частині задоволення позову, так і в частині відмови в позові).

Проте, в касаційній скарзі відповідачем не наведено будь-яких доводів та/або обґрунтувань щодо підстав скасування оскаржуваних судових рішень в частині відмови в позові, як і посилань на порушення судами норм матеріального та/або процесуального права в цій частині оскаржуваних рішень.

За таких обставин, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.02.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний