Постанова

від 30.07.2015 по справі 810/2767/15

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2015 року № 810/2767/15

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Лапія С.М.,

при секретарі - Феленюк О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал Бровари" до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області про оскарження наказу, дій щодо проведення перевірки та податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал Бровари" з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ від 21.05.2015 № 234 "Про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ "Термінал Бровари" та податкові повідомлення-рішення від 17.06.2015 №0001652201 та № НОМЕР_1, визнати протиправними дії відповідача щодо проведення документальної позапланової перевірки, результати якої оформлено ОСОБА_1 від 29.05.2015 №175/10-06-22-01/33584049.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуваний наказ, дії та висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства є необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам справи.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача позовних вимог не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову, просив відмовити у його задоволенні.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню у зв'язку з наступним.

На підставі наказу від 21.05.2015 № 234 посадовими особами Броварської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Термінал Бровари» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ОСОБА_2 Сервіс» за грудень 2014 року.

За наслідками перевірки складено ОСОБА_1 від 29.05.2015 № 175/10-06-22-01/33584049, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем, зокрема:

- п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України - заниження суми податкового кредиту з податку на ну вартість на загальну суму 55 346 грн. за грудень 2014 року;

- п.138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 н.139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до завищення витрат, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток підприємств (рядок 7 «Об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності» Декларації з податку на прибуток підприємств) загальну суму 332 079 грн. за 2014 рік.

На підставі висновків ОСОБА_1 перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.06.2015: №0001652201, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення податком на прибуток у сумі 332 079 грн., та № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 83 019 грн., з яких 55 346 грн. - за основним платежем, та 27 673 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи наказ від 21.05.2015 № 234 "Про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ "Термінал Бровари", податкові повідомлення-рішення від 17.06.2015 № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 та дії відповідача щодо проведення документальної позапланової перевірки протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.06.2015 № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 перевірки висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на відомостях про фіктивну діяльність його контрагента - ТОВ «ОСОБА_2 Сервіс» (т. 1, а.с. 62 - 65).

Як стверджує відповідач, взаємовідносини між ТОВ «Термінал Бровари» і ТОВ «ОСОБА_2 Сервіс» за грудень 2014 року не підтверджуються з урахуванням реального часу здійснення операцій, відсутності майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів контрагента позивача та його постачальників.

Суд вважає такі висновки податкового органу необґрунтованими у зв'язку з наступним.

Як пояснив позивач, основною його діяльністю є надання в оренду складських приміщень загальною площею 48 988 кв. м. складського комплексу «Логістичний парк», що належить йому на праві власності.

З метою проведення поточного ремонту складських приміщень та забезпечення належної експлуатації та обслуговування Складського комплексу, позивачем укладено з ТОВ «ОСОБА_2 Сервіс» наступні договори:

- Договір №18/08-14 від 18.08.2014 (далі - Договір №18/08-14), предметом якого є герметизація швів підлоги складських приміщень секцій «В», «С», «D», «Е», «F» складського комплексу «Логістичний парк»;

- Договір №19/08-14 від 19.08.2014 (далі - Договір №19/08-14), предметом якого є ремонт швів та вибоїн підлоги складських приміщень секцій «В», «С», «D», «Е», «F» складського комплексу «Логістичний парк»;

- Договір б/н від 20.12.2014 (далі - Договір від 20.12.2014), предметом якого є забезпечення експлуатації та обслуговування Складського комплексу. Даний договір укладено в результаті перемоги ТОВ «ОСОБА_3 Сервіс» у тендері серед компаній, які спеціалізуються на надання послуг з експлуатації будівель. Тендер проведено у зв'язку із закінченням попереднього аналогічного договору, що в 2011 році був укладений позивачем із ТОВ «ДТЗ Консалтинг».

На виконання умов Договорів ТОВ «ОСОБА_2 Сервіс» у перевіряємий період виконало роботи, визначені у Договорі №18/08-14 та Договорі № №19/08-14, а також надало послуги відповідно до Договору від 20.12.2014, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями наступних документів:

- акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №1012/14-1 від 10.12.2014,

- податкової накладної № 6 від 10.12.2014,

- акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №0112/14-1 від 01.12.2014,

- податкової накладної №1 від 01.12.2014,

- акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №3112/14-2 від 31.12.2014,

- податкової накладної №12 від 18.12.2014,

За виконані роботи та надані послуги позивачем сплачено ТОВ «ОСОБА_2 Сервіс» у грудні 2014 року кошти у сумі 332 078,55 грн., що підтверджується банківськими виписками:

- № НОМЕР_3 від 18.12.2014,

- № НОМЕР_4 від 30.12.2014,

- № НОМЕР_5 від 30.12.2014.

Вказані документи повністю підтверджують факт надання Позивачу робіт та послуг від ТОВ «ОСОБА_2 Сервіс», а також сплату 20% ПДВ в ціні послуг.

Окремо зазначимо, що реальність надання Позивачу послуг підтверджене і листом ТОВ «ОСОБА_2 Сервіс» від 09.06.2015 року (копія додається), а також звітними та іншими документами ТОВ «ОСОБА_2 Сервіс», які підтверджують наявність у ТОВ «ОСОБА_2 Сервіс» в штаті 10 працівників, основних засобів та оборотних активів. Отже, такими документами спростовуються висновки ОСОБА_1 перевірки щодо відсутності трудових та майнових ресурсів у ТОВ «ОСОБА_2 Сервіс», а також спростовується зв'язок ТОВ «ОСОБА_4 Груп» з послугами, які надавав Позивачу ТОВ «ОСОБА_2 Сервіс».

Вказані операції відображено позивачем у податковому обліку, суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до складу податкового кредиту відповідного періоду, відображені в реєстрах отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларацій з ПДВ за відповідний період та включені до Єдиного реєстру податкових накладних, що підтверджується відомостями ОСОБА_1 перевірки (т. 1, а.с. 60).

Суд, дослідивши перелічені документи, оформлені сторонами вказаного правочину, дійшов висновку, що вони містять повний перелік всіх обов'язкових реквізитів, визначених ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення № 88).

Разом з тим, податковим органом не вказано жодних зауважень щодо форми, правильності заповнення чи наявності обов'язкових реквізитів зазначених документів.

ОСОБА_1 пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

ОСОБА_1 пп. «а» п. 198.1, п. 198.2, абз. 1 п. 198.3 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів робіт/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України).

ОСОБА_1 п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріпленою печаткою (за наявності) податкову накладну.

З викладеного слідує, що законодавством визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця, фіктивність операцій/відсутність поставки (нездійснення оподатковуваної операції) та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів, податкових накладних або видача їх юридичною особою, яка не є платником ПДВ. У свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за №233/2037 визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена юридичною особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

ОСОБА_1 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Водночас статтею 1 цього ж Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 цієї статті та пунктів 2.4., 2.5., 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, зокрема, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які повинні мати всі необхідні реквізити, передбачені законодавчими вимогами.

Правочини, що відображають здійснення фінансово-господарських операцій позивача з його контрагентами, належним чином задокументовано і оформлено з дотриманням вимог бухгалтерського законодавства, та відображено у податковій звітності позивача.

У той же час суд звертає увагу на те, що податковим органом у ОСОБА_1 перевірки не вказано жодного об'єктивного та документально підтвердженого доказу недійсності первинних документів, складених між позивачем і його контрагентом на виконання правочину, а саме - відповідного судового рішення, висновків судово-почеркознавчої експертизи, призначеної та проведеної у встановленому законом порядку, тощо.

Також відповідачем не надано будь-яких доказів, у т.ч. визначених у ОСОБА_1 перевірки, на підтвердження висновків про безтоварність вказаних господарських операцій між позивачем та контрагентом, які покладено в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Натомість, позивачем надано документи, що підтверджують факт придбання послуг у вказаного підприємства.

При прийнятті рішення в даній адміністративній справі судом враховується те, що предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вказані правочини між позивачем та його контрагентом є реальним, товарними, взаємними, оплатними, такими, що відбувались та потягнули за собою реальні зміни у майновому стані його учасників.

Отже, господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «ОСОБА_2 Сервіс» здійснені в межах їх господарської діяльності, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Враховуючи викладене, позивачем виконано передбачені законом вимоги для підтвердження права на формування податкового кредиту по взаємовідносинах з вказаним контрагентом.

Натомість, зі змісту ОСОБА_1 перевірки слідує, що висновки про порушення позивачем вимог законодавства по вказаних вище операціях ґрунтуються виключно на обставинах, встановлених щодо діяльності його контрагента.

Крім цього, відповідно до Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

ОСОБА_1 ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Оскільки правочин, який суперечить інтересам держави і суспільства, є за визначенням ЦК України оспорюваним, факт його укладення сторонами з таким наміром повинен бути встановлений виключно судом.

Такий висновок узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9, згідно якої питання встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду виключно у судовому порядку у разі наявності відповідної суперечки.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Оскільки жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях, позивач вважає, що посилання в ОСОБА_1 перевірки на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Відповідно до Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

На підставі викладеного суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

При розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, актах виконаних робіт, банківських виписках, звітах достовірні.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Вищий адміністративний суд України у своєму роз'ясненні від 02.06.2011 №742/11/13-11 наголошує на тому, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Також зазначено, що якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

ОСОБА_1 мотивувальної частини постанови Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі №К/9991/50772/12 головною підставою для висновку про нікчемність правочину являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені.

Отже, отримання податковим органом відомостей про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд зазначає, що в ОСОБА_1 перевірки відповідачем як суб'єктом владних повноважень не викладено належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій вказаними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та його контрагентів, про відсутність використання позивачем придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог КАС України не виявлено.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямої вимоги закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

ОСОБА_1 ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

У ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, зазначено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимоги до первинного документу встановлені у ст. 9 Закону, де визначено, що: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинними документами є договори, платіжні документи, відповідні акти виконаних робіт та прибуткові накладні, податкові накладні, складені за результатами проведених операцій за вказаними договорами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Наслідки в податковому обліку створюють тільки реально здійснені господарські операції, тобто ті, які пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань або власного капіталу платника податку. Не може не визнаватися право на витрати в тому випадку, якщо відповідні товари реально були придбані платником податків або витрати на таке придбання реально були понесені.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що всі господарські операції позивача підтверджені первинними документами згідно вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Також суд враховує вимоги ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно якої відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як встановлено судом та не заперечувалось податковим органом в ході перевірки, на момент вчинення та виконання господарських договорів контрагент позивача був належним чином зареєстрований як юридична особа, мав право укладати правочини та виписувати податкові накладні.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності оскаржуваних рішень.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача в частині оскарження податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими, відповідно, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про відсутність реального здійснення операцій по взаємовідносинах позивача з вказаним контрагентом є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу від 21.05.2015 № 234 "Про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ "Термінал Бровари", суд зазначає, що вони задоволенню не підлягають, оскільки правові наслідки прийняття оскаржуваного наказу є вичерпаними з моменту проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту, а отже, задоволення позову в цій частині не може призвести до відновлення порушених прав позивача, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушуються саме податковими повідомлення-рішеннями, прийнятими на підставі висновків такої перевірки.

При цьому судом враховується відсутність законодавчо визначеної процедури недопуску до невиїзних перевірок, що фактично позбавляє платника податків висловити свою незгоду із правомірністю призначення щодо нього податкової перевірки, проте, як зазначено вище, скасування наказу про її проведення не призводить до відновлення порушених прав платника.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, результати якої оформлено ОСОБА_1 від 29.05.2015 № 175/10-06-22-01/33584049, суд зазначає, що вони задоволенню також не підлягають, оскільки самостійно такі дії не створюють для платника податків юридично значимих наслідків, зокрема, прийняття рішень про визначення податкових зобов'язань, або коригування даних податкової звітності платника податків.

Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 97 КАС України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки сторони з клопотанням про відшкодування судових витрат не звертались, дане питання при прийнятті рішення у справі судом не розглядається.

Керуючись ст. ст. 69-72, 86, 94, 97, 122, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області від 17.06.2015 №0001652201 та №0001642201.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 04 серпня 2015 р.