Постанова

від 10.11.2015 по справі 918/455/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2015 року Справа № 918/455/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого-судді суддів:Демидової А.М., Воліка І.М. (доповідача), Акулової Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю - Фірма "РВК" на постановувід 03.08.2015 Рівненського апеляційного господарського суду у справі№ 918/455/14 господарського суду Рівненської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - Фірма "РВК" доПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаВідкритого акціонерного товариства "Рівнеголовпостач" провизнання зобов'язання за договором поруки припиненим В судове засідання прибули представники сторін: позивачаКачаленко Є.В. (дов. від 03.12.2014 № б/н); відповідачаСподін В.С. (дов. від 04.09.2015 № 03/2/489); третьої особине з'явились; Відповідно до Розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 09.11.2015 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегією суддів у наступному складі: головуючий-суддя - Демидова А.М., судді - Волік І.М., Акулової Н.В.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю - фірма "РВК" (надалі - ТОВ-фірма "РВК") звернулося до господарського суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (надалі - ПАТ "ВіЕйБі Банк", відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Відкрите акціонерне товариство "Рівнеголовпостач" (надалі - ВАТ "Рівнеголовпостач") про визнання припиненим зобов'язання ТОВ "РВК" за Договором поруки від 28.09.2007, укладеним з кредитором - ВАТ "ВіЕйБі Банк", яким було забезпечено виконання зобов'язання позичальника - ВАТ "Рівнеголовпостач" за Кредитним договором № 07/07К від 28.09.2007.

Справа розглядалась неодноразово.

За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду Рівненської області від 18.02.2015 у справі № 918/455/14 (суддя Гудзенко Я.О.), позов задоволено; визнано припиненим Договір поруки від 28.09.2007, укладений між ВАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк"), ВАТ "Рівнеголовпостач" та ТОВ - фірма "РВК"; стягнуто з ПАТ "ВіЕйБі Банк" на користь ТОВ-фірма "РВК" 1218,00 грн. витрат по оплаті судового збору.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.08.2015 (колегія суддів: Філіпова Т.Л. - головуючий, судді - Василишин А.Р., Юрчук М.І.), апеляційну скаргу ПАТ "ВіЕйБі Банк" задоволено; рішення господарського суду Рівненської області від 18.02.2015 у справі № 918/455/14 скасовано; прийнято нове рішення; у позові ТОВ - фірма "РВК" до ПАТ "ВіЕйБі Банк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ВАТ "Рівнеголовпостач" про визнання зобов'язання за договором поруки припиненим - відмовлено; стягнуто з ТОВ - фірма "РВК" до Державного бюджету України 609,00 грн. витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач - ТОВ - фірма "РВК" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.08.2015 скасувати, а рішення господарського суду Рівненської області від 18.02.2015 залишити в силі. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, оскільки надано невірну юридичну оцінку обставинам справи щодо доповнення позову новими обставинами при збереженні в ньому первісних вимог, що не є зміною підстав позову та не може розцінюватись як вихід за межі позовних вимог (абз.7 підпункту 3.12. пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відповідч - ПАТ "ВіЕйБі Банк" у запереченні на касаційну скаргу заперечив проти її доводів та просив залишити оскаржувану постанову суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши представників сторін та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, 28.09.2007 між ВАТ "ВіЕйБі Банк" (назву якого змінено на ПАТ "ВіЕйБі Банк") (Кредитодавець) та ВАТ "Рівнеголовпостач" (Позичальник) укладений Кредитний договір № 07/07К, в забезпечення належного виконання якого, 28.09.2007 між ВАТ "ВіЕйБі Банк" (Кредитор) та ТОВ-фірма "РВК" (Поручитель), ВАТ "Рівнеголовпостач" (Боржник) укладений Договір поруки, за умовами якого Поручитель солідарно відповідає перед Кредитором за виконання ВАТ "Рівнеголовпостач" зобов'язань за Кредитним договором № 07/07К від 28.09.2008, та Додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, згідно з яким Боржнику надається кредит в сумі 35 000 000, 00 грн., із сплатою процентів за ставкою 15,5 % річних, з терміном повернення 28.09.2012.

На виконання умов Кредитного договору № 07/07К від 28.09.2007 між ВАТ "ВіЕйБі Банк" та ВАТ "Рівнеголовпостач" було укладено Додаткові угоди № 1-7 про видачу траншів з терміном повернення останніх до 28.09.2012.

06.06.2008 між ВАТ "ВіЕйБі Банк" (Кредитодавець) та ВАТ "Рівнеголовпостач" (Позичальник) укладено Додаткову угоду № 8, якою Кредитний договір № 07/07К від 28.09.2007 викладено в іншій редакції, а саме: сторонами погоджено, що кредит надається у формі не відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з максимальним лімітом в національній валюті в сумі 35 000 000,00 грн. та в Євро в сумі 2 700 000,00 Євро. Термін остаточного повернення Кредиту до 28.09.2012 включно. Процентна ставка за користування Кредитом: по траншах Кредиту в Євро 13,3 % річних; по Траншах Кредиту у гривні 18 % річних з дати підписання даної додаткової угоди, з 01.07.2008 процентна ставка по Траншах у гривні 21,5 % річних (п. п. 1.1.1.-1.1.5. пункту 1.1. Додаткової угоди № 8). Відповідно до пункту 1.2. Додаткової угоди № 8, кредит надається Позичальнику на наступні цілі 600 000,00 Євро - на придбання земельної ділянки по вул. Кн. Володимира, 112-а в м. Рівному, решта суми для ведення поточної діяльності.

Позивач звертаючись до господарського суду з позовом про визнаня припиненими зобов'язань за Договором поруки від 28.09.2007 посилається на те, що він як поручитель, не давав згоду на збільшення процентної ставки за користування кредитом у гривні з 15,5 % до 18 % річних та введення обсягу валютного кредиту на суму 2 700 000 Євро із процентною ставкою 13,3 % річних по Кредитному договору № 07/07к від 28.09.2007, яке було оформлено Додатковою угодою № 8 від 06.06.2008, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди, а тому на підставі частини 1 ст. 559 Цивільного кодексу України забезпечувальне зобов'язання є припиненим (Договір поруки від 28.09.2007). Крім того, позивач просив визнати зобов'язання припиненим з підстав, передбачених частиною 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, у зв'язку з тим, що Банк пропустив строк звернення до Позичальника з позовом.

Місцевим господарських судом встановлено, що відносно позивача - ТОВ-фірма "РВК" порушено справу про банкрутство № 918/1593/13, в процесі якої розгядались кредиторські вимоги Банку до Поручителя, які виникли з Кредитного договору № 07/07к від 28.09.2007 (в редакції Додаткової угоди № 8). За результатами даного розгляду господарським судом Рівненської області винесена ухвала від 04.03.2014 по справі № 918/1593/13, в якій встановлено обставини шодо відсутності правових підстав для припинення Договору поруки від 28.09.2007 з підстав, предбачених частино 1 ст. 559 Цивільного кодексу України.

Враховуючи те, що винесена у справі про банкрутство ухвала за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, набрала законної сили та є обов'язковою до виконання на всій території України в силу ст. 124 Конституції України, тому зідно з частиною 3 ст. 35 Господарського кодексу України, обставини, встановлені в цій ухвалі, не доказуються при розгляді цієї справ, у якій беруть участь ті самі особи щодо яких встановлено ці обставини, з огляду чого, місцевий господарський суд дійшив висновку про відсутність правових підстав для визнання припиненим зобов'язання за Договором поруки від 28.09.2007 відповідно до частини 1 ст 559 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, місцевим господарським судом враховно, що під час первісного розгляду спору по суті позивачем, з дотриманняи приписів частини 4 ст. 22 ГПК України, доповнено позовні вимоги новими обставиними при збереженні первісних вимог, а саме: позивач просив визнати припиненими зобов'язань за Договором поруки від 28.09.2007 на підставі частини 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, тому судом здійснено розгляд справи з урахуванням зазначеного доповнення.

Відповідно до частини 4 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Судом встановлено, що за умовами Договору поруки він діє до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором, що в силу приписів ст. 252 Цивільного кодексу України, не може розглядатися як встановлення строку дії договору, тому в даному випадку підлягає застосуванню положення частини 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до пункту 4.5. Кредитного договору № 07/07К від 28.09.2007 Кредитодавцю (Банку) надано право у разі невиконання Позичальником (ВАТ "Рівнеголовпостач") будь-якого із зобов'язань, визначених цим Договором, вимагати погашення кредиту, сплати процентів за фактичний час користування кредитом, комісій та штрафних санкцій, а Позичальник зобов'язаний виконати цю вимогу.

Банк використавши своє право дострокової вимоги повернення кредиту, 21.09.2009 звернувся до Позичальника - ВАТ "Рівнеголовпостач" з вимогою про сплату заборгованості по кредиту, штрафних санкцій та інфляційних у строк до 05.10.2009. Дана вимога ВАТ "Рівнеголовпостач" отримана 24.09.2009, що підтверджується відтиском штампу вхідної кореспонденції на вимозі.

Оскільки Банк використав своє право дострокового повернення кредиту, тому строк виконання основного зобов'язання настав 24.09.2009, а шестимісячний строк звернення з позовом до Поручителя сплив 24.03.2010.

З урахуванням того, що в судовому порядку Банк звернувся до Поручителя (позивача) лише 16.12.2013 (у справі про банкрутство ТОВ-фірма "РВК"), тим самим пропустив шестимісячний строк встановлений частиною 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, тому місцевий господарський суд дійшов висновку, що зобов'язання за Договором поруки від 28.09.2007 є припиненими в силу закону, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволено.

Апеляційний господарський суд повторно переглядаючи справу не погодився з такими висновками місцевого суду виходячи з того, що відносно позивача - ТОВ фірми "РВК" порушено справу про банкрутство № 918/1593/13, в якій було розглянуто вимоги про припинення договору на підставі частини 1 ст. 559 Цивільного кодексу України та встановлено, що за умовами пункту 3.4 Договору поруки Поручителем надано згоду з тим, що при внесенні будь-яких змін у Кредитний договір/Договір кредитної лінії в тому числі, якщо такі зміни збільшують обсяг відповідальності Поручителя або відбулась новація зобов'язання, такі зміни розповсюджуються на цей договір поруки і на поручителя і не є підставою для припинення поруки.

Відповідно до частини 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника.

За таких обставин та враховуючи вищенаведені законодавчі приписи, відсутні правові підстави для визнання зобов'язань за договором поруки припиненими відповідно до частини 1 ст. 559 Цивільного кодексу України.

В частині позовних вимог, які заявлені позивачем на підставі частини 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, апеляційний господарський суд виходив з того, що подані письмові пояснення, якими як зазначив суд першої інстанції доповнено позовні вимоги, ні за формою ні за змістом не відповідають вимогам частини 4 ст. 22 ГПК України , а отже розглянувши їх суд першої інстанції фактично вийшов за межі позовних вимог, змінивши підстави позову на власний розсуд, чим порушив положення ст. 19 Конституції України, ст. ст. 22, 83 ГПК України, а також конституційний принцип диспозитивності учасників судового процесу, закріплений в ст. 129 Конституції України, а отже задовольняючи позовні вимоги з підстав, які позивачем не заявлялися, допустив порушення як приписів процесуального так і матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги роз'яснень викладених в абзацах чотири, п'ять та сім пункту 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, у додаткових поясненням до позовної заяви позивачем доповнено позов новою обставиною при збереженні первісних позовних вимог, чим фактично збільшив (доповнив) свої вимоги, при цьому не змінивши предмету позову та підстав, якими було обґрунтовано заявлений позов.

Також, в пункті 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що з огляду на вимоги частини 1 ст. 4 ГПК України, господарський суд при прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає в ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, на які посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі, якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову.

Отже, місцевим господарським судом правомірно здійснено розгляд справи по суті з урахуванням доповнених позовних вимог, що не суперечить вимогам ст. ст. 22, 83 ГПК України та не є виходом суду за межі позовних вимог.

Відповідно до частини 4 ст. 556 Цивільного кодексу України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як вірно встановлено судом першої інстанції у Договорі поруки від 28.09.2007 не було становлено строк його дії, оскільки умова договору щодо дії поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, тому строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення кредитних коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення основного зобов'язання згідно з його умовами.

В силу приписів ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Враховуючи пункт 4.5. Договору кредиту, в забезпечення якого укладений Договір поруки від 28.09.2007, Банком використано право про дострокове повернення кредиту у строк до 05.10.2009, про що Позичальнику - ВАТ "Рівнеголовпостач" направлено вимогу від 21.09.2009, яку останній отримав 24.09.2009, а отже строк пред'явлення Кредитором (відповідачем) до Поручителя (позивача) вимоги про погашення кредитної заборгованості має обчислюватися з моменту настання строку погашення основного зобов'язання, тобто починаючи з 24.09.2009.

При цьому з огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань, припинення зобов'язаня за договором поруки відповідно до другого речення частини 4 ст. 559 Цивільного кодексу України відбувається у разі, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, і такою вимогою має бути саме звернення з позовом до суду в цей строк, тому, що звернення з письмовою вимогою про погашення заборгованості за боржника, не забезпечує реального виконання поручителем забезпеченого основного зобов'язання.

Отже, висновок місцевого господарського суду, що звернення Кредитора (відповідача) до Поручителя (позивача) саме з позовом після спливу шестимісячного строку від для настання строку виконання основного зобов'язання є підставою для припинення поруки, здійснено з правильним тлумаченни приписів частини 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, оскільки зі спливом строку дії договору, припинився строк існування самого зобов'язання (припинились право кредитора і обов'язок поручителя), а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України № 6-6цс14-1 від 17.09.2014, № 6-53цс14 від 17.09.2014, яка згідно зі ст. 111 28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень та судів України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції не було правових підстав для його скасування.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю - Фірма "РВК" задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.08.2015 у справі № 918/455/14 - скасувати, а рішення господарського суду Рівненської області від 18.02.2015 у справі № 918/455/14 залишити в силі.

Головуючий, суддя А.М. Демидова

Судді : І.М. Волік

Н.В. Акулова