Постанова

від 16.11.2015 по справі 826/12099/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 листопада 2015 року № 826/12099/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Аблова Є.В., судді Федорчука А.Б., судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за участю третіх осіб - товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче торгівельне підприємство «НЕП», публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» про звільнення майна з-під арешту,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за участю третіх осіб - товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче торгівельне підприємство «НЕП», публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» про звільнення майна з-під арешту, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що наявність арешту порушує право позивача як іпотекодержателя на вибір способу звернення стягнення на заставлене майно.

В позовній заяві позивач просить суд звільнити з-під арешту наступне майно: нерухоме майно, загальною площею 2 173,4 кв.м. (будівля фруктосховища, загальною площею 1 821,9 кв.м.; склад, загальною площею 347,8 кв.м.; скважина, загальною площею 3,7 кв.м.), земельну ділянку, загальною площею 1,4756 га, кадастровий номер НОМЕР_1, обладнання, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, які належать боржнику ТОВ ВТП «НЕП» (07415, Київська обл., Броварський р-н, с. Зазим'є, вул. Київська, 20, Код ЄДРПОУ 33231411), та на яке було накладено арешти відповідно до постанов Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (04053, м. Київ, вул. Артема, 73) про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15.12.2014р., від 19.12.2014р., від 10.04.2015р.; зобов'язати відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (04053, м. Київ, вул. Артема, 73) внести до Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та до Державного реєстру обтяжень рухомого майна записи про зняття арешту з майна - нерухоме майно, загальною площею 2 173,4 кв.м. (будівля фруктосховища; склад; скважина), земельну ділянку, загальною площею 1,4756 га, кадастровий номер НОМЕР_1, та обладнання, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належать боржнику ТОВ ВТП «НЕП» (07415, Київська область, Броварський район, с. Зазим'є, вул. Київська, 20, код ЄДРПОУ 33231411).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в обґрунтування заперечень зазначив, що постанови про накладення арешту та оголошення заборони на його відчуження винесені державним виконавцем ще до виникнення у ОСОБА_1 прав на арештоване майно.

Представники третіх осіб в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні матеріали справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.03.2015 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» (новим кредитором, до якого перейшли всі права ПАТ КБ "ПРАВЕКС-БАНК" на підставі укладеного договору відступлення права вимоги за договором №1531-003/11 про відкриття кредитної лінії від 20 червня 2011 року та за договором №591-001/11 про відкриття кредитної лінії від 20 червня 2011 року) та громадянином України ОСОБА_1 були укладені договір поруки №2/2015-ДП та договір №4/15 про відступлення права вимоги за договором №591-001/11 про відкриття кредитної лінії вії 20.06.2011 року. В той же день позивач виконав обов'язки боржників та відповідно став кредитором ТОВ «ЯРОШ ТРАСТ», ДП «М'ясокомбінат «Зоря», ТОВ ВТП «НЕП».

На підставі договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки №591-001/11 посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаченко У.Є., 20.06.2011 за реєстровим №731 та за договором іпотеки №591-001/11-2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаченко У.Є. 30.06.2011 за реєстровим №777, та за договором іпотеки № 591 001/11-3, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Ткаченко У.Є. 01.07.2011 року за реєстровим №779, за договором іпотеки №591-001/11-4 посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенкої Д.О., 18.07.2011 за реєстровим №4596, укладеними товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» та ОСОБА_1, 13 березня 2015 року до позивача перейшли всі права нового іпотекодержателя.

На підставі договору про відступлення права вимоги за договором застави обладнання №591-001/11 від 20 червня 2011 року та договором застави обладнання №591-001/11-1 від 30 червня 2011 року, укладеними товариством з обмеженої відповідальністю «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» та ОСОБА_1, 16 березня 2015 року до позивача перейшли всі права нового заставодержателя.

Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кошкером Іваном Анатолійовичем в процесі здійснення виконавчого провадження №45633391, відкритого 01.12.2014 р. за заявою ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» при примусовому виконанні наказу №906/452/14 виданого 05.11.2014 року Господарським судом Житомирської області, 15.12.2014 р. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт та заборонено здійснювати відчуження обладнання, що зазначене в додатку №1 до договору застави обладнання №591-001/11 від 20.06.2011 року в кількості 298 одиниць, заставною вартістю 716343,00 грн., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності боржнику - ТОВ ВТП «НЕП», код ЄДРПОУ 33231411.

19 грудня 2014 року в рамках виконавчого провадження №45633462 на підставі цього ж наказу №906/452/14 від 05.11.2014 р., відповідачем винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №591-001/11 від 20.06.2011 року та накладення арешту на нерухоме майно, загальною площею 2 173,4 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, а саме: будівля фруктосховища, літ. А, загальною площею 1 821,9 кв.м.; склад, літ. Б, загальною площею 347,8 кв.м.; скважина, загальною площею 3,7 кв.м., на земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 1.4756 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення для обслуговування будівлі, що належить боржнику ТОВ «НЕП».

17 березня 2015 р. до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України представником ПАТ «ПРАВЕКС-БАНК» подана заява про повернення виконавчого документа, в якій останній просив завершити виконавче провадження, повернути стягувачу наказ господарського суду Житомирської області від 05.11.2014 року по справі №906/452/14 та зняти арешти з майна ТОВ ВТП «НЕП», що були накладені Відповідачем.

Так, 26.03.2015 р. в рамках виконавчого провадження № 45633391 відповідачем було винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 3830725,90 грн., аналогічну постанову було винесено 27.03.2015 р. і в рамках виконавчого провадження № 45633462.

02.04.2015 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України Кошкером Іваном Анатолійовичем було завершено виконавче провадження №45633391 та №45633462, винесено постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, однак арешти зняті не були.

06.04.2015 р. відповідачем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №47158763 на підставі постанови №45633462 виданої 27.03.2015 р. Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про стягнення з ТОВ ВТП «НЕП» на користь держави виконавчого збору в розмірі 3 830 725,90 грн., а 10.04.2015 р. відповідачем була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою було накладено арешт на все майно боржника.

20 квітня 2015 року позивач звернувся з вимогою до ТОВ ВТП «НЕП», як майнового поручителя ТОВ «ЯРОШ ТРАСТ», в рамках договору іпотеки № 591-001/11 від 20 червня 2011 року, в термін до 20 травня 2015 року погасити заборгованість, яка виникла на підставі договору про відкриття кредитної лінії №591-001/11 від 20 червня 2011 року, у розмірі 25 000 000,00 (двадцять п'ять мільйонів гривень) грн. У випадку не виконання вказаної вимоги попередив, що змушений буду застосувати механізм позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки (визначений у п. 1.1. Договору іпотеки) у порядку, визначеному п. 4.2. Договору іпотеки № 591-001/11 від 20 червня 2011 року, шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем, і таким чином задовольнити свої майнові вимоги за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна.

Генеральним директором ТОВ ВТП «НЕП» листом від 27.04.2015 року вих. №10/2015 повідомлено позивача, що відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України в рамках виконавчого провадження №47158763 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови №45633462 виданої 27.03.2015 року про стягнення з ТОВ ВТП «НЕП» на користь держави виконавчого збору в розмірі 3830725,90 грн. 10.04.2015 року була винесена постанова про накладення арешту на все майно боржника та оголошено заборону на його відчуження.

Згідно з статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV (надалі - Закон № 606-ХІV), виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 1 ст. 2 Закону № 606-ХІV зазначено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

З метою забезпечення гарантій прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні ст. 6 Закону № 606-ХІV зобов'язано державного виконавця використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

При цьому статтею 11 Закону № 606-ХІV державному виконавцю надано право у процесі здійснення виконавчого провадження накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізувати його у встановленому законом порядку.

Право державного виконавця за заявою стягувача накласти арешт на майно (крім коштів) боржника з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення при відкритті виконавчого провадження також передбачено частиною 2 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону № 606-ХІV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Виходячи з приписів вказаних вище норм права, вбачається, що державний виконавець зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" та іншими законами, а також рішеннями, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Відповідно до частини 1 статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з частиною 1 статті 54 Закону №606-XIV звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Частиною 3 статті 54 Закону №606-XIV визначено, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

У відповідності до ч. 4 ст. 54 Закону №606-XIV про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Окрім цього, Законом №898-IV визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, права іпотеки та застави виникли в 2011 році (іпотечні договори №591-001/11, №591-001/11-2, №591-001/11-3, №591-001/11-4, договори застави обладнання №591-001/11 та №591-001/11-1), тобто до винесення судом судового рішення, на виконання якого видано виконавчий лист.

Таким чином, позивач, як новий кредитор та, як наслідок, новий іпотекодержатель та новий заставодержатель, що отримав право вимоги від первісного кредитора та первісного іпотекодержателя й заставодержателя (ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг»), має переважне право на задоволення своїх вимог перед іншим стягувачем (ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК») цього боржника (іпотекодавця) за рахунок предмету іпотеки, а накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, порушує його права, визначенні чинним законодавством, що свідчить про протиправність постанов відповідача про арешти майна боржника та оголошення заборон на його відчуження від 15.12.2014 року ВП№45633391, від 19.12.2014 року ВП№45633462 та від 10.04.2015 року ВП№47158763.

Втім, як вбачається з матеріалів справи та копії матеріалів виконавчого провадження, виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області від 05.11.2014 року по справі №906/452/14 про стягнення з ТОВ ВТП «НЕП» на користь ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» заборгованості за договором відкриття кредитної лінії в розмірі 32017883,52 грн. повернуто стягувачу на підставі постанови від 02.04.2015 року ВП №45633391.

З аналізу вказаної вище постанови про повернення виконавчого документа стягувачу вбачається, що підставою для його на виконання слугувала заява ПАТ Комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» від 17.03.2015 року №1823/11.

З приводу встановленого, суд зазначає, що наслідки завершення виконавчого провадження визначені в ст. 50 Закону № 606-XIV.

Так, відповідно до ч.1 ст. 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження . Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Крім цього, ч.2 ст. 50 Закону № 606-XIV у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконачого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Водночас, судом встановлено, що відповідачем не було здійснено дії щодо зняття арешту, який накладено постановами від 15.12.2014 року ВП№45633391 та від 19.12.2014 року ВП№45633462 на спірне майно.

При цьому, доказів оскарження позивачем протиправності дій державного виконавця щодо незняття арешту, накладеного на майно боржника, до суду не надано.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ст. 50 Закону №606-XIV завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Так, згідно ч. 5 ст. 47 Закону №606-XIV повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків , встановлених статтею 22 цього Закону.

Законом не передбачено обов'язок державного виконавця щодо зняття арешту з майна внаслідок повернення виконавчого документа стягувачу, у той же час визначено право для повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Згідно з пунктом 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» від 13.12.2010 № З постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Прийнята державним виконавцем постанова про накладення штрафу на боржника, яка не виконана самостійно, є підставою для її примусового виконання.

За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону постанови державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

На підставі вищевикладеного, державним виконавцем було винесено постанову від 10.04.2015, якою накладено арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження у ВП № 47158763, яке відкрито 06.04.2015, та якою розпочато стягнення з ТОВ «НЕП» на користь держави виконавчого збору в розмірі 3 830 725,90 грн.

Таким чином, дії державного виконавця по накладенню арешту на майно боржника є правомірними, а постанови такими, що винесені відповідно до чинного законодавства та в межах повноважень, а відтак підстави для зняття арешту відсутні.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає адміністративний позов необґрунтованим та дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення.

Частиною 1 ст. 94 КАС України визначено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст.11, 94, 158-163 КАС України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий суддя Аблов Є.В.

Суддя Федорчук А.Б.

Суддя Шулежко В.П.