Постанова

від 02.12.2015 по справі 2а-4006/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" грудня 2015 р. м. Київ К/800/38002/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року

у справі № 2а-4006/11/2670

за позовом Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» (надалі - позивач) звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02 серпня 2010 року № 0005682302/0, від 03 листопада 2010 року № 0005682302/1, № 0008202302/0, від 31 грудня 2010 року № 0005682302/2.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2008 року по 31 березня 2010 року. За результатами вказаної перевірки складено акт від 19 липня 2010 року № 1790/23-02/03362123.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пп. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 2303957,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 02 серпня 2010 року № 0005682302/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2303957,00 грн. - за основним платежем, на 1151979,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач оскаржив вказане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку. За результатами адміністративного оскарження відповідачем винесено податкові повідомлення рішення від 03 листопада 2010 року №0005682302/1 та № 0008202302/0, а також від 31 грудня 2010 року № 0005682302/2.

Скасовуючи вищезгадані податкові повідомлення-рішення суди попередніх інстанцій зазначили, що здійснені позивачем з контрагентами господарські операцій мали реальний характер, а тому податкові повідомлення-рішення та вимога є протиправними.

Щодо правомірності скасування судами попередніх інстанцій податкових повідомлень-рішень відповідача від 02 серпня 2010 року № 0005682302/0, від 03 листопада 2010 року № 0005682302/1 та № 0008202302/0 колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абз. 3 п. 5.3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 21 червня 2001 року № 253 (надалі - Порядок № 253), чинного на час виникнення спірних правовідносин, з метою доведення до платника податків граничного строку сплати податкового зобов'язання, зазначеного в раніше надісланому податковому повідомленні (у разі якщо сума податкового зобов'язання за результатами розгляду скарги збільшується або залишається без змін, а раніше надіслане податкове повідомлення не відкликається), податковим органом складається та надсилається (вручається) платнику податків податкове повідомлення, яке має номер первинного податкового повідомлення, при цьому через дріб проставляється номер скарги, щодо якої воно складене (1 - для першої, 2 - для другої тощо), крім того, таке податкове повідомлення містить новий граничний термін сплати податкового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пунктом 1.9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-III податкове повідомлення - письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. 2.6 Порядку № 253 податкове повідомлення-рішення - це рішення керівника податкового органу (його заступника) щодо виявленого перевищення (заниження) бюджетного відшкодування або відмови у наданні бюджетного відшкодування, а також обов'язку платника податків: сплатити нараховану або донараховану суму податкового зобов'язання; сплатити суми застосованих штрафних (фінансових) санкцій (у тому числі пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності) за порушення податкового законодавства та інших нормативно-правових актів, що приймаються за результатами перевірок платника податків (у т.ч. камеральних); сплатити суми штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов'язання; сплатити штраф за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов'язкової попередньої згоди податкового органу на таке відчуження.

Оскільки податкові повідомлення-рішення від 02 серпня 2010 року № 0005682302/0, від 03 листопада 2010 року №0005682302/1 та № 0008202302/0 є аналогічними за змістом податковому повідомленню-рішенню від 31 грудня 2010 року № 0005682302/2 та прийняті на підставі одного акта перевірки від 19 липня 2010 року № 1790/23-02/03362123, колегія суддів дійшла висновку що вказаними рішеннями не порушено права позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку щодо скасування рішень судів попередніх інстанцій в частині скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 02 серпня 2010 року № 0005682302/0, від 03 листопада 2010 року №0005682302/1 та № 0008202302/0 та ухвалення у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо правомірності рішень судів попередніх інстанцій в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 31 грудня 2010 року № 0005682302/2 колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, у відповідності до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункт) (абзац 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР).

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 21-1539а15.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Міським декоративним розсадником «Теремки», що є структурним підрозділом позивача та ТОВ «НВК «Укртехбуд» укладено договір генерального підряду від 04 листопада 2008 року № 04/11-2008 про виконання робіт з будівництва виробничої бази та житлових будинків в с. Малютянка Києво - Святошинського району Київської області.

В подальшому, позивачем включено до складу податкового кредиту за березень 2009 року суму податку на додану вартість у розмірі 2990000,00 грн. по авансовому платежу за вищезгаданим правочином.

В касаційній скарзі відповідач зазначає, що позивачем до перевірки не надано жодних документальних доказів виконання укладеного позивачем з контрагентом договору.

Вказані доводи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, відповідні первинні документи вилучені старшим оперуповноваженим ОВС ГУБОЗ МВС України Падалко Д.В. під час досудового слідства в приміщенні МДР «Теремки» згідно протоколу виїмки від 11 червня 2010 року.

Відповідно до підпункту 1.17 пункту 1 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків, затверджених наказом ДПА України від 27 травня 2008 року № 355, чинного на час виникнення спірних правовідносин, терміни проведення перевірок переносяться, зокрема, у разі із ненаданням документів для перевірки або наявністю інших причин, які унеможливлюють її проведення (зокрема вилучення або викрадення документів платника податків (за наявності підтверджуючих документів).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем вимог податкового законодавства та про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 31 грудня 2010 року № 0005682302/2.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 229, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року у справі 2а-4006/11/2670 в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 02 серпня 2010 року № 0005682302/0, від 03 листопада 2010 року №0005682302/1 та № 0008202302/0 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити Київському комунальному об'єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" у задоволенні позовних вимог.

3. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року у справі 2а-4006/11/2670 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна