Постанова

від 02.12.2015 по справі 823/1152/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" грудня 2015 р. м. Київ К/800/41051/15

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Островича С.Е.,

за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача Нор А.Г.,

представника відповідача Савенко Ю.Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор»

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27.07.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015 року

у справі № 823/1152/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» (далі - позивач, ТОВ «Золотоніський ЛГЗ «Златогор»)

до Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - відповідач, Золотоніська ОДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Золотоніський ЛГЗ «Златогор» звернулось у травні 2015 року до суду з позовом до Золотоніської ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.12.2014 року № 0002972200/1173.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 27.07.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015 року, в задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов. Вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.8, п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України); ст. ст. 69, 70, 71, 72, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що касаційна скарга позивача є безпідставною, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Відповідачем було проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ПП «Сімплікс» за період червень та серпень 2014 року та з ТОВ «БК «Форум Інвест» за липень 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки від 28.11.2014 року № 385/23-13-2200/31082518. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 3 111 269,00 гривень.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.12.2014 року № 0002972200/1173 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 4 666 904,00 гривні, у тому числі за основним платежем 3 111 269,00 гривень та за штрафними санкціями 1 555 635,00 гривень.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не надано належних доказів реального виконання умов спірних договорів, що із наданих документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, придбанням послуг та їх реалізацією. Суд дійшов висновку, що дії по формуванню податкового кредиту є неправомірними, що свідчить про правомірність прийнятого спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 93 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включенні до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 02.07.2014 року між позивачем (Замовник) та ТОВ «БК «Форум Інвест» (Підрядник) укладено договір № 48-01ФР на виконання послуг по ремонтно-будівельним роботам, відповідно до умов якого Підрядник зобов'язується в установлений даним договором строк виконати ремонтно-будівельні роботи, у відповідності з вимогами, наданої Замовником документації на виконання робіт і наданої Замовником концепції влаштування об'єктів. Замовник зобов'язується прийняти результат виконаних Підрядником робіт по акту приймання-передачі і оплатити виконання робіт у відповідності з умовами даного договору.

05.06.2014 року, 06.06.2014 року та 12.08.2014 року між позивачем (Покупець) та ПП «Сімплікс» (Продавець) укладено договори купівлі-продажу товару № 78-003, № 178/02 та № 13-008, відповідно до умов яких Продавець приймає на себе зобов'язання продати перелік продукції, асортимент і кількість якої визначаються в додатку, який є невід'ємною частиною даних договорів, а Покупець зобов'язується прийняти ТМЦ, які є предметом даних договорів, оплатити їх на умовах, визначених в даних договорах. Згідно вказаних договорів купівлі-продажу товару ТОВ «Золотоніський ЛГЗ «Златогор» придбає у ПП «Сімплікс» витратні матеріали для виробництва лікеро-горілчаної продукції та будівельні матеріали.

Фактичне отримання та оприбуткування позивачем ремонтних робіт і товарно-матеріальних цінностей від вищезазначених контрагентів у відповідних податкових періодах підтверджуються наявними в матеріалах справи складеними і оформленими належним чином первинними документами, а саме: договором на виконання послуг по ремонтно-будівельним роботам з додатком про погодження договірної ціни та локальними кошторисами, які є його невід'ємними частинами; актами приймання виконаних будівельних робіт; договорами купівлі-продажу товару з відповідними специфікаціями; довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрат; актом приймання-передачі об'єкта для проведення ремонтних робіт; наказами про тимчасовий доступ на територію підприємства; податковими, видатковими, товарно-транспортними накладними; договором відповідального зберігання; актами повернення товару з відповідального зберігання; генеральним договором транспортного експедирування; заявками на автотранспортні перевезення; договором новації; договором про порядок погашення заборгованості.

Суди попередніх інстанцій відмовляючи в задоволенні позову виходили, зокрема, з того, що наданий позивачем договір № 48-01ФР не містить найменування об'єкта будівництва та його місцезнаходження, основні параметри, склад та обсяг робіт та інші показники, що характеризують предмет договору, що свідчить про те, що сторони договору не досягли погодженої волі щодо всіх істотних умов господарських операцій, що договір підписаний не уповноваженою особою.

Проте судами попередніх інстанцій не взято до уваги те, що підтвердженням дійсності вищезазначеного договору, досягнення його сторонами домовленості щодо його істотних умов та реальності його виконання є наявне в матеріалах справи рішення господарського суду Черкаської області від 30.06.2015 року у справі № 925/926/15, яке вступило в законну силу, яким встановлено наявність існуючих між позивачем та ТОВ «БК «Форум Інвест» договірних відносин щодо виконання підрядних робіт на підставі договору на виконання послуг по ремонтно-будівельним роботам № 48-01ФР від 02.07.2014 року, наявність волевиявлення сторін при укладенні зазначеного договору на настання певних юридичних наслідків, фактичне виконання робіт за вказаним договором та здача і прийняття їх замовником (позивачем), тобто встановлене фактичне виконання договірних зобов'язань та реальність господарських операцій в розумінні ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також суди попередніх інстанцій відмовляючи в задоволенні позову виходили, зокрема, з того, що на всіх видаткових накладних відсутні реквізити довіреностей, на підставі яких проводилось отримання матеріалів за договорами купівлі-продажу, що локальні кошториси містять підписи осіб без зазначення їх прізвища, ініціалів і посад.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що факт наявності помилок у оформлених первинних документах сам по собі не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається та іншими доказами підтверджується, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що, відмовляючи у задоволенні позову з підстав ненадання позивачем суду достатніх доказів на підтвердження правомірності формування спірних сум податкового обліку, суди попередніх інстанцій в порушення вимог процесуального закону не здійснили дослідження та аналіз вже наданих позивачем доказів, зокрема, наявних в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів позивача. Судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що факт відсутності окремого первинного документа сам по собі не може бути єдиною підставою для зменшення розміру податкового кредиту платника податку, а виключно в сукупності з дослідженими обставинами справи та встановленими судом фактами, що підтверджують відсутність реальності відповідної господарської операції.

Крім того, висновки судів попередніх інстанцій про нереальність господарських операцій позивача з ПП «Сімплікс» ґрунтуються на порушенні позивачем порядку оформлення товарно-транспортних накладних.

Колегія суддів зазначає, що товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників) під час здійснення транспортування вантажу.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій про недоцільність укладення позивачем зі своїм контрагентами Договору новації № 26-12/2014 від 26.12.2014 року та Договору про порядок погашення заборгованості від 23.12.2014 року, з огляду на інфляційні процеси в Україні та відсутності мети отримання прибутку, то колегія суддів зазначає, що визначення сторонами вищезгаданих правочинів нових строків проведення оплати за надані послуги і поставлені товарно-матеріальні цінності за умовами Договору новації № 26-12/2014 від 26.12.2014 року та Договору про порядок погашення заборгованості від 23.12.2014 року не звільняє позивача від обов'язку проведення такої оплати в майбутньому.

Таким чином, в матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне придбання та використання позивачем отриманих від вищезазначених контрагентів товарно-матеріальних цінностей, необхідних для виробництва алкогольних напоїв, а також ремонтних робіт на основних фондах в межах власної господарської діяльності, фактичне здійснення зазначених господарських операцій, а також підтверджують причинно-наслідковий зв'язок між необхідністю їх придбання та використанням у власній господарській діяльності та реальність вказаних господарських операцій в розумінні ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, на момент виписки на адресу позивача податкових накладних його контрагенти були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судами повно і правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального прав, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування цих рішень з прийняттям нового рішення, зокрема про задоволення позовних вимог з наведених вище мотивів.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» - задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27.07.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015 року у справі № 823/1152/15 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 18.12.2014 року № 0002972200/1173.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» судовий збір за подання позову у розмірі 487,20 гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

С.Е. Острович