Рішення

від 07.12.2015 по справі 642/7703/15-ц

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

"07" грудня 2015 р.

Справа №642/7703/15

Провадження №2/642/226/15

Ленінський районний суд м.Харкова

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07 грудня 2015 року

Суд у складі: Головуючого судді Євтіфієв В.М.;

Секретаря Пшенична Т.М.

За відсутності позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, в інтересах яких діє ОСОБА_3, участі відповідача ТОВ «Металіст фасіліті менеджмент», в особі представника ОСОБА_4, ОСОБА_5;

розглянувши у відкритому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, до ТОВ «Металіст фасіліті менеджмент», про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку, стягнення суми за несвоєчасну розрахунок при звільненні, компенсації за несвоєчасну виконання грошових зобов'язань, моральної шкоди та покладення обов'язку про нарахування та виплати в подальшому сум до повного розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі у мотивування вимог вказали, ОСОБА_1 наказом керівництва ТОВ «Металіст фасіліті менеджмент» №5 - к від 23.07.2007 року був прийнятий на посаду заступника директора за сумісництвом. 30.10.2008р. наказом №6 - к керівництва ТОВ «Металіст фасіліті менеджмент» ОСОБА_1 був прийнятий на постійне місце роботи на посаду заступника директора.

ОСОБА_2 наказом керівництва ТОВ «Металіст фасіліті менеджмент» №1 - к від 03.01.2008 року була прийнята на посаду бухгалтера.

Вищевказані співробітники працювали на підприємстві ТОВ «Металіст фасіліті менеджмент» безперервно до 28.02.2014 року та були звільнені згідно до наказу керівництва ТОВ «Металіст фасіліті менеджмент» №4 - к від 28.02.2014 року відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

Оскільки Позивачі звільнялися відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України (звільнення за угодою сторін), роботодавець не мав права затримувати їх у будь-який спосіб.

Під час звільнення ТОВ «Металіст фасіліті менеджмент» розрахувалось з даними працівниками по заробітній платі але компенсації за невикористану щорічну відпустку їм в повному обсязі виплачено так і не було.

Тому позивачі на підставі ст.ст. 43, 55 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012; ст. ст. 21, 38, 44, 47, 83, 116, 117, 232, 233, 237-1 Кодексу законів про працю України, ст.ст.23, 625 Цивільного кодексу України; ст. 6 Закону «Про відпустки»; ст. 34 Закону України «Про оплату праці», Постанова Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.995 р. №4,вимагають:

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 суму компенсації за невикористану щорічну відпустку у розмірі - 7111.38 грн..

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 суму компенсації за невикористану щорічну відпустку у розмірі - 2085.25 грн..

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 відповідальність за затримку розрахунку при звільненні у розмірі - 65100 грн.;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 відповідальність за затримку розрахунку при звільненні у розмірі - 65100грн.;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 за порушення грошових зобов'язань у розмірі - 5099грн. 54коп.;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 за порушення грошових зобов'язань у розмірі - 2849 грн., 90 коп.;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 36001грн. 35коп;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у розмірі - 7037грн. 70коп.

- зобов'язати відповідача з вини якого несплачені в день звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належні їм суми, в подальшому нараховувати та сплачувати їм середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідач в наданих запереченнях, зазначив: Отримання Позивачами від Відповідача своєчасного та повного розрахунку по заробітній платі, позивачі визнають у своєї позовній заяві, від 31.08.2015.

Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Частина 2 статті 233 КЗпП України передбачає, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

На підставі вищенаведених норм статті 233 КЗпП України, вважаємо, що для звернення до суду з позовом про порушення права робітника встановлено тримісячний строк, окрім позовів про звільнення, для яких позовний строк встановлений в один місяць, та позовів про порушення оплати праці, для яких позовний строк не встановлений, що визначено частиною 1 статті 233 КЗпП України. Разом з цим, вважаємо, що компенсація за невикористану відпустку не відноситься до структури заробітної плати, тому Позивачі пропустили строк звернення до суду з позовом, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Згідно до статті 2 Закону України "Про оплату праці", основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу .

Згідно п.2.2. Інструкції зі статистики заробітної плати №5 від 13.01.2004 року, фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До складу фонду додаткової заробітної плати входить в тому числі оплата, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством (п.п. 2.2.12. Інструкції).

З положень зазначених норм видно, що компенсація за невикористану відпустку відноситься до фонду додаткової заробітної плати.

Вищенаведені норми свідчать про те, що середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не є складовою заробітною плати чи компенсацією втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків.

Таким чином вважаємо, що до позовних вимог про компенсацію за невикористану щорічну відпустку при звільненні та про стягнення середньомісячного заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні застосовується строк позовної давності передбачений частиною 1 статті 233 КЗпП України, тобто три місяці.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення з відповідача відшкодування моральної шкоди, вважають, що доводи позивачів, - є не обґрунтованими. Позивачі не надали до суду жодного доказу, підтверджуючого факт того, що дії Відповідача призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від Позивачів додаткових зусиль для організації свого життя.

Окрім цього, Позивачі мали право звернутися до суду з вимогою про стягнення з Відповідача відшкодування моральної шкоди, яка ніби-то причинена їм Відповідачем у зв'язку з виплатою не у повному обсязі компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні, у тримісячний строк з дня, коли позивачі дізналися або повинні були дізнатися про порушення їх прав, тобто у відповідності з нормами частини 1 статті 233 КЗпП України.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116,117,237-1 КЗпП України визначив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк . перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався (інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.03.2012 року № 282/0/4-12).

У позовній заяві позивачі вказують, що довідки про нараховану та не виплачену ОСОБА_1ІІ. та ОСОБА_2 компенсацію за невикористані ними щорічні відпустки отримали 03.03.2014року. Таким чином, відповідно до норм статті 233 КЗпП України, позивачі мали право звернутися до суду з позовними вимогами, які зазначені у Позовній заяві про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні та моральної шкоди від 31.08.2015р., не пізніше 03 червня 2014 року. Оскільки Позивачі звернулися до суду лише 02 вересня 2015 року (відповідно до Ухвали Ленінського районного суду м. Харкова від 07.09.2015р.), вважаємо, що Позивачі пропустили строки звернення до суду з позовом, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Стосовно відповідальності за порушення грошового зобов'язання, передбаченого ст. 625 ЦК України.

З позовними вимогами Позивачів щодо стягнення з Відповідача індексу інфляції у сумах 4 741,35грн. та 2 649,72 грн. та 3% річних у сумах 358,19грн. та 200,18грн., не можна погодитися..

Частина 2 статті 625 ЦК України передбачає: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вважаємо, що частина 2 статті 625 ЦК України передбачає насамперед наявність договірних правовідносин, тобто положення зазначеної статті поширюються на порушення грошового зобов'язання.

Отже, положення частини 2 статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, оскільки вони врегульовані положеннями трудового законодавства.

Установлена ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання не застосовується до трудових відносин, які виникли у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні працівника з роботи, оскільки такі відносини врегульовані нормами трудового права.

Саме така позиція є у правовій позиції, висловленої у Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі №6-43цс14.

Враховуючи вищенаведеие, вважаємо що позовні вимоги про стягнення з Відповідача індексу інфляції та 3% річних не можуть бути задоволені судом у зв'язку із тим, що норми статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових відносин.

Стосовно розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки та сплати щомісячного середнього заробітку:

Позиція, стосовно стягнення з Відповідача сум компенсації за невикористані дні відпустки та середньої заробітної плати за весь час затримки, яка викладена у наших Запереченнях на позовну заяву вих. №11/24-09 від 24.09.2015р., залишається незмінною, оскільки Позивачі пропустили строк звернення до суду, передбачений чинними нормами діючого законодавства України.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення з Відповідача відшкодування моральної шкоди, Позивачі не надали до суду жодного доказу, підтверджуючого факт того, що дії Відповідача призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від Позивачів додаткових зусиль для організації свого життя.

Отже вважаємо, що Позивачі пропустили строки звернення до суду з позовом, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Представник позивачів на позовних вимогах наполягав. В поясненні вказав обставини викладені в мотивуванні позовних вимог, пославшись, що за рішенням Конституційного суду компенсація за невикористані дні щорічної відпустки є заробітною платою.

Представники відповідача позовні вимоги визнали частково. В пояснені виклали обставини викладені в запереченнях наданих суду.

Дослідивши і оцінивши в сукупності докази матеріалів справи, судом встановлені наступні факти та обставини:

Згідно частини 1 статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Статтею 10, 60 Цивільного процесуального кодексу України визначено, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд вважає, матеріалами справи доведеним факт перебування позивачів у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджено наказом відповідача №5 - к від 23.07.2007 року, наказом № 6 від 30.10.2008р., наказом №1 - к від 03.01.2008 року, та копіями трудових книжок позивачів де зазначено безпосередньо перебування позивачів у трудових відносинах з відповідачем.

Позивачі згідно вказаних наказів та копії трудових книжок перебували у трудових правовідносинах безперервно до 28.02.2014 року та були звільнені згідно до наказу відповідача №4 - к від 28.02.2014 року відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

В період перебування у трудових відносинах сторін, позивачі отримували заробітну плату за виконану роботу, що підтверджено позивачами довідками пенсійного фонду про застраховану особу від 03.03.2015р.

Під час звільнення позивачів відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України, відповідач розрахувався з даними працівниками по заробітній платі але компенсації за невикористану щорічну відпустку їм в повному обсязі виплачено не було.

Вказані обставини щодо наявності невикористаних днів щорічної відпустки підтверджує копія довідки (арк.с.35,36) від лютого 2014р.

Згідно наказу №5-к від 23 липня 2007р., №10-к від 23 вересня 2007р., №6-к від 30 жовтня 2008р., №5-к від 11 жовтня 2013р., №7-к від 12 жовтня 2012р., №2-к від 15 березня 2011р., №9/1-к від 01 листопада 2010р., позивач ОСОБА_1 частково отримувала щорічну відпустку у період трудових відносин. Загальний залишок днів невикористаної щорічної відпустки склав 91 дня, з вартісною компенсацією 9010.82грн., згідно довідки від 07.10.2015р.

Крім того, згідно наказу №5-к від 20 серпня 2008р., №4-к від 05 серпня 2009р., №1-к від 25 березня 2010р., №6-к від 16 серпня 2010р., №5-к від 12 серпня 2011р., №4-к від 23 червня 2011р., №8-к від 14 грудня 2012р., №6-к від 27 червня 2012р., №4-к від 09 серпня 2013р., №2-к від 21 червня 2013р., позивачка ОСОБА_2 частково отримувала щорічну відпустку у період трудових відносин. Загальний залишок днів невикорастоної щорічної відпустки склав 43 дні, з вартісною компенсацією 4448.78грн., згідно довідки від 07.10.2015р.

Статтею 83 КЗпП України визначено: У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Враховуючи вказану норму закону, суд вважає, наявність порушення права позивачів щодо виплати грошова компенсація за всі не використані позивачами дні щорічної відпустки.

Позивачами 04.11.2015р. були уточненні позовні вимоги, згідно яких позивачі в мотивуванні позовних вимог наводять розрахунок компенсації за невикористану відпустку. Відповідно до наведеного розрахунку сума компенсації позивача ОСОБА_1 склала 7011.38грн.. а сума компенсації за невикористану відпустку позивачки ОСОБА_2 склала 2085.25грн. С даним розрахунком погоджується представник позивача, розмір суми компенсації наведеної позивачами представник визнає, а тому з аналізу встановлених обставин та дій сторін під час розгляду справи, щодо залишення раніше заявлених вимог без розгляду, суд вважає, що відповідач дійсно заборгував позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суму 7011.38грн 2085.25грн відповідно. Отже вимоги в даної частині є обґрунтованими.

Статтями 116, 117 КЗпП України визначено: При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З вказаних підстав позивачі заявляють, про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 суму за затримку розрахунку при звільненні 65100 грн., на користь ОСОБА_2 суму за затримку розрахунку при звільненні 65100грн..

В обґрунтування своєї правової позиції позивачі наводять розрахунок, з урахуванням довідок від 28.10.2015р. про середній заробіток ОСОБА_1, ОСОБА_2 у сумі 3100.00грн.

З правовою позицією представника позивачів не згодні представники відповідача, посилаючись на те, що компенсація за невикористану відпустку не є складовою основної заробітної плати.

Згідно до статті 2 Закону України "Про оплату праці", основна заробітна плата: Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно п.2.2. Інструкції зі статистики заробітної плати №5 від 13.01.2004 року, фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До складу фонду додаткової заробітної плати входить в тому числі оплата, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством (п.п. 2.2.12. Інструкції).

Положеннями зазначених норм зазначено, що компенсація за невикористану відпустку відноситься до фонду додаткової заробітної плати.

Вищенаведені норми свідчать про те, що середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не є складовою заробітною плати чи компенсацією втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків.

Таким чином, до вимог про стягнення середньомісячного заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні не може бути застосовані положення статей 117 КЗпП України. Отже, правова позиція, щодо вказаних вимог позивачів є хибною та не може бути підставою для задоволення вимог в вказаної частині.

Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення індексу інфляції на підставі частина 2 статті 625 ЦК України яка передбачає: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що між сторонами було укладено трудовий договір, в межах якого права та обов'язки сторін врегульовані положеннями Трудового законодавства. Таким чином, встановлена ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання не застосовується до трудових відносин, які виникли у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні працівника з роботи, оскільки такі відносини врегульовані нормами трудового права.

Саме така позиція є у правовій позиції, висловленої у Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі №6-43цс14.

Щодо вимог, про стягнення моральної шкоди на підставі ст.23 ЦК України та ст..237 1КЗпП України.

Суд вважає, що посилання позивача на вимоги ст.23 ЦК України як на підставі вимог про стягнення моральної шкоди є помилковими. Т.я. між сторонами склались трудові правовідносини в межах яких врегульовані вказані правовідносини, оскільки, статтею 23 ЦК України визначено:

1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

2. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

5. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Вказаною нормою Закону передбачено відшкодування маральної шкоди у цивільних правовідносинах яки виникли між сторонами в межах реалізації та захисту цивільних право та обов'язків. Отже, застосування положень ст..23ЦК України до трудових правовідносин, є безпідставною, а тому вказана норма Закону не є підставою з'явлення позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Стаття 237 1 КЗпП України визначено: відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи вимоги статті 237 1 КЗпП України, вимоги ст.10, 60 ЦПК України, позивачами не доведено суду факту причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача та заподіяння моральних страждань. Проте, позивачами не доведено, що несвоєчасна виплати компенсації за невикористану відпустку призвели до втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від позивачів додаткових зусиль для організації свого життя, як того вимагає ст.237 1 КЗпП України. Таку правову позицію було ухвалено Рішенням Європейського суду з прав людини у Справі «Сілін проти України» від 13 липня 2006р., «Волосюк проти України» від 29 червня 2006р. «Майстер проти України» від 09 грудня 2010 року, Яки є неотємлєною частиною національного законодавства України та в Рішенням Верховного суду України від 24.02.2010р., Ухвали Верховного суду України від 06 липня 2011р. справа №6-12168св09 яке є обов'язковою для застосування судами України відповідно до вимог ст.367 ЦПК України

Вимогами ст..3 ЦПК України визначено: Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вимога ст..3 ЦПК України, якою передбачено право особи на звернення до суду за захистом порушеного права, в той же час вказаною нормою закону не визначено обов'язок суду вирішення порушеного права в майбутньому. З цих підстав вимоги позивачів, щодо покладення обов'язку на відповідача нарахування та сплату середнього заробітку, безпідставні.

Вирішуючи заяву представника відповідача, щодо застосування строку позовної давності, судом встановлено, що отримання позивачами від відповідача своєчасного та повного розрахунку по заробітній платі, позивачі визнають у своєї позовній заяві, від 31.08.2015.

Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Частина 2 статті 233 КЗпП України передбачає, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

На підставі вищенаведених норм статті 233 КЗпП України, для звернення до суду з позовом про порушення права робітника встановлено тримісячний строк, окрім позовів про звільнення, для яких позовний строк встановлений в один місяць, та позовів про порушення оплати праці, для яких позовний строк не встановлений, що визначено частиною 1 статті 233 КЗпП України. Разом з цим, компенсація за невикористану відпустку не відноситься до структури заробітної плати.

Встановивши, що компенсація за невикористану відпустку відноситься до фонду додаткової заробітної плати, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не є складовою заробітною плати чи компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків, отже до вказаних обставин та правовідносин. при звільненні позивачів застосовується строк позовної давності передбачений частиною 1 статті 233 КЗпП України, тобто три місяці, з дня коли позивачі отримали розрахунок по заробітної платі.

Вимогами статті 267 ЦК України визначено: Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, позивачами не заявлено вимог про поновлення строку на звернення до суду за захистом своїх прав. А тому, заява відповідача про застосування строку позовної давності є обґрунтованою.

Керуючись ст. 3,10, 11, 57, 84 п.1, 88 п.1.2, 169, 174, 212-215, 218, ЦПК України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, до ТОВ «МЕТАЛІСТ ФАСІЛІТІ МЕНЕДЖМЕНТ», про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку, стягнення суми за несвоєчасну розрахунок при звільненні, компенсації за несвоєчасну виконання грошових зобов'язань, моральної шкоди та покладення обов'язку про нарахування та виплати в подальшому сум до повного розрахунку, відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції, шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня його проголошення або отримання копії рішення особами, які беруть участь у справі але не були присутні у судовому засіданні.

Суддя: В.М.Євтіфієв