Рішення

від 02.12.2015 по справі 918/1189/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2015 р. Справа № 918/1189/15

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Лунька О.І., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Арис-Юг" (далі - Товариство) до приватного підприємства "Ліберті-Трейд" (далі - Підприємство) про стягнення заборгованості в сумі 44 233 грн. 53 коп.,

за участі представників:

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2015 року Товариство звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що 20 червня 2014 року між ним та Підприємством був укладений договір № 596, на підставі якого позивач протягом березня-квітня 2015 року надав відповідачу передбачені даною угодою послуги по заправці автотранспорту загальною вартістю 120 448 грн. 41 коп. Оскільки Підприємство взяте на себе зобов'язання по оплаті вартості даних послуг виконало лише частково, заборгувавши позивачу 29 686 грн. 77 коп., останній, посилаючись на статті 624, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193, 198, 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача вищезазначену суму основного боргу, а також 8 887 грн. 98 коп. пені, 5 195 грн. 18 коп. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 463 грн. 60 коп., нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 21 жовтня 2015 року порушено провадження у справі № 918/1189/15, розгляд якої було призначено на 3 листопада 2015 року.

Ухвалою суду від 3 листопада 2015 року розгляд справи було відкладено на 17 листопада 2015 року.

Ухвалою від 17 листопада 2015 року розгляд справи відкладено на 2 грудня 2015 року.

До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшла заява Товариства від 23 листопада 2015 року № 755 (а.с. 84-85), згідно якої останнє зменшило розмір нарахованої Підприємству неустойки та просило суд стягнути з відповідача пеню в сумі 8 673 грн. 30 коп. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Позивач явку свого уповноваженого представника у судове засідання, призначене на 2 грудня 2015 року, не забезпечив, проте надіслав клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідач у призначені судові засідання явку свого повноважного представника також не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 21 жовтня 2015 року та про відкладення розгляду справи від 3 листопада 2015 року і від 17 листопада 2015 року були надіслані відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а саме: 33027, АДРЕСА_1. Проте вказані поштові відправлення були повернуті підприємством поштового зв'язку з посиланням на закінчення терміну їх зберігання (а.с. 34-36, 60-62, 77-79).

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином був повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Крім того, останньому надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих Товариством документів їх оригіналам, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20 червня 2014 року між Підприємством та позивачем був укладений договір № 596, за умовами якого останній взяв на себе обов'язок надавати відповідачу послуги по заправці його автотранспорту, а також додаткові послуги на підставі пред'явлених останнім пластикових карток, а Підприємство, в свою чергу, - оплачувати дані послуги на умовах, зазначених у цьому правочині (а.с. 12-15).

Вказана угода підписана уповноваженими представниками сторін, а також скріплена печатками цих суб'єктів господарювання.

За умовами пункту 2.1 договору Товариство зобов'язалося передати Підприємству по акту пластикові карти в погодженому сторонами асортименті та кількості на умовах даної угоди та протоколів до неї.

Відповідно до пункту 2.1.2 Товариство зобов'язалося забезпечити заправку дизельним паливом автотранспорту Підприємства на автозаправних станціях, вказаних у списку автозаправних станцій, при пред'явленні пластикової картки.

Згідно з пунктом 2.3.3 договору Підприємство взяло на себе обов'язок приймати від Товариства та підписувати рахунки-фактури, реєстри та акти прийому-передачі наданих послуг і звірки взаємних розрахунків, які є підтвердженням факту прийому відповідачем дизельного палива по пластиковим карткам "ARIS".

Ціна послуг по заправці автотранспорту, встановлена сторонами для розрахунку за даним договором, визначається на основі діючої ціни на автозаправній станції, з урахуванням умов, передбачених у протоколах, які є невід'ємною частиною цього договору (пункт 3.1 угоди).

Даним пунктом також встановлено, що ціна дизельного пального і послуг по заправці автотранспорту на автозаправних станціях фіксується у платіжній квитанції (чеку, виданому терміналом). Факт надання Підприємству послуг підтверджується чеками "АРИС" встановленої Товариством форми. При заправці дизельним паливом на автозаправній станції при обслуговуванні пластиковою карткою "ARIS" за допомогою автоматичних терміналів, фактом підтвердження заправки є інформація у вигляді реєстру, що надійшла на сервер Товариства, підписана останнім та скріплена його печаткою, або акти приймання-передачі наданих послуг і звірки взаєморозрахунків.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що строк, протягом якого Підприємство оплачує вартість наданих послуг по заправці автотранспорту дизельним пальним, вказується у протоколі узгодження умов розрахунків.

Судом встановлено, що 20 червня 2014 року між сторонами був підписаний протокол узгодження умов розрахунків до договору від 20 червня 2014 року № 596 (а.с. 15).

У пункті 2 даного протоколу сторони погодили, що строк оплати заправки автотранспорту дизельним паливом встановлюється тривалістю 5 календарних днів з моменту виставлення рахунку.

З матеріалів справи вбачається, що згідно положень вищезазначеного договору між сторонами був підписаний відповідний акт приймання-передачі магнітно-чіпових карт "АРИС" № 684 (а.с. 16).

Судом також встановлено, що на виконання умов вищенаведеного правочину Підприємству були надані послуги заправки його автотранспорту дизельним паливом по вказаним пластиковим картам на автозаправних станціях в межах території України загальною вартістю 120 448 грн. 41 коп. Даний факт підтверджується наявною у матеріалах справи копією підписаного Товариством та Підприємством акту наданих послуг та звірки взаєморозрахунків від 31 березня 2015 року № ЗкП-000136 (596)-У, в якому були зазначені всі виставлені відповідачу рахунки, а також копіями даних рахунків та реєстрів заправок автомобілів відповідача (а.с. 17-28).

Про належне виконання Товариством своїх зобов'язань за цим договором також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов даної угоди.

Проте судом встановлено, що всупереч умовам укладеного між сторонами договору від 20 червня 2014 року № 596 Підприємство взятий на себе обов'язок по оплаті вартості наданих йому послуг протягом березня-квітня 2015 року виконало не у повному обсязі, сплативши Товариству 131 800 грн. 60 коп. та заборгувавши таким чином останньому, з урахуванням заборгованості у розмірі 41 038 грн. 36 коп., яка виникла у відповідача за даним договором у попередні періоди, 29 686 грн. 77 коп. (що складає частину вартості наданих відповідачу послуг, зазначених у рахунку-фактурі від 1 квітня 2015 року № СФ - с45788, виставленому відповідачу 1 квітня 2015 року). Даний факт додатково підтверджується наявною у матеріалах даної справи копією підписаного Товариством та Підприємством акту звірки взаєморозрахунків за даним договором (а.с. 30).

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума основного боргу відповідача перед Товариством за договором від 20 червня 2014 року № 596, яка складає 29 686 грн. 77 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, не оспорюється Підприємством, і останнє на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати наданих йому послуг, позивач, з урахуванням заяви від 23 листопада 2015 року № 755, також просив суд стягнути з Підприємства 8 673 грн. 30 коп. пені, нарахованої на суму основного боргу в розмірі 29 686 грн. 77 коп. у період з 7 квітня 2015 року по 7 жовтня 2015 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що при порушенні строків або умов оплати, передбачених договором або протоколом узгодження умов розрахунків, Підприємство сплачує Товариству пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

Оскільки розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої Товариством, є арифметично вірним, відповідає положенням закону та договору, позовна вимога про стягнення з Підприємства 8 673 грн. 30 коп. пені також підлягає задоволенню.

Крім того, позивач на підставі статті 625 ЦК України просив суд стягнути з відповідача 5 195 грн. 18 коп. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 29 686 грн. 77 коп. у період з квітня 2015 року по вересень 2015 року, а також 463 грн. 60 коп. трьох процентів річних, нарахованих на вищезазначену суму заборгованості у період з 7 квітня 2015 року по 13 жовтня 2015 року.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлені позивачем до стягнення розміри трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства і не суперечать положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вищевказаних сум також підлягають задоволенню в повному обсязі.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з приватного підприємства "Ліберті-Трейд" (33027, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: 31479261) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Арис-Юг" (03028, місто Київ, проспект Науки, будинок 41, офіс 436, 442, ідентифікаційний код: 31745725) 29 686 (двадцять дев'ять тисяч шістсот вісімдесят шість) грн. 77 коп. основного боргу, 8 673 (вісім тисяч шістсот сімдесят три) грн. 30 коп. пені, 5 195 (п'ять тисяч сто дев'яносто п'ять) грн. 18 коп. інфляційних втрат, три проценти річних у розмірі 463 (чотириста шістдесят три) грн. 60 коп., а також 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 7 грудня 2015 року

Суддя Є.В. Павленко